Поделиться Поделиться

"Літературно-Науковий Вісник". Початки, програма і характер часопису

Восени 1879 р. з ініціативи проф. М. Грушевського Наукове Товариство ім. Шевченка вирішило зреформувати "Зорю" в напрямі надання часопису значно ширшого характеру, по типу європейських ревю. На Засіданні З.ХІ. 1897 р. було затверджено назву і програму часопису, його розмір і склад редакційного комітету.

Мотиви з реформування та програму подано було після того в оповістці, що появилася в ч. 21 "Зорі" за 1897 p., такого змісту: "Скорий культурний поступ нашого народу в останніх часах і зв'язаний з тим зріст його духових потреб поміж іншим давно давав себе відчути і в сфері літератури і белетристики. Заснована 18 років через те літературно-наукова часопись "Зоря", віддавши важні прислуги нашому культурному життю, перестає вже своєю програмою задовольняти дані потреби. З огляду на це Наукове Товариство імені Шевченка... постановило з початком 1898 р. зреформувати "Зорю", цебто розширити її програму і обсяг"...

Подано назву зреформованого часопису: - "Літературно-Науковий Вісник". Виходити мав щомісяця за такою програмою: 1) Оригінальна белетристика і переклади з чужих літератур; 2) Оригінальні перекладні статті про найважніші здобутки вселюдської науки і наш науковий рух; 3) Критично-літературні студії з нашого і чужого письменства; 4) 3 літератури і життя: хроніка літератури і культурного життя українсько-руського народу в Австрії і Росії; 5) Огляди літератури і культурного життя в світі слов'янськім і загальнолюдськім; 6) Бібліографія.

Редакція. Співробітники і зміст "Літературно-Наукового вісника"

Підписувати часопис мав проф. М. Грушевський, а до редакційного комітету входили, за винятком М. Грушевського, також О. Борковський, О. Маковей та І. Франко. Перша книжка появилася в січні 1898 р. за редакцією названого складу редакційного комітету. Як саме народження цього часопису, так і весь час його існування до часів 1917-1919 pp. тісно зв'язані з іменем проф. М. Грушевського. Зробив він з "Літературно-Наукового Вісника" орган, що зайняв найповажніше місце в історії розвитку українського літературно-наукового життя національно-суспільної думки. Завдяки невтомній праці, широкому світогляду, спертому на грунті історичної науки і всебічного знання, пощастило М. Грушевському зробити з "Літературно-Наукового Вісника" один з найповажніших органів української журналістики, котрий звернув на себе увагу широкого культурного світу. Прислужився через те також й незвичайний організаційний хист ініціатора і незмінного керівника часопису та вміння скупчити навколо нього відповідних людей літературно-наукової праці. За винятком вже згаданих імен, що стали поруч з М. Грушевським, впродовж існування часопису притягнув він до редакційної праці людей, що визначилися своєю активністю та працездатністю на українському літературному, науковому і національно-громадському ґрунті. Досить згадати тут хоча б такі імена як В. Гнатюк, О. Олесь, що стали членами редакції, чи Ю. Тищенко (Ю. Сірий), котрий, повернувшись з еміграції, приступив до праці під прибраним іменем П. Лаврова.

Серед співробітників були представники зі всіх українських земель. Наповнили вони журнал завжди квітом української літературної творчості.

Це ж тут вперше прозвучала "пісня половецька" і полинули пахощі "Євшан-зілля" М. Вороного. Це ж тут Леся Українка розповіла про "Зимову ніч на чужині" та свої "Мрії", давши низку своїх творів-пісень. Тут же поезії Дніпрової Чайки, Н. Кибальчич, Б. Грінченка, О. Кониського, У. Кравченко, А. Кримського, П. Куліша (поміж ними - "Маруся Богуславка" та інші), Б. Лепкого, О. Маковея, В. Мови (Лиманського), С. Павленка (С. Шелухи на), В. Пачовського, Ст. Руданського, В. Сивенького (В. Самійленка), що дав тут відому сатиру "На печі" та "Українську патріотичну думу", М. Старицького, І. Франка, Я. Щоголева, до яких пізніш прилучилися М. Рильський, Г. Чупринка, П. Стах (С. Черкасенко) та багато інших.

У відділі прози і драми зібрав "Літературно-Науковий Вісник" твори визначніших авторів, що світлими літерами записали свої імена на сторінках історії української літератури. Згадати хоча б Ганну Барвінок, В. Винниченка, Т. Бордуляка, Б. Грінченка, М. Гру шевського (Заволока), О. Кобилянську та її повість під назвою "Земля", як також "Через кладку" та інші, Н. Кобринську, О. Кониського, М. Коцюбинського, А. Крушельницького, М. Левицького, Б. Лепкого, Л. Українку з її "Лісовою піснею" та такими перлинами як "Над морем", "Одержима" та інші, О. Олеся ("Над Дніпром" та інші), І. Липу, В. Стефаника, Л. Старицьку-Черняхівську, І. Тобілевича (Карпенка-Карого) комедія "Чумаки" та інші, І. Франка з його "Перехресними стежками", "Моїм злочином" та інші, М. Черемшину, М. Яцківа та довгу низку інших. Тут же чимало перекладів визначніших творів письменників-чужинців.

Поруч з тим поважне місце займають тут праці на теми українського письменства, критичні замітки, огляди тощо. Так наприклад, М. Грушевський пише про "Царівну" О. Кобилянської та про "Українсько-руське літературне відродження в історичному розвитку українського народу", дає оцінку творчості І. Франка, О. Маковея, Н. Кобринської, М. Черемшини та інших. Тут же праці і нотатки С. Єфремова, Б. Грінченка, О. Колесси, І. Франка ("Із історії москвофільського письменства в Галичині", "Леся Українка" - критична студія, оцінки творчості В. Пачовського та багато інших). Літературні огляди дають М. Євшан, М. Шаповал, О. Грушевський, І. Стешенко, С. Русова та інші.

Не менш багатим був відділ публіцистичний. Тут знайшли місце праці з різних галузей поточного національно-громадського життя. Безперечно, чільне місце належить М. Грушевському, котрий талановито скеровував думку українського суспільства, організовував її в єдине національне ціле, цементував її для боротьби за національні інтереси. А поруч з ним І. Франкові, котрий взагалі довший час був душею журналу. Спиняючись, наприклад, на одному з найболючіших фактів - територіальному поділі українських земель - підносить М. Грушевський і обґрунтовує ідею національної єдності, кажучи: "Треба розвивати в них (в усіх частинах українських земель) почуття єдності, солідарності, близькості, а не роздмухувати різниці, які їх ділять".

Звідси його всеукраїнство, підтримане таким закликом І. Франка до молоді: "Ми мусимо навчитися чути себе українцями - не галичанами, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів... Ми повинні - всі без виїмку - поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах..., і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоби ми боліли кожним її частковим локальним болем і радувалися кожним хоч і як дрібним та частковим успіхом, а головне, щоби ми розуміли всі прояви її життя, щоби почували себе справді "практично частиною його"...

Через те-то сторінки "Літературно-Наукового Вісника" несли до українського суспільства той цінний інформаційний матеріал, що був у різного роду статтях, працях, замітках із національно-культурного життя на всіх українських землях, з економічного життя, національно-політичного тощо.

Досить згадати хоча б такі праці І. Франка як "Стара Русь" чи "За останніх десятиліть" тощо; статті, присвячені науковому та національно-культурному життю на українських землях В. Дорошенка, С. Єфремова, І. Кревецького (видавництво, преса) та інші, чи праці та огляди на економічні теми як: М. Порша ("Державний бюджет Росії", "Економічні відносини України до інших районів на робітничому ринку" тощо), І. Попівського, А. Залізняка, М. Стасюка, В. Садовського та інших.

Тут же багаті огляди українського поточного життя, що їх провадив С. Черкасенко.

Врешті, відділ бібліографії, що прислужився розвитку українського національно-культурного руху, відгукуючись на всі його прояви, ба, навіть, найменші.

Завжди це створювало той грунт, на якому виховувалися й зростали українські національно-культурні і визвольні сили, на якому зростала і міцніла ідея національної єдності та ширився серед української громади національно-суспільний світогляд.

← Предыдущая страница | Следующая страница →