Поделиться Поделиться

СЬОМИЙ. РОКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ (1917 1920)

Перша світова війна і українська преса. Доля української преси на східних українських землях під Росією

І .VIII. 1914 р. почалася війна. Другого ж дня російська влада заборонила видавати "Раду". Невдовзі по через те припинено журнал "Українську Хату", редактора якої П. Богацького заслано на Сибір, далі припинено "Маяк" та інші. Коли редакція "Ради" звернулася до командуючого військами Київської воєнної округи з проханням про відновлення видання газети, генерал Бухгольц написав на проханні: "Не дозволяю. Нехай ліпше не просять".

Тим часом у грудні також появився був у Києві новий часопис - ілюстрований тижневик літератури, політики і культу під назвою "Згода". Перше число вийшло 11 грудня 1914 р. за редакцією А. Авраменка з поміткою "Дозволено воєнною цензурою". Фактичним редактором був А. Терниченко. Змістом часопис даний мало чим різнився від "Маяка". Друге число було вже набране, проте під час верстання з наказу влади часопис був припинений. На початку січня 1915 р. з наказу начальника Київської воєнної округи Київським губернатором було видано розпорядження: "Припинити на весь час воєнного стану всі періодичні видання на малоросійськім наріччі, старожидівській мові та жидівському жаргоні". Тоді перестали виходити журнали: "Літературно-Науковий Вісник", "Дзвін", "Світло", "Сяйво", "Україна", "Рідний Край", "Молода Україна", а також - "Рілля", "Наша Кооперація", ба навіть "Записки Українського Наукового Товариства". Витягнуто було відомий указ 1876 р.

Начальник штабу Київської воєнної округи Ходорович таємно повідомив губернатора (Київ) про те, що "головний начальник Київської воєнної округи не визнав можливим забороняти періодичні видання в малоруській мові до вияснення напрямку, через що наказав: 1) періодичні видання на "малорусском наречии" дозволити до випуску у світ за виключенням двох - "Літературно-Наукового Вісника" і "Світла", про які виникло спеціальне листування, що закінчилося розпорядженням його висо-копревосходительства про їх закриття і 2) при видаванню дозволів на періодичні видання на "малорусском наречии" зобов'язувати видавців під розписку, щоби видання, що їх випускатимуть у світ, були друковані згідно з невідміненим височайшим велінням 18/30 травня 1876 року, яким заборонено друкувати "произведення тиснений" з будь-яким відхиленням від загальноприйнятого російського правопису".

За винятком "Рідного Краю" (1915-1916 pp.) українська преса не знайшла можливим скористуватися цим дозволом. Натомість почала шукати можливостей поза київською воєнною округою. В Одесі пощастило було в половині серпня 1915 р. за редакцією А. Ніковського налагодити видання вісника письменства, науки і громадського життя під назвою "Основа".

Мав даний місячник заступити закритий "Літературно-Науковий Вісник". Його появу зустрінуто було широким відгуком симпатії, так що перша книжка в короткому часі вся розійшлася... Проте не довго довелося проіснувати "Основі". Третя з черги, жовтнева книжка, що через цензурні умови появилася за чотири місяці (у лютому 1916), була й останньою. Незважаючи на те, що була вона дозволена цензурою, її сконфісковано, а видання припинено. Матеріали з красного письменства, що залишилися після цього в редакції, ввійшли пізніше до окремого збірника під назвою "Степ".

У Харкові в 1915 р. почала була виходити тижнева газета під назвою "Слово", завданням якої було ширення української національної ідеї серед робітництва та захист його інтересів. Почали його видавати В. Винниченко та Ю. Тищенко (Ю. Сірий).

Ю. Тищенко, під іменем Гарах, жив у даний час під Харковом (с. Карачівка під Борками). В порозумінні з Катеринославською групою українських соціал-демократів приїхав до нього з Москви В. Винниченко під іменем Іван Довгаль. Тут відбулася нарада, в якій, за винятком названих, взяли участь члени харківської групи соціал-демократів (Довбищенко та інші). Нарада ця і ухвалила видавати газету під назвою "Слово". Видання фінансувало видавництво "Дзвін", а фактичне редагування доручено Ю. Тищенкові.

Перше число появилося 25.Х. 1915 р. До співпраці притягнуто ліпші журналістичні сили на чолі з С. Петлюрою та В. Садовським. У вступній статті, даючи огляд робітничого життя з національного становища, редакція писала: "Здається, ніяке робітництво так не покривджене, так не знесилене, як українське. Здається, ні одна нація так не упосліджена, як українська... Проте це тим паче не повинно спиняти нас. Навпаки... міцніше зціпити ми повинні зуби і з незломною, освяченою болем рішучістю, боротися з тим, що дає нам і біль, і образи, і страждання... Робітничий рух кожної держави розвивається в своїх національних формах. Що краще розвинені національні форми, то більше простору для розвитку робітництва... Тільки будучи українцями, ми зможемо в усій повноті примножити нашу соціальну силу".

З бадьорими думками звертається в статті "Будемо спокійні" С. Петлюра за підписом П2: "Будемо спокійні, - писав він, і не станемо серед погроз на нашу національну культуру гасити свого духа! Ми не діти, щоби никнути додолу головою..., не будемо гасити нашого духа!... Не гасити нам духа перед погрозами, а зустріти їх, як мужам сили..."

Вихід "Слова" викликав серед робітництва широкий і радісний відгук. "Ми стомилися, ждучи свого часопису, свого органу... Звістка про "Слово"... вразила нас як промінь сонця в темряві. Ми радіємо, нам життя здається яснішим...", - так писала група робітників з Петербурга.

"Ми, українці, ~~ писали інші, - долею закинуті на Берестово- Богодухівську рудню, з різних кутків дорогої України... щиросердечне вітаємо вихід рідної газети "Слово"..."

Та не пощастило. Наступне, друге, число було конфісковане в друкарні. А незабаром віддано за діяльність під час революції 1906 р. редактора газети під військовий суд і заарештовано.

Така ж доля спіткала і тижневик "Гасло", що почав був виходити у Харкові з 19.XI. 1915 р. за редакцією В. Коряка і розсилався також передплатникам закритої "Згоди". По кількох числах був закритий.

На цьому і скінчилися спроби відносно легальної преси. Залишався шлях нелегального видання. Першим з цих видань був неперіодичний орган Української партії соціалістів-революціонері в (УПСР) під назвою "Боротьба", що почав виходити 19.11. 1915 за редакцією М. Ковалевського. Був це перший орган партії, ідеологічні зародки якої сягають 1885-1886 році. і в'яжуться з організацією, відомою під назвою "Гуртка 13" в Петербурзі.

Стоячи на грунті національно-державного визволення українського народу, виходив даний орган нелегально, відбиваний на мі міографі, зшитками від 20 до 54 сторінок. Всього появилося п'ять чисел. Шосте число, хоч і було вже підготовлене, проте не появилося. Серед співробітників, за винятком М. Ковалевеького, як редактора, були - С. Єфремов, Л. Ковальов, Л. Полянський та інші, що підписувалися прибраними іменами та криптонімами.

Другим органом національно-політичної думки, так само нелегальним, був писаний від руки і відбиваний на мі міографі орган Радикальної демократичної спілки під назвою "Вільна Думка". Появилося одно число з 1.ХІІ. 1915 р.

Того ж року виходило також кілька нелегальних органів української молоді. З них в першу чергу - "Зоря Київська", а з ч. 2 - просто "Зоря", місячник середньо шкільників, об'єднаних у Всеукраїнську Юнацьку Спілку (Київський відділ). Виходив з 9. II. 1915 р. писаним від руки і відбиваним на шапірографі. Появилося три числа, зшитками в 20 сторінок кожне. Останнє число з 7. IV. 1915 р. Серед співробітників були В. Ігнатієнко - пізніш відомий бібліограф української преси, І. Лизанівський - пізніш фундатор і керівник видавництва "Рух" у Харкові та інші.

З інших рукописних і відбиваних на шапірографі чи гектографі часописів, що появлялися в даний час, дозволяється згадати також такі: "Дзвінок" - часопис учнів Київської духовної семінарії; "Слово", що його видавали з лютого

1916 р. фельдшері (лікарські помічники) та учні військової фельдшерської школи за редакцією В. Нагарного, якого вийшло двоє чисел; "Праця" - журнал учнів агрошколи в Умані (ч. 1-37 сторінок, ч. 2-133 сторінок і ч. З-129 сторінок); "Юна Україна" - видання учнів Миргородської художньої керамічної школи, якого появилося одне число в 170 сторінок. У Миргороді у грудні 1915 р. появився був також журнал учнів гімназії мовами українською і російською.

← Предыдущая страница | Следующая страница →