Поделиться Поделиться

Західні етичні кодекси журналістів: провідні завдання та реальна сфера впливу

Законодавство більшості країн світу мовчить відносно сутності журналістської праці. Французький закон, як ми бачили, визначає, що журналістом є той, хто працює з інформацією у ЗМІ, проте не має визначення самої журналістської місії.

Англосаксонська традиція взагалі не передбачає спеціального законодавства про пресу.

Таким чином, журналісти вирішили заповнити даний вакуум, створивши систему етичних та моральних кодексів.

Дані тексти не є законами з суто юридичного аспекту. Вони не передбачають чітких санкцій, не можуть оштрафувати чи інакше покарати журналіста, котрий не поважає принципів цих кодексів.

Традиційно більшість кодексів має дві частини. Перша визначає сутність журналістської місії, у другій викладено, як саме ця місія мусить втілюватись.

Французький журналістський кодекс - один із найстаріших. Під час порівняння кодексів багатьох країн світу ми бачимо, що більшість положень у них майже збігаються. Залежно від країни та її традицій, рівня демократичності влади, ті чи інші постулати акцентовані по-різному. Проте сутність подібна.

Найдетальніше виписані етичні кодекси Квебеку та США.

Практично всі кодекси починаються з визначення місії журналіста. Це - пошук правди, важливої для суспільства: допомагати громадянам робити свідомий вибір у вирі заангажованої інформації, яка продукується сучасним світом.

Уряди, міністерства, підприємства, політичні партії - всі вони виробляють інформацію. Щоразу ця інформація є заангажованою: її напрацьовано для того, щоби підштовхнути нас до певного вибору.

На відміну від інших професій, що мають справу з інформацією, журналіст не мусить нічого нікому нав'язувати чи продавати. І це запорука читацької довіри.

Мюнхенська загальноєвропейська хартія журналістів своєю першою вимогою ставить пошук правди незалежно від наслідків, які матиме оприлюднення даної правди безпосередньо для журналіста. За правду дозволяється потрапити до в'язниці, інколи ціною правди стає життя.

Інша важлива вимога Мюнхенської хартії - не надавати анонімної інформації. Тобто оприлюднювати тільки ті дані, джерело яких ви безпосередньо знаєте.

Етичні кодекси також наголошують, що замовчування є однією з форм перекручування інформації. Від журналіста вимагається не тільки повідомляти правдиву інформацію, а й не вилучати з неї важливі елементи, що може змінити її зміст.

Від журналіста також вимагається мужність дистанціюватися від власних переконань на користь об'єктивності.

Більшість кодексів також зобов'язують журналістів виправляти свої та чужі оприлюднені неточності.

Мюнхенська хартія чітко визначає, що журналіст не має права застосовувати незаконні способи збирання інформації, документів, фото-, аудіо- та відсоматеріалів.

Наприклад, у Франції був випадок, коли неповнолітня дитина скоїла вбивство. Тоді журналістам вдалося викрасти фото з сімейного альбому даної дитини, які були широко оприлюднені. Це неприпустимо.

Інша річ, коли йдеться про здобуття інформації в умовах, коли певні представники владних структур (чи політичних угруповань па кшталт ультраправого Національного фронту Франції) намагаються її приховати. Франція знає наприклад, коли одна журналістка поставила собі за мсту здійснити ґрунтовне розслідування про Національний фронт. Вона на два роки стала членом даної партії. Якби ця журналістка просто прийшла до Нацфронту, представилася і поставила свої запитання Ле Пену, він би, звичайно, відповів, проте надаючи лише ту інформацію, якому сам би вважав за потрібне. Єдиний спосіб знати, що насправді відбувається в цій партії, це вчинити так, як згадала журналістка. Таким чином, в окремих випадках подібна "зміна фаху" може бути прийнятною.

Більшість стичних кодексів приділяє окрему увагу питанню підкупу журналістів. Напередодні Другої світової війни та й раніше випадки "прихованої реклами" чи навіть оприлюднення за гроші звичайної неправдивої інформації, на жаль, траплялися регулярно в західній пресі. Наприклад, відомі випадки, коли власники казино платили журналістам за тс, щоби вони не писали про випадки самогубства в їхніх закладах осіб, які завжди програли.

Інший наприклад: на початку XX ст. Росія брала у Франції величезні позики. Щоби заохотити дані позики, підштовхнути французів купувати акції своїх підприємств, Російська імперія підкуповувала знаних журналістів, редакторів, керівників видань з величезним накладом. Нещодавно відкрилися архіви тодішніх російських дипломатів, які у своїх листах скаржилися, що їм надто дорого доводилося підкуповувати французьку пресу.

Нині випадків такого брутального підкупу немає. Проте відбуваються витонченіші речі. Наразі у Франції в середньому на одного журналіста працює чотири чи п'ять піарників. У всіх цих центрів зв'язків з громадськістю, прес-служб багато грошей. Вони поширюють інформаційні повідомлення, вже готові до споживання, розраховуючи, що в журналістів не буде часу доповнити та перевірити інформацію з іншого джерела. Вони намагаються підтримувати тісні особисті зв'язки з журналістами. Надсилають журналістам подарунки, запрошують подорожувати. Таким чином, треба бути насправді принциповим - на цьому наголошують чимало кодексів - відносно подарунків, а конкретно: відмовлятися від дорогих подарунків, які б зобов'язували журналіста до певного забарвлення матеріалу.

Журналістська незалежність полягає в через те, щоби не потрапляти в ситуації очевидного конфлікту інтересів. Не обіймати виборні посади - цс прописано п кількох західних кодексах.

Як конкретно втілюються норми етичних кодексів?

У газеті "Монд" трапився такий випадок. Медичний оглядач, не попередивши колектив газети, також працював пошуковцем в одному з медичних дослідних інститутів. Тоді в пресі обговорювалася трагедія зараження людей С НІ Дом шляхом переливання крові. Даний журналіст - науковець саме працював над проблемою в лабораторії - очевидний конфлікт інтересів. Газета поставила перед ним вимогу визначитись. Були загальні збори, де даний журналіст офіційно повідомив, що більше не працює дослідником у лабораторії.

Інше питання стосується приватного життя і роботи в медіа. Чи дозволяється бути об'єктивним журналістом, перебуваючи в шлюбі (чи близьких стосунках) із міністром чи іншою високою посадовою особою? Ця норма детально прописана в американському кодексі.

Французька колективна угода журналіста теж передбачає право журналіста відмовитись від завдання, пов'язаного з рекламною діяльністю. І роботодавець не може нав'язати це завдання.

На відміну від прагнень деяких журналістів, французькі журналістські профспілки виступають проти створення такої собі "професійної поліції". Йдеться про заснування контрольного органу, котрий би, спираючись па стичні кодекси, виносив свої вердикти відносно некоректних, з стичного аспекту, виступів. Профспілки наполягають на корпоративності журналістів, потребі захищати одне одного, а не судити. Проте однозначного погляду па проблему немає.

← Предыдущая страница | Следующая страница →