Поделиться Поделиться

Управлінські рішення в туризмі

Сутність процесу прийняття рішень

Прийняття рішень, як і обмін інформацією, - це складник будь-якої управлінської функції. Рішення - це припис до дії згідно до цілі розв'язання проблеми. Управлінське рішення може розглядатися як організаційний акт, інтелектуальне завдання, як один з центральних складників процесу управління, найважливіша сполучна лапка поміж керуючою і керованою системами.

У процесі управління менеджер постає перед необхідністю вибору одного варіанта дій із декількох можливих. Результат такого вибору і є рішенням, таким чином, управлінське рішення - це альтернативне рішення.

Теорія і практика менеджменту пропонують класифікувати управлінські рішення за різними ознаками (табл. 6.3).

Таблиця 6.3. Класифікація управлінських рішень

Ознаки

Види рішень

Масштаб об'єкта

Глобальні, які охоплюють усі ланки керованої підсистеми (освоєння нової туристичної території); локальні, які адресовані певній ланці чи підрозділу (впровадження додаткової послуги для конкретного сегмента туристів)

Коло проблем

Комплексні, пов'язані зі зміною багатьох аспектів діяльності об'єкта, яким управляють (наприклад, зміна статусу туристичної агенції на статус туроператора); часткові*2 (тематичні), які стосуються одного з аспектів діяльності об'єкта, яким управляють. У їх складі за переважаючим змістом розрізняють технічні, економічні, соціальні, організаційні (вибір рекламного носія) рішення

Ступінь складності

Прості, складні, унікальні

Рівень прийняття рішень

На рівні організації в цілому, на рівні підрозділів організації, окремих працівників

Кількість цілей

Одноцільові, багатоцільові

Характер цілей

Стратегічні, які визначають генеральні завдання (наприклад, перехід на альтернативний туризм); тактичні, в яких розробляються окремі завдання, спрямовані на реалізацію першочергових цілей (реставрація пам'яток культури, розвиток розважального комплексу)

Період здійснення*3

Перспективні (довгострокові), розраховані на період 5-10 років; поточні (середньострокові), які є частиною перспективних, уточнюють і деталізують їх (3-5 років); регулюючі (короткострокові), спрямовані на забезпечення виконання поточних рішень (до 1 року)

Методи обґрунтування (з певною мірою умовності)

Формалізовані, під час обґрунтування яких широко використовуються математичні методи (визначення потреб у кількості персоналу); неформалізовані, які здебільшого ґрунтуються на евристичних методах (наприклад, розробка посадової інструкції менеджера з продажу)

Ступінь формалізації

Інтуїтивні (ґрунтуються на власному відчутті керівника відносно правильності вибору, не завжди успішні, адже залежать від досвіду); такі, що ґрунтуються на роздумах, судженні (ґрунтуються на знаннях і досвіді, осмислені, проте обмежені в ситуаціях, яких раніше не виникало досвіду рішення); раціональні.

Суб'єкт, котрий приймає рішення

Індивідуальні, колективні (групові)

Циклічність

Разові, повторювані

Умови (середовище) прийняття рішень

Такі, що приймаються в умовах визначеності і, як правило, є добре структурованими, детермінованими (наприклад, рішення про закупку нового обладнання для офісу); ймовірної визначеності (ризику); в умовах невизначеності - пошукові, що часто пов'язані з якісними стрибками у розвитку виробництва (наприклад, рішення про організацію роботи на новому регіональному ринку послуг)

Спрямованість впливу

Спрямовані всередину керованого об'єкта; за межі керованого об'єкта

Спосіб впливу на керований об'єкт

....

Прямі директиви, які доводяться до виконавця у вигляді наказу, розпорядження, обов'язкового для виконання (наприклад, рішення про прийом на роботу нового працівника); директиви непрямого впливу, розробка і реалізація яких здійснюється на основі засобів стимулювання ефективності виробництва (рішення про реалізацію нового проекту)

*2: {В інших класифікаціях є тільки поділ за змістом завдань, що вирішуються (науково-технічні, технологічні, економічні, організаційні, соціальні, ідейно-виховні).}

*3: {В окремих класифікаціях даний критерій називають "час дії", поділяючи рішення на стратегічні, тактичні й оперативні.}

На кожному підприємстві, у кожній туристичній організації процес розробки і прийняття управлінських рішень має свої особливості. Вони визначаються специфікою діяльності організації, її структурою, організаційною культурою, досвідом керівників і управлінського персоналу тощо. Існує загальна технологія процесу прийняття рішень, яка передбачає сім етапів.

Діагностика проблеми найчастіше виявляє дві їх категорії:

- проблему-ситуацію, коли поставлені цілі не вирішені;

- проблему - потенційну можливість.

Даний етап передбачає встановлення симптомів ускладнень; визначення новизни проблеми і ситуації; з'ясування причин і джерел виникнення проблеми; встановлення можливих взаємозв'язків з iншими проблемами; визначення повноти і достовірності інформації про проблему; встановлення можливості вирішення проблеми. Зрештою, визначення сутності проблеми дає змогу сформулювати конкретну ціль (цілі) прийняття рішення.

Другий етап характеризується визначенням обмежень для прийняття рішення (часових, фінансових, трудових, законодавчих, конкуренції тощо) і критеріїв для оцінки альтернатив (ефект від реалізації рішення, ступінь досяжності поставлених цілей, мінімізація витрат, максимізація прибутку, час виконання рішень тощо).

На третьому етапі визначаються альтернативи (варіанти рішення). Керівник, як правило, обмежує кількість варіантів вибору для розгляду лише декількома, які є найбільш прийнятними. При цьому великого значення набувають досвід та інтуїція керівника. У складних ситуаціях необхідно запрошувати експертів.

Четвертий етап призначений для аналізу й оцінювання обраних альтернативних варіантів рішення за встановленими критеріями і з урахуванням визначених раніше обмежень. При оцінюванні складних рішень керівник за допомогою експертів виявляє переваги та недоліки кожного з них, можливі загальні наслідки.

На п'ятому етапі на основі проведеного аналізу проблеми й оцінки альтернатив обирається остаточний варіант рішення (альтернатива з найбільш сприятливими наслідками).

На шостому стані реалізується (впроваджується) рішення. Завданням керівника на цій стадії є організація виконання рішення, яка включає складання плану реалізації рішення та доведення його, а також самого рішення до виконавців і тих, кого воно стосується. Менеджер повинен розподілити права і відповідальність, зацікавити людей у виконанні рішення, за необхідності провести роз'яснювальну роботу.

Завершальним етапом реалізації рішення є контроль. Головна мста цього стану - встановлення зворотного зв'язку, визначення причин відхилень, внесення (за необхідності) змін (коректив) у план реалізації рішення чи в саме рішення.

Інтерпретацію загального процесу прийняття рішення в контексті туристичної діяльності дозволяється подати у вигляді послідовних стадій:

• вироблення і постановка цілі (з якою мстою потенційний турист хоче здійснити подорож);

• вивчення проблеми (які місця він відвідував раніше, які проблеми виникали при цьому);

• вибір і обґрунтування критеріїв ефективності та можливих наслідків рішень, що приймаються, розробка варіантів дій (збір інформації про уподобання та вимоги до мандрівки);

• вибір варіанта (з урахуванням наявних пропозицій);

• прийняття рішень (вибір туру);

• доведення рішення до виконання (оформлення документів, замовлення й оплата туру, укладання договору);

• контроль за виконанням рішень (контроль процесу реалізації туру).

Управлінське рішення охоплює всю сукупність зазначених операцій, є поєднанням інтелектуальної діяльності у керуючій системі з організаційно-практичною діяльністю у керованій системі. Це найважливіша ланка відносин управління, зв'язуючий фактор цих двох систем.

Фактори, що впливають на процес прийняття рішень охоплюють:

- середовище прийняття рішення;

- особливості оцінки керівника, які визначаються його індивідуальною системою цінностей, що впливає на спосіб прийняття рішення та на його характер. Наприклад, креативний менеджер може запропонувати тур із насиченою програмою розваг і відпочинку: дайвінг, парашутний спорт, рафтинг; менеджер з консервативним

стилем роботи, щоби уникнути невдоволення клієнтів, запропонує стандартний туристичний пакет. Через те прийнято розрізняти:

- врівноважені рішення приймають менеджери, які уважно і критично ставляться до власних дій, гіпотез, що висуваються, та їх перевірки. Зазвичай перед прийняттям рішення менеджери ретельно формулюють вихідну мсту і завдання;

- імпульсивні рішення приймають менеджери, які легко генерують ідеї, проте не приділяють багато уваги їх перевірці, оцінці, через те вони виявляються недостатньо обґрунтованими і надійними;

- ризикові рішення відрізняються від імпульсивних тим, що їх автори не ретельно обґрунтовують власні гіпотези. Це потребує значної впевненості в собі, відсутності страху перед ризиком. Найчастіше такі рішення приймаються у надзвичайно критичній ситуації;

- інертні рішення є наслідком обережного пошуку, коли контрольні та уточнювальні дії переважають над генеруванням ідей, через те в таких рішеннях майже немає оригінальності чи новаторства;

- обережні рішення приймаються після ретельної оцінки менеджером усіх варіантів. Вони навіть не настільки нові та оригінальні, як інертні.

Розглянуті види рішень приймаються здебільшого у процесі оперативного управління.

Якість управлінського рішення є головним фактором ефективності системи менеджменту. Реалізація неякісних рішень призводить до величезних втрат на всіх етапах життєвого циклу об'єкта. Основними факторами, що впливають на якість управлінського рішення, є використання наукових підходів і принципів, методів моделювання, автоматизація управління, мотивація якісного рішення тощо.

Умови, за яких досягається якісне управлінське рішення, такі:

- застосування до розробки управлінського рішення наукових підходів класичного менеджменту;

- урахування впливу економічних законів на ефективність управлінського рішення;

- своєчасне забезпечення особи, яка приймає рішення, достовірною інформацією;

- використання методів функціонально-системного аналізу, прогнозування, моделювання й економічного обґрунтування;

- структуризація проблеми й побудова дерева цілей;

- забезпечення багатоваріантності рішень (розробка щонайменше трьох організаційно-технічних варіантів виконання тієї самої функції з досягнення цілі);

- забезпечення можливості зіставляти варіанти рішення;

- правове обґрунтування рішення, що приймається;

- автоматизація процесів збирання й обробки інформації;

- формування і функціонування системи відповідальності та мотивації прийняття якісного й ефективного рішення;

- забезпечення механізмів реалізації рішення.

Виконання усіх перерахованих вище дій вимагає значних витрат коштів, часу і доречне тільки для розробки раціональних управлінських рішень для дорогих проектів (наприклад, будівництво готельного комплексу). Разом з тим, конкуренція об'єктивно змушує кожного, хто приймає управлінські рішення, підвищувати їх якість та ефективність. Через те сьогодні спостерігається тенденція до зростання кількості умов, які враховуються, на основі автоматизації процесів системи менеджменту. Деякі умови виконуються при розробці будь-яких управлінських рішень.

Забезпечення зіставності альтернативних варіантів управлінських рішень - обов'язкова умова при порівнянні варіантів - проводиться за такими критеріями: час (час здійснення проектів чи інвестицій), якість об'єкта (наприклад, для готелю відповідність певному рівню "зірковості"), масштаб і місткість об'єкта (можливість одночасного обслуговування певної кількості відпочиваючих), рівень освоєння географічної туристичної зони (розвиненість туристичної інфраструктури), безпека, метод отримання інформації та виконання розрахунків, умови використання (експлуатації) об'єкта (екологічно безпечна зона, зона можливих природних катаклізмів), рівень інфляції, рівень ризику і невизначеності.

У конкретних умовах альтернативні варіанти управлінського рішення можуть відрізнятися не за всіма факторами. Завдання спеціаліста, менеджера чи особи, яка приймає рішення, полягає у проведенні комплексного аналізу конкретних ситуацій з метою забезпечення зіставлення за максимальною кількістю факторів: чим менше їх ураховано, тим менш точним буде управлінське рішення.

Головні правила забезпечення зіставності альтернативних варіантів управлінського рішення:

- альтернативних варіантів має бути не менше трьох;

- як зразковий повинен прийматися останній за часом варіант рішення. Інші альтернативні варіанти прирівнюються до базового за допомогою корегувальних коефіцієнтів.

Рівень освоєності географічної туристичної зони враховується в через те випадку, коли необхідно оцінити кількість туристів, яких може прийняти даний об'єкт, його інфраструктуру і побутову облаштованість. Недооцінювання фактора може призвести до невдоволення споживача туристичною послугою, що надається.

Методи отримання інформації і виконання розрахунків при розробці варіантів управлінського рішення слід використовувати ті самі, інакше в отриману інформацію будуть потрапляти різні неточності за одним і тим самим фактором.

При аналізі умов використання (експлуатації) об'єкта оцінюються:

- режим роботи споживача об'єкта, що аналізується;

- специфіка послуги і сегменту споживачів, яким вона надається;

- організаційно-технічний і соціальний рівні виробництва та надання послуги (прогресивність технології, умови праці і відпочинку працівників тощо);

- імідж споживача і його культура, місце (країна) проживання. Фактор інфляції дає змогу врахувати знецінення грошей, яке

виявляється у зростанні цін на товари і послуги без поліпшення їхньої якості. При економічному обґрунтуванні управлінських рішень фактор часу (відносно залученості грошей) і фактор інфляції (їх знецінення) слід враховувати окремо.

Фактори ризику та невизначеності підлягають урахуванню при оцінці ефективності у випадку, коли за різних можливих умов реалізації витрати і результати рішення неоднакові.

Невизначеність - це недостатність та неточність інформації про умови реалізації рішення, у т. ч. пов'язані з можливістю виникнення несприятливих ситуацій і наслідків реалізації рішення, яка характеризується поняттям ризику.

При оцінці управлінських рішень з розвитку туристичної діяльності найбільш суттєвими є такі види невизначеностей і ризиків:

- ризик, пов'язаний із недосконалістю економічного законодавства та нестабільністю економічної ситуації, умов інвестування і використання прибутку;

- зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмежень на виїзд закордон, закриття кордонів тощо);

- невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних змін у країні чи регіоні;

- недостатність чи неточність інформації про параметри пової техніки та технологій, які використовуються при обслуговуванні туристів;

- коливання ринкової кон'юнктури, цін, валютних курсів тощо;

- невизначеність природно-кліматичних умов, можливість стихійних лих;

- недостатність чи неточність інформації відносно фінансового становища та ділової репутації підприємств-партнерів (можливість невиплат, банкрутств, зривів договірних зобов'язань).

Одним із факторів забезпечення організованості системи менеджменту в туризмі є правильне оформлення управлінського рішення, яке виключає можливість різного трактування. Управлінські рішення можуть бути зафіксовані письмово у вигляді документів на папері, на електронних носіях чи можуть бути передані вербально, проте за умови, що носій інформації є максимально надійним.

Організаційно-економічний механізм реалізації управлінського рішення пов'язаний із ризиком і повинен включати специфічні елементи (страхування ризиків, економічні розрахунки), які дають змогу знизити небезпеку та зменшити негативні наслідки.

Контрольні запитання і завдання

1. Дайте визначення поняття управлінське рішення і розкрийте особливість управлінських рішень у сфері туризму.

2. За якими ознаками класифікують управлінські рішення?

3. Якому роль відіграє діагностика проблеми в управлінні туризмом?

4. Як реалізується вплив різних факторів на процес прийняття рішення?

5. Які вимоги висуваються до управлінських рішень?

← Предыдущая страница | Следующая страница →