Поделиться Поделиться

Кредити під заставу векселів

З метою здійснення вексельного кредитування комерційні банки можуть не лише викупати векселі до настання строку їх погашення, а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позик. При кредитуванні під заставу векселів позичальник не перевідступає вексель банку (на відміну від облікового кредиту), а лише віддає його під заставу на певний строк, зберігаючи усі права векселедержателя (право власності на вексель може перейти лише у разі непогашення позики). Ще одна відмінність між цими формами вексельного кредиту полягає в тому, що якщо при обліковому кредиті позичальник і той, хто повертає кошти, є різними особами, то при кредитуванні під заставу векселів погашення позики здійснюється самим позичальником. Особливістю цього виду кредитування є також порядок надання, зберігання та реалізації застави.

Кредити під заставу векселів можуть надаватись у вигляді:

— строкових кредитів, тобто позик, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником;

— кредитів до запитання (онкольних кредитів), коли строк погашення не вказується або встановлюється термін до настання строку погашення векселів із застави.

Строкові позички під заставу векселів, як правило, є разовими. Банк аналізує юридичну й економічну надійність векселя І при позитивному висновку укладає з позичальником кредитну угоду та договір застави векселів. Строк кредиту встановлюється відповідно до терміну погашення векселя (векселів). Кредит надається в розмірі 60—90% номінальної суми векселя; заборгованість з позикою обліковується на простому кредитному рахунку.

Онкольні кредити під заставу векселів призначені для задоволення постійної потреби клієнтів в обігових коштах. Надання вексельного онколю, облік заборгованості, її погашення здійснюються за допомогою спеціального позичкового рахунку, котрий є аналогом контокоренту. Цей рахунок є рахунком до запитання, що надає банкові право у будь-який момент вимагати від клієнта повного чи часткового погашення кредиту або внесення додаткового забезпечення векселями.

Порядок надання позики, вимоги до надійності векселів, ведення бухгалтерського обліку, хронологічних і синтетичних записів при кредитуванні під заставу векселів у формі спеціального позичкового рахунку багато в чому аналогічні тим, що провадяться при операції врахування. Звичайно в заставу приймаються векселі, строк платежу за якими є тривалішим, ніж термін дії позики.

Для отримання кредиту зі спеціального позичкового рахунку клієнт подає в банк стандартний пакет документів, а також векселі, котрі призначені для передачі в заставу. Векселі здаються в банк з реєстром векселів, поданих у заставу щонайменше в двох примірниках. Пред'явнику дається розписка про одержання векселів (наприклад, на копії реєстру) та призначається орієнтовний термін кредитування або день, коли він має забрати не прийняті в заставу векселі. Після юридичної й економічної експертизи векселів працівники банку викреслюють з реєстру та повертають клієнту векселі, які не задовольняють вимоги банку, а за благонадійними векселями вираховують розмір ліміту кредитування (у випадку, коли клієнт, крім вексельного онколя, використовує ще й обліковий кредит, то ліміт кредитування встановлюється за обома формами вексельних кредитів). Банк і клієнт укладають кредитну угоду, в якій міститься низка умов, що є обов'язковими для позичальника. У кредитній угоді визначається:

1) ліміт кредиту (кредитна лінія);

2) граничне співвідношення між забезпеченням (загальної номінальної суми векселів) і можливою заборгованістю у межах 60— 90% від загальної суми векселів;

3) розмір процентів за кредит і комісію на користь банку;

4) право банку підвищувати на свій розсуд, але з попередженням клієнта, розмір процентів і комісії;

5) право банку закрити рахунок і вимагати в будь-який час повного чи часткового погашення заборгованості або надання додаткового забезпечення; '

6) право банку обертати на погашення боргу суми, що надходять для оплати прийнятих у заставу векселів;

7) право банку погашати заборгованість клієнта із сум, що належать клієнту і перебувають у банку на інших рахунках клієнта;

8) право банку дозволяти клієнту за його ініціативою заміняти одні векселі до строку їх оплати іншими;

9) місце зберігання векселів, переданих у заставу.

Розмір плати за кредит, частки банківського кредиту в номінальній вартості забезпечення визначаються банком залежно від кредитоспроможності позичальника та надійності наданих у заставу векселів.

Векселі, що застосовуються як застава, можуть передаватися на зберігання банку, державному чи приватному нотаріусу. Банк заінтересований, щоб заставлені векселі зберігалися саме у нього. Позичальник виконує на прийнятих у заставу векселях заставний або передавальний іменний чи бланковий індосамент, навіть якщо останній індосамент бланковий або на пред'явника. Вид індосаменту встановлюється договором застави, однак банку доцільніше вимагати, щоб позичальник вчинив саме передавальний індосамент.

За заставним індосаментом банку передаються такі права:

1) на подання до платежу та одержання платежу за векселем;

2) на здійснення протесту в разі несплати чи часткової оплати векселя;

3) на подання позову про стягнення належної суми платежу до зобов'язаних за векселем осіб.

Після вчинення індосаменту позичальник передає банкові векселі згідно з Актом прийняття-передавання. Банк відкриває позичальнику особовий рахунок для запису:

а) суми отриманої позики;

б) нарахованих банком процентів за рахунком, комісії та інших витрат;

в) усіх грошових сум, що надходять для погашення кредиту;

г) сум векселів, що надходять на забезпечення і виключаються із забезпечення у разі їх оплати або заміни новими.

Кредит надається у звичайному порядку. За бажанням клієнта йому може бути відкрита чекова книжка, з якої провадитиметься видача позики.

Оскільки кредитування під заставу векселів здійснюється виключно в межах залишку ліміту кредитування, важливим завданням банківських працівників є контроль за розміром вільного залишку

ліміту. Перед списанням коштів зі спеціального позичкового рахунку в банку перевіряються наявність невикористаного ліміту та стан векселів із застави (реальність, строки їх погашення).

Коли в процесі використання позичальником онкольного кредиту під заставу векселів серед забезпечення будуть виявлені векселі суб'єктів, які опротестовані, то банк сповіщає про це позичальника і пропонує йому викупити ці векселі або замінити їх у тижневий строк іншими благонадійними векселями. При невиконанні цієї вимоги банк має право закрити кредит. З метою уникнення втрат від подання фальшивих векселів комерційним банкам доцільно домагатися від клієнтів права інкасування векселів із застави, що також дозволяє банкові отримувати додаткові доходи. В разі отримання банком права на інкасування заставлених векселів при одержанні платежу за векселем до настання строку погашення заборгованості за кредитом банк може зарахувати суму платежу як виконання позичальником його зобов'язання. Різниця між сумою платежу за векселем і заборгованістю позичальника, якщо така виявиться, підлягає поверненню.

Активно-пасивний характер спеціального позичкового (контокорентного) рахунку, з якого надається вексельний онколь, передбачає можливість виникнення як дебетового, так і кредитового сальдо. На кредитові залишки банк періодично здійснює нарахуванні процентів у розмірі, що сплачується ним за зберігання коштів на поточних рахунках або ж перераховує кредитові залишки на основний поточний рахунок позичальника. Порядок нарахування процентів за спеціальним поточним рахунком аналогічний розрахунку процентних платежів за контокорентним кредитом.

Погашення кредиту під заставу векселів може здійснюватись шляхом перерахування коштів за розпорядженням позичальника з його поточного рахунку (після чого йому повертають векселі), або зарахуванням безпосередньо на спеціальний позичковий рахунок платежів, котрі надійшли від векселедавців за векселями, що були передані в заставу (якщо позичальник не має змоги погасити заборгованість іншим чином).

Звернення банком стягнення на заставлені векселі може бути здійснене шляхом:

1) подання векселя до платежу зобов'язаній особі, якщо вексель одержаний за заставним або передавальним індосаментом;

2) продажу векселя, якщо він отриманий за передавальним індосаментом.

Кредитування під заставу векселів є досить привабливим для підприємств, що інтенсивно використовують векселі у своїй господарській діяльності й володіють значним вексельним портфелем. Особливо зручним для суб'єктів господарської діяльності є вексельний онколь. Прийнятність даної форми кредитування пов'язана з її високою еластичністю, що дає змогу позичальнику оперативно отримувати кошти за рахунок банківського кредиту, уникаючи тривалої процедури оцінки кредитоспроможності, яка передбачена, наприклад, при обліковому кредиті. Крім цього, позичальник сплачує проценти лише за фактичний термін користування кредитом, на відміну від облікового кредиту, при якому клієнт часто змушений погоджуватись на строки, що перевищують реальну потребу в позиці.

Інкасування векселів

Комерційні банки можуть виконувати доручення своїх клієнтів-векселедержателів, беручи на себе відповідальність за подання векселів і супровідних комерційних документів у строк платнику та одержання належних платежів. Ця послуга називається інкасуванням векселів.

В інкасовій операції беруть участь п'ять учасників: векселедержатель, який дає доручення інкасувати вексель (принципал, комітент); банк, якому дано доручення здійснити інкасування векселя (ремітент); банк, який бере участь в інкасуванні, але не є банком ремітентом (інкасуючий банк); платник за векселем; інкасуючий банк, який здійснює пред'явлення векселів платнику (пред'являючий банк).

Здійснюючи інкасування, банк не бере на себе жодної відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, підробку, юридичне значення будь-яких документів, так само як і за загальні та/або окремі умови, вказані в документах. Банк також не несе жодної відповідальності за відповідність даних, що зазначені в дорученні на інкасування, умовам договору між принципалом і платником. Він не відповідає за неплатоспроможність, недбалість, неправомірну поведінку, помилку або невиконання іншого банку чи платника, або ж нотаріуса при протесті, а також за затримку, втрату або знищення документів під час їх пересилання або під час їх перебування у володінні інших осіб.

Векселедержатель звертається в банк із заявою, в якій міститься прохання про інкасування векселів зі свого портфеля. До заяви додаються примірники векселів, котрі виставляються для інкасування, по дві ксерокопії кожного векселя, реєстр векселів. Працівник банку, що приймає документи для розгляду, видає клієнтові розписку про їх отримання.

Усі документи, що передаються банку для інкасування, повинні супроводжуватися дорученням на інкасування (мал. 5.11), в якому мають бути точні та повні інструкції принципала. Банкам дозволяється діяти тільки відповідно до таких доручень. Доручення на інкасування повинно мати реєстр або опис векселів. Принципал подає доручення на інкасування банку-ремітенту у трьох примірниках, якщо банк-ремітент і пред'являючий банк — одна особа; у чотирьох примірниках, якщо банк-ремітент і пред'являючий банк — різні особи; у п'яти примірниках, якщо в інкасуванні, крім банку-ремітента і пред'являючого банку бере участь інкасуючий банк. За необхідності банк-ремітент може вимагати від принципала надання додаткових примірників доручень на інкасування.

Банк-ремітент перевіряє правильність оформлення принципалами доручень на інкасування, що подаються, і у разі виявлення помилок або неточностей повертає їх клієнтам на переоформлення. Правильно оформлені доручення на інкасування та документи приймаються банком-ремітентом від принципала під розписку із зазначенням дати одержання на останньому примірнику доручення і реєструються у відповідному журналі.

Банки, приймаючи векселі для інкасування, висувають вимогу про наявність у місці оплати банківських установ. Як правило, банки відмовляються від інкасування неакцептованих переказних векселів, а також недоміцільованих векселів.

Між сторонами укладається договір, в якому деталізуються всі умови здійснення операції. До договору у вигляді додатка прикладається реєстр векселів, прийнятих на інкасо (рис. 5.2). Договір може передбачати:

— прийняття простих і переказних векселів для подання платникам (при настанні за ними строку платежу) для одержання платежу та вчинення за ними протесту;

— прийняття переказних векселів для подання до акцепту і простих векселів строком у такий-то час від подання для проставлення дати подання та здійснення за ними протесту;

— прийняття опротестованих векселів для їх подання о платежу зазначеним у дорученнях на інкасування особам (за винятком судового порядку);

— прийняття векселів для їх передавання зазначеним у дорученнях на інкасування особам на визначених дорученнями на інкасування умовах;

— вчинення інших дій з векселями та комерційними документами, відповідно до викладених у дорученнях на інкасування інструкцій, з метою передавання комерційних документів платнику проти платежу за векселем; проти акцепту за векселем; проти платежу за векселем з попереднім акцептом векселя.

Прийнявши векселі на інкасо, працівники банку реєструють їх у Книзі векселів, прийнятих па інкасо. Вона складається за формою, що аналогічна Книзі обліку врахованих векселів (рис. 5.2), за винятком графи «строк кредитування».

Банк-ремітент здійснює інкасування самостійно або користуючись послугами інших банків, якщо принципал у договорі або дорученні на інкасування надав йому таке право. При цьому банки, використовуючи послуги інших банків для виконання інструкцій принципала, роблять це за рахунок і на ризик останнього.

Якщо банк-ремітент не є пред'являючим банком, він може (якщо таке право надане йому принципалом) передати вексель шляхом вчинення передорученого індосаменту інкасуючому банку, а останній, у свою чергу, пред'являючому банку. Якщо банк-ремітент користується послугами інкасуючого банку, то він повинен переслати йому доручення на інкасування. Перший примірник доручення на інкасування кладеться до строкової картотеки для контролю за оплатою, акцептом тощо. Другий примірник (копія примірника або повідомлення про інкасо) разом з доданими до нього документами або копіями документів (залежно від інструкцій принципала) відсилається платнику або видається в приміщенні банку представнику платника під розписку на першому примірнику доручення на інкасування.

Працівники інкасуючого банку повинні своєчасно переслати векселі за місцем їх платежу і довести до відома платника через повідомлення про надходження векселя на інкасо. Подання документів платнику може бути зроблене:

1) поштою, і в цьому разі момент подання визначається моментом одержання поштової кореспонденції;

2) в місці акцепту або платежу, зазначеному в векселі, а за відсутності такого зазначення — в місці перебування особи, яка має акцептувати або оплатити вексель. Якщо особа, яка має акцептувати або оплатити вексель, або будь-яка особа, уповноважена діяти замість неї, не знаходиться у даному місці або з ними неможливо установити контакт, обов'язок здійснити подання документів відпадає.

Якщо не визначено інше, при інкасуванні документів строком оплати за поданням або без зазначення строку документи подаються банком протягом трьох діб з дня одержання документів. Платник підписує Акт подання векселів до платежу і здійснює оплату не пізніше наступного дня після настання відповідного строку платежу. Акцепт тратт, а також виставлення простих векселів здійснюється платником у строк, зазначений у дорученні на інкасування, а коли термін не вказаний — не пізніше трьох діб з дня одержання документів пред'являючим банком. Якщо останній день строку, зазначеного в дорученні на інкасування, припадає на неробочий день, акцепт або оплата документів тощо можуть бути здійснені в перший робочий день.

При отриманні платежу за векселем банк-презентант вчиняє напис на звороті векселя типу «Валюта отримана» і завіряє його підписом. Отримані кошти зараховуються на поточний рахунок клієнта.

У разі неодержання платежу, відмови платником підписати Акт подання векселів до платежу, інкасуючий банк зобов'язаний подати вексель до опротестування від імені довірителя (якщо останній не дав розпорядження повернути йому неоплачений вексель) і повідомити його про виконання доручення. Неоплачені векселі залишаються в банку до запитання векселедержателем, але не більше визначеного договором строку (як правило, трьох місяців), після чого банк знімає з себе відповідальність за їх зберігання.

Якщо банк за будь-якої причини не може виконати інструкції, що містяться в дорученні на інкасування (у тому числі, коли ці інструкції нечіткі або неточні), а також за відсутності тих чи інших документів, банк не пізніше наступного робочого дня повідомляє про це сторону, від якої він одержав доручення на інкасування, і запитує у неї відповідні інструкції. За дорученням на інкасування з Нечіткими і неточними інструкціями документи зберігаються до отримання відповіді на запит.

Банки не приймають до інкасування векселі та супровідні комерційні документи, а доручення на інкасування до виконання, якщо: на векселях не проставлений або неправильно оформлений передоручильний індосамент; індосаменти на векселі неправильно оформлені та або порушена безперервність ряду індосаментів; реквізити хоча б одного із документів не відповідають зазначеним у дорученнях на інкасування даним; якщо банк упевнений у тому, і що виконання цього доручення на інкасування негативно позначиться на його діловій репутації.

Доходи банку від здійснення інкасової операції складаються з комісійної винагороди, що сплачується клієнтом за виконання доручення. Водночас банк може вимагати від клієнта відшкодування витрат на відправлення та отримання векселів, а за іногородніми векселями, крім того, дамно і порто. Комісія за інкасо утримується в процентному відношенні до повної суми векселя, але не менше встановленої банком суми на кожний пункт (мінімальна комісія). Дамно утримується в процентному відношенні до повної|суми векселя, але не менше встановленої банком суми на кожний пункт (мінімальне дамно). Порто утримується у визначеному розмірі на кожний пункт. У разі ненадходження платежу і здійснення протесту усі витрати, пов'язані з протестом, комісія та інші платежі також сплачуються клієнтом.

Привабливість інкасової операції для банку полягає не лише у вилученні комісійної винагороди, айв отриманні у тимчасове розпорядження ресурсів, які можна використати для своїх активних операцій. При цьому, здійснюючи інкасування векселів, банк не несе ризику, бо його роль зводиться лише до точного виконання інструкцій свого клієнта. Зокрема, банк не несе відповідальності за втрату векселів на поштіч несвоєчасне їх одержання у місці платежу з вини пошти, за упущення або недоліки, допущені нотаріусом при опротестуванні, та за незалежні від банку обставини, які можуть призвести до невигідних для клієнта наслідків. Отже, витрати банку можуть виникнути лише у разі порушень умов ним договору. Для уникнення претензій клієнта банки при інкасуванні векселів повинні уважно стежити за термінами векселів, якомога точніше дотримуватись інструкцій своїх клієнтів, для чого рекомендується, щоб дані інструкції були задокументовані зі значною деталізацією.

6. Оплата векселів за дорученням клієнта (доміциляція векселів)

Доміциляція векселя — це доручення оплатити векселі в особливому місці платежу, яке відрізняється від місцезнаходження (доміциль) особи, котра зазначена як платник за векселем. Відповідно, вексель, що підлягає оплаті в місці доміциляції, називається доміцильованим.

Ті векселі, оплата яких повинна здійснитися за місцезнаходженням платника, вважаються недоміцильованими, а особа, призначена для оплати таких векселів, є особливим платником. Натомість особа, призначена для оплати векселів поза місцезнаходженням платників, виступає в ролі доміціліата.

Уповноваження на оплату векселя дає векселедавець простого чи переказного векселя (або акцептант переказного векселя). Коли в тексті векселя доміциліата не визначено, його може назначити трасат при акцептуванні або векселедавець при представленні векселя до платежу. Якщо ж останні не вказують доміциліата, то вважається, що оплату векселя вони здійснять самі.

Зовнішньою ознакою доміцильованого векселя є надпис, учинений на лицьовому боці векселя (під ім'ям платника) векселедавцем простого або переказного векселя або ж акцептантом переказного векселя типу «Доміцильований в . (назва банку й особливого місця . платежу)», або «Платник . (назви банку й особливого місця платежу)», «Підлягає сплаті в . (назви банку й особливого місця платежу)» або іншими рівнозначними виразами, разом з підписом особи, котра здійснює доміциляцію — доміциліата.

Ознакою недоміцильованого векселя з особливим платником є наявність на лицьовому боці векселя надпису «Підлягає сплаті в . (назви місця платежу і банку)» або «Платник . (назви банку і місця платежу)».

Поширеним є призначення доміциліатом чи особливим платником установи комерційного банку. При цьому основним завданням банку є здійснення платежів за векселями у встановлений |строк. На відміну від інкасової послуги, банк у ролі доміциліанта виступає не отримувачем платежу, а платником за векселем.

Для виконання послуги доміциляції між банком і векселедержателем укладається спеціальна угода, згідно з якою банк зобов'язується здійснити оплату за наданими йому клієнтом (довірителем) векселями за відповідну винагороду — комісію. Клієнт дає зобов'язання до настання терміну платежу за векселями, але не пізніше визначеного угодою терміну (звичайно 3—5 днів) зарезервувати у банку грошові кошти в сумі доміцильованих векселів. Договір може укладатися на певний термін або на оплату визначеної суми та/або визначених векселів.

Після підписання угоди довіритель сплачує комісійну винагороду (якщо послуги доміциляції не є для нього безкоштовними за умовою договору на розрахунково-касове обслуговування) і передає в банк векселі, попередньо вчинивши на них надпис про доміцилювання.

Працівники банку безумовно приймають до сплати подані доміцильовані векселі довірителя згідно з реєстром і реєструють їх у Книзі обліку доміцильованих векселів. Довіритель зобов'язаний перерахувати в банк на відповідний рахунок кошти в обсязі, достатньому для оплати векселя. За рахунок цих коштів або за рахунок наданого довірителю кредиту, сума якого попередньо зарахована на відповідний рахунок для оплати векселів, банк як особливий платник, або доміциліат здійснює платіж за векселем законному векселедержателю в такому порядку:

— оплата векселів, за якими установлено день погашення, здійснюється в день погашення, проставлений на бланку векселя;

— оплата векселів, за якими не встановлено терміну платежу (таких, що погашаються за поданням), здійснюється протягом одного банківського дня після його подання, якщо інше не передбачено змістом векселя.

Банк здійснює платіж лише при виконанні таких умов: і

1) Подання оригіналу (але не копії!) векселя і супровідного реєстру векселів, поданих до оплати. Якщо подаються переказн і векселі, складені в кількох примірниках, то платіж виконується проти того акцептованого й індосованого примірника (або примірників), який поданий до оплати першим;

2) Наявності коштів для оплати на відповідному рахунку. Платіж за векселем може бути здійснений у повній сумі за наявності достатньої суми коштів і частково (у межах наявних коштів) у разі їх недостатності для оплати векселя у повній сумі.

Банк може відмовитись від оплати недоміцильованих з особливим платником та невизначено-доміцильованих векселів, у яких прямо не вказаний саме цей банк як особливий платник (доміциліат) або зазначена лише адреса банку, навіть якщо банку і відомо, що він призначений платником за векселем на підставі інших документів.

Після оплати векселів банк повідомляє про це клієнта і повертає йому векселі під розписку або вони відсилаються з повідомленням про оплату.

Банк відмовляється від оплати векселів у разі, якщо клієнтом не внесено коштів, достатніх для оплати векселя. У такому разі подавець векселя має здійснити протест, однак цей протест спрямований не проти банку-дом і циліата (хоч він і здійснюється в приміщенні банку), а проти платника (дом і циліата). Отже, операція доміциляції є цілком безпечною для банку, що, однак, не означає відсутності відповідальності при її здійсненні. Так, якщо, не сплативши вексель, банк порушив умови договору з клієнтом, останній має право звернутися з судовим позовом на доміциліата з вимогою компенсувати збитки.

← Предыдущая страница | Следующая страница →