Поделиться Поделиться

Чина

Чину вирощують на продовольчі, кормові і технічні цілі. У зерні чини багато білка (25-34 %). З неї виготовляють крупи, консерви, борошно, крохмаль. За смаковими якостями вона дещо поступається гороху і сочевиці.

Чина - високобілковий корм для худоби, з якого одержують дерть, комбікорм, зелену масу, трав'яне борошно, сіно, силос, сінаж.

На кормові цілі вирощують в суміші з вівсом, горохом, соняшником та іншими культурами.

З насіння чини дозволяється одержувати рослинний казеїн, котрий використовується при виробництві фанери, тканин, пластмас.

За винятком того, чина добрий медонос і є одним з кращих попередників для інших культур. Вирощують її і як сидеральну культуру.

Господарська цінність визначається також стійкістю чини до хвороб і ураження шкідниками. Посіви не обробляються отрутохімікатами проти зерноїдів, а вирощене насіння не піддають газації, оскільки шкідників в ньому немає.

Чина відноситься до давніх культур. Дрібнонасінні форми походять з Південно-Західної поширення Азії, крупнонасінні - з басейну середземноморських країн. Вирощують чину в Індії, Ірані, Туреччині. При вирощуванні на зелений корм урожайність чини досягає 250-350 ц/га, у посушливих районах зменшується до 120-150 ц/га.

Чина - холодостійка культура. При температурі 1 °С насіння починає бубнявіти, а при 2-4 °С - дружно проростати. Чина відноситься до культур, найстійкіших до приморозків. Сходи переносять мінус 5-8 °С, а короткочасні приморозки - до мінус 10 °С. Завдяки регенеративній здатності пошкоджені морозом сходи відростають і можуть дати добрий урожай.

Оптимальна середньодобова температура для цвітіння і достигання 20-22 °С.

Для проростання насіння чина вбирає 101-102 % води від своєї маси. Вона легко переносить посуху у молодому віці. Може тривалий час витримувати посуху, а коли після неї пройдуть дощі - давати високі врожаї.

У період цвітіння і бутонізації вимоглива до вологості ґрунту. Чина - рослина довгого дня. Вимоглива до світла. У холодні, вологі роки уражається іржею, аскохітозом, формується щупле зерно. Вегетаційний період - 70-125 днів.

Сочевиця

Сочевицю вирощують для продовольчих і кормових цілей. За вмістом білка (до 36 %) в насінні, засвоюваністю організмом людини, за розварюваністю і смаковими якостями вона разом з квасолею переважає всі інші зернобобові культури. Сочевицю використовують для виготовлення супу, каші, киселю, консервів. У харчовій промисловості з її борошна виготовляють печиво, ковбасні вироби, шоколад та ін.

Зерно сочевиці є цінним білковим кормом. Вирощують її на зелений корм і сіно. Ніжна вегетативна маса, що містить 6-10 % білка, за кормовою цінністю прирівнюється до лучного сіна. Використовується на корм солома і полова (до 18 % білка).

Як бобова культура сочевиця збагачує ґрунт на азот і є добрим попередником для зернових культур.

Сочевиця ділиться на дві головні групи: крупнонасінна (діаметр більше 5,5 мм) і дрібнонасінна (діаметр до 5,5 мм).

Висота рослин крупнонасінної 50-70 см, дрібнонасінної - до 50 см.

Зерно крупнонасінної сочевиці зеленого забарвлення має найвищі харчові якості, відзначається високим вмістом білка. При запізненні із збиранням, поганими умовами зберігання зелене забарвлення переходить у коричневе і товарні якості насіння різко знижуються.

Дрібнонасінна сочевиця використовується на корм тваринам.

Сочевиця - одна з найдавніших сільськогосподарських рослин. її використовували також 7 тис. років до н. е., про що свідчать згадки на санскриті (мова Древньої Індії). Нею харчувалися древні єгиптяни, індуси, араби. Сочевиця добре відома в культурі Античного Риму і Греції.

Крупнонасінна сочевиця походить з Середземномор'я, а дрібнонасінна - з Південно-Західної Азії.

В Україні сочевицю вирощують з XIV століття. Про неї згадується в Київських літописах (XV століття). Сочевицю вирощують в Індії, Туреччині, Чилі, Єгипті, Іспанії, Румунії.

Сочевиці необхідно більше тепла, ніж гороху. Насіння починає проростати при 4-5 °С, а сходи витримують приморозки до мінус 2-3°С. Під час вегетації оптимальна температура для росту і розвитку - 17-20 °С. Налив зерна найкраще проходить при 20-25 °С.

Сочевиця невимоглива до вологи культура, через те досить поширена в посушливих умовах Степу. Вона краще переносить посуху, ніж горох, квасоля, кормові боби.

В період наливу і достигання перезволоження шкідливе, бо рослини формують велику зелену масу, а бобів і зерна утворюється менше. Сочевиця потребує достатніх запасів вологи на початку росту - при бубнявінні і проростанні насіння.

Це рослина довгого дня. Зацвітає через 40-45 днів після сходів. Цвітіння тривале, особливо у дощову і похмуру погоду. Цим пояснюється нерівномірність достигання бобів. Тривалість вегетаційного періоду 85110 днів.

Нут

Нут-цінна продовольча і кормова культура. Насіння містить до 34% білка, котрий за якістю наближається до яєчного. Відносно високий вміст жиру (4-7 %) значно поліпшує його харчові якості. З нуту виготовляють консерви, паштет, сурогати кави, халву. Серед інших зернобобових культур тільки борошно нуту при додаванні 5-15 % до пшеничного не погіршує якості хліба, а навпаки, підвищує його поживну цінність. Широко використовують нут в їжу як у жареному, так і у вареному виді.

Сорти з темним забарвленням насіння вирощують на корм худобі. Перспективне використання нутового зерна в комбікормовій промисловості.

У стеблах і листках міститься значна кількість кислот (щавлева, яблучна), що не дозволяє використовувати зелену і суху масу, солому на корм худобі. Проте вівці звикають до цих кормів.

Завдяки біологічній фіксації азоту, нут зберігає та підвищує родючість ґрунту. Він залишає в ґрунті 100-120 кг/га біологічного азоту

Нут - одна з найдревніших культур. Його здавна вирощують у Греції, Римі, Єгипті, Середній Азії. Дрібнонасінний нут походить з Південно-Західної Азії, крупно насінний - з Середземномор'я.

За посівними площами нут займає третє місце в світі серед зернобобових культур - після сої і квасолі.

Найбільше нуту вирощують в Індії. Значні посівні площі в Пакистані, Афганістані, а також у посушливих районах Африки, Америки та Європи. При відповідному догляді збирають 30-35 ц/га зерна нуту.

Нут - теплолюбна і водночас холодостійка культура. Мінімальна температура проростання насіння - 2-4 °С, дружні сходи з'являються при 4-8 °С. Нут добре переносить весняні й осінні приморозки до мінус 8-10 °С. Зимуючі форми (Середня Азія, Закавказзя, Болгарія) можуть витримувати у фазі сходів до мінус 20 °С.

Пізніше нут потребує більше тепла, особливо під час цвітіння-наливу: оптимальна температура 25 °С. Жаростійкий. Навіть при температурі 40 °С впродовж 7-9 днів листки нуту не поникають і не втрачають тургору.

Нут - дуже посухостійка культура, має розвинену стрижневу кореневу систему, транспортує воду з великої глибини і економно витрачає її. У посушливих умовах за врожайністю переважає всі інші зернобобові культури.

Багато вологи нут потребує під час проростання. Насіння вбирає 120-140 % води відносно своєї маси. Надмірні опади в будь-якому фазу росту можуть сприяти захворюванню на аскохітоз. Надмірна волога погода під час цвітіння зменшує зав'язування насіння, утворюються бокові пагони.

Нут - культура довгого дня. Довгий день прискорює проходження всіх фаз росту, а короткий подовжує вегетаційний період. Вимогливий до освітлення. Вегетаційний період 80-110 днів.

← Предыдущая страница | Следующая страница →