Поделиться Поделиться

Сальмонельоз, чи паратиф

Етіологія. Хворобу спричиняє мікроб – сальмонела, малостійкий до дії дезінфікувальних засобів. Тварини хворіють у першу добу життя (рідше старшого віку), заразившись від хворих тварин і бактеріоносіїв в будь-якому пору року, частіше в зимово-весняний сезон аліментарним шляхом через інфіковані молоко та відвійки.

Збудник може також потрапити через підстилку, предмети приміщення, одяг та взуття персоналу, на які потрапляють кал, сеча та інші виділення хворих особин, що містять сальмонели.

Клінічні прояви. Інфекційна хвороба молодняку, яка частіше за завжди виникає після відлучення від маток чи після переведення на згодовування збірного молока, що характеризується ураженням кишечника, легенів, печінки та інших органів. Смертність серед ягнят досягає 40–50 %.

Інкубаційний період триває від 1 до 8 діб. Перебіг захворювання має гострий і хронічний характер. У хворих особин за гострого перебігу підвищується температура тіла (лихоманка), вони відмовляються від вимені, більше лежать. На 2–3 добу з'являється пронос; кал рідкий, у ньому багато слизу, іноді є кров. Спостерігається почастішання дихання, кон'юнктивіт. Коли хвора тварина не загинула протягом 3–5 діб, у неї розвивається хронічний перебіг, що характеризується появою кашлю, задишки, пневмонії, запалення суглобів. Хворі гинуть протягом 5–10 діб, ті ж, що перехворіли й вижили, тривалий час відстають у розвитку. Такі тварини можуть заражати здорових. У перехворілих тварин виробляється імунітет.

Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, результатів бактеріологічного та серологічного дослідження крові та тканин від загиблих тварин. Слід диференціювати сальмонельоз від анаеробної дизентерії.

Лікування. Призначають антибіотики (синтоміцин, левоміцетин, хлортетрациклін, тераміцин), сульфаніламідні (норсульфазол, етазол) і нітрофуранові (фуразолідон, фурагін) препарати.

Профілактика. Своєчасне злучання, повноцінне годування тільних тварин, введення в раціон молодняку бактеріальних препаратів і прем іксів запобігають розвитку цього захворювання. З метою профілактики сальмонельозу вівцематок, а потім і ягнят шестиденного віку вакцинують. Для дезінфекції ефективні хлорне вапно (25 % активного хлору), 20 %-ва суспензія гашеного вапна (побілка) тощо.

Сибірська виразка

Етіологія. Хворобу спричиняє паличкоподібний мікроб, особливо стійкий до дії дезінфікувальних засобів. Наприклад, під час кип'ятіння він гине через 45–60 хв, 1 %-й розчин формальдегіду чи 10 %-й розчин їдкого натру вбиває його тільки через 2 год. У разі потрапляння збудника в ґрунт мікроб утворює спори, що зберігаються в ньому десятки років. Тварини заражаються частіше на пасовищі чи через корми, у які потрапили спори мікробу сибірської виразки з ґрунту. Людина заражається під час обробляння туш чи розтину трупів тварин, хворих на сибірку.

Клінічні прояви. Може протікати блискавично, гостро і хронічно.

За блискавичного перебігу хвора дрібна рогата худоба збуджена, температура тіла підвищується до 41 –42 °С, слизові оболонки очей стають синюшними. Тварина раптово падає і в судомах гине.

За гострого перебігу спостерігається підвищення температури тіла до 42 °С, тремтіння, синюшність слизових оболонок очей і крововилив, а також здуття рубця (тимпанія). Тривалість хвороби – до 2–3 діб.

Хронічний перебіг проявляється схудненням, набряками під нижньою щелепою і набряканням підщелепних і заглоткових лшфатичних вузлів. Нерідко сибірська виразка проявляється в так званій карбункульозній формі, за якої на місці проникнення збудника та інших ділянках тіла з'являється твердий, добре окреслений болісний набряк шкіри та підшкірної клітковини, а надалі в центрі набряку утворюються виразки.

Хвороба заразна для всіх видів тварин, і для хутрових звірів і людини також. Характеризується різким підвищенням температури тіла, утворенням щільних пухлин (карбункулів) на шкірі, у кишечнику, легенях і мигдалинах. Труп здохлої від сибірської виразки тварини роздутий, задубіння відсутнє, з анального отвору, рота й ніздрів виділяється кров'яниста рідина чи незгорнута кров темного кольору. На шкірі виявляють припухлості.

Лікування. Здійснює тільки ветеринарний лікар, застосовуючи протисибіркову сироватку внутрішньом'язово чи вводячи гамма-глобулін, антибіотики, наприклад пеніцилін внутрішньом'язово, та інші препарати.

Профілактика. У разі найменшої підозри на сибірку потрібно терміново викликати ветеринарного лікаря. Розрізати трупи у разі підозри на це захворювання і знімати з них шкуру категорично заборонено.

Основною профілактикою є щорічна вакцинація тварин проти сибірки: доросла дрібна рогата худоба – двічі на рік з інтервалом у 6 місяців, молодняк – у 3 місяці з подальшою ревакцинацією через кожні 3 місяці. У перехворілих тварин виникає стійкий і тривалий імунітет.

← Предыдущая страница | Следующая страница →