Поделиться Поделиться

Метрологічні умови виробничого середовища

Розглянемо найбільш поширені виробничі шкідливості.

На самопочуття, стан здоров’я людини впливає мікроклімат ви­робничих приміщень, який визначається дією на організм людини температури, вологості, рухомості повітря і теплового випроміню­вання.

Взаємодія організму людини з навколишнім середовищем здійсню­ється по-різному, але одним із основних є теплообмін.

Організм людини має здатність зберігати температуру свого тіла постійною, незважаючи на коливання температури зовнішнього сере­довища. Ця здатність називається терморегуляцією . Однак можли­вості терморегуляції не безмежні. При дуже високій чи низькій темпе­ратурі навколишнього середовища тепловий баланс порушується, що викликає перегрів або переохолодження організму і веде до захворю­вань. Рівень чи спосіб віддачі тепла організмом залежить від відпо­відного сполучення вологості, швидкості руху і температури повітря, темпе­ратури навколишніх предметів.

Метеорологічні умови виробничого середовища регламентує
ГОСТ 12.1.005-88 «ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требова­ния к воздуху рабочей зоны». Згідно з цим документом умови нор­муються як допустимі та оптимальні.

Допустимими називаються такі параметри мікроклімату, які при тривалій і систематичній дії на людину можуть викликати перехідні і такі, що швидко нормалізуються, зміни теплового стану організму, які супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції, але не виходять за межі фізіологічних пристосувань.

Поради оптимальних і допустимих умов праці залежать від ступеня важкості робіт і пори року (табл. 7; 8).

Таблиця 7

Класифікація робіт за ступенем важкості [44]

Категорія фізичної роботи Характеристика робіт Енерговитрати, Дж/с
Легка: І а   І б   Роботи, які виконують сидячи, з незначним фізичним напруженням Роботи, які виконують сидячи, стоячи, або та­кі, що пов’язані з ходьбою, з певним фізичним напруженням   до 139
Середньої важкості: ІІ а     ІІ б   Роботи, пов’язані з постійним пересуванням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів у положенні стоячи або сидячи, які вимагають деякого фізичного напруження Роботи, пов’язані з постійною ходьбою, пере­міщенням і перенесенням важкостей до 10 кг, які супроводжуються помірним фізичним на­пруженням   175–232   233–290
Важка: ІІІ   Роботи із систематичним пересуванням, пере­міщенням і перенесенням значних (понад 10 кг) важкостей, які вимагають великих фі­зичних зусиль   Більше 290

Таблиця 8

Оптимальні та допустимі норми температури, відносної
вологості та швидкості руху повітря у робочий зоні
виробничих приміщень [44]

Період року Категорія робіт Температура, °С Відносна вологість, % Швидкість руху, м/с
оптимальна допустима оптимальна допустима на робочих місцях Оптимальна, не більше ніж допустима на робочих місцях постійних і непостійних, не більше ніж
верхня межа нижня межа
на робочих місцях
постій­них непос­тійних постій­них непос­тійних
Холод­ний   Легка – І а Легка – І б Середньої важкості – ІІ а Середньої важкості – ІІ б Важка – ІІІ 22–24 21–23 18–20 17–19 16–18 40–60 40–60 40–60 40–60 40–60 0,1 0,1 0,2 0,2 0,3 0,1 0,2 0,3 0,4 0,5
Теплий Легка – І а Легка – І б Середньої важкості – ІІ а Середньої важкості – ІІ б Важка – ІІІ 23–25 22–24 21–23 20–22 18–20 40–60 40–60 40–60 40–60 40–60 55 (при 28 °С) 60 (при 27 °С) 65 (при 26 °С) 70 (при 25 °С) 75 (при 24 °С) 0,1 0,2 0,3 0,3 0,4 0,1–0,2 0,1–0,3 0,2–0,4 0,2–0,5 0,2–0,6
                       

Метрологічні умови виробничого середовища - Инвестирование - 1

Оптимальними називають такі параметри мікроклімату, які при тривалій і систематичній дії на людину забезпечують збереження нор­мального теплового стану організму без напруження механізмів тер­морегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту і ство­рюють умови для високого рівня працездатності людини.

До відхилень параметрів мікроклімату від оптимальних значень організм людини має здатність пристосовуватись, але при значних від­хиленнях в організмі працівника можуть виникати певні порушення нормальної життєдіяльності, а іноді й захворювання.

При зміні температурнихумов середовища змінюються відпо­відно й обмінні процеси в організмі. При підвищених значеннях температури повітря і значному потовиділенні порушується водний обмін. Якщо особи, які не виконують фізичної роботи, втрачають
0,8–1,2 г/хв води шляхом випаровування, то при підвищеній темпе­ратурі ці втрати можуть досягати 2,35–3,1 г/хв. Загальні втрати води протягом робочого дня – 4–6 кг. При цьому з організму вимиваються солі та вітаміни, а це позначається на білковому обміні, функціях серцево-судинної системи, слиновиділенні тощо.

При високій температурі частішими стають серцеві скорочення, в окремих випадках – до 180–200 ударів за хвилину. При цьому внаслі­док зниження судинного тонусу падає артеріальний тиск.

При підвищенні температури та охолодженні частішає дихання; при значному перехолодженні воно стає неглибоким і неритмічним.

При різкому нагріванні організму може порушуватися умовно ре­флекторна діяльність, координація рухів, функція уваги, точність ви­конання трудових операцій.

Рухомість повітря діє одночасно термічно і механічно (при пев­них значеннях швидкості потоку). Організм людини здатний відчу­вати швидкість потоку повітря понад 1 м/с, але іноді й значно нижчі значення швидкості не впливають на нормальне функціонування орга­нізму людини.

Встановлено, що взимку швидкість повітряного потоку у виробни­чих приміщеннях повинна бути в межах 0,3–0,5 м/с, влітку – 0,5–1 м/с. В умовах окремих виробництв (гарячі цехи) виникає потреба створю­вати потік повітря швидкістю 3–3,5 м/с. У цих випадках застосовують вентиляційні пристрої.

Вологість повітря значновпливає на працездатність людини. Від­носна вологість повітря не повинна бути більше 75 % й менше 30 %.

Підвищена вологість повітря при високій температурі ускладнює тепловіддачу організму і призводить до його перегріву. При низькій температурі підвищена вологість повітря призводить до швидкої втомлюваності організму і простудних захворювань.

Понижена відносна вологість повітря сприяє швидкому випарову­ванню поту, швидкість тепловіддачі і пересиханню шкіряного по­крову. Оптимальна вологість повітря для людини – 40–60 %.

Для вимірювання параметрів мікроклімату використовуються при­лади: ртутні та спиртові термометри (для виміру температури), пси­хрометри (для визначення відносної вологості повітря), анемометри та кататермометри (для визначення швидкості руху повітря).

З метою забезпечення нормальних метеорологічних умов на ви­робництві з надлишком тепла застосовують:

– вентиляцію та опалювання;

– теплоізоляцію нагрітого обладнання (скловата);

– екранування джерел чи силового випромінювання (тепловідби­ваючі і теплопоглинаючі), водяні завіси, скло);

– все обладнання, що виділяє тепло, розміщують в одному примі­щенні;

– засоби індивідуального захисту;

– обмежене перебування людей у зоні з підвищеною температу­рою (додаткові переваги);

– механізація та автоматизація виробничих процесів;

– спеціальний питний режим (білково-вітамінні напої, хлібний квас, підсолена вода).

На промислових підприємствах повітря робочої зони може за­бруднюватися шкідливими речовинами , які утворюються в результаті технологічного процесу, або містяться в сировині, продуктах та на­півфабрикатах і відходах виробництва. Ці речовини потрапляють у повітря у вигляді пилу, газів або пари і діють негативно на організм людини. Залежно від їх токсичності та концентрації в повітрі вони можуть бути причиною хронічних отруєнь або професійних захво­рювань.

Залежно від ступеню токсичності, фізико-хімічних властивостей, шляхів проникнення в організм, санітарні норми встановлюють гра­нично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі ро­бочої зони виробничих приміщень, перевищення яких неприпустиме.

Гранично допустимою концентрацією (ГДК)шкідливої речовини в повітрі робочої зони вважається така концентрація, вплив якої на людину в разі її щоденної регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності чи захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя, а також не справляє негатив­ного впливу на здоров’я нащадків. Робочою зоноювважається простір заввишки 2 м над рівнем підлоги або робочої площини, на якій розта­шовані місця постійного або тимчасового знаходження працюючих.

Згідно з ГОСТ 12.1.007-76 «ССБТ. Вредные вещества. Классифи­кация и общие требования безопасности», за токсичністю дії шкідливі речовини поділяють на чотири класи небезпеки:

– надзвичайно небезпечні речовини (ГДК 0,1 мг/м2);

– особливо небезпечні речовини (ГДК від 0,1 до 1,0 мг/м2);

– помірно небезпечні речовини (ГДК від 1,0 до 10 мг/м2);

– малонебезпечні речовини (ГДК 10 мг/м2).

Гази і пари за дією на організм людини умовно поділяють на дев’ять груп за характером токсичності:

1 – такі, що припікають і подразнюють шкіру і слизові поверхні (неорганічні кислоти, луги, деякі органіч­ні кислоти, ангідриди та ін.), – вражають шкіру з утворен­ням наривів, виразок;

2 – подразнюючі (хлор, двоокис сірки, аміак, фосген, окиси азоту, тумани кислот, ароматичні вуглеводи та ін.) – вражають верхні і гли­бокі дихальні шляхи;

3 – кров’яні (окис вуглецю, свинець і його неорганічні сполуки, ароматичні смоли, толуол, бензол та ін.) – взаємодіють з гемоглобіном;

4 – нервові (вуглеводні, спирти, анілін, тетраетилсвинець, сірково­день, аміак, фосфорорганічні речовини та ін.) – викликають розлад функцій нервової системи, судому м’язів, параліч;

5 – ферментні (солі ртуті, миш’як і його сполуки, синильна кислота та її солі, фосфорорганічні сполуки) – порушують структуру фермен­тів, інактивують їх;

6 – печінкові (хлоровані вуглеводні, фосфор, бромбензол, селен) – викликають структурні зміни тканин печінки;

7 – мутагени (окис етилену, етиленамін, хлоровані вуглеводні, спо­луки свинцю, ртуті та ін.) – впливають на генетичний апарат клітини;

8 – алергени (алкалоїди, деякі сполуки нікелю, похідні піридину, органічні сполуки природного походження: кофеїн, хінін, ефедрин, атропін) – викликають зміни в реактивній здатності організму;

9 – канцерогени (кам’яновугільна смола, ароматичні аміни, азо- і діазосполуки та ін.) – викликають утворення злоякісних пухлин.

При одночасному знаходженні в повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин односпрямованої дії, близьких за хімічним скла­дом і характером біологічної дії на людину, для визначення можли­вості працювати в цій зоні використовують таку формулу:

Метрологічні умови виробничого середовища - Инвестирование - 2

де С1, С2,..., Сn – фактичні концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони, мг/м3;

ГДК1, ГДК2,..., ГДКn – гранично допустима концентрація шкідли­вих речовин, що знаходяться в повітрі робочої зони, мг/м3.

Приклади речовин односпрямованої дії: оксид вуглецю і оксид азоту, сірчаний газ і сірчаний водень або інші вуглеводневі сполуки.

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділя­ються на чотири класи небезпеки:

1 – надзвичайно небезпечні;

2 – високонебезпечні;

3 – помірно небезпечні;

4 – малонебезпечні.

Класи небезпеки встановлюються залежно від норми і показників, наведених у табл. 9.

Таблиця 9

Класи небезпеки шкідливих речовин [44]

№ з/п Показник Норма для шкідливих речовин, за класами
Гранично допустима кон­центрація (ГДК) шкідливої речовини в повітрі робочої зони, мг/м3 менше 0,1 0,1–1,0 1,1–10,0 більше 10,0
Середня смертельна доза при введенні у шлунок, мг/кг менше 15 15–150 151–5 000 більше 5 000
Середня смертельна доза при нанесенні на шкіру, мг/кг менше 100 100–500 501–2 500 більше 2 500
Середня смертельна кон­центрація в повітрі, мг/м3 менше 500 500–5000 5 001–50 000 більше 50 000

Пил – це тонкодисперсні частки у вигляді аерозолю або аерогелю, утворені при виробничих процесах.

Пил розрізняють:

– органічний (дерево, шкіра, бавовна);

– неорганічний (цемент, кварц);

– змішаний (органічний та неорганічний).

За дією на організм людини пил поділяють на токсичний і неток­сичний.

ГДК шкідливих газів, пари та пилу, що часто потрапляють у по­вітря робочої зони виробничих приміщень промислових підприємств, наведено у табл. 10.

У державних стандартах наведено понад 700 речовин, для яких вставлені значення ГДК.

Таблиця 10

ГДК шкідливих газів, пари та пилу [44]

Речовина ГДК, мг/м3 Речовина ГДК, мг/м3
Гази та пара
Акролеїн   Луги їдкі (розчин у пере­рахунку на NaOH) 0,5
Амілацетат Металева ртуть 0,01
Аміак Окиси азоту (NO2, NO)
Ацетон Сірчаний водень
Бензин та керосин (у пере­ра­хунку на С) Сірчаний ангідрид
Бензол Скипидар (у перерахунку на С)
Вуглецю оксид Сода кальцинована
Вуглецю діоксид 9 000 Спирт метиловий
Вуглець чотирихлористий Спирт етиловий 1 000
Дихлоретан Толуол
Кислота сірчана Уайт-спірит (у перерахунку на С)
Кислота соляна Хлору діоксид 0,1
Кислота оцтова Ефір етиловий
Ксилол Ефір диетиловий
Пил
Зерновий Тютюновий
Вапняковий Цукровий
Борошняний Рослинний, тваринний з вмістом SiO2: більше 10 % у межах 2–10 % менше 2 %    
Крохмальний
Вугільний (коксовий та сланцевий)
Вугільний (з домішком SiO2, до 2 %)

Слід звернути увагу, що найбільш розповсюдженими з небезпеч­них речовин у промисловості є:

– діоксид вуглецю (СО2) – наркотик, подразнює слизові оболонки, викликає шум у вухах, запаморочення. У повітрі знаходяться 4–5 % СО2. Показником насиченості повітря є гасіння полум’я при концент­рації 8 %. Цей газ утворюється в процесі бродіння сировини інших вуглеводомістких речовин під дією мікроорганізмів (дріжджів), а та­кож при горінні різних видів пального;

– оксид вуглецю (СО) – утворює більш активну, ніж кисень по­вітря, стійку сполуку з гемоглобіном крові, що призводить до кисне­вого голоду організму, а це при підвищенні концентрації і тривалій дії може призвести до смертельного випадку. Цей газ утворюється при спалюванні пального в умовах недостатньої кількості повітря для повного утворення СО2, а тому міститься у вихлопних газах автомо­білів, тютюновому димі, в димових газах котелень та ін.;

– аміак – використовується у промислових і побутових холодиль­никах, на м’ясокомбінатах, молокозаводах, овочевих базах, тобто там, де є необхідність в охолодженій продукції. У малих концентраціях діє на людину збуджуюче, у великих – може призвести до інвалідності;

– хлор – широко розповсюджений промисловий продукт, вико­ристовується для знезараження питної води, вибілювання тканин, як сировина для багатьох хімічних підприємств. У зв’язку з його вико­ристанням трапляється чимало випадків отруєння. За концентрації хлору в повітрі понад 0,2 мг/м3 може настати миттєва смерть. При потраплянні хлору на шкіру виникають опіки;

– з-поміж парів треба відзначити пару етилового спирту (С2 Н5ОН), яка є наркотиком; вона призводить до збудження, а при великих концентраціях – до паралічу центральної нервової системи. При знач­ній тривалості дії може призвести до захворювання нервової системи, органів травлення, серцево-судинної системи, печінки. Відноситься до четвертого класу небезпеки. Крім отруюючої дії, пара спирту вибухо­небезпечна.

Необхідно зазначити, що шкідливі речовини можуть проникати до організму через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряні покрови та слизові оболонки.

Проникнення цих речовин у організм людини у великих концент­раціях нерідко призводить до гострих отруєнь.

Слід знати заходи для зниження несприятливого впливу хімічних речовин:

– розробка нових технологічних процесів, які виключають ви­користання шкідливих хімічних речовин; заміна шкідливих речовин менш шкідливими (метиловий спирт замінюється бутиловим, заборо­нено використання ртуті при виробництві капелюхів, заміні жовтого фосфору червоним при виробництві сірників та ін.;

– встановлення концентрації хімічних речовин у сумішах (бензол як розчинник у лаках має становити 10 % рідкої частини лаку, кіль­кість миш’яку в кислотах для травлення металу не повинно переви­щувати 0,2 %);

– комплексна механізація та автоматизація, дистанційне управ­ління технологічними проектами;

– удосконалення технологічних процесів (застосування безперерв­них технологічних процесів, автоматичний контроль за ходом техно­логічного процесу);

– раціональне планування цехів і устаткування (ізоляція шкідли­вих цехів);

– влаштування місцевої вентиляції;

– використання індивідуальних засобів захисту (ЗІЗ) у примі­щеннях, де неможливо створити нормальні мікрокліматичні умови. Необхідно зазначити, що найкращі методи захисту на виробництві – про­тигаз, респіратор, захисний костюм, гумові чоботи, рукавички;

– контроль за станом повітряного середовища на робочих місцях;

– токсикологічна експертиза і гігієнічна стандартизація всіх хіміч­них речовин.

Освітленняхарактеризується кількісними та якісними показни­ками. До кількісних показників відносяться: світловий потік, сила світла, освітленість, яскравість.

Світловий потік F – потужність променевої енергії, оцінюється за світловим відчуттям, яке сприймається людським оком. За одиницю світлового потоку прийнято люмен (лм), сили світла – кандела (кд).

Освітленість Е – це відношення світлового потоку, який падає на елемент поверхні, до площі цього елемента. Зa одиницю освітленості прийнято люкс (лк)

Яскравість L – відношення сили світла елемента поверхні до про­екції, перпендикулярної напряму, що розглядається. Яскравість вимі­рюється в кд/м2.

Освітлення виробничих приміщень впливає на стан здоров’я, про­дуктивність праці, якість продукції і рівень виробничого травматизму. Організація правильного освітлення робочих місць, зон обробки і ви­робничих приміщень має велике санітарно-гігієнічне значення, сприяє підвищенню продуктивності праці, зниженню травматизму, поліп­шенню якості продукції. І навпаки, недостатнє освітлення за­труднює виконання технологічного процесу і може бути причиною нещасного випадку та захворювання органів зору.

Для освітлення виробничих приміщень використовують: природне освітлення (створюється світлом неба – прямим і відбитим), штучне (яке здійснюється електричними лампами) і змішане (при якому природне освітлення доповнюється штучним).

Залежно від напряму проникнення світла в приміщення природне освітлення може бути бокове – через віконні прорізи, верхнє – через спеціальні ліхтарі в стелі, та комбіноване – через віконні прорізи та ліхтарі в стелі.

Природне освітлення приміщень характеризується коефіцієнтом природної освітленості (КПО) «е» у якій-небудь точці всередині приміщення.

Метрологічні умови виробничого середовища - Инвестирование - 3

де Евн – освітленість всередині приміщення, лк;

Езовн – освітленість зовні будинку в горизонтальній площині, лк.

Згідно з СниП 11-4-79 «Естественное и искусственное освещение» значення «е» нормується залежно від характеристики зорової роботи.

Встановлено вісім розрядів зорової роботи, з урахуванням наймен­шого об’єкта, що розрізняється.

Штучне освітлення має три системи:

– загальне;

– комбіноване;

– місцеве.

Використання тільки місцевого освітлення у виробничих примі­щеннях недопустимо.

Види штучного освітлення: робоче, аварійне, чергове, охоронне, евакуаційне.

Створення у виробничих приміщеннях якісного та ефективного ос­вітлення можливе за умови використання раціональних освітлюва­льних пристроїв, які являють собою сукупність джерела світла (лам­пи) і освітлювальної арматури.

Слід знати, що очі пристосовуються до різної яскравості світла. Процес звикання очей до певного рівня освітленості називається адап­тацією. Наявність різких тіней у робочій зоні порушує адаптацію і призводить до стомленості зору, підвищує ймовірність травмування. Залежно від спектрального складу світло може виявляти збуджуючу дію і підсилювати почуття тепла (оранжево-червоний), підсилювати процеси гальмування (синьо-фіолетовий), діяти заспокійливо (жовто-зелений).

При оптимізації освітлення спостерігається ріст продуктивності праці до 15,5 %.При недостатній освітленості людина швидко втом­люється, частіше скоює помилки і травмується. Погане освітлення може призвести до професійних захворювань (короткозорість).

На сьогодні шумє одним з найшкідливіших факторів, притаманних нашій цивілізації.

Шум – сукупність різних звукових подразнюючих чинників різної частоти й інтенсивності, які перешкоджають у сприйнятті мови та музики. Характеризується інтенсивністю, звуковим тиском і частотою коливань.

Слід знати, що захист від шуму регламентують такі документи: ГОСТ 12.1.003-83 «ССБТ. Шум. Общие требования безопасности», ГОСТ 12.1.029-80 «ССБТ. Средства и методы защиты от шума. Клас­си­фикация», ГОСТ 12.1.036-81 «ССТБ. Шум. Допустимые уровни в жилых и общественных зданиях», «Державні санітарні норми допус­тимих рівнів шуму на робочих місцях» ДСН № 3.3.6.037-99.

Основою нормування є обмеження звукової енергії, яка діє на лю­дину протягом робочої зміни, значеннями, безпечними для її здоров’я і працездатності.

Шум в аудиторії згідно з нормами не повинен перевищувати 55 дБА, на вулиці – 70 дБА. Допустимий рівень шуму на вулиці
вдень – 50 дБА, вночі – 40 дБА. Допустимий рівень шуму в квартирі вдень – 40 дБА, вночі – 30 дБА, у цехах, магазинах – 56–70 дБА. Шум з рівнем звукового тиску 110 дБА призводить до шумового сп’яніння, а потім починають руйнуватись різні тканини органів людини і, в першу чергу, слуховий апарат.

Слід знати, як впливає шум на організм людини. У робітників, які мають справу з гуркотливими машинами та механізмами, виникають стійкі порушення слуху, в тому числі глухуватість і глухота. Проте тривала дія шуму впливає не лише на слух, вона робить людину нервовою, погіршує її самопочуття, знижує працездатність та швид­кість руху, сповільнює розумовий процес – усе, що може спричинити аварію на виробництві.

За походженням виробничий шум буває: механічним (вібрація по­верхонь машин і деталей, удари деталей у сполученнях, обробка де­талей різанням і ударами, робота ткацьких верстаків тощо); аероди­намічним (при витіканні стиснутого газу, пари); гідромеханічним (при витіканні рідини); електромагнітним (робота трансформаторів, дро­селів під дією перемінних сил).

Вимірювання шуму на робочих місцях здійснюється шумовимірю­вачами та аналізаторами спектра шуму, згідно з ГОСТ 12.1 050-86 «ССБТ. Методы измерения шума на рабочих местах».

Розглянемо заходи захисту від шуму. Зниження шуму досягається використанням таких заходів:

– зниження шуму в джерелі створення;

– зменшення шуму на шляху поширення (за рахунок місцевої та загальної звукоізоляції, шумовловлюючих екранів, поглинаючих фільтрів);

– раціональне планування підприємств;

– використання зелених насаджень;

– застосування на машинах і механізмах неметалевих деталей, малошумного металу;

– застосування індивідуальних засобів захисту (навушники, за­глушки);

– раціоналізація режимів праці та відпочинку;

– використання глушителів шуму.

Вібрація – механічні коливання, при яких відбувається почергово зростання та спадання в часі значень щонайменше однієї координати.

Необхідно знати, що джерелом вібрації є механічні, пневматичні та електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, яке встановлено без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні та сільськогосподарські машини.

Розрізняють вібрації: загальну (передається на тіло людини, що стоїть або сидить, через опорні поверхні – сидіння, підлогу); локальну (передається на руки робітника при контакті з вібруючим інстру­ментом).

Слід знати, який вплив на людину має вібрація.

Вібрація завдає великої шкоди здоров’ю людини – від перевтоми організму та незначних змін його функцій – до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, нервової системи, деформації м’язів, кісток, порушення чутливості шкіри, кровообігу та ін.

Вібрації частотою понад 200 Гц перевантажують нервову систему людини, потребують підвищеного психічного напруження.

Систематичний вплив на людину загальних вібрацій може бути причиною вібраційної хвороби. Локальні вібрації викликають дефор­ма­цію та зменшення рухомості суглобів.

Необхідно звернути увагу на заходи для боротьби з вібрацією. Вони поділяються на колективні та індивідуальні.

Найрозповсюдженішими інженерними методами захисту від вібра­ції є віброгасіння. Вібруючі машини (вентилятори, насоси, агрегати) встановлюють на окремі фундаменти. Джерела коливань ізолюють від опорних поверхонь гумовими, пружними чи комбінованими вібро­ізоляторами.

Серед заходів індивідуального захисту вирізняють: спеціальне віброзахисне взуття, рукавиці та рукавички з м’якими надолонниками.

Слід знати, що вібробезпечні умови регламентують документи: ГОСТ 12.1.012-90 «ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требо­вания», ГОСТ 12.4.002-74 «ССБТ. Средства индивидуальной защиты рук от вибрации. Общие технические требования», ДСН № 3.3.6. 039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної ві­брації».

Серед виробничих шкідливостей виділяють також випромінювання .

Джерела випромінювань мають місце в різних галузях вироб­ництва: промисловості, сільському господарстві, медицині, атомній енергетиці (ядерні реактори). Ризик опромінення виникає також під час роботи на рентгенівських установках, з радіоактивними ізотопами, при дефектоскопії металів, контролі якості зварювальних з’єднань, під час роботи на комп’ютерах тощо.

Розглянемо дію випромінювання на людину під час праці та методи захисту від його негативного впливу.

Випромінювання поділяється на: електромагнітне, інфрачервоне, ультрафіолетове, лазерне тощо.

Студентам слід осмислити, що науково-технічний прогрес має свої негативні чинники. Так, потужні телевізійні, радіомовні станції, про­мислові установки високочастотного нагріву, вимірювальні і лабо­раторні прилади різного призначення, персональні комп’ютери, при­строї стільникового та інших видів радіозв’язку, електротранспорт, холодильні установки й інші можуть бути джерелом випромінювання електромагнітної енергії.

Довготривале перебування в зоні дії радіохвиль призводить до передчасної втомлюваності, сонливості, порушення сну, розладу нер­вової системи; спостерігаються болі, зміна кров’яного тиску, пору­шення серцево-судинної системи, сповільнення пульсу, нервово-пси­хічні захворювання, трофічні явища (випадання волосся, ламкість нігтів).

Заходи захисту від дії електромагнітного випромінювання: захист часом, захист відстанню, зменшення потужності випромінювання, екранування джерел випромінювання, засоби індивідуального захис­ту. Регламентуються ГОСТ 12.1.006-84 ССБТ «Электромагнитные по­ля радиочастот. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля» (СТ СЕВ 5801-86) замість ГОСТ 12.1.006-76 (Зміни 1988).

Інфрачервоні випромінювання– це електромагнітні випроміню­вання будь-якого тіла, температура якого є більшою за абсолютний нуль (–273 °С). Причому підвищення температури відповідно змінює спектральний склад випромінювання.

Інфрачервона енергія діє на незахищені частини тіла, виявляючи в основному теплову дію та проникаючи на певну глибину в тканини. Тривале перебування в зоні інфрачервоного випромінювання впливає на центральну нервову та серцево-судинну систему, негативно діє на очі, викликаючи кон’юнктивіти, помутніння кришталика, опік сітківки.

Захист від інфрачервоного випромінювання згідно з ГОСТ 12.4.123-83 «Средства коллективной защиты от инфракрасных излу­чений. Общие технические требования» регламентується: часом, від­станню, усуненням джерела тепловиділення та його теплоізоляцією, екрануванням джерел інфрачервоного випромінювання або охолод­женням гарячих поверхонь, індивідуальними засобами захисту.

Ультрафіолетове випромінювання за способом генерації нале­жить до теплової частини випромінювання. Природним джерелом є сонце, штучними джерелами – газорозрядні світильники, електричні дуги, лазери, випрямлячі.

Ультрафіолетове випромінювання поглинається верхніми шарами шкіри людини, внаслідок чого відбуваються хімічні зміни молекул біополімерів; хвилі з довжиною 280–303 ммможуть призвести до ут­ворення ракових пухлин. Діючи на центральну нервову систему, ви­кликає головний біль, підвищення температури, нервове збудження, може викликати запалення переднього відділу ока, так звану фото- або електроофтальмію.

До засобів захисту від нього належать:

– екранування джерел випромінювання;

– огородження робочих місць ширмами, щитами;

– індивідуальні засоби захисту (спецодяг, спецвзуття, рукавиці, захисні окуляри, щитки зі світлофільтрами).

Лазерне випромінюваннямає місце в техніці, медицині, а також там, де використовуються лазери.

Відповідно до ГОСТ 12.1.040-83 «Лазерная безопасность. Общие положения», за ступенем небезпечності генерованого випромінювання лазери поділяються на чотири класи:

І клас – лазери, випромінювання яких не несе небезпеки для очей і шкіри;

ІІ клас – лазери, випромінювання яких є небезпечним при опромі­ненні очей прямим і дзеркально відбитим випромінюванням;

ІІІ клас – лазер становить безпеку при опроміненні очей прямим, віддзеркаленим, а також дифузно віддзеркаленим випромінюванням – на відстані 10 см від дифузно віддзеркалюючої поверхні та при опро­міненні шкіри прямим або віддзеркаленим випромінюваннями;

ІV клас – лазери, які є небезпечними при опроміненні шкіри ди­фузно віддзеркаленим випромінюванням на відстані 10 см від по­верхні, яка дифузно відбиває промінь.

Серед засобів захисту вирізняють:

– застосування телевізійних систем спостереження за техноло­гіч­ним процесом, захисні екрани;

– системи блокування та сигналізації;

– огородження лазерно-небезпечної зони;

– індивідуальні засоби захисту (спеціальні протилазерні окуляри, щитки, маски, спецодяг, рукавиці).

Студентам слід також чітко усвідомити питання про засоби індиві­дуального захисту, до яких відносять:

– спецодяг, який, відповідно до ГОСТ 12.4.103-80, поділяють на групи, що захищають від:

М – механічних пошкоджень;

З – загальних забруднень;

Т – температури;

Р – радіоактивних випромінювань;

В – рентгенівських випромінювань;

Е – електричних полів;

П – нетоксичних речовин;

Я – токсичних речовин;

О – органічних розчинників;

К – кислот;

– захист органів дихання (протигази, респіратори);

– спеціальне взуття;

– засоби захисту рук (ГОСТ 1.4.103-80);

– захист голови;

– захист очей (ГОСТ 12.4.013-85);

– захист обличчя.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону праці», засоби індивідуального захисту видають безкоштовно. Наказом Держнагляд­охоронпраці № 170 від 29.10.1996 р. встановлено відповідний перелік робіт і професій.

Особливу увагу слід звернути на правила роботи з комп’ютерами.

Дослідження свідчать, що при роботі за комп’ютером мають місце небезпечні та шкідливі фактори, які поділяються на фізичні та пси­хофізичні.

До фізичних факторів належать:

– підвищення значення напруги електричного поля;

– підвищений рівень електромагнітного випромінювання;

– підвищений рівень статичної електрики;

– підвищений рівень іонізації повітря.

До психофізичних факторів належать:

– статичні та динамічні перенавантаження;

– розумове перенапруження;

– перенапруження зору при роботі за екранами пристроїв.

Тому слід виконувати такі рекомендації щодо режиму роботи: через кожну годину праці необхідно робити перерву 5–10 хв, а через
2 години – 15 хв, під час яких доцільно виконувати комплекс вправ виробничої гімнастики та провести сеанс психофізіологічного роз­вантаження.

Під час вибору місця для підприємства враховують: аерокліматич­ну характеристику; рельєф місцевості; умови туманоутворення та розсіювання викидів у атмосфері. Обов’язково враховується і «роза вітрів» – при розміщенні виробничої зони з підвітряного боку відно­сно допоміжних приміщень та природного освітлення. Вивчаються та враховуються людські потоки, санітарні захисні зони та відстані між будівлями. Будівлі і споруди, згідно з СНиП 2.09.2.-85, проектують з урахуванням санітарних характеристик, нормативів площ для устатку­вання, корисної площі для працюючих (на 1 чол. – об’єм 15 м3, площа 4,5 м2). Використовують також можливості попереджувального фар­бування (згідно з ГОСТ 12.4.026.-76). Необхідне чітке дотримання вимог щодо тамбурів, містків, сходів, поручнів, підлог та висоти при­міщень. Допоміжні приміщення розташовують в одній будівлі згідно з вимогами СНиП 2.09.04.-87. Значні вимоги ставляться до водопоста­чання і каналізації та їх обов’язковості при наявності працівників понад 25 осіб.

Велике значення має економічна оцінка впливу виробничих шкідли­востей на ефективність праці. Для здійснення цієї оцінки необхідно проаналізувати ряд показників цеху, дільниці, робочого місця до і після проведення заходів, спрямованих на покращення умов праці.

Такими показниками є:

1) випуск продукції за зміну;

2) середня тривалість виконання основної виробничої операції;

3) питома вага оперативного часу в змінному фонді робочого часу;

4) питома вага допоміжного часу в оперативному часі;

5) питома вага втрат робочого часу в змінному фонді робочого часу;

6) питома вага бракованої продукції в загальному випуску.

На основі цих показників можливо розрахувати вплив виробничих шкідливостей на ефективність праці.

Так, коефіцієнт впливу зниження шуму на ефективність праці за показниками, величини яких зростають після проведення заходів (ви­пуск продукції, питома вага оперативного часу в змінному фонді ро­бочого часу), визначається за формулою:

Метрологічні умови виробничого середовища - Инвестирование - 4

а за показниками, числові значення яких повинні зменшитися при зменшенні, наприклад, шуму (втрати часу на операцію, процент бра­ку), – за формулою:

Метрологічні умови виробничого середовища - Инвестирование - 5

де а1 – величина показника після проведення заходів,

а2 – величина показника до проведення заходів.

Загальний коефіцієнт впливу шуму на ефективність праці:

Метрологічні умови виробничого середовища - Инвестирование - 6

Можливий ріст продуктивності праці за рахунок зниження шуму визначається за формулою:

Метрологічні умови виробничого середовища - Инвестирование - 7

НАВЧАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ

Практичне заняття

← Предыдущая страница | Следующая страница →