Поделиться Поделиться

Нормування праці службовців

Зміст праці службовців значно відрізняється від змісту праці робітників, тому що функціональне призначення кожної з цих груп персоналу різне.

Зміст праці такої групи службовців, як керівники, полягає в керуванні персоналом на різних ієрархічних рівнях підприємства: від робітників та службовців до керівників підрозділів, служб, відділів, їх заступників.

Зміст праці службовців-фахівців полягає у своєчасному й повному постачанні фахової інформації для забезпечення ритмічного та безперебійного ходу технологічного виробничого процесу і функціонування економічного механізму підприємства в цілому та окремих його структурних підрозділів.

Зміст праці інших службовців полягає в обслуговуванні інформаційних потоків у технічний, технологічній і економічній сферах функціонування підприємства.

Відповідно до зростання обсягу виробництва збільшується обсяг робіт за всіма цими функціями, що викликає розростання адміністративно-управлінського апарату підприємства. Тому нор­мування праці службовців створює засади науково обґрунтованого встановлення чисельності цієї групи персоналу, обмеження необґрунтованого її зростання, скорочення надлишкових витрат праці, робочого часу (і, відповідно,— заробітної плати). Але при цьому не повинні виникати так звані вузькі місця на тій чи іншій ділянці керівної, фахової чи службової праці.

Сучасне виробництво не може функціонувати без інформації на всіх етапах виготовлення продукції, починаючи з етапу підготовки виробництва й забезпечення виробничого процесу, закінчуючи етапами її рекламування, просування до споживача, реалізації та надання підсумкової оцінки господарській діяльності підприємства в цілому.

Інформація являє собою програму виробничої діяльності, виконання якої забезпечує от­римання економічно ефективних результатів, тому вона є невід'ємною частиною продуктивної праці. З розвитком ви­робництва інформаційна робота набуває самостійної виробничої функції, тому що чим значніші поділ та кооперування праці, концентрація та спеціалізація виробництва, тим значніші зусилля потрібні для координування праці численних працівників, машин, механізмів, технологічних потоків. Усе це в сукупності відокремлює діяльність з отримання та обробки поточної інформації, її аналізу й переробки в нову інформацію від безпосередньо виробничих функцій, пов'язаних з впливом на матеріальні об'єкти праці.

Діяльність, яка пов'язана з розробкою та використанням виробничих програм і яка полягає у здійсненні комплексу операцій з обробки виробничої інформації, називається управлінською, а зайнятих нею працівників зараховують до апарату управління. Продуктом їхньої праці є інформація, яку використовують як провідник впливу органів управління на виробництво. Тому за своєю економічною сутністю інформація належить до засобів виробництва [34].

Особливості, притаманні інформації як проміжному продукту праці у сфері управління виробництвом, обумовлюють ураховування обсягу та складності інформації, яку необхідно виробити для забезпечення ефективного функціонування підприємства. Слід зазначити, що ця робота значно ускладнюється нематеріальним характером інформації, різними методами її фіксації, різним співвідношенням обсягів зафіксованої та незафіксованої інформації, часто неможливістю правильної оцінки важливості окремих видів інформації для вироблення управлінського рішення, вплив попереднього трудового досвіду на своєчасність і якість продукту — управлінського рішення, програм виконання виробничого завдан­ня, діяльності підприємства, заходів щодо втілення програми та ін.

Ускладнює процес нормування праці керівників та фахівців ще й те, що в їхній роботі значне місце належить елементам творчої праці, які базуються на інтенсивній розумовій діяльності. Творчі процеси проходять за складними і специфічними психо­фізіологічними законами, що практично не підлягають зовнішньому контролюванню. їх можна оцінити лише опосередковано — за складністю праці (що, у свою чергу, ще не має однозначної методики оцінки), її інтенсивністю та якістю. І оскільки вимірюван­ня всіх цих показників стосовно до розумової праці дуже проблематичне, то й нормування цієї праці не таке конкретне, як нормування праці робітників.

На практиці до нормування праці керівників, фахівців та інших службовців має місце застосування таких показників:

— ступінь завантаження виконавця основними роботами, який визначають як відношення нормативної трудомісткості запланованих (чи вже виконаних) робіт, відповідних за складністю кваліфікації службовця, до корисного фонду його робочого часу;

— ступінь завантаження виконавця нормованими роботами, який визначають як відношення трудомісткості всіх запланованих (чи вже виконаних) робіт згідно з установленими нормами робіт (що належать до конкретної функції керування) до корисного фонду робочого часу службовця. Цей показник найбільш узагальнений і дозволяє аналізувати витрати керівної праці з урахуванням її редукції. Проте без оцінки ступеня завантаження основними роботами неможливо об'єктивно проаналізувати інтенсивність праці керівника чи фахівця;

— ступінь використання робочого часу виконавця, який визначають виключенням з робочого часу суми так званих формальних втрат робочого часу (простої, виконання робіт, що не належать до функцій даного працівника, і т. ін.) і відношенням реш­ти тривалості часу до тривалості робочого часу.

Та, як показує ґрунтовний аналіз цих показників [34], всі вони мають досить значні вади. Зокрема, вони не враховують специфіки творчої праці, коли напружені розумові процеси відбуваються найчастіше не тільки паралельно з механічними процесами фізич­ної праці, але й за межами робочого місця, робочого часу і й підприємства взагалі. Крім того, межі робочого дня керівників та висококваліфікованих фахівців, як правило, значно ширші норма­тивної тривалості. Тому самі поняття простоїв та втрат робочого часу втрачають свою конкретність, а намагання ущільнити робочий час цих груп працівників набуває формального характеру. Це може викликати навіть протилежний ефект — зниження ефективності розумової праці з боку працівників, які втрачають мотивацію до праці внаслідок надмірної її регламентації. До цього ж призводить і примусове підвищення частки найпростіших робіт у завантаженні робочого часу творчої особистості з числа керівників та фахівців, зміст кінцевої праці яких — генерування ефективних пропозицій, планів, заходів, що часто бувають новими та неординарними.

Тому в нормуванні праці цих працівників підприємства більш продуктивне впровадження:

— методів, що ґрунтуються на попередньому вивченні витрат робочого часу;

— методів, що ґрунтуються на попередньому статистичному аналізі чисельності;

— методів математичної статистики та бальних оцінок [34].

Методи першої групи (розрахунково-аналітичні) спираються на попередню розробку нормативних матеріалів та аналітично-дослідні роботи з вивчення витрат робочого часу в кожному окремому випадку.

Методи другої групи передбачають розробку й застосування нормативів чисельності та норм обслуговування.

Застосування бальних оцінок основних факторів (особливостей трудового процесу і виробництва в цілому, що визначають чисельність службовців у підрозділах підприємства) відбувається на основі попередньої бальної оцінки в умовних одиницях, що дає змогу звести всі різноманітні показники вимірювання результатів праці трудівників до єдиного однорідного вимірника і визначити за бальною шкалою сумарної оцінки значення цих факторів (про­відних техніко-економічних показників конкретного підприємства), нормативну чисельність службовців відповідного структурного підрозділу.

При встановленні нормативної чисельності фахівців і технічних виконавців застосовують й укрупнені нормативи чисельності для окремих структурних підрозділів.

Нормування праці керівників необхідне для встановлення науково обґрунтованої їх чисельності в конкретних підрозділах та на підприємстві в цілому. Працю цієї групи працівників становить виконання певного кола функцій управління.

Функції управління складаються внаслідок раціонального поділу процесу керування за характером та змістом притаманної йому праці. При цьому кожна функція пов'язана з певним замкненим колом робіт, що об'єднуються спільністю їх призначення та посадовим становищем керівника в структурі уп­равління підприємством.

Кожна функція, незалежно від її цільового призначення, містить елементи, необхідні для за­безпечення організації, координування, планування, проектування та контролю за якісним виконанням робіт, розстановкою кадрів по робочих місцях.

Управління на сучасному підприємстві складається із загального (лінійного) керівництва структурними підрозділами та функціонального керівництва, що включає такі основні функції:

— розробку та вдосконалення конструкцій продукції (так звана конструкторська підготовка виробництва);

— розробку та вдосконалення технології (технологічна підготовка виробництва);

— техніко-економічне планування;

— стандартизацію і нормалізацію продукції, технологічних процесів та інших елементів виробництва;

— вдосконалення організації виробництва та управління;

— організацію праці та її оплату;

— оперативне управління виробництвом;

— контроль якості продукції;

— забезпечення виробництва інструментом та обладнанням;

— підтримання устаткування, енергетичного господарства та робочих приміщень у технічно справному стані (ремонтне та енергетичне обслуговування);

— організацію транспортного обслуговування виробництва;

— бухгалтерський облік та фінансову діяльність;

— матеріально-технічне постачання, кооперування, маркетинг і продаж продукції;

— комплектування та підготовку кадрів, організацію їх професійного просування;

— охорону праці та забезпечення техніки безпеки;

— загальне діловодство;

— господарське обслуговування підприємства [34].

Кожна функція управління складається з керівних робіт — комплексів взаємопов'язаних, взаємозалежних та взаємообумовлених дій, що виконують підрозділи апарату управління або окремі виконавці. Вони супроводжуються конкретним результатом — керівним рішенням в усній або письмовій формі (наказ, розпорядження, аналіз, пропозиція та ін.).

Керівні роботи складаються з операцій — комплексів взаємопов'язаних дій (прийомів, розумових процесів), однорідних за характером, стабільних за змістом, які відрізняються тим, що їхні результати не мають само­стійного значення, а використовуються як вихідні матеріали для виконання подальших операцій (реєстрація документа, заповнення бланків, розрахунки показників, складання графіків, діаграм, пошук інформації в картотеках та літературі, складання карт та інших носіїв інформації, введення інформації до комп'ютера, складання програми обробки інформації тощо).

Операції, у свою чергу, складаються з елементарних дій, прийомів, кожний з яких не має самостійної мети і набуває зна­чення лише в комплексі з іншими елементами (тобто з мікроелементами, що становлять операцію).

Внаслідок другорядності значення фізичної праці у продукуванні керівного рішення (що значно більшою мірою є результатом розумової праці) нормування праці за тривалістю дій, прийомів, комплексу прийомів та операцій доцільне лише для тієї групи працівників адміністративно-керівного апарату, зміст праці яких становлять заздалегідь встановлені за обсягом і послідовністю досить прості розумово-ручні операції технічного обслуговуван­ня процесу управління, тобто для технічних виконавців.

Особливості складу управлінських функцій обумовлюють групування управлінського персоналу відповідно до змісту і складності цих функцій для подальшого нормування праці.

Найбільш доцільне таке визначення груп управлінського персоналу:

— лінійні керівники, що здійснюють загальне керівництво пра­цівниками підлеглої їм структури управління виготовленням продукції (цехами, дільницями, змінами, бригадами, ланками);

— функціональні керівники, які здійснюють фахове керівництво підлеглими спеціальними підрозділами (відділами, бюро, лабораторіями), діяльність яких спрямована на забезпечення безперебійного виробництва продукції за рахунок своєчасного розв'язання фахових проблем;

— службовці, які здійснюють інженерно-технічні функції забезпечення виробництва у складі відповідних технічних, технологічних, конструкторських відділів, бюро, лабораторій;

— службовці, які здійснюють економічні, організаційні та фінансові функції забезпечення виробництва у складі відповідних економічних, планових, організаційних, обліково-фінансових, постачальних, маркетингових та ін. підрозділів;

— інші службовці, зайняті технічним виконанням діловодства, інформаційним і господарським обслуговуванням виробництва та персоналу (тобто технічні виконавці).

Наявність особливостей у змісті праці керівних працівників (через що ця група персоналу поділяється на лінійних керівників та керівників функціональних підрозділів) обумовлює дещо різні підходи до нормування чисельності адміністративно-управлінського апарату підприємства.

При встановленні лінійно-ієрархічних рівнів керування (тобто чисельності лінійних керівників на кожному ступені) найчастіше застосовують на практиці норми керованості. Ними регламентується максимальна чисельність осіб, підлеглих одному керівникові. За нормою керованості встановлюється й оптимальна кількість структурних підрозділів, що може бути закріплена за одним лінійним керівником. При цьому виходять з професійної складової роботи підрозділу та з того, що обсяг роботи керівника зрос­тає пропорційно кількості підпорядкованих йому об'єктів чи осіб.

У нормах керованості для кожної посади мають бути відображені суб'єктивні риси особистості керівника (його особисті переваги та недоліки), особисті риси підпорядкованих йому осіб (переваги та недоліки, наявність неформального лідера серед підлеглих, збіг життєвих цілей підлеглих з цілями органі­зації та ін.), а також організаційно-технічні особливості праці у підрозділі.

При встановленні чисельності функціональних керівників треба враховувати фахову складність робіт, обсяг та різноманітність закріплених за керівником функцій, періодичність їх повторення протягом доби, тижня, місяця, кварталу, року. Все це, у свою чергу, залежить від факторів, що впливають на трудомісткість обсягів управлінської праці в цілому. Ця залежність може бути прямою чи оберненою.

Усі фактори, що впливають на витрати управлінської праці, поділяють на такі групи [34]:

— фактори, що впливають на продуктивність переробки інформації. Вони визначаються рівнем організації, механізації, автоматизації та комп'ютеризації управлінської праці, а також психо­фізіологічними та санітарно-гігієнічними умовами її здійснення, змістом перероблюваної інформації;

— фактори, що впливають на обсяг перероблюваної інформації. Вони визначаються системою, методами і структурою управління підприємством, типом і характером виробництва, номенклатурою і характером продукції, розвиненістю внутрішньо- і зов­нішньоекономічних виробничих зв'язків та ін.

Конкретні значення цих факторів не завжди можна точно виміряти, тому найчастіше у ролі факторів використовують зна­чення конкретних техніко-економічних показників виробничого процесу. Для промислового підприємства це передусім [43]:

— середньоспискова чисельність персоналу;

— кількість одиниць встановленого устаткування;

— кількість нормативів-показників, що використовуються на підприємстві;

— кількість видів продукції, що випускається;

— кількість видів матеріальних ресурсів, що надходять на підприємство;

— обсяг товарної продукції;

— обсяг реалізації товарів та послуг;

— загальна кількість постачальників;

— загальна кількість споживачів;

— документообіг на підприємстві.

За допомогою методів математичної статистики значення цих показників та відповідної чисельності фахівців обробляють для встановлення наявності стійких зв'язків впливу найважливіших факторів на трудомісткість робіт і, таким чином,— на норматив чисельності фахівців. Така залежність має вигляд [43]:

Нормування праці службовців - Инвестирование - 1 (4.40)

де Н ч.ф. – норма чисельності фахівців;

x,y, …, p – числові значення впливових факторів;

а, Ь,..., с— показники ступеня при числових значеннях факторів, вони відображають щільність зв'язку між відібраними факторами і даною функцією;

к — постійний коефіцієнт, що відображає зв'язок нормативу з числовим значенням факторів.

Нормування чисельності рядових спеціалістів у фахових підрозділах також залежить від дії факторів, що справляють найбільший вплив і найбільш суттєві для окремого конкретного функціонального підрозділу, обумовлюють зміст, складність, періодичність та обсяг робіт конкретного фахово-функціонального спрямування. Всі зусилля службовців-спеціалістів будь-якого підрозділу врешті-решт спрямовані на своєчасну та якісну підготовку керівних рішень. Тому чисельність тих з них, праця яких містить переважно творче нача­ло, досить складно розрахувати на основі нормування тривалості окремих операцій, і вона встановлюється частіше за все також за методом математичної статистики з урахуванням впливу про­відних факторів за формулою (4.40).

Працю фахівців, що має більш конкретний характер, з мен­шою часткою творчої праці, зі стабільними, часто повторюваними, однорідними операціями, може бути про нормовано на основі спостереження за тривалістю підготовчо-завершальних, основних та допоміжних операцій з урахуванням нормативної тривалості внутрішньо змінного відпочинку (якщо він потрібен) та особистих потреб.

При цьому слід мати на увазі специфіку підготовчих операцій фахівців, яка випливає з необхідності обдумування отриманої роботи, вивчення необхідних інструкцій, положень, довідників, спец­іальної літератури. Основні операції пов'язані з аналізуванням інформації, її переробкою, розрахунками, складанням графіків, таб­лиць, документів, інструкцій, довідкових матеріалів тощо. Завершальні операції передбачають самоконтроль отриманих розробок, пе­редавання їх керівникові, виправлення матеріалів за його вказівками і т. ін. Крім того, до підготовчо-завершальних операцій, безумовно, входить підготовка робочого місця фахівця до роботи та прибирання зайвих паперів, книг тощо наприкінці робочого дня, здавання їх до архіву, бібліотеки і т. ін.

Норма часу на однорідні операції фахівців-службовців складається з відповідних витрат часу:

Нормування праці службовців - Инвестирование - 2 (4.41)

де Н ч.фц — норма часу на роботи, що виконуються фахівцем;

tп-3 — тривалість підготовчо-завершальних операцій;

tос та tдоп — тривалість основних і допоміжних операцій;

tвдп та tо — тривалість внутрішньо змінних відпочинків (якщо вони потрібні) та перерв для особистих потреб.

Науково-технічний прогрес все більше пов'язаний як з діяльністю науково-дослідних та проектно-конструкторських інститутів, фірм, так і проектно-конструкторськими підрозділами фірм, що ви­робляють Продукцію чи послуги. Персонал таких інститутів чи спеціальних підрозділів фірм складається з висококваліфікованих фахівців, частина яких зайнята високоінтелектуальною творчою працею, а частина — більш-менш однорідною типовою, аналоговою працею із значною часткою типових, повторюваних операцій. Праця більшої частини звичайних інженерів-конструкторів, інженерів-технологів, інженерів-економістів дослідних та проектно-конструкторських підрозділів може бути нормована через встановлення норм часу, трудомісткості окремих типових операцій з урахуванням новітніх розробок, відповідних науково-технічним досягненням у доній галузі.

На практиці трудомісткість науково-дослідних та проектно-конструкторських розробок визначають експертним методом: за досвідом та попередньою оцінкою складності кількома експертами-фахівцями конкретної галузі (тобто вірогідної тривалості) кон­кретного обсягу дослідних робіт та дослідно-конструкторських розробок, проектів [16]. При цьому експерти визначають найкоротший, найдовший та найімовірніший терміни виконання проекту в цілому,

Очікувана трудомісткість (норма часу) виконання проекту визначається таким чином:

Нормування праці службовців - Инвестирование - 3 (4.42)

де Точ — очікувана трудомісткість;

min, — Можлива мінімальна трудомісткість виконання проекту, вказана i-тим експертом;

max,. — Можлива максимальна трудомісткість виконання проекту, вказана i-тим експертом;

Твр: — найбільш вірогідна трудомісткість виконання проекту, на думку кожного з експертів;

n — кількість експертів. Іноді трудомісткість нового проекту визначають за попереднім аналогом а коригуванням на більшу складність та оригінальність нової ідеї, що відрізняють новий проект від виконаних раніше та дещо збільшують його трудомісткість.

Оскільки в розробці кожного проекту є певні типові етапи (креслярські роботи, стендові випробування, кошторисна оцінка, техніка безпеки тощо), нормування здійснюється методом норма­тивної трудомісткості з введенням відповідних перевідних ко­ефіцієнтів [46].

Нормативна трудомісткість комплексу робіт (норма часу на комплекс) визначається так:

Нормування праці службовців - Инвестирование - 4 (4.43)

де fj — нормативна трудомісткість конкретної j-Ї роботи, що входить до нормованого комплексу робіт;

m — кількість нормованих робіт, з яких складається комплекс;

кср — усереднений перевідний коефіцієнт, що відображає ускладнення комплексу робіт внаслідок зміни, вдосконалення технічних параметрів нового виробу порівняно з базовим:

Нормування праці службовців - Инвестирование - 5 (4.44)

де унов — значення технічного параметра нового виробу;

yбаз — значення того ж провідного технічного параметра у виробі, взятому як еталонний, базовий.

Слід відзначити, що нормування дослідних робіт та дослідно-конструкторських розробок, базоване на експертному досвідно-статистичному та аналоговому методах, не може бути достатньо технічно обґрунтованим, оскільки досі не існує надійного способу вимірювання обсягів, напруженості, складності та фахового характеру розумової праці взагалі і творчої праці зокрема.

Нормування праці рядових службовців, технічних виконавців спирається на врахування тривалості и частоти появи типових операцій, що становлять основу змісту їхньої праці. Тому норма часу на однорідні операції технічних виконавців обчислюється за наведеною вище формулою (4.42). Норму часу становить сума тривалості підготовчо-завершальних операцій, тривалості основних та допоміжних операцій, регламентованого відпочинку (якщо він потрібен, наприклад при роботі з ПЕОМ) та перерв на особисті потреби.

Таким чином, нормування праці службовців менш досконале, ніж нормування праці більшості робітників.


Питання для самоконтролю

1. Які існують методи нормування праці?

2. У чому полягає сутність аналітичного методу нормування праці?

3. У чому полягає сутність укрупненого та сумарного досвідно-статистичного методів ?

4. Які існують норми витрат праці за видами норм?

5. Які існують норми витрат праці за сферою застосування норм?

6. Які існують норми праці за методом обґрунтування норм?

7. З чого складається методика встановлення норм часу?

8. Що таке норма часу, за якою формулою її розраховують?

9. Що називають штучним часом та за якою формулою розраховується його тривалість?

10. Які складові частини норми часу?

11. Як визначається норма часу на виготовлення партії виробів?

12. Яка методика визначення норми виробітку?

13. Що таке норма виробітку, за якою формулою її розраховують?

14. Який зв'язок між нормою часу та нормою виробітку?

15. Як визначається норма виробітку для ручних, машинно-ручних та машинних робіт?

16. Як визначається норма виробітку для апаратів безперервної дії?

17. Як визначається норма виробітку для апаратів періодичної дії, із зупинками через кілька циклів та без зупинок на обслуговування?

18. Як визначається норма виробітку для автоматизованих процесів?

19. Як розраховують бригадні норми часу?

20. Як встановлюється комплексна бригадна норма часу?

21. Як встановлюється норма виробітку бригади?

22. Як у зарубіжній практиці визначаються встановлені норми, основні норми та нормалізований час?

23. Що таке норма обслуговування?

24. Як визначається норма обслуговування?

25. Як визначається коефіцієнт зайнятості робітника на операціях при встановленні норми обслуговування?

26. Що таке норматив чисельності?

27. Як встановлюється норма змінного штату?

28. Як встановлюється норма обслуговування для допоміжних обслуговуючих робітників?

29. Як встановлюється норма чисельності на ремонтне обслуговування ?

30. Як встановлюється необхідна чисельність робітників для обслуговування гнучкої виробничої системи?

31. У чому полягають особливості нормування праці службовців?

32. Які показники застосовують на практиці до нормування праці різних груп службовців?

33. У чому полягають особливості діяльності керівників?

34. Що є продуктом праці керівників, у чому полягають їхні функції?

35. Які групи керівників та фахівців існують на великих підприємствах?

36. Що таке норма керованості?

37. У чому полягає сутність методології нормування праці лінійних керівників?

38. У чому полягає сутність методології нормування праці функціональних керівників ?

39. Які основні фактори впливають на обсяг праці керівників?

40. У чому полягає сутність нормування чисельності службовців-спеціалістів у фахових підрозділах?

41. За якою формулою визначається норма часу на однорідні операції фахівців ?

42. У чому полягає особливість нормування праці в науково-дослідних фахових інститутах та дослідно-конструкторських підрозділах підприємств?

43. Як визначається очікувана трудомісткість виконання науково-дослідної роботи, дослідно-конструкторської розробки, проекту?

44. У чому полягає сутність нормування праці рядових службовців — технічних виконавців?

45. За якою формулою можна встановити норму часу на однорідні операції службовців — технічних виконавців?

46. У чому полягають суттєві відмінності між нормуванням праці робітників та різних груп службовців?

← Предыдущая страница | Следующая страница →