Поделиться Поделиться

Головні умови та порядок страхування майна юридичних осіб

Особливої уваги заслуговує організація страхового захисту майна юридичних осіб - підприємств та організацій.

Юридичні особи можуть страхувати таке майно:

- державне;

- власне;

- орендне;

- заставне;

- лізингове.

Підприємства можуть укладати такі види договорів страхування майна:

- головні;

- додаткові;

- спеціальні.

За основним договором дозволяється застрахувати завжди майно, що належить підприємству: будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові та інші машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна, знаряддя лову, об'єкти незавершеного виробництва, інвентар, готову продукцію, сировину, товари, матеріали та інше майно.

За додатковим договором дозволяється застрахувати:

- майно, одержане підприємствами згідно з договором найму (в оренду, лізинг, прокат);

- прийняте від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо.

Спеціальний договір може бути укладено на страхування:

- окремого виду майна чи окремого об'єкта (вибіркове страхування);

- майна, переданого згідно з договорами найму (в оренду, лізинг, прокат);

- майна на час проведення експериментальних чи дослідницьких робіт, експонування на виставках.

У страхуванні майна юридичних осіб застосовуються деякі обмеження відносно об'єктів страхування, які викладені у підрозділі 8.1.

Порядок та головні умови страхування майна зазначено у Правилах страхування за видами майна чи ризиків, які розробляються самостійно окремими страховиками та підлягають реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Головні умови страхування майна охоплюють такі три аспекти:

1) страхову відповідальність;

2) страхову оцінку та страхову суму;

3) принципи відшкодування збитків.

У правилах страхування також відображаються додаткові умови компенсації збитків, розмір франшизи, обов'язки сторін та інші обставини, які можуть впливати на страхове відшкодування та виконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальником.

Страхова відповідальність - це перелік страхових ризиків, у випадку виникнення яких страховик бере на себе зобов'язання відшкодувати збитки. У страхуванні майна використовується стандартний перелік ризиків, котрий в окремих випадках може доповнюватися чи конкретизуватися страховиком.

Страхування майна здійснюється на випадок загибелі, знищення чи пошкодження його внаслідок таких страхових випадків (ризиків):

- пожежі, удару блискавки;

- стихійного лиха (землетрусу, повені, буревію, зливи, граду, обвалу та інших незвичних для певної місцевості природних та кліматичних явищ);

- аварій опалювальної, протипожежної, водопровідної, каналізаційної систем та інших технічних аварій;

- неправомірних дій третіх осіб, крадіжок тощо.

Майно вважається застрахованим і на той випадок, коли у зв'язку з вогнем чи раптовою загрозою стихійного лиха його необхідно розібрати чи перенести на інше місце.

Із обсягу страхової відповідальності виключаються збитки, завдані майну внаслідок:

- процесів, яких не дозволяється уникнути в роботі чи таких, що природно випливають з них (корозії, гниття, природного зносу та інших властивостей предметів);

- його обробки вогнем, теплом чи іншими термічними впливами з метою переробки, висушування, варіння, плавлення металів тощо;

- змін навігаційних та інших умов;

- дії електричного струму на різні електричні пристрої і несправностей електротехнічного обладнання;

- навмисних дій страхувальника та осіб, які знаходяться з ним у трудових відносинах;

- викрадення майна, коли факт крадіжки не підтверджено міліцією чи іншими правоохоронними органами;

- неналежного зберігання майна;

- радіоактивного забруднення;

- дефектів майна, які мали місце до укладення договору;

- терористичних актів, військових дій, громадянських заворушень, конфіскації чи арешту майна;

- державного перевороту чи змови.

Страхувальники мають право застрахувати майно від усіх запропонованих у правилах страхування ризиків чи обрати лише конкретні ризики. Розміри страхових тарифів встановлюються окремо за видами ризиків і коригуються залежно від рівня складності ризику та інших обставин. Для коригування використовуються понижувальні чи підвищувальні коефіцієнти.

Важливе значення мають страхова сума і страхова оцінка. Страхова сума за кожним застрахованим об'єктом має відповідати його дійсній вартості. Це надзвичайно важливо, оскільки коли сума заміщення буде недостатня, то страхувальник не буде зацікавлений у страхуванні, а коли вона буде занадто висока, то така ситуація не буде вигідна для страхової компанії, оскільки за таких умов страхувальник буде зацікавлений у настанні страхового випадку. Дійсна (страхова) вартість майна визначається по-різному залежно від виду майна, яке з метою страхової оцінки ділиться на такі групи:

1. Головні засоби.

2. Товарно-матеріальні цінності.

3. Продукція у процесі виробництва чи обробки.

4.Об'єкти у стадії незавершеного будівництва, б. Експонати виставок, музейні коштовності, колекції, авторські роботи, антикваріат.

Страхова оцінка базується на двох типах покриття:

1) страхове відшкодування;

2) страхове відновлення.

Перший тип означає, що страхове відшкодування повинно забезпечити страхувальнику компенсацію збитків у розмірі дійсної на момент страхового випадку вартості майна, тобто страхувальника після настання страхового випадку треба поставити в таке ж фінансове становище, в якому він знаходився безпосередньо до страхової події. Такий тип покриття стосується всіх груп майна.

Другий тип означає, що при страховому випадку буде покриватися вся вартість відновлення знищеного чи пошкодженого майна. Страхувальник після виплати йому страхового відшкодування буде поставлений у кращі умови, ніж він був до страхової події. По-іншому, страхувальник отримає таку суму, яка йому потрібна для повторного будівництва чи придбання ідентичного об'єкта взамін попереднього. Переважно такий тип покриття застосовується тільки для першої групи майна.

Враховуючи такий підхід, страхова сума для основних засобів (будівель, споруд, передавальних пристроїв, машин, обладнання та ін.) дорівнює відновлювальній вартості чи балансовій з урахуванням зносу; для товарно-матеріальних цінностей - купівельній вартості (вартості придбання); для продукції у процесі виробництва чи обробки - витратам на її виготовлення; для об'єктів у стадії незавершеного будівництва - фактично здійсненим витратам на їх створення; для іншого майна (експонатів виставок, музейних коштовностей, колекцій, авторських робіт, антикваріату тощо) - договірній (оціночній) чи ринковій вартості.

Майно приватного підприємця в разі відсутності балансу приймається на страхування згідно з його описом за оціночною вартістю.

Оціночна вартість майна може бути визначена на основі експертної оцінки, якому здійснюють сюрвеєри. В Україні вже створені оціночні (сюрвеєрні) бюро.

Майно може бути застраховане як на повну вартість, так і на певну частку. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також відшкодовуються не в повному обсязі (застосовується пропорційна система страхового відшкодування).

Обчислення страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) здійснюється, виходячи із страхової суми і страхових тарифів, які встановлені для окремих ризиків і диференційовані залежно від складності ризику чи інших обставин, відображених у договорі страхування. При обчисленні страхових внесків враховуються також різні знижки, пільги, які надаються страхувальнику з боку страховика. Розмір страхових платежів може залежати також і від таких складових:

- виду майна та умов зберігання майна;

- технічного стану підприємства;

- виду виробництва;

- строку страхування;

- форми внесення страхових платежів;

- укладення договору з франшизою;

- безперервності страхування протягом кількох років;

- відсутності страхових випадків;

- здійснення превентивних заходів тощо.

Так, більш високі ставки застосовуються при страхуванні обладнання, приладів під час проведення дослідницьких та експериментальних робіт, космічної техніки. Підвищені ризики супроводжують транспортні засоби, через те вони страхуються за окремими тарифами.

Майно вважається застрахованим, коли поміж страховиком і страхувальником укладено договір страхування. Договір страхування переважно укладається на підставі письмової заяви страхувальника. У передбачених випадках до заяви може додаватись опис майна, котрий є невід'ємною частиною договору. При укладенні договору страхування страхувальник зобов'язаний надати страховику правдиву інформацію про всі відомі йому обставини, що мають значення для оцінки страхового ризику. В окремих випадках при укладанні договорів страхування майна може бути передбачено видачу страхувальнику страхового свідоцтва (страхового поліса).

Договори страхування майна укладаються переважно від 1 до 11 місяців, на один рік і більше (невизначений строк) із щорічним уточненням вартості майна. Коли у період дії договору страхування вартість майна змінюється, це зумовлює необхідність перерахунку страхової суми і страхових платежів та укладання додаткового договору на строк до закінчення дії основного договору, чи навіть переукладання чинного договору.

Після одержання згоди від страховика на укладення договору страхувальник зобов'язаний сплатити страхові внески чи їх частину протягом визначеного строку на рахунок страховика. Внески сплачуються в безготівковому порядку чи готівкою.

Загальні вимоги до змісту договору страхування та порядку його укладення визначено у Законі України "Про страхування" (частина II).

У разі настання страхової події зі застрахованим майном задоволення претензій страхувальника відбувається в такій послідовності: встановлюється факт настання страхової події; складається страховий акт про страховий випадок; визначається розмір збитку та страхового відшкодування; здійснюється страхова виплата.

Страхове відшкодування базується на системі пропорційної відповідальності, тобто у разі загибелі, знищення чи пошкодження майна страхове відшкодування визначається в такій пропорції, в якій майно було застраховане, проте не вище страхової суми. Розрахунок здійснюється таким чином:

Страхове відшкодування = __ Страхова сума Збиток__

Вартість майна

Загальні умови та порядок виплати страхового відшкодування зазначені у ст. 25 Закону України "Про страхування". Конкретні умови визначені в правилах та в договорі страхування.

Коли в договорі страхування не передбачено іншого, то збитки відшкодовують таким чином:

- у разі пошкодження майна страхове відшкодування виплачується у розмірі різниці поміж заявленою страховою сумою та вартістю залишків майна, придатних для подальшого використання;

- у разі втрати майна страхове відшкодування виплачується в розмірі дійсної (відновної) вартості з вирахуванням зносу та вартості залишків майна, придатних для подальшого використання.

При настанні страхового випадку страхувальник повинен:

- вжити заходів відносно запобігання та зменшення збитків;

- повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, визначений договором страхування;

- повідомити у відповідні органи про настання події згідно з їх компетенцією (міліцію, пожежну, аварійну служби тощо);

- надати страховику всі документи, необхідні для встановлення причин та розміру збитку;

- до прибуття представника страховика зберігати всі залишки знищеного чи пошкодженого майна.

Розрахунок та виплата страхового відшкодування проводиться на підставі заяви страхувальника та страхового акта чи аварійного сертифіката. Страховий акт складається страховиком чи уповноваженою ним особою - аварійним комісаром з обов'язковою участю представника страхувальника.

Аварійні комісари - це особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку відносно застрахованого майна. До суми збитку можуть включатись також витрати, пов'язані з рятуванням майна, збереженням його залишків до складання страхового акта, прибиранням та впорядкуванням території, проведенням експертизи та інші необхідні та доцільні витрати.

Страховик може відмовити у виплаті страхового відшкодування, коли страхувальник не виконав обов'язків, передбачених договором страхування.

Підстави та порядок відмови регламентовані ст. 26 Закону України "Про страхування". Ними можуть бути:

- навмисні дії страхувальника, спрямовані на настання страхового випадку;

- подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;

- отримання відшкодування збитків від винної особи;

- несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку чи створення страховику перешкод у визначенні обставин та причин збитку;

- інші причини, коли це не суперечить законодавству України.

Договір страхування майна дійсний до повної виплати страхового відшкодування. Виплата страхового відшкодування здійснюється у встановленому договором порядку та у визначений строк. При цьому може утримуватись франшиза чи черговий платіж, коли договір поновлено.

← Предыдущая страница | Следующая страница →