Поделиться Поделиться

Аналіз сучасних соціокультурних систем

Культура сучасного суспільства являє собою сукупність різноманітних пластів і складається з домінуючої культури та субкультур - автономних цілісних утворень всередині домінуючої культури. Субкультури поділяють на позитивні (наприклад, професійні культури) і негативні (наприклад, деякі молодіжні культури, які є негативною реакцією на існуючі цінності та норми домінуючої культури, а також етнічні субкультури, релігійні та конфесійні субкультури тощо. За винятком того, в будь-якому суспільстві дозволяється виділити високу (елітарну) і масову (спрощену в змістовному і художньому відношеннях, технологічно доступну для всіх) культури, а також низку спеціалізованих культур (політичну, економічну, правову тощо), які виділяються в процесі діяльності людей.

Така багатошаровість сучасної культури, на перший погляд, справляє враження повної хаотичності, однак, на думку деяких дослідників, зокрема Л. Іоніна, в цьому є своя логіка, яка полягає у поступовому переході від культури моно-стилістичної до культури полістилістичної і утворенні якісно нової системи субкультур, тобто "культур в культурі", з чітко визначеними межами знань, норм, цінностей, уявлень, смаків, ідеалів, традицій. Однак більшість соціологів завжди ж схиляється до думки, що наявність великої кількості субкультур не дозволяється оцінювати однозначно позитивно хоча б через те, що розвиток субкультур часто призводить до внутрішньої замкнутості, водночас породжуючи таке явище як культурна маргінальність, коли індивід знаходиться на межі різних культур.

Наприклад, для сучасного українського суспільства є характерним оголення таких двох полюсів культури як традиційно-патріархальний та інституційний, які утворюють два конкуруючих начала в боротьбі за вплив на індивіда і соціальні групи. І коли перший пов'язаний із традиційними моральними цінностями, то другий - із цінностями та ідеалами сучасного суспільства. Природньо, що сила впливу у кожного з полюсів вища там, де існує відповідне соціокультурне середовище. В першому випадку, це периферія, відносно замкнута, ізольована, а через те така, що дозволяє зберігати традиційні цінності достатньою мірою (приміром, сучасне село). В другому - це середовище мегаполісу, для мешканців якого традиційні цінності становлять незначну вартість, хоча й тут спостерігаємо інтерес до традиційної культури, бажання підкреслити свою культурну приналежність. Наприклад, жителі сучасних великих міст часто несвідомо прагнуть внести етнічні акценти в інтер'єр свого житла, прикрашаючи його традиційними виробами - рушниками, посудом, килимками тощо, навіть коли сусідство останніх із модерними виробами виглядає не зовсім доречним.

У глобальному ж аспекті в сучасній культурі дозволяється виділити дві головні системи - Захід і Схід. Західна традиція концентрується на індивідуальності, підкреслює активне ставлення людини до світу, котрий сприймається як арена її діяльності; для західної культури характерні раціональність, прагматизм. Натомість східна традиція заохочує відмову від особистості на користь безликого абсолюту, надає перевагу зануренню в себе, пошуку нірвани як істинного смислу буття, відсутності спраги до життя; східна культура культивує інтуїтивне пізнання, увагу до медитації, самонавіювання. Особливості західної і східної соціокультурних систем детально досліджувались у працях А. Тойнбі, О. Шпенглера, Н. Данилевського.

Узагальнюючи зазначимо, що в контексті системного аналізу культури підсилюється ряд методологічних вимог, до яких відносять концептуальний опис та систематизація фактів, класифікація нових знань в уже існуючій системі, накопичення знань, можливість проведення порівняльних досліджень тощо. Системний підхід визначає практичну спрямованість соціокультурних досліджень - наукова робота, педагогічна робота, організація культурно-мистецької діяльності тощо. Саме у межах системного підходу широко застосовують досягнення сучасної науки.

← Предыдущая страница | Следующая страница →