Поделиться Поделиться

Висновки

1. Нині не потребує спеціальних доказів не тільки те, що людство являє собою єдність багатоманітного, тобто має безліч вимірів, а й те, що чи не найважливішим серед них є вимір етнічний. Таким чином, тяжіння сьогоднішнього людства до вирішення етнічних проблем можливо є іншовиразом не досить усвідомлених його намагань певною мірою загальмувати надзвичайно швидкий рух цивілізації, врятувати свої культурні надбання, що катастрофічно зменшуються подібно до шагреневої шкіри.

Та чи збагнула повною мірою сьогоденна людина ту велетенську соціально-конструктивну міць та незрівнянну духовну цінність етнічного, які йому в дійсності притаманні? Мабуть, що ні, також повною мірою не збагнула. Й манкуртизм вже нависає над людством як реальна руйнівна та страхітлива загроза. Кожний втрачений людством етнос підсилює цю загрозу, певним виразом якої є безодня оскаженілого безпам'ятства, прірва сьогодення, що поглинає людину. Тож мав рацію Микола Бердяев, коли писав: “Ніщо не дозволяється любити, за винятком вічності, й не дозволяється любити ніякою любов'ю, за винятком вічної любові. Коли немає вічності, то нічого немає. Мить повноцінна лише тоді, коли вона прилучена до вічності, коли вона є вихід з часуп (курсив автора. – Ред.) [18, с. 32].

2. Прилучення ж людини до вічності здійснює саме етнос, бо він через свою ментальність постає як неповторна й незамінна форма втілення та існування Духу цілого людства. Етнос являє собою збіг “Ми-фізичного” та “Ми-духовного”, “Ми-що-протистоїть” та “Ми-в-собі-й-для-себе-сущого”.

Етнічна ментальність постає як Дух етносу, що є неусвідомлюваним і зовнішнім виявом соціальних (і передусім – виробничих) зв'язків, які втілені у звичаєво-традиційній сфері й зазнають змін своїх форм під тиском цивілізації. При цьому формування етноментального відбувається внаслідок суб'єктивування, інтеріоризації соціальним специфічно природного. Функціювання ж етноментального є екстеріоризацією (“випромінюванням”) соціальним своєї природно зумовленої сутності.

Стосовно тієї ролі, що Ті відіграє у житті етносу та етнофорів етнічна ментальність, то остання містить у собі неусвідомлювані автоматичні спонуки, через які іманентно закладена програма саморозвитку етносу реалізується у формі опосередкованих зовнішніми стосунками конкретних актів самоорганізації етносу. Етноментальні спонуки концентрують у собі весь попередній досвід такої самоорганізації.

3. Як було нами показано, серед багатьох виявів ментальності у сьогоднішньому світі важливе місце належить ментальності національній, яка є неодмінним атрибутом політичної нації і виникає разом із її постанням. При цьому у більшості європейських держав, з їх етнічними ядрами, національна ментальність є виразно пов'язаною з етнічною ментальністю.

Україна поки що політичної нації не сформувала. Однак на перешкоді песимістичним висновкам і прогнозам має постати той факт, що і в Америці, і в Західній Європі сучасні політичні нації, з їхніми національними ментальностями, виникли далеко не відразу. Важливо, щоби Україна не нехтувала вже набутим відповідним досвідом й конструктивно його враховувала. Тоді і політична нація в нашій державі, і національна ментальність нашого суспільства неодмінно уможливляться.

← Предыдущая страница | Следующая страница →