Поделиться Поделиться

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ПРИЙОМНИМИ СІМ'ЯМИ

Прийомна сім'я як форма сімейного влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування

На сьогодні прийомна сім'я, як соціальний інститут виховання та розвитку дітей, які за певних життєвих обставин залишилися без батьківського піклування, зайняла чільне місце у державній системі захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За даними Державного комітету статистики станом на кінець 2012 року в Україні функціонувало 3856 прийомних сімей, в яких виховувалося 6819 прийомних дітей. Для порівняння, на кінець 2005 року таких сімей було лише 180 і в них виховувалося 288 дітей-вихованців.

Створення в Україні прийомних сімей як сімейної форми влаштування дітей-сиріт та дітей, що залишилися без батьківського піклування, розпочалося у 1998 році. Згідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1713 від 15.09.1999 року, в м. Києві та чотирьох регіонах України (Запоріжській, Одеській, Харківській, АР Крим) розгорнувся експеримент зі створення прийомних сімей, котрий підтвердив життєдіяльність та позитивні моменти альтернативної форми влаштування дітей-сиріт та дітей, що залишилися без батьківського піклування. В ході експерименту було визначено, що прийомна сім'я дозволяє забезпечити належні умови для виховання дітей-сиріт та дітей, що залишилися без батьківського піклування, а також дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження) певний проміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується в прийомну сім'ю на той термін, доки родина не справиться з проблемами, які створюють перешкоди та не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень її життя і виховання.

У вітчизняній науці особливу увагу терміну "прийомна сім'я" приділяли дослідники даної проблеми: В.Гопанчук, Л.Дробот, Б.Кобзар, Н.Комарова, А.Капська, І.Пєша, О.Яременко та ін. Розкриваючи суть означеного терміну, вчені зазначають, що воно вміщує подвійне значення: 1) дитина, яка прийнята у сім'ю на короткий термін у зв'язку з ускладненнями в її рідній сім'ї (хворі батьки, неспроможність батьків утримувати всіх дітей), чи 2) дитина, прийнята в сім'ю до її повноліття.

Нормативне визначення терміну "прийомна сім'я" сформульовано Сімейним кодексом України – це сім'я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Функціонування прийомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім'ю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №565 від 26 квітня 2002 р.

За визначеннями Н.М.Комарової, І.В.Пєші, прийомна сім'я – це сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4-х дітей на виховання та спільне проживання [43, с. 8]. Метою створення прийомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомні діти влаштовуються в сім'ю до досягнення вісімнадцятирічного віку чи до закінчення навчання у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах, проте не пізніше досягнення ними 23-річного віку [24].

Прийомна сім'я забезпечує соціальний захист, захист майнових та житлових прав дитини, догляд, виховання, корекцію та компенсацію розвитку, вирішення медичних проблем, подолання психологічних травм, задоволення щоденних потреб дитини, яка залишилася без піклування батьків. Під час перебування дитини у прийомній сім'ї держава виконує функції піклувальника через соціальних працівників і працівників служб у справах дітей. Держава не тільки фінансує, а й контролює утримання і виховання дитини в прийомній сім'ї, надає допомогу на її розвиток, соціалізацію, організовує соціальне супроводження прийомної сім'ї та дитини.

Характеризуючи категорію прийомної сім'ї, слід зазначити, що в ній поєднуються три головні функції. Перша – це реабілітаційна, яка допомагає дитині відновити чи поліпшити психічний та фізичний стан; друга - адаптаційна функція, що сприяє входженню дитини в нову сім'ю, новий мікроклімат; третя – виховна, яка дає змогу дитині стати соціальною особистістю.

Соціально-психологічні аспекти функціонування прийомних сімей особливі. З одного боку, вони представлені усім спектром проблем звичайної багатодітної сім'ї, а з іншого - перед такою сім'єю постають додаткові завдання по здійсненню корекції та компенсації вад розвитку, відставання та занедбаності здоров'я дитини, а також по подоланню наслідків психологічних травм. Цю проблему розглядали та досліджували українські науковці як соціально-педагогічного, так і психологічного напрямку (Г.М.Бевз, Л.С.Волинець, І.Д.Звєрєва, Г.М.Лактіонова, О.О.Яременко), а також зарубіжні учені: А.І.Довгалевська, Н.К.Іванова, В.М.Ослон, А.Холмогорова.

Інститут прийомної сім'ї має передбачити не тільки виховання дитини до повноліття, проте й здійснення тимчасової опіки над нею (на короткий, обумовлений термін - від кількох тижнів до повноліття дитини чи на час перебування її кровних батьків в ув'язненні чи на лікуванні). Саме цим дозволяється забезпечити соціальний захист дитини, тимчасово позбавленої батьківського піклування, та її прав.

Довготермінові прийомні сім'ї створюються, як правило, для дітей, які не мають можливості повернутися до кровної родини: батьки померли, невідомо, де знаходяться чи взагалі невідомі, чи позбавлені батьківських прав і не вживають заходів до їх поновлення, відбувають покарання і будуть звільнені після досягнення дитиною повноліття тощо.

У багатьох країнах світу діють короткотермінові прийомні сім'ї. Часто вони спеціалізовані: для дітей з девіантною поведінкою, для дітей, які пережили знущання та насильство, для дітей, які втратили елементарні навички життя у соціумі тощо. Звичайні ж короткотермінові прийомні сім'ї виконують там функції, які у нас у державі покладено на притулки для неповнолітніх: надати дитині, яка залишилась без батьківського піклування, "швидку соціальну допомогу", особливо тоді, коли необхідно якомога швидше вилучити дитину з агресивного асоціального оточення.

В Україні розпочато експеримент із запровадження прийомних сімей термінового влаштування, які приймають дітей на певний термін, поки вирішуються питання відносно подальшого постійного влаштування, оформлення статусу дитини тощо.

Першу прийомну сім'ю термінового влаштування створено у м. Бровари за підтримки Міжнародної благодійної організації "Партнерство "Кожній дитині". Рішення про створення такої сім'ї є міською ініціативою: положення про прийомну сім'ї термінового влаштування прийнято на рівні рішення міської ради на підставі Закону "Про місцеве самоврядування". У міському бюджеті передбачені гроші на її функціонування. Прийомна сім'я тимчасового влаштування у м. Біла Церква оформлена як звичайна прийомна сім'я, на даний час перебуває на фінансуванні МБО "Партнерство "Кожній дитині".

Ідея на рівні експерименту запроваджена, проте відсутнє законодавче забезпечення функціонування таких сімей. На даний час не дозволяється говорити про створення системи прийомної сім'ї термінового влаштування, оскільки це буде порушенням чинного законодавства.

Особливістю прийомної сім'ї як форми сімейного влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, є те, що:

– дитина, яка виховується в прийомній сім'ї не позбавляється статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги, передбачені законодавством для таких категорій дітей;

– кандидати в прийомні батьки обов'язково проходять курс підготовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов'язаних з приходом в сім'ю нового вихованця, опанування соціального статусу - вихователя прийомної дитини;

– прийомні батьки у вирішенні проблем прийомної дитини співпрацюють з соціальним працівником, котрий здійснює соціальне супроводження прийомної сім'ї; соціальний працівник виступає посередником поміж прийомною сім'єю і державними структурами, які опікуються проблемами дітей;

– утримання прийомної дитини в сім'ї фінансується державою, одному із прийомних батьків виплачується грошове забезпечення;

– сім'я отримує статус прийомної на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади, поміж прийомними батьками та органом, котрий приймає рішення про створення прийомної сім'ї, укладається договір про влаштування дітей на виховання та спільне проживання, котрий визначає права та обов'язки обох сторін;

– контроль за функціонуванням прийомної сім'ї здійснює служба в справах дітей.

Принципова відмінність прийомних сімей від наявних в Україні інших форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, полягає в через те, що прийомна сім'я є формою державної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, коли частину функцій - матеріальне забезпечення утримання дітей, оплату праці прийомним батькам, методичну підготовку прийомних батьків та допомогу у вихованні сироти, а також контроль за утриманням і вихованням дитини – держава залишає за собою. Основна мета прийомної сім'ї – тимчасове утримання та виховання дитини, яка приходить у сім'ю з дитячого інституційного закладу, з кризової сім'ї, з притулку чи медичної установи.

За особливостями виховання і педагогічним потенціалом прийомна сім'я має особливі переваги перед іншими соціальними інститутами. Насамперед, мається на увазі: природність процесу виховання; емоційний контакт дитини з прийомними батьками, котрий ґрунтується на довірі дітей до дорослих членів родини; виховання у сімейному оточенні сприяє поступовому залученню дитини до соціального життя.

Соціально-педагогічна роль прийомної сім'ї обумовила досить чіткі і жорсткі правила їх створення. Планування, набір кандидатів і оцінка їх придатності є досить складним процесом, що має методичне і нормативне обґрунтування. Важливою організаційно-педагогічною умовою успішного функціонування прийомної сім'ї та забезпечення оптимізації соціалізуючого процесу в такій сім'ї є відбір кандидатів у прийомні батьки. Зважаючи на те, що прийомні батьки мають, на думку психологів, виконувати чотири головні функції (джерело емоційного тепла і підтримки; наприклад для наслідування; друг, порадник і партнер), то процес відбору кандидатів є надзвичайно вимогливим.

Одним із важливих моментів, що необхідно враховувати кандидатам на створення прийомної сім'ї - це необхідність підтримувати контакти з біологічними батьками та родичами дитини, яка приходить на виховання. Основна умова таких контактів - вони не повинні йти всупереч інтересам дитини, негативно впливати на її розвиток та життя у прийомній сім'ї. Прийомні батьки у процесі підготовки розглядають необхідність збереження таких контактів, насамперед, виходячи із врахування інтересів прийомної дитини, розглядаючи їх як додаткову гарантію соціальної підтримки вихованця у подальшому житті.

Значний вплив на становлення особистості дитини у прийомній сім'ї має такий соціально-педагогічний чинник, як спілкування і стосунки рідних і прийомних дітей.

Виховний процес у прийомній сім'ї має певні проблеми. Прийомні діти, які потрапляють у нову сім'ю, потребують чимало уваги прийомних батьків, особливо в перші кілька місяців перебування в новому соціально-педагогічному середовищі. Така ситуація іноді провокує прояв агресивності, недоброзичливого ставлення з боку рідних дітей. Через те у ході підготовки прийомної сім'ї спеціалісти передбачають можливі проблеми і готують до таких проявів прийомних батьків, які мають бути спроможними заздалегідь виявляти назрівання конфлікту і знімати негативізм в атмосфері сім'ї. У кризових ситуаціях прийомні батьки мають змогу звернутися, в першу чергу, до спеціалістів: соціального працівника, що здійснює соціальне супроводження прийомної сім'ї, психолога центру соціальних служб, інших спеціалістів, за потребою.

Прийомна сім'я відрізняється від усиновлення та опіки (піклування) наявністю державної соціальної підтримки, що реалізується у формі соціального супроводження. Соціальне супроводження є формою державної підтримки сім'ї в інтересах дитини. Соціальна робота з сім'ями, які виховують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у першу чергу, спрямована на вирішення проблемних питань життя та розвитку саме вихованців. Проте, враховуючи потребу забезпечення нормальних умов сімейного оточення дітей, робота проводиться і з батьками, і з біологічними дітьми. Комплексність у соціальній роботі з такими сім'ями і визначається терміном "соціальне супроводження прийомних сімей", на противагу "соціальному супроводженню прийомної дитини в сім'ї".

Соціальне супроводження прийомних сімей передбачає, з одного боку, контроль за умовами виховання та утримання прийомної дитини в сім'ї, з другого - надання допомоги у вирішенні життєвих проблем (зокрема тих, що потребують юридичного обґрунтування). Соціальний працівник, котрий здійснює соціальне супроводження сім'ї, надає практичну допомогу, здійснює соціальну опіку, виступає посередником поміж батьками та державними структурами, покликаними вирішувати питання життєзабезпечення прийомних дітей. Найголовнішим напрямом роботи соціального працівника є налагодження співпраці всіх служб, що захищають права дітей, з метою забезпечення якнайкращих умов їх виховання та розвитку в сім'ях [43].

Технологія здійснення соціального супроводження регламентується Порядком здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 31 жовтня 2006 р.). Соціальне супроводження прийомних сімей здійснюється центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, що передбачає надання комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних та інформаційних послуг, спрямованих на створення належних умов функціонування прийомної сім'ї.

Також однією соціально-педагогічною умовою ефективного функціонування прийомної сім'ї як соціалізуючого інституту є налагодження взаємодії з різними соціальними інститутами, громадськими групами та об'єднаннями. Однією із форм такої роботи є групи взаємопідтримки прийомних батьків, до складу яких можуть входити як колишні прийомні батьки, так і окремі люди, котрі бажають допомогти прийомними сім'ям. Зокрема, практика показала, що існування таких груп допомагає прийомним батькам уникнути ізоляції, запропонувати підтримку прийомних дітей з боку ровесників з інших сімей, отримання кваліфікованої і своєчасної допомоги.

← Предыдущая страница | Следующая страница →