Поделиться Поделиться

Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

Козацькість до другої половини XVIII ст. (Гетьманську Державу було зліквідовано у 1764 р.; Запорозьку Січ було зруйновано у 1775 р.) поставала як дієва етноментальна визначальна риса українства. Причому вона, ця риса, встигла набути в середовищі української етнічної спільноти такої значущості, такої сили самоідентифікованості, що в наступні історичні часи, тобто після втрати можливості зовнішньо-дійового, практичного виявлення (внаслідок знищення російським урядом інституту козацтва в Україні), Козацькість, переставши бути дієвою ментальною рисою (тобто такою, що могла виявлятися назовні), не зникла. Проте через що?

Досить слушно на це питання відповідають науковці О. Штоквиш, В. Огірчук та Ю. Стрюк. Зокрема вони, порівнюючи феномени російського та українського козацтва, пишуть: “Коли взяти мовну картину світу ... то ми помітимо характерне тлумачення слова “козак”: так, у російській мові це слово асоціюється з представником певної локальної групи населення, котра відрізняється від основної маси російського народу своєю воєнно-охоронницькою місією, а для нашого народу слова “українець” і “козак” тотожні, козак є синонімом українця” (виділення автора. – Ред.) [4, с. 153].

Поглиблюючи даний порівняльний аналіз, автори підкреслюють, що, на противагу українському козацтву, російське козацтво відрізнялося від свого головного російського етносу не тільки функціонально. Особливий наголос робиться на через те, що українське козацтво “виросло з народу і саме створило новий народ, а не виділилось у локальну спільноту, субетнос, як дванадцять козацтв Російської імперії. Характерним для представників останніх є протиставлення себе решті російського народу, виразно показане М. Шолоховим у романі “Тихий Дон” (виділення і курсив автора. – Ред.) [4, с. 153].

Така свідома самоізоляція російського козацтва, як бачимо, означала те, що суб'єктивно воно служило не російському народові, а російській державі (в особі царя). Натомість українське (передусім – січове) козацтво, яке, безперечно, теж було войовничою верствою, настільки злилось із своїм народом, що аж надало йому ознак козацької ментальності. Через те “коли реального козацтва вже не існувало, як військової організації ... залишився цілий козацький народ – українці” (виділення автора. – Ред.) [Там само, с. 154].

Козацькість трансформувалася у визначальний для українства образ-символ із такими підсвідомими смисло-змістами, як Здатність до самозахисту, до самозбереження, Прагнення до здобуття незалежності, до відновлення державності. Образ-символ “Козацькість” має також підсвідомий смисло-зміст “Українство”, а образ-символ “Козак” має підсвідомий смисло- зміст “Українець”. Через те, скажімо, донські козаки, ідентифікуючи себе, говорять “Мы не русские, мы – казаки”, натомість українці навіть у своєму гімні закликають один одного довести, що всі вони “козацького роду”.

Як вельми слушно зауважив Орест Субтельний, “козак став ключовою постаттю не лише в історії України, а й у національній свідомості українців, – так, як ковбой в американців чи вікінг у скандинавів” [5, с. 114]. Образ-символ Козака назавжди набув підсвідомо закладених в нього глибинних смисло-змістів Воїна-оборонця українського етносу та Творця Української Держави.

← Предыдущая страница | Следующая страница →