Поделиться Поделиться

Соціально-економічні методи

Соціально-економічні методи спрямовані на задоволення матеріальних, національних, сімейних та інших інтересів й потреб клієнтів. Провідну роль при цьому відіграють матеріальне мотивування і підтримка життєдіяльності окремих людей і соціальних груп, які відчувають у ній потребу. Дані методи застосовуються через надання натуральної і фінансової допомоги, встановлення пільг, одноразових субсидій і компенсацій, патронаж, побутове обслуговування, моральне заохочення, санкції тощо

В Україні, як і в будь-якій цивілізованій соціальній державі, економіка повинна сприяти задоволенню матеріальних, соціальних, духовних потреб і потреб людини.

Новим критерієм соціально орієнтованої економіки мають стати стабільність економічного зростання держави, підвищення життєвого рівня населення, гарантована захищеність людей, не зайнятих активно у сфері матеріального виробництва та послуг [120, с. 168].

Економіка була і залишається визначальною матеріальною основою вирішення всіх соціальних завдань. Саме в соціальній сфері реалізуються результати економічної діяльності суспільства, створюються реальні економічні гарантії для нормальної життєдіяльності громадян. Рівень розвиненості соціальної сфери, у свою чергу, багатосторонньо впливає на можливості функціонування економіки.

З даної причини соціальний захист населення повинен будуватися на основі свідомого використання економічних законів, що забезпечують єдність інтересів суспільства і окремої особистості; він нездійсненний без опори на соціально-економічні принципи управління соціальної сфери і підвищення результативності її діяльності.

У процесі розробки та використання соціальних технологій особлива увага повинна приділятися системному аналізу економічних процесів у суспільстві, їх впливу на динаміку добробуту населення, прогнози її зміни, а також можливостям держави надавати економічний захист населенню від негативних наслідків ринкових відносин – розшарування суспільства, безробіття, інфляції та ін.

Розвиток і функціонування кожної господарської галузі здійснюються у відповідності з економічними законами, властивими даній економічній формації. Перехід до ринкових відносин характеризується наростаючим впливом в економіці дії закону додаткової вартості, котрий реалізується за допомогою специфічних економічних принципів [123, с. 147].

Розгляд проблематики клієнтів на тлі соціально-економічних проблем суспільства характерний для більшості сучасних теоретичних моделей соціальної роботи. Однак перехід українського суспільства до ринкових відносин, що почався в кінці 80-х pp., зробив більшість населення "заручниками" ідеї ринку, що супроводжується катастрофічним спадом економіки, крахом стереотипів, що здавалися непорушними, і практично повним зникненням соціальної захищеності. Перехід до ринку став "пандемічним" за своїми наслідками, а проблеми людини і сім'ї стали проблемами їх виживання.

У зв'язку з цим соціально-економічні методи і форми допомоги не можуть носити локального характеру, вирішуватися на мікрорівні, а вимагають макроекономічного підходу. Інакше кажучи, однією з найважливіших проблем технології захисту населення стала проблема його загальної соціально-економічної підтримки та захисту від впливу перехідного періоду.

При макроекономічному підході суб'єктом впливу є держава і суспільство в цілому, а змістом їх діяльності – процеси соціально- економічного планування, прогнозування та фінансування соціальної допомоги.

Розглянемо головні з них, що зумовлюють діяльність механізму соціально-економічного захисту населення на макрорівні, а також принципи, якими керуються фахівці соціальної сфери і які дозволяють застосовувати соціально-економічні методи для вирішення локальних проблем клієнтів.

Дані головні принципи поєднують у собі основоположні правила, норми і положення, згідно з якими будується і функціонує на різних рівнях система соціального захисту населення, визначається її місце в макроекономіці держави; вони сформульовані згідно до вимог економічних законів і закономірностей розвитку соціальної держави, незалежно від стану її економіки в даний період.

Принцип суспільної доцільності. Згідно з цим принципом контингент об'єктів соціального захисту в суспільстві повинен бути суворо обмежений тими категоріями населення, які повністю чи частково позбавлені здатності до праці і самозабезпечення. Порушення цього принципу призводить до ослаблення і повного згасання трудової мотивації і зростання кількості утриманців. Одним з виражень цього принципу стала система адресної соціально-економічної допомоги.

Принцип економічної ефективності передбачає оптимальне співвідношення обсягу соціальних витрат та розміру відрахувань на їх фінансування. Відрахування на фінансування соціальної сфери має співвідноситися з усіма макроекономічними показниками: валовим внутрішнім продуктом, фондом оплати праці, доходами населення та ін. Перевищення оптимальної величини відрахувань на соціальні потреби провокує зниження ефективності суспільного виробництва. За винятком того, принцип економічної ефективності передбачає оптимальне співвідношення поміж соціальними виплатами і заробітною платою [163, с.96].

Розмір соціальної допомоги не повинен створювати ситуацію, коли отримання допомоги переважніше отримання заробітної плати. Для запобігання цього має дотримуватися оптимальне співвідношення виплат і законодавчо встановленого мінімального розміру оплати праці. Дотримання цього принципу передбачає якнайшвидше досягнення соціального благополуччя населення.

← Предыдущая страница | Следующая страница →