Поделиться Поделиться

Екологізація економічного розвитку: перспективи для України

В Україні вкрай повільно реалізується єдина послідовна державна політика відносно екологізації економіки, що передбачає запровадження та виконання принципів раціонального природокористування та мінімізацію негативного впливу на екологічні об'єкти при здійсненні антропогенної діяльності. Рівень та обсяги техногенного навантаження на навколишнє природне середовище свідчать про те, що екологічна ситуація у природному довкіллі, як життєво важливому середовищі для існування людини, залишається досить складною.

Під екологізацією економіки розуміється поступовий процес перетворення економіки, скерований на зменшення інтегрального екоруйнівного впливу господарських процесів у розрахунку на одиницю сукупного суспільного продукту. Екологізація здійснюється через систему організаційних заходів, інноваційних процесів, реструктуризацію сфери виробництва і споживчого попиту, технологічну конверсію, диверсифікацію виробництва, раціоналізацію природокористування, трансформацію природоохоронної діяльності, які реалізуються, як на макро, так і на мікроекономічних рівнях. За визначенням окремих учених економістів- екологів, екологізація визначається як об'єктивно зумовлений процес перетворення всієї суспільної праці, спрямований на збереження і розвиток суспільно-економічних функцій природи.

На сьогодні питання екологізації економіки України стає особливо актуальним – процеси деградації довкілля мають місце практично в усіх регіонах нашої держави, а змінене людиною навколишнє природне середовище впливає на суспільство в зворотному напрямку і не завжди позитивно. Насамперед, це пов'язано зі стрімким зростанням техногенного навантаження на природне середовище, значним виснаженням природних ресурсів, із щорічним збільшенням екологічних проблем і катастроф, зі збільшенням питомої ваги природно-експлуатуючих галузей.

Екологічна ситуація в Україні є доволі складною, а в окремих регіонах сягає критичних меж. Необхідно зазначити, що 15% території країни дозволяється вважати "умовно екологічно чистими", 15% – помірно забрудненими, а 70% – забрудненими територіями. Україна володіє передумовами, що дають їй змогу пропонувати сценарії протидії глобальним загрозам і завдяки цьому відігравати провідну роль у світовому співтоваристві, втілюючи покладену на неї еколого- економічну місію. Україна має чорноземи, концентрація яких забезпечує їй виключне становище на земній кулі. Вони є унікальним антиентропійним потенціалом глобального виміру. Порівняльний аналіз забезпеченості чорноземами мешканців Землі й України свідчить про володіння державою безпрецедентного землересурсного потенціалу, якого не мас жоден етнос у світі. Проте слід зазначити, що частка всіх природоохоронних витрат становить близько 0,8% ВВП України. Це надзвичайно недостатній рівень, особливо враховуючи низьку абсолютну величину ВВП на душу населення. І не при через те, що частка природного капіталу у складі національного багатства України становить 54%. У більшості країн Східної Європи частка природоохоронних витрат перебуває в межах 1,5-4% ВВП, а ознака ВВП на душу населення перевищує український у 2-10 і більше разів. Через те для стабілізації екологічної ситуації і її поступового покращання, передусім, необхідні величезні асигнування на ліквідацію екологічних збитків, завданих у попередні роки. Такими ресурсами держава, нажаль, не володіє.

Основними екологічними небезпеками сьогодні виступають глобальні екологічні загрози антропогенного походження, які дозволяється розділити на дві групи, що відображатимуть прямі і потенційні екологічні загрози. Прямі глобальні екологічні загрози безпосередньо пов'язані з негативними впливами антропогенної діяльності на екосистеми України. Потенційні глобальні екологічні загрози пов'язані з антропогенною діяльністю, яка за певних обставин може трансформуватися у пряму глобальну екологічну загрозу. Так, наприклад, руйнація атомних електростанцій внаслідок впливу антропогенних чи природних чинників може призвести до знищення цілих екосистем (Чорнобильська катастрофа). Причому наслідки мають не тільки регіональний, а й глобальний характер.

В Україні існує значна частка господарських систем, які здійснюють додаткові техногенні навантаження на довкілля, в першу чергу на верхню зону геологічного середовища, як головного одержувача більшості техногенних впливів. Беручи до уваги дані Національних доповідей Міністерства екології та природних ресурсів і МНС України, а також численних результатів досліджень інститутів НАН України, до екологічно несприятливих факторів, що мають прояв в регіонах України, дозволяється віднести:

– підвищений рівень забруднення приземної атмосфери в межах промислово-міських агломерацій та гірничо-видобувних районів;

– хімічне забруднення прилеглих ландшафтів важкими металами, нафтопродуктами, радіонуклідами аварійного викиду ЧАЕС;

– суцільне зарегулювання річкової мережі, уповільнення водообміну річкових басейнів, зростаючий рівень забруднення поверхневого стоку;

– активізацію небезпечних екзогенних геологічних процесів за рахунок прояву регіонального підтоплення земель на 30% території, розвитку в більшості регіонів держави просадкових, зсувних, карстових деформацій поверхні, в через те числі під впливом глобальних змін клімату (внаслідок впливу глобального потепління та пов'язаних з ним аномальних повеней (1998, 2001, 2008 pp.) відбулася значна активізація зсувних та селевих процесів;

– більшість господарських та транспортних об'єктів характеризуються зниженням інженерно-технічної стійкості.

Згадані небезпеки вимагають застосування попереджувальних заходів: проведення комплексного аналізу та запровадження системи сучасного моніторингу еколого-техногенних загроз безпеці життєдіяльності з використанням технологій дистанційного зондування та геоінформаційних систем. Проте завжди це є засобами відповідної реакції, а процесом недопущення таких станів є – екологізація економіки в Україні.

Традиційними "атрибутами" екологізації суспільного виробництва прийнято вважати очисні споруди, безвідходні технології, пристрої з переробки відходів, "зелена енергетика", інновації. Також шлях української економіки до екологізація лежить через наукові і практичні засади раціонального природокористування. Найбільш справедливим принципом формування еколого-економічних стимулів залишається принцип "забруднювач сплачує", а найбільш ефективною формою його реалізації – платежі за забруднення середовища та використання природних ресурсів. Тут варто зазначити, що безвідходна технологія – це напрямок комплексного використання сировини (корисних копалин, інших природних ресурсів) та захисту навколишнього середовища від забруднень. При цьому забезпечується максимальне вилучення (добування) з сировини всіх цінних компонентів при мінімальному виділенні чи повній відсутності відходів у твердому, рідкому чи газоподібному стані.

Основою процесу екологізації економіки в Україні має стати гармонізована з міжнародним законодавством нормативно-правова база у галузі охорони навколишнього середовища, урегулювання відносин в еколого- економічній сфері відповідальності за нанесення шкоди навколишньому середовищу. Основи такого законодавства в нашій країні уже створені, проте вони потребують подальшого удосконалення.

Варто виділити декілька важливих і першочергових напрямків екологізації економіки. Насамперед, екологізація законодавчої бази – це облік екологічних наслідків для держави і населення при прийнятті того чи іншого закону в будь-якій галузі, орієнтація законодавчих і нормативних документів на екологічні проблеми та їхнє попередження (недопущення) Також екологізацію податкової системи на основі затвердженого законодавства. Необхідно затвердити податки і податкові ставки таким чином, щоби будь-якому виробнику було максимально вигідно переорієнтувати свою діяльність на екологічно безпечну, ніж сплачувати штрафи. Безперечно, актуальним напрямком є формування об'єктивної необхідності екологізації промислових процесів. Запровадження екологічно чистого виробництва у всіх галузях українського господарства є необхідною передумовою переходу на шлях сталого розвитку Технологічна відсталість, велика енерго- та матеріаломісткість вітчизняної економіки спричиняють надмірне забруднення природного середовища та інші форми його деструкції, що негативно впливає на стан здоров'я населення і природно-ресурсний потенціал.

Також одним з напрямків, котрий варто відзначити, є формування екологічної свідомості суспільства, екологічне виховання й освіта. Вкрай необхідним є усвідомлення тієї природної спадщини та її якості, якому отримають від нас майбутні покоління. Одним зі способів екологізації, власне, суспільного життя є впровадження, починаючи з дошкільної та шкільної освіти предметів, які слугуватимуть основою для розуміння визначальної ролі природи, навколишнього природного середовища в житті суспільства і необхідності зберігати та раціонально використовувати наявні природні блага, з подальшим продовженням екологічної освіти у вищих навчальних закладах. Також необхідно забезпечити доступність екологічної інформації для населення й розвивати екологічну освіту з позиції законів самозбереження.

Одним з головних шляхів вирішення екологічних проблем вбачається перехід на інноваційну модель розвитку національної економіки, як основного засобу екологобезпечної модернізації виробництва та впровадження процесів ресурсозбереження. Інноваційна модель виробництва в поєднанні з ресурсозбереженням дозволить при через те самому рівні видобутку ресурсів (адже процес виробництва неспинний і не може зменшуватися) виробляти з них більше продукції, матеріалів, сировини, завдяки безвідхідним технологіям, вторинній переробці; використанню відходів, тошо. Основними напрямками інноваційного розвитку мають бути:

– екологічна реструктуризація та екологічна модернізація виробництва, що передбачає зміну галузевої структури за рахунок зниження попиту на продукцію екологічно брудних виробництв чи шляхом модернізації підприємств-споживачів такої продукції;

– розробка та використання природоохоронних технологій, зокрема, більш широкого використання технологій утилізації відходів, рециклювання ресурсів після їх обробки, рекультивація порушених земель, вторинне чи замкнуте водоспоживання;

– сприяння розвитку інформаційно-телекомунікаційних технологій і електроніки; космічних і авіаційних, хімічних, виробничих, енергозберігаючих, нових транспортних технологій, виробництво нових видів продукції та послуг:

– запровадження на промислових підприємствах систем екологічного менеджменту, що є сучасним механізмом управління природоохоронною діяльністю, функціонування якого сприяє покрашенню екологічних показників підприємств та зниженню екологічних ризиків і витрат природоохоронного призначення як свідчить зарубіжний досвід;

– формування екологічних вимог до розробки нових технологій, запровадження в практику жорсткого екологічного контролю існуючих технологій у відповідності до сучасних екологічних та економічних нормативів та стандартів, що сприятиме підвищенню інноваційної активності підприємств.

Процеси екологізації мають на меті не тільки боротьбу з забрудненням навколишнього середовища, тут необхідний комплексний підхід до екологізації економічного розвитку, котрий передбачає запровадження системи заходів відносно зниження навантаження на довкілля. Результатом екологізації стане формування "зеленої економіки".

Ключовим завдання тут, є реалізація інвестиційних програм (особливо державою), в таких галузях економіки як енергетика, транспорт, будівництво, які є основними споживачами енергії та забруднювачами навколишнього середовища. Капіталовкладення повинні бути спрямовані, на підтримку новітніх технологій та інновацій у сфері енергозбереження та енергоефективності, утилізації та вторинного використання ресурсів. В першу чергу, це стосується енергетичної галузі. Застарілі технології та оснащення енергетики є основною причиною її низької ефективності та створюють навантаження на навколишнє середовище. Через те інвестиції в що галузь постають одним із найбільш дієвих інструментів в процесі побудови "зеленої економіки".

Наприклад, останнім часом світові інвестиції в "чисту енергетику" зросли удвічі. Обсяги капіталовкладень у відновлювальну енергетику в розвинутих країнах значно перевищують фінансування традиційних енергопотужностей. Більшість країн світу задекларували до 2020 року досягти, в середньому, 15- 25% використання альтернативних видів енергії. Данія, Фінляндія та Швеція уже сьогодні вагому частку національного споживання енергії отримують з нетрадиційних джерел. В Україні виробництво "чистої енергії", з урахуванням гідроелектростанцій, не досягає і 10% від усієї виробленої електроенергії, що є дуже низьким показником. Через те екологізація вітчизняної енергетики, має стати головним завданням у короткостроковій перспективі.

Також одним важливим напрямом екологізації економіки є широкомасштабний розвиток маловідходних та ресурсозберігаючих технологій, які вирішують проблему ефективного використання сировини та виконують функцію охорони навколишнього середовища від забруднення та відходів. Кінцевою метою таких технологій є створення замкнутих технологічних циклів з повним використанням наявної сировини та відходів. Перспективним підходом до формування маловідходних систем є створення територіальних виробничих комплексів (наприклад, в сільському господарстві, рослинництво та тваринництво здійснюють утилізацію власних відходів, сьогодні відходи рослинництва слугують альтернативним пальним та ін.).

Вирішення проблеми екологізації економіки сприятиме розв'язанню внутрішніх проблем суспільства: формуватиме позитивний імідж держави, сприятиме забезпеченню збалансованого розвитку національного господарського комплексу та служитиме гуманістичній цілі – створення сприятливого середовища життєдіяльності для майбутніх поколінь. Таким чином, в результаті отримаємо не тільки "зелену економіку", а й сколсгізацію суспільного розвитку – це динамічний процес, спрямований на комплексне оздоровлення екологічної, економічної, соціальної і духовної сфер суспільної діяльності. Екологізація суспільного розвитку повинна привести до зменшення антропогенного навантаження на зовнішнє природне середовище та розвиватися під впливом ефективних інструментів екологічної політики. Даний процес є інструментом втілення в життя концепції, яка передбачає пріоритет духовного розвитку над виробництвом матеріальних благ. Сучасна енвайроекономічна наука робить активні кроки відносно удосконалення методів екологізації економічної діяльності. Основна мета цього процесу – зробити економічну діяльність екологічно безпечною.

← Предыдущая страница | Следующая страница →