Поделиться Поделиться

Структура господарства

Економіка певної території є сукупністю певним чином впорядкованих об'єктів, чи, як їх називають, "господарських одиниць", які виконують певні функції - виробництво товарів чи послуг.

Первинними господарськими одиницями національної економіки є підприємства, установи, заклади і т. д., зокрема заводи, фабрики, селянські господарства, будівельні організації, транспортні підприємства, магазини, школи, лікарні, банки, науково-дослідні інститути тощо.

На сьогодні господарство регіону чи країни є складним утворенням за субординацією і просторовою диференціацією. Структура господарства - це складне і багатоаспектне поняття. її дозволяється розглядати за формами власності підприємств і установ, за розвитком і технологіями і т, п. Нас цікавлять передусім галузево-функціональна та просторова структура господарства.

У вітчизняній економіці значного поширення набув галузевий підхід до структури господарства. Галузь - це сукупність підприємств і установ, які виробляють однорідну продукцію чи надають певні послуги.

Хоча визначення галузі досить чітке, на практиці розмежування та виокремлення їх є складним.

У зарубіжній економічній літературі поділ національної економіки найчастіше здійснюється на сектори: первинний (сільське господарство, лісове, рибне, видобувні галузі), вторинний (обробні галузі) і третинний (сфера послуг). Окремі вчені, враховуючи зрушення в інформаційній сфері, виокремлюють також четвертинний сектор (науково-інформаційний). Сьогодні секторальна економіка розвинутих країн має форму перевернутої піраміди, в якій частка третинного сектору є найбільшою (часто понад 70 %), а частка первинного і вторинного секторів поступово скорочується [6, 433]. Таким чином, дозволяється вести мову про входження цих країн в постіндустріальну стадію розвитку суспільства.

У структурі господарства України основна частка всієї продукції припадає на первинний і вторинний сектори економіки. А частка третинного сектору більш як у два рази поступається цьому показнику у високорозвинутих країнах. За цими ознаками Україна перебуває на стадії індустріального розвитку суспільства.

Для аналізу структури господарства важливим є співвідношення двох головних сфер, які в радянській економіці й статистиці називали "виробничою" і "невиробничою , чи матеріальним виробництвом" і "нематеріальним". Стосовно цього поділу, особливо після введення в структуру господарства різних видів інфраструктури, точаться суперечки. Україна перебуває в так званому "перехідному" періоді, коли для аналізу її господарства використовується групування галузей у виробничу сферу і сферу послуг (рис. 8.1).

Особливо важко встановити межу поміж "виробництвом" та "інфраструктурою". Зокрема транспорт, зв'язок поділяють поміж двома сферами, залежно від споживача їх послуг. Лінії електропередач, нафто- і газопроводи одні вчені відносять повністю до виробничої сфери, інші - до інфраструктури.

З 1997 р. в Україні на загальнодержавному рівні для органів державного управління і статистики введена "Класифікація видів економічної діяльності" ДК 009-96 згідно до класифікації видів економічної діяльності, прийнятої статистичною комісією ЄС. Ця класифікація господарства є досить складною, багаторівневою. За нею галузі виробництва поділяються на секції та підсекції, а також розділи, групи, класи і підкласи.

Даний класифікатор теж має низку недоліків, проте дає можливість більш ретельно зіставляти розвиток національних економік.

Національна економіка за своєю галузевою структурою є складною і неоднозначною. Групування та класифікації економічної діяльності залежно від потреб і цілей можуть бути різними.

Вивчення галузевої і функціональної структури господарства в регіональній економіці дає можливість за допомогою аналізу співвідношення поміж основними структурними елементами встановити характер суспільного розвитку. Як правило, дані пропорції зіставляються з пропорціями, що склалися у високорозвинутих країнах.

Досить поширеним є зіставлення часток виробничої сфери і сфери послуг. Як уже зазначалося, в розвинутих країнах у сфері послуг зайнято 70 і більше відсотків працюючих, причому роль даної сфери продовжує зростати. Нові технології та прогресивні способи організації виробництва дають змогу виробляти всі необхідні товари за участі незначної кількості виробників. В Україні частка виробничої сфери складає майже 50 %, що е прямою ознакою недостатнього науково-технічного прогресу в технологіях. З іншого боку, це є свідченням нерозвинутості сфери послуг і недостатнього рівня життя населення.

Рис. 8.1. Галузева структура господарства України

Цікавим є співвідношення поміж галузями господарства, що відносять до групи А і групи Б (група А - важка індустрія, чи виробництво засобів виробництва, група Б - виробництво товарів широкого вжитку). В розвинутих країнах принаймні 2/3 виробництва припадає на групу Б. В Україні це співвідношення цілком протилежне (3:1). Тобто виробництво заради виробництва. Наприклад, потужна енергетика Донбасу заледве задовольняє потреби виробництва в цьому регіоні. Спрощено це має такий вигляд: видобувається вугілля, з нього одержується енергія, яка використовується для видобутку вугілля.

Багатозначними є пропорції поміж окремими галузями виробництва. Співвідношення поміж добувними й обробними галузями промисловості на користь останньої є ознакою прогресивної структури.

Для України характерною є також незбалансованість поміж виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції і недостатня збалансованість продукції харчової і легкої промисловостей.

Галузеве структурування економіки важливе при галузевому управлінні господарством, яке на сьогодні характерне для державного регулювання економіки України. Перевагою цього способу управління є можливість проведення в кожній галузі певної науково-технічної та організаційної політики. Така система управління є зручнішою для здійснення централізованої державної політики. Центром здійснення регуляторної політики є міністерство.

Проте таке відомче управління має й певні недоліки. Воно часто спричиняє нераціональні перевезення вантажів, ускладнює міжгалузеві зв'язки, кооперування, комбінування. Відомчі інтереси часто вступають у суперечність з потребами територій.

Через те завжди частіше ведеться мова про більшу самостійність регіонів у здійсненні управління регіональним господарством. Територіальне управління дає змогу цілісно підходити до розвитку територій. Легко встановлюються міжгалузеві зв'язки, здійснюються заходи для цілісного розвитку краю; не тільки економічного, а й соціального та екологічного оздоровлення.

Водночас при територіальному управлінні втрачається можливість здійснення загальнодержавної науково-технічної політики стосовно окремих галузей. Територіальне управління також часто породжує так звані "містечкові" настрої - коли регіональні місцеві інтереси протистоять загальнодержавним. Це найчастіше спостерігається за необхідності спорудження екологічно небезпечних підприємств. Через те сьогодні відбувається пошук такої форми управління, яка б поєднувала переваги галузевого і територіального.

У цьому розрізі актуальним є вивчення просторової (територіальної) структури господарства.

Підприємства та установи розташовані на території по-різному стосовно одне іншого, сировини, населених пунктів тощо. Вони часто використовують спільну виробничу та соціальну інфраструктуру, утворюють певні поєднання, які називаються елементами територіальної структури. Дані елементи можуть мати точкові, вузлові, лінійні, кущові та площинно-ареальні форми.

Ареальні форми, як правило, мають види діяльності, які тісно пов'язані з природним середовищем, - сільськогосподарські, лісові, промислові зони і райони, гірничовидобувні басейни. Переробна промисловість переважно орієнтована на мережу розселення, а через те утворює такі форми територіальної організації виробництва, як промисловий пункт, промисловий центр, промисловий кущ, промисловий вузол.

Лінійні форми мають шляхи сполучення (транспортні лінії).

Сучасна територіальна і галузева структури господарства України характеризуються нераціональністю і неефективністю:

- деформована галузева структура господарства, значна частка первинного сектору за недостатнього розвитку виробництва товарів широкого вжитку;

- недостатній розвиток АПК, зокрема галузей переробки сільськогосподарської продукції;

- незадовільний і обмежений за видами розвиток сфери послуг;

- технічна відсталість вітчизняних підприємств, і, як наслідок, велика матеріаломісткість, енергоємність, собівартість, низька конкурентоспроможність продукції;

- нерівномірність територіального розвитку господарства, що виявляється у надмірній концентрації виробництва і створенні значної екологічної напруженості в одних регіонах та слабкого розвитку промисловості в інших.

Подолання цих недоліків є необхідною умовою подальшого розвитку господарства країни. Воно може бути здійснене шляхом:

- формування ринкового середовища, сприяння вільній конкуренції;

- визначення пріоритетних галузей та надання їм підтримки з боку держави, в Україні такими є високотехнологічні наукомісткі галузі машинобудування, АПК та легка промисловість;

- стимулювання інноваційної діяльності підприємств, запровадження нових технологій;

- зменшення енергоємності виробництва, закриття неефективних виробництв та зміна галузевої структури господарства;

- підвищення конкурентоспроможності українських підприємств та розширення ринків збуту для національних товарів шляхом запровадження кластерних моделей в економіці [4, 298].

Слід зауважити, що необхідність здійснення економічної перебудови за цими напрямами стоїть перед нашою державою уже тривалий час. Нехтування особливостями національної економіки, непослідовні дії в окремих напрямах, ігнорування світових економічних процесів призвели до втрати контролю над економічною діяльністю. Галузева структура господарства також більше деформувалась на користь паливно-сировинного сектору, а частки машинобудування, легкої, хімічної промисловості також більше знизились. Через те здійснення економічних реформ є нагальною потребою.

Рекомендована і використана література

1. Данилишин Б. Світова фінансова криза - тест для України /Б. Данилишин // Дзеркало тижня. - № 38. - 2008 р.

2. Доповідь ООН про людський розвиток 2010 [Електронний ресурс].

3. Захарченко BJ. Трансформаційні процеси у промислових територіальних системах України / ВЛ. Захарченко. - Вінниця : Гіпаніс, 2004. - 547 с.

4. Промисловий потенціал України: проблеми та перспективи структурно-інноваційних трансформацій / відпов. ред. канд. екон. наук Ю.В. Кіндзерський. - К.: Ін-т економіки та прогнозування HAH України, 2007. - 408 с.

5. Розміщення продуктивних сил України : підручник / за ред. проф. Є.П. Качана. - К.: Юридична книга, 2001. - 552 с.

6. Топчієв О.Г. Основи суспільної географії : навч. посіб. / О.Г. Топчієв. - О.: Астропринт, 2001. - 560 с.

← Предыдущая страница | Следующая страница →