Поделиться Поделиться

Європейський вектор українського правового поля в сфері охорони навколишнього середовища

Для України основаним напрямком розвитку й удосконалення законодавчої бази є його гармонізація з європейським, яка визначена на Копенгагенському саміті Європейської Ради у червні 1993 р.

Оскільки Україна прагне інтегруватися в Європейський економічний простір, то політико-правові, організаційні та екологічні заходи повинні орієнтуватися на вимоги країн-членів Європейського Союзу. Україна з 1995 р. є членом Ради Європи і вона підтримує заходи, які задовольняють екологічну спрямованість розвитку. У 1998 р. в Україні створено Національне агентство з реконструкції і європейської інтеграції, з яким співпрацюють усі головні міністерства. Указом Президента України від 11.06. 1998 р. № 615 (зі змінами внесеними Указами від 12.04. 2000 р. № 587 та від 11.01.2001 р. № 8) прийнята Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, у якій визначено головні положення зовнішньополітичної стратегії відносно інтеграції України в Європейський правовий простір, мету та етапи правової адаптації.

Законом України від 21.11. 2002 р. № 228-IV прийнята Концепція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Це поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахування законодавства ЄС.

Завдання інтеграції України у систему міжнародної екологічної безпеки, посилення вимог законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища висуває на перший план розвиток нових напрямків у сфері природокористування: проведення ефективної екологічної політики, спрямованої на збереження і відтворення природних ресурсів, екологізацію податкової системи, розвитку ринку "природоохоронних" цінних паперів (права, квоти), створення системи екологічного страхування. У цьому напрямку уже ведеться відповідна робота

У 1996 р. Україна приєдналася до Бернської конвенції про збереження диких видів рослин і тварин та місць їх перебування. Внеском у виконання Конвенції: є проекти ТАСІС "Карпатська транскордонна екологічна мережа" та проект Глобального Екологічного Фонду "Збереження різноманіття в Азово-Чорноморській екологічній мережі".

Постановою Верхової Ради України від 05.03. 1998 р. затверджені Головні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Основними напрямами передбачений комплекс заходів, спрямований на екологічно безпечне використання водних та інших природних ресурсів, міжнародне співробітництво, розвиток правової бази, у через те числі шляхом гармонізації національного екологічного законодавства України з міжнародним правом. Дані заходи відповідають Екологічній програмі ЄС і визначають такі пріоритети:

екологічна безпека ядерних установок, захист довкілля і населення від радіації; зведення до мінімуму наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

екологічна реабілітація прісноводних водойм та поліпшення якості питної води;

стабілізація та поступове покращення екологічного стану в Донецько-Придніпровському регіоні (басейн Сіверського Дінця та нижня частина Дніпра);

будівництво нових та реконструкція діючих комунальних очисних каналізаційних споруд;

захист Чорного і Азовського морів від забруднення та подальше покращення екологічного стану;

збалансоване управління природними ресурсами та перебудова основних секторів національної економіки на екологічно чисті, включаючи управління водними ресурсами;

охорона біологічного розмаїття природи.

Дані Головні напрями націлені на інтеграцію екологічних інтересів в економічні реформи, орієнтовані на посилення централізації та широкомасштабний контроль економіки і суспільства з метою припинення деградації довкілля.

В 1998 р. в Україні вперше здійснено спільний проект "Партнери з водно-болотних угідь", яким передбачено комплекс заходів відносно збереження і ощадливого використання унікальної біосистеми Дунайських плавнів. Перспективними напрямами є подальша співпраця України з Всесвітнім Фондом охорони природи відносно захисту лісових масивів у Карпатах, Поліссі, узбережжя Чорного та Азовських морів.

Як відомо, більшість із українських річок розташована у водозабірному басейні Чорного та Азовського морів. Найбільш значними транскордонними водами є Чорне та Азовське моря, басейни Дунаю, Дніпра, Західного Бугу, Дністра, Сізерського Дінця. Майже 75% річок України є транскордонними і вони є важливою сферою регіонального співробітництва. З цією метою Україна уклала окремі угоди відносно використання транскордонних вод з Російською Федерацією, Білоруссю, Республікою Молдова, Польщею і Словаччиною, а в 1999р., приєдналася до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер. Головне завдання - це зниження забрудненості, раціональне використання та охорона різних водних об'єктів. Таким чином Україна бере участь у Чорноморській і Дунайській екологічних програмах. За винятком цього, підписала Конвенцію про запобігання забруднення моря звалищами відходів та інших речовин, Конвенцію про охорону і стале використання басейну ріки Дунаю та ратифікувала Конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті.

У липні 1999 р. Україна ратифікувала Базельську Конвенцію про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх утилізацію. А 26.09.2002 р. Україна приєдналася до Ротердамської Конвенції про процедуру попередньо обгрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі, прийнятої 10.09.1998 р. Конвенція спрямована на врегулювання міжнародної торгівлі окремими небезпечними хімічними речовинами з метою охорони здоров'я людини та навколишнього природного середовища від потенційного шкідливого впливу та заохочення їх екологічно обгрунтованого використання шляхом сприяння обміну інформацією, запровадженням процедури прийняття рішень відносно імпорту та експорту на національному рівні.

Прийнятий Закон України від 06.07. 1999 р. "Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля" визначає обов'язки держави розробляти, а науковців досліджувати ефективні правові механізми реалізації екологічних прав громадян. Конвенцією передбачено: права на сприятливе для здоров'я та добробуту співжиття, права на доступ до інформації, на участь громадськості у прийнятті рішень, правовими формами якого є право на обговорення проектів законодавчих актів, проектів будівництва, проектів рішень, участі у проведенні громадської екологічної експертизи відносно зазначеного переліку видів діяльності; права на доступ до правосуддя з цих питань.

Україна є Стороною понад 70 міжнародних двосторонніх та багатосторонніх угод, що пов'язані з охороною довкілля. Виконання зобов'язань цих багатосторонніх угод вимагає приведення внутрішніх законів та нормативно-правових актів у відповідність з існуючими нормами міжнародного права та врахування існуючої міжнародної практики під час розробки нових законодавчих актів.

З метою організації виконання зобов'язань міжнародних угод по використанню та охороні природно-ресурсного потенціалу Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову "Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку на 2003-2015 роки". Ця програма визначає стратегію і шляхи розв'язання глобальних і загальносуспільних проблем з метою забезпечення сталого розвитку. Вона передбачає: подолання бідності, впровадження моделей сталого виробництва та споживання, охорону і раціональне використання природних ресурсів, оптимізацію ресурсної бази економічного та соціального розвитку. Реалізація цих завдань вимагає поетапного розширення обсягів науково-дослідницької та методичної роботи, удосконалення нормативно-правової бази системи координації і контролю за виконанням зобов'язань, взятих на себе Україною перед світовим співтовариством.

Міжнародне співтовариство у сфері охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України. Україною підписано понад 45 двосторонніх міжнародних угод і договорів. Зокрема, Білорусією, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. З вересни 1997 р. реалізується Торунська Декларація про співробітництво в галузі охорони довкілля серед країн Центральної та Східної Європи (Білорусі, Болгарії, Латвії, Литви, Польщі, Молдови, Румунії, Словаччини та України).

Підписані Меморандуми про взаєморозуміння відносно співробітництва в галузі охорони довкілля з Австрією і Фінляндією. Про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації укладені угоди з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Стабільно і динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - з Данією, Нідерландами, Німеччиною, США.

Міжнародне співробітництво в галузі ядерної радіаційної безпеки здійснюється Україною з MATATE і Європейським Союзом у рамках програми TACIS, а також на двосторонній основі з США, ФРН, Канадою, Швецією, Японією.

Про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони довкілля свідчить проведення в травні 2003 р. в м. Києві конференції "Довкілля для Європи".

Україна є членом ООН і разом з іншими країнами світу проводить активну роботу відносно врятування планети від екологічного лиха.

Виходячи із вимог і рекомендацій міжнародного співробітництва, Україна повинна адаптувати національне природоохоронне законодавство до міжнародних вимог та законодавства ЄС. Таким чином, гармонізація екологічного законодавства України до законодавства ЄС вимагає подальшої розробки та удосконалення базових екологічних стандартів і нормативів. Стратегічною метою України є подальший розвиток співробітництва з державами Європейського Союзу. Через те, - країна повинна відповідати європейським стандартам і вимогам на всіх рівнях: політичному, економічному, соціальному і екологічному.

← Предыдущая страница | Следующая страница →