Поделиться Поделиться

Фактории сталого розвитку продуктивних сил

Формування сучасної моделі сталого розвитку України та її регіонів

Для сучасних умов Української держави та її областей сталий (збалансований, комплексно-пропорційний) розвиток дозволяється визначити як процес гармонізації продуктивних сил, задоволення необхідних суспільних потреб за умови збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища, забезпечення рівноваги поміж потенціалом природи та вимогами людей усіх поколінь. Сталий розвиток є розвиток, що відповідає вимогам сучасності, не порушуючи здатності майбутніх поколінь задовольняти власні потреби.

Сталий розвиток (Sustainable development) – загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу поміж задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі. Багато дослідників вважають Концепцію сталого розвитку суспільства найперспективнішою ідеологією XXI століття і навіть усього третього тисячоліття. Іншими словами, сталий розвиток – це керований розвиток.

Ідеї сталого розвитку були офіційно проголошені на Міжнародній конференції з навколишнього середовища і розвитку у Ріо-де-Жанейро (Саміт Землі) також у 1992 році. Також знаковим етапом втілення ідей сталого розвитку на міждержавному рівні було проведення Світового саміту зі сталого розвитку (Саміт Землі 2002, Ріо+10) в Йоганнесбурзі.

Концепція сталого розвитку світового суспільства грунтується на п'яти головних принципах:

1. Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, для того щоби він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

2. Обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов'язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на благополучніше життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф – злидні, які стали у світі звичайним явищем.

4. Необхідно налагодити життєвий порядок тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними) з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

5. Розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.

В Україні основою сталого розвитку є паритетність відносин у системі "людина-господарство-природа", що забезпечує перехід до такого способу взаємодії природи і суспільства, котрий характеризується як епоха ноосфери. Сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження довкілля, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище та гармонізацію розвитку людини і природи. Саме через те ідея сталого розвитку стосується не тільки сучасності – вона адресована, водночас, як тим поколінням, що живуть нині, так і прийдешнім.

Сучасний період, що переживає наша країна, визначив пріоритетні цілі її сталого розвитку:

1) Соціальна справедливість – установлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя.

2) Економічний прогрес – забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, функціонування ефективної економіки та раціонального споживання ресурсів.

3) Відтворення навколишнього природного середовища – створення умов усіма людьми для життя у здоровому навколишньому середовищі з чистим повітрям, землею, водою; захист і відновлення біорізноманіття.

4) Раціональне ресурсокористування – створення системи гарантій раціонального використання всіх видів ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та збереження ресурсів для майбутніх поколінь.

5) Демографічна стабільність – формування ефективної державної політики з метою збільшення тривалості життя та стабілізації чисельності населення України, надання всебічної підтримки молодим сім'ям, охорона материнства і дитинства тощо.

Принципи "Порядку денного на XXI століття" (згідно Декларації Ріо-де- Жанейро, 1992) базуються на фундаментальному положенні, що людина є невід'ємною складовою природи, а її діяльність повинна здійснюватись в тісній гармонії з вимогами законів природи і бути підпорядкована цим законам. Реалізація цілей сталого розвитку, перш за завжди, пов'язана з активною структурною політикою у сферах виробництва. Вона полягає у створенні високотехнологічного національного господарського комплексу на засадах ринкового господарства і екологічної безпеки в усіх територіальних позиціях (країна, регіон, область, район). Для нашої держави положення переходу до сталого розвитку є високопріоритетними і актуальними. Ми маємо гіркі наслідки непередбаченого антропогенного тиску на навколишнє середовище регіонів України, виснаження надер та родючості землі, зниження лісистості, надмірне техногенне навантаження на територію. Існують численні проблеми погіршення стану здоров'я, населення, що с наслідком забруднення навколишнього середовища.

Регіон, як складова підсистема господарського комплексу, має конкретні напрямки відносно процесу переходу до сталого розвитку і демократизації в Україні. Для усіх без винятку економічних районів України, це перш за завжди – збільшення тривалості життя населення, регенерація грунтового, атмосферного та водного покриву, забезпечення безкоштовних базових соціальних послуг населенню та їх доступність, підвищення ролі неурядових організацій у процесі функціонування регіонального господарського комплексу, поєднання державного впливу і ринкових регуляторів розвитку сфери соціального обслуговування та суспільного виробництва, екологізація економки, ресурсозбереження, перехід на альтернативні джерела енергії, безвідходні технології, інноваційні досягнення. Важливим є активна співпраця країн і міжнародних організацій з метою досягнення загальної стабільності і злагодженості в усіх галузях еколого-економічного співробітництва. Природне навколишнє середовище має визначальний вплив на захворюваність населення, яка сьогодні стала глобальною проблемою людства в планетарних масштабах. Процес призупинення стрімкого росту захворюваності, за умов покращення властивостей середовища існування, відповідає сучасним тенденціям сталого розвитку держави та її регіонів.

Об'єктивною передумовою розвитку господарського комплексу регіону залишається вирішення питань збереження якості оточуючого середовища, раціонального природокористування, відтворення природно-ресурсного потенціалу. Певне згортання масштабів господарської діяльності зменшило техногенне навантаження на оточуюче середовище в Україні, проте існує низка проблем, що вимагає свого вирішення: аварійний стан значної частішії каналізаційних мереж у комунальному господарстві, диспропорція поміж потужностями систем водопостачання і очищення стічних вод; недостатні масштаби інвестування енергетики для впровадження екологічно чистих технологій; зменшення площі та погіршення якості лісових ресурсів; необхідність оздоровлення басейнів більшості річок; незавершеність робіт з утилізації та знешкодження промислових, комунально-побутових відходів тощо. Існує нагальна потреба в створенні регіональної системи моніторингу довкілля та геоінформаційної системи екологічного стану регіонів України. В країні продовжаться роботи, пов'язані з реалізацією державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

За останні десятиріччя більшість регіонів України перетворилась на райони з кризовою демографічною ситуацією: зниження народжуваності, зростання захворюваності і смертності, від'ємне міграційне сальдо. Вкрай важливим для економічних районів є розробка та реалізація комплексу заходів, спрямованих на припинення депопуляції населення. Проблема зрушень у здоров'ї населення регіонів зокрема, та України у цілому, викликана прямою дією техногенного фактору: ця група порушень у фізичному стані населення виділяється за єдиною ознакою – вони є породженням останніх віків цивілізації і зумовлені розвитком науково-технічного прогресу (НТП).

Стан навколишнього середовища в межах України визначається як відносно стабільний. Головні забруднювачі повітря та водоймищ це вуглепереробна галузь, ТЕС, металургія, хімічна промисловість, автомобільний транспорт, нафтопереробна ланка тощо. Через те в різних регіонах у різні періоди середовище визначається певною агресивністю.

У промисловому секторі України тривають структурні невідповідності та проблеми пов'язані з поглибленням неефективної спеціалізації на низькотехнологічних енерго- та ресурсномістких виробництвах. Промисловість України залишається видом економічної діяльності, що супроводжується надзвичайно негативними екологічними наслідками. У 2013 році від підприємств України у повітряний басейн країни надійшло 4,3 млн. т забруднюючих шкідливих речовин (на 1% менше, ніж у 2012 році). Із загальної кількості забруднюючих речовин викиди метану та оксиду азоту, що відносять до парникових газів, склали згідно 920,8 та 13,4 тис. т. За винятком цих речовин, в атмосферу потрапило 197,6 млн. т діоксиду вуглецю (на 0,3% менше, ніж у 2012 році). Щільність викидів діоксиду вуглецю від стаціонарних джерел забруднення в розрахунку на 1 км2 території країни становила 327,4 т, а на душу населення – 4,3 т.

Останнім часом збільшення викидів забруднюючих речовин в атмосферу відмічалося у 7 областях: Запорізькій, Харківській, Івано-Франківській, Сумській, Хмельницькій, Вінницькій та Черкаській. Дві третини викидів забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел припадає на старопромислові Донецьку, Дніпропетровську та Луганську області. У цих областях утворюється 67% викидів від стаціонарних джерел (тобто майже З млн. т). При цьому у якісній структурі викидів переважають діоксид сірки, оксид вуглецю, метан та діоксид азоту.

Аграрний характер господарства ряду областей спричинив забруднення ґрунтів. Регіони перетворені на сукупність агроландшафтів, де натуральні компоненти природи збереглися у мінімальній їх кількості та прояві. Середовище не має змоги регенеруватись. Ціна здоров'я населення України виглядає досить драматично – смертність від інфекційних захворювань значно знижується, а смертність від хвороб, пов'язаних з якістю оточуючого середовища (системи кровообігу, онкологічні, респіраторні хвороби) настільки ж різко зростає.

Протягом десяти останніх років техногенний водообіг в Україні зменшився майже у 2,5 рази. Здебільшого це пов'язано з низькою економічною активністю промислового комплексу України – стагнацією економіки та згортанням потужностей промислових виробництв, що є основними споживачами води. У сфері комунального водоспоживання ця тенденція проявилася слабше. Вчені та провідні фахівці одностайно вважають, що для сучасного покоління технологій виробництва можливості подальшої економії водних ресурсів майже вичерпано. За 2010-2013 pp. темпи скорочення техногенного водообігу уповільнюються: водозабір скоротився на 1,3%. водовідведення – на 0,7%, а водоспоживання зросло на 7%. Станом на І січня 2013 року фактично було спожито 10 млрд. м3 свіжої води, а назад до природного середовища повернено лише 55% водозабору – 8,1 млрд, м3 зворотної води, що зазнала техногенного перетворення.

Нажаль, в регіонах України мас місце неефективне та нераціональне поводження з водними ресурсами, як дефіцитною природною сировиною. По- перше, спостерігається зростання розриву поміж величинами показників "водозабір" та "водоспоживання". По-друге, існуючі потужності очисних споруд не відповідають фактичним потребам в основних фондах з водоочищення – протягом 2010-2013 pp. покривають лише 50-52% загального обсягу водовідведення. Джерела утворення зворотних вод не укомплектовані б необлаштовані відповідним очисним обладнанням, що зумовило третю негативну тенденцію – скидання у поверхневі водні об'єкти забруднених зворотних вод. Позитивним фактом у динаміці співвідношення "забрудненого" та "нормативно очищеного" скиду впродовж 2010-2013 pp. відмічається переважання останнього. Ризиком погіршення стану водних ресурсів можуть стати дії з розробки родовищ сланцевого газу у Східній Україні. Технологія його видобутку має певні небезпеки витоку рідини, що розривається, у навколишні породи і забруднення грунтових та поверхневих вод.

Більшість сфер господарської діяльності характеризується утворенням відходів, на підприємствах країни щорічний обсяг відходоутворення становить близько 450 млн. т. Основну частину тут становлять відходи IV класу небезпеки – 99,7%. У загальному об'ємі відходоутворення переважають мінеральні відходи, доля яких становить 73%. Пустоти в породах від днопоглиблювальних робіт становлять майже 11%, відходи згорання – 4,5%. Обсяг утилізації токсичних відходів у 2013 році складав 32% від загального рівня їх утворення, що на 2,5% менше порівняно з 2011 роком. В Україні, хоч і реєструється скорочення об'ємів промислового відходоутворення (майже у 5 разів унаслідок економічно- фінансової кризи та зменшення промислового виробництва), проте обсяг утилізації відходів має сталу тенденцію до зменшення. Це свідчення відсутності технологій, орієнтованих на використання вторинних ресурсів, у промисловості держави. Станом на 2013 рік в Україні у спеціально відведених місцях, об'єктах і на територіях підприємств накопичено 14,9 млрд, т відходів. На території п'яти областей зберігається 96% відходів країни, зокрема у Луганській. Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській.

Важливим елементом нової промислової політики, яка реалізує Концепцію сталого розвитку, є формування високої екологічної культури підприємств і компаній їх переходу до засад "зеленого", "еко" зростання. Україна потребує екологізації промисловості й всієї економіки, яка грунтується на синтезі економічного, адміністративного та організаційного регулювання природоохоронної діяльності підприємств.

У комплексі державних заходів в умовах переходу до сталого розвитку значну роль відведено регіональним програмам в галузі охорони здоров'я та медичного обслуговування населення України. Згідно "Декларації Ріо, 1992" кожна людина має право на забезпечення безкоштовних базових медичних послуг. Через те територіальна організація регіональних медичних комплексів, на сам перед, повинна мати таку структуру, яка могла б задовольнити потреби населення у базовій, первинній допомозі без труднощів і перешкод в отриманні медичної послуги.

Багатостороннє співробітництво в галузі охорони довкілля, переробки відпрацьованих промислових відходів, міжрегіональне екологічне співробітництво має велике значення не тільки для вирішення глобальних екологічних проблем, а також для України та її регіонів (з точки зору поліпшення стану довкілля), здійснення заходів відносно інтеграції нашої держави до міжнародного співтовариства, вдосконалення національного законодавства, вирішення проблем відносно сталого розвитку.

Виходячи з природних і соціальних особливостей, сценарій сталого розвитку України та її регіонів передбачає надання переваг високотехнологічним та інноваційним галузям національного господарства, які активно впроваджують новітні досягнення науки і техніки, безвідхідні технології, альтернативні джерела енергії. В агропромисловому комплексі існує нагальна потреба залучення провідних технологій, інвестицій, необхідних для покращання умов праці людини, зниження техногенного навантаження на природу, створення екологічно чистих продуктів харчування, відтворення екологічної рівноваги в біосфері регіонів. Формується стратегічна ціль – Україна та ц регіони – це територія інноваційного потенціалу та дружніх до людини технологій. Нажаль, у промисловому секторі України продовжується масштабна структурна деградація з поглибленням неефективної спеціалізації на низькотехнологічних енерго- та ресурсоємних виробництвах. Промисловість залишається видом економічної діяльності, що супроводжується надзвичайно негативними екологічними наслідками.

Стратегічні напрями сталого розвитку в Україні включають: 1) використання новітніх технологій з меншою енерго- та ресурсоємністю (зокрема відмова від використання мартенівських печей у металургії); розвиток нетрадиційних та поновлювальних джерел енергії; оснащення стаціонарних джерел викидів високоефективним очисним обладнанням; орієнтування автотранспортної системи на використання екологічно безпечних видів палива; 2) упровадження інноваційних систем оборотного та послідовного водокористування, оновлення і розширення водопровідного та каналізаційного господарства, підвищення потужності ефективності діючих очисних споруд, утилізація кар'єрних та шахтних вод; 3) рекультивація техногенно-порушених земель; розробка техногенних родовищ корисних копалин; перехід до ресурсозберігаючих та екологічно безпечних способів видобутку природних ресурсів (зокрема, заповнення гірничих пустот відпрацьованою породою), активізація діяльності регіональних "бірж відходів", розвиток технологій із рециклінгу промислових відходів, залучення широких верств населення до діяльності з роздільного збирання та утилізації твердих побутових відходів. Держава здійснюватиме перехід до економіки з низьким рівнем викидів шкідливих речовин.

Вкрай необхідною є ліквідація диспропорцій розвитку регіонів України, відтворення культурно-освітнього потенціалу сільської місцевості до рівня міст. Активність громадської діяльності створить умови для успішного впровадження нових аграрних технологій при збереженні існуючих сільських громадських цінностей. Через те аграрні регіони України мають створити підгрунтя для формування та розвитку високого людського потенціалу та цивілізації села. Неодмінне впровадження новітніх агротехнологій, робить необхідним системне використання всього сільськогосподарського потенціалу і сільськогосподарської сировини.

Виконуючи завдання зниження енергоємності виробництва, промисловий та сільськогосподарський сектори України повинні переходити на дешевші види електроенергії. Нові види генерації можуть базуватись на біотехнології та утилізації відходів сільськогосподарського виробництва. На основі цього регіони України реалізуватимуть нову енергетичну стратегію.

Формування "нової політики" – екологічної, економічної, соціальної та гуманітарної визначить Україну, як державу комплексного, пропорційного і збалансованого розвитку.

← Предыдущая страница | Следующая страница →