Поделиться Поделиться

Екологічні ризики світової економічної кризи

Без сумніву, найбільшою проблемою з якою світ стикнувся сьогодні – є глобальна зміна клімату, а з ним і середовища нашого існування. Кліматичні трансформації загрожують розвитку інфраструктури, охорони здоров'я, сільського господарства, спричиняють величезні суспільні втрати. Антропогенні зміни клімату вже призвели до екстремальних погодних умов у вигляді небувалих хвиль, тепла та повеней. Хоч світова фінансово-економічна криза попередила певні негативні тенденції відносно викидів СОї в останні декілька років в промислово розвинутих державах, нажаль в нових індустріальних країнах даний процес стався з точністю до навпаки. Їх економічне зростання призвело до значного збільшення шкідливих викидів парникових газів.

Саме через те одним з провідних питань, що обговорювались на саміті ООН (м. Дурбан, ПАР), присвяченому проблемам глобального потепління, було майбутнє Кіотського протоколу (міжнародна угода, покликана скоротити викиди парникових газів для зниження антропогенного впливу на кліматичні зміни), термін дії якого добіг кінця у 2012 році. Нажаль представники більш як 200 країн не змогли дійти спільної думки й нового протоколу, що прийде на заміну Кіотському не було підписано. На перспективу уряди-учасники саміту в Дурбані погодилися не пізніше 2015 року прийняти загальну правову угод)' відносно зміни клімату. Найбільшими емітентами парникових газів у світі на сьогодні е США, Канада, Японія, Росія, Бразилія, Китай, Індія.

Слід нагадати, що Кіотська угода 1997 року накладала на ряд держав зобов'язання зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу. Так Канада і Японія у 2008-2012 роках повинні були скоротити викиди на б%, а Росія – не перевищувати рівень 1990 року. Проте світова економічна криза послабила економіки розвинутих країн і внесла свої корективи: держави не в змозі, чи взагалі відмовляються надалі дотримуватись своїх зобов'язань відносно викидів.

Сьогодні, існує багато підстав визнати неефективність Кіотського протоколу. Адже, на країни, які він охоплює, припадає лише третина світових викидів парникових газів. Завжди частіше лунає думка, що Кіото не є шляхом до глобального подолання кліматичних змін. Так, на час підписання даної угоди, Бразилія, Китай та Індія були звільнені від зобов'язань зі скорочення викидів, це було зроблено з метою стимулювання їх економічного зростання. Сьогодні це країни – індустріальні гіганти, які поряд з відносно стабільною економікою мають одні з найвищих рівнів забруднення навколишнього середовища (табл. 12.1), проте не згодні втратити відповідний статус (в контексті Кіотської угоди) в майбутньому.

Таблиця 12.1

Кількість викидів парникових газів та державних заходів відносно їх обмеження у деяких країнах

Країна

Обсяги викидів, млрд., т

Кількість державних заходів з обмеження та скорочення викидів

США

6.9

307

Китай

4,1

82

Росія

2,2

Офіційно кількість не зазначена

Японія, Індія

1,3

68

Бразилія, Канада, Німеччина

по 0,8

131 (Німеччина)

Франція, Австралія, Італія, Пд. Корея, Мексика, Великобританія

по 0,5

237 (Австралія) 104 (Великобританія)

Україна

0,4

Офіційно кількість не зазначена

Складено за джерелом: Стратегічні оцінки № 147 (05-15.12.11 р.) ICO [Електронний ресурс). – Режим доступу: kucma.org.ua/ ico/monitoring/

Звісно, даний факт не залишить осторонь США, Японію та Європейський Союз, які наголошують на потребі відповідальності за викиди нових індустріальних країн на рівні з розвиненими країнами.

Не слід забувати й про те, що Китай, Індія та Бразилія є світовими лідерами і за чисельністю населення, саме через те їхня мотивація розрахунків викидів на одного жителя є неприйнятною і неправомірною. Адже небезпеку становлять не стільки самі викиди, скільки наслідки від них, що не мають геопросторовочасових координат, проте мають загальносвітовий характер. Глобальні наслідки забруднення зовнішнього середовища перебувають у цілковитій залежності від загальної кількості викидів, де Китай та Індія є одними з найбільших забруднювачів. Економічне зростання цих країн при -вело до збільшення викидів (Китай за останні 15 років здійснив викидів на рівні 70%, що зробили їх США), проте державні заходи з обмеження та скорочення забруднення (табл. 12.1) залишаються на дуже низькому рівні (в 4 рази менше ніж в США).

На обсяги шкідливих викидів у зовнішнє середовище істотний вплив маг рівень впровадження країною альтернативної енергетики (використання альтернативних джерел енергії: вітру, сонця, біомаси, припливно-відпливних хвиль, геотермальних аномалій; виробництво альтернативного палива, випуск еко- та електромобілів, низьковуглецеві технології тощо). Під час економічної кризи 2008-2009 років у світі різко знизився індекс альтернативної енергетики, це падіння тривало і впродовж 2010-2011 pp. та склало 2/3 проти рівня 2007 року, і лише починаючи з 2013 року альтернативна енергетика знову активно почала розвиватись.

Учасники Дурбанського саміту, розуміючи особливість ситуації взаємозалежності економічного зростання та екологічних дисбалансів в нових індустріальних країнах, реальним строком підписання "посткіотської" угоди вважають 2020 рік. Для України не підписання нової угоди – факт негативний, особливо це відчують великі українські виробники. Адже, завдяки Кіотському протоколу чимало українських компаній за останні роки змогли залучити 650 млн євро інвестицій в модернізацію та екологізацію своїх виробництв. Правове затягування регулювання кліматичних змін в подальшому позбавить їх такої можливості.

Кіотський протокол вважався не достатнім та не ідеальним засобом стабілізації кліматичних змін, а світова економічна криза загальмувала реалізацію заходів в його рамках. Зволікання з прийняттям жорстких заходів, запропонованих також на саміті у Копенгагені 2009 року, істотно посилять кліматичні ризики на планеті – викиди вуглекислого газу, зростання середньої температури на Землі, кліматичної еміграції "climigration", парниковий ефект По суті крича економічна підсилює кризу екологічну та одна одну зумовлюють. Суспільство потопає в інформації, про тс нам не вистачає знань про те, як поводитися з ризиками та адаптуватися до змін клімату.

Невирішені в Дурбані проблеми залишаються, а головна їхня відмінність – це екологічний контекст, котрий в просторі і часі стає небезпечним для існування. Серед пріоритетних питань є: необхідний об'єм джерел фінансування екопроектів; приховування країнами інформації про використання засобів, отриманих від продажу квот на викиди по Кіотській угоді; небажання індустріально розвинених держав брати на себе фінансові зобов'язання по підтримці екологічних проектів країн що розвиваються: створення нового кліматичного фонду; вільний доступ до екологічної інформації; прийняття вуглецевого ринку та перехід на низьковуглецеві технології, та багато іншого.

Завжди більше вчених та практиків вважають зміни незворотними а подальший шлях – це адаптація майбутніх поколінь до кліматичних перетворень. І тут неможливо не пригадати народну мудрість, просу та глибоку: "Ми не наслідували землю від наших пращурів, через те більше не позичатимемо її у наших дітей".

Похожие статьи