Поделиться Поделиться

Релігія та інші вияви духовної культури

Тема 11. СУСПІЛЬСТВО, РЕЛІГІЯ І ПРАВО: ФУНКЦІОНАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Тема 12. РЕЛІГІЯ ТА МОРАЛЬ

Тема 13. НАУКА ТА РЕЛІГІЯ

Тема 14. МІСТИЦИЗМ ЯК ДУХОВНО-РЕЛІГІЙНИЙ ФЕНОМЕН. ДАВНІ МІСТЕРІЇ І ТАЄМНІ СПІЛКИ

Тема 15. РЕЛІГІЯ ТА ВІЛЬНОДУМСТВО У ВИЯВІ ЛЮДСЬКОЇ ДУХОВНОСТІ

Тема 16. СУЧАСНІ НЕТРАДИЦІЙНІ РЕЛІГІЇ


Суспільство, релігія і право: функціональна взаємодія в сучасній україні

1. Релігія і політика: трансформації співвідношення.

2. Функціональна взаємодія релігії, держави і права.

3. Правове регулювання забезпечення релігійної діяльності.

4. Релігія і суспільство в контексті і глобаліза-ційних реаліях сьогодення.

Релігія і політика: трансформації співвідношення

Українське суспільство поступово стає відкритим - відбувається індивідуалізація (приватизація) духовно-практичних його компонентів. Прикладом цього є й приватизація релігії. Як у політичних, так і в релігійних сферах пріоритетними є свобода вибору та принципи консенсусу. І саме вони є умовами існування та ефективного функціонування демократичного державного режиму. В усіх сферах суспільного життя, в через те числі в релігійній, колективні форми історичного розвитку, колективний історичний суб' єкт втрачають свої позиції й спостерігається активізація індивідуального суб' єкта (громадянина, віруючого тощо), особисті інтереси, цілі потреби якого домінують над груповими, колективними.

Посилення когнітивного компонента психологічної структури особистості (приватизація, індивідуалізація, домінування "Я" над "Ми", перенесення протистояння "Ми" - "Вони" в площину "Я" - "Вони") активізує процес експансії масової культури, якому в цілому сприйняло християнство (використовує її досягнення для власних модифікацій, трансформацій, зрештою, з метою самозбереження чи мімікрії до зовнішніх обставин) і яка зустрічає серйозний спротив Ісламу, що характеризує масову культуру як повернення до язичництва. Україна традиційно є християнським суспільством з чіткими православною і греко-като-лицькою домінантами. Водночас вона знаходиться під впливом ісламського ареалу. Зважаючи на зниження рівня народжуваності і збільшення смертності, які відбуваються в геометричній прогресії, що є наслідком сексуальної революції, переможну ходу фемінізму і руйнування основ традиційної моралі та відзначаючи, що в ісламському середовищі (в якому панує дух традиційних цінностей і буква закону, що їм відповідає) спостерігається підвищення рівня народжуваності дозволяється припустити, що ісламський чинник з часом відіграватиме політичну роль в суспільно-політичному житті України.

Оскільки український національний характер через свою ментальність та соціально-психологічну специфіку, інтровертний з наголосом на емоційній компоненті і жіночому началі, то суспільство з метою самозбереження, намагаючись попередити ісламізацію духовного простору, ймовірно стане більш відкритим до тих християнських конфесій, які апелюють передусім до збереження сімейних і моральних цінностей не тільки на словах, а й у справах (маються на увазі баптисти, адвентисти, п' ятиде-сятники та ін. конфесії протестантського спрямування). Бо "Церква виявилася не готовою дати відповідь на моральну кризу суспільства, за візантійською традицією, вона вступила в союз із владою" (Афонін Б. А., Бандурка О. М., Мартинов А. Ю. Велика розтока (глобальні проблеми сучасності: соціально-історичний аналіз). - К., 2002. - С. 74).

В Україні православ' я через політичні причини взагалі поділене на ворогуючі конфесії. Власне, всі соціальні інститути, які за своїми функціями повинні забезпечувати нормальний рівень практично-духовного життя суспільства, - школа, Церква, наука, армія, виконавча та законодавча влада, засоби масової інформації, "опинилися в глибокій політичній кризі" (там само). Відтак відсутні дієві структури громадянського суспільства.

За таких умов наростатимуть автократичні тенденції не тільки як чинник збереження влади за елітою, проте й як спроба суспільної стабілізації. Проте авторитаризм виключає плюральність, через те змушений йти на союз (причому відкритий) з Церквою, яка, в свою чергу, претендуватиме на переваги як у міжконфесійних, так і державно-церковних відносинах, що є неприпустимим у демократичній державі.

Важливими регуляторами соціальних відносин, що пронизують завжди українське суспільство, є політика і релігія. Політика як галузь відносин поміж соціальними суб'єктами (класами, соціальними групами, окремими особами, національними спільнотами тощо) відносно здійснення (використання, розподілу, завоювання) влади виявляється практично у всіх сферах сучасного суспільного життя - економічній, соціальній, національній, культурній, науково-технічній, екологічній, військовій та ін. На часі завжди більше помітним стає вплив на дані сфери і релігійного чинника. За винятком того, спостерігається не тільки наявність, а й активізація релігійних компонентів в діяльності суб' єктів політики як соціальних (нація, соціальні верстви, корпоративні групи, особи), так й ін-ституціональних (держава, політичні партії, ЗМІ). Це свідчить про те, що відбувається зміна у співвідношенні релігії і політики. Коли упродовж усієї історії українського державотворення релігія була залежною від політики, то наразі дані два суспільні феномени у відношеннєвому тандемі перебувають здебільшого на паритетних засадах.

Значущим є релігійний вплив на політику опосередковано через особу (індивідуальний суб' єкт політики), яка залежно від конкретних обставин включається в політичну діяльність і уособлює певний ступінь політичної волі суспільства, а це визначає і зворотний вплив - політики на релігію, яка, в свою чергу, претендує на роль своєрідної "докси" - спонтанної згоди, що об'єднала б окремі групи у політичні спільноти, які б послідовно використовували сприйняту доксу як інструмент політичної боротьби.

Завжди більше позначається релігійний чинник на виборчій поведінці електорату, котрий поступово у своїй масі стає залежним не від політичних чи ідеологічних програм чи платформ, а від належності виборців до великих соціальних груп, таких як конфесія чи етнос, які забезпечують конкретній партії більш-менш стійку виборчу базу. Слід відзначити, що симпатії до певних партій та ідеологій можуть бути і наслідками ранньої соціалізації (в сім' ї, під впливом найближчого оточення). Проте, як свідчать реалії сьогодення, релігія завжди більше вторгається і в цю сферу.

Зростання значення релігійного чинника в політиці підтверджує і те, що партії, які ігнорували чи заперечували суспільну значущість релігії, кардинально змінили свої погляди і намагаються будувати відносини у конфесійних вимірах на умовах діалогу і порозуміння.

І політичні, і релігійні зміни є результатом діяльності людей. Проте не всі індивіди в однаковій мірі беруть участь у широкомасштабних політичних та релігійних перетвореннях. Одні займаються звичною, буденною діяльністю, інші завдяки своїм особливим якостям (знанням, компетенції, таланту, майстерності, силі, хитрощам і навіть "харизмі") діють в ім' я чи в інтересах інших, чи ж маніпулюють ними, пригнічують. Це політичні лідери, пророки, ідеологи, державні діячі, диктатори та ін. У релігії й політиці загальним критерієм є персональна харизма. "Під харизмою дозволяється розуміти якість чи стан буття, що проявляється в носії і діях окремих особистостей і яка (якість) властива певним ролям і колективам" (Шілз). Відомо, що поняття харизми в релігійному контексті теоретично розробив М. Вебер, котрий розглядав його як одну із засад легітимної влади і впливу одних людей на інших в політичній, релігійній та інтелектуальній сферах. Альтернативними засадами харизми для легітимності є легально-раціональне і традиційне. Традиційні і легально-раціональні авторитети здатні до рутинної чи конформної поведінки, харизматичні - знищити існуючий порядок і створити на його місці новий. Вони спрямовані на кардинальні перетворення. Харизматичні особистості розвивають у собі певні риси, що здатні підсилювати їх образ як посланців Бога, втілення долі, передвісників історії, вождів тощо.

У часи соціальних криз, коли руйнуються звичні норми, правила і закони, дискредитується правляча еліта (а саме в такій ситуації перебуває Україна) зростає значення харизматичної легітимації. Однак для сучасного українського релігійного і політичного поля характерна відсутність такої особи, яка б володіла сильним динамічним потенціалом, необхідним для здійснення кардинальних змін у цих сферах. Відтак звичними стали явища "узурпації харизми" та "вигаданої харизми", що сприяють ескалації релігійних і політичних конфліктів, загостренню суспільної ситуації.

Сучасне українське суспільство являє собою нестабільну соціальну систему, яка щойно вийшла на шлях моделювання ринкової економіки і практичного втілення політичної демократії. В даній ситуації йому загрожує плутократія, яка викликає процеси трансформації і політики, і релігії в "професію", "бізнес", у засіб заробляння грошей, детермінує виродження первісного призначення та функціональності релігії і політики, що таїть у собі загрозу державній та національній безпеці і породжує таке явище, як корупція, в якому втягуються вже не тільки політичні суб' єкти, а й релігійні агенти дії.

Таким чином, політика і релігія - важливі підсистеми українського суспільства, що перебувають у функціональних взаємозв' язках поміж собою та з іншими суспільними підсистемами і суспільством у цілому. Політика може зумовлювати релігійні зміни, концентровано виявлятися в релігії, проте й вона справляє великий зворотний вплив. Політичні ідеї можуть формулюватися у відповідь на потреби релігійної сфери суспільного життя.

← Предыдущая страница | Следующая страница →