Поделиться Поделиться

ЕТНІЧНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

ОСОБЛИВОСТІ ЕТНІЧНИХ ТА РЕГІОНАЛЬНИХ РЕЛІГІЙ

Тотемізм, табу, магія, фетишизм, анімізм, про які йшлось у попередньому розділі, існували в первісному, докласовому суспільстві. Зміна історичних умов життя людей призводить до зміни форм релігії. Перехід від первісності до цивілізації викликав перетворення не тільки в соціально-економічній і політичній сферах, а й у сфері духовній. Люди не тільки навчилися будувати міста й іригаційні канали, приручили тварин і винайшли писемність-разом з цим з’явилися приватна власність, соціальна нерівність, писане право, армія й інші державні інститути. Виникли нові, досконаліші форми релігії, що відповідали різко зрослому рівню матеріальної і духовної культури. Так, на зміну первісним формам релігії приходять регіональні та етнічні релігії. їх також прийнято називати національно-державними релігіями. Головний напрямок еволюції релігійних вірувань і обрядів полягав в заміні залежності кожної окремої людини від стихійних сил природи, звичаїв і обрядів своєї громади, залежністю від пануючих у тій чи іншій державі соціальних сил - типів соціального устрою, влади й релігії, що цю владу освячувала.

До числа етнічних і регіональних релігій відносять і ті релігії, які дозволяється позначити як давні - давньоєгипетську, давньогрецьку, давньоримську, давньовавілонську, і релігії, що також з’явилися багато сторіч і навіть тисячоріч через те, однак зберігаються в багатьох країнах світу й у наш час - індуїзм (Індія), конфуціанство й даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), зороастризм (Іран), іудаїзм (релігія єврейського народу).

Визначальну рису етнічних і регіональних релігій видно з самої назви: приналежність до цих релігій визначається приналежністю до того чи іншого народу чи держави і навпаки - сповідання тієї чи іншої національної релігії зараховує людину до того чи іншого народу чи держави.

Іншими особливостями етнічних і регіональних релігій є:

1. Виникнення стійкої ідеї Бога чи богів.

2. Політеїзм (грецьк. πολγ - багато, θεος - бог) - багатобожжя.

Ідея Бога Й віра в багатьох богів виростає з розвинутого анімізму, чи полі демонізму. На відміну від демона, Бог - всемогутній, перебуває поза світом чи недоступний для спілкування людей у світі, а головне - персоніфікований, має особисте ім’я, тоді як у більшості випадків назви духів не мали однини (давньоримські пенати). Важливою особливістю образів богів є також надання їм функції Творіння, тоді як духи на стадії полідемонизму вважалися лише "господарями" річок, гір, каміння...

Даний перехід пов’язується з процесами розпаду первісного суспільства, що починає завжди більш швидкими темпами відбуватися в багатьох народів за кілька тисяч років до нашої ери. Мова йде, з одного боку, про процеси соціального розшарування, а з другого - про виділення людиною себе з родового колективу й у господарському, і в соціальному, і в духовному сенсі.

Коли спочатку духи поділяються за місцем проживання і за відношенням до людини, то пізніше вони починають встановлювати стосунки панування і підпорядкування і стосовно один одного. Поволі серед безлічі богів виділяється невелика група богів, а серед них - головний, верховний бог. Верховному богу поклоняються як царю богів і людей, джерелу й охоронцю законів. Інші "головні" боги вважаються його помічниками, що відповідають за ту чи іншу сторону як земного, так і неземного життя. Така божественна ієрархія немов копіює, повторює соціальну нерівність, що встановлюється на землі.

3. Формування уявлень про потойбічний світ і загробну віддяку. Коли в первісних віруваннях, нагадаємо, потойбічне життя сприймається як просте продовження земного життя, то етнічні та регіональні релігії встановлюють пряму залежність поміж поведінкою людини в земному житті та її посмертної долі. Це вчення визнає винагороду для одних (праведників) і покарання для інших (грішників). Показова з цього погляду так звана "негативна сповідь", що згідно з 125 главою давньоєгипетської "Книги мертвих" повинна вимовляти людина перед судом грізних божеств, перш ніж розраховувати на пристойну дол ю у світі і іншому:

"Я не кривдив людей; я не був жорстоким до тварин; я не чинив гріхів в Місці Істини; я не намагався дізнатися те, чого також не стало; я не був байдужий, бачачи зло;... я не ганив богів; я не віднімав (нічого) у бідняка; я не порушував божественного табу; я не шкодив служителю в очах його господаря; я не труїв; я не примушував [нікого] ридати; я не вбивав; я не наказував вбивати; я нікому не заподіював страждання; я не зменшував харчові прибутки храму; я не псував хліба для богів; я не крав печива [піднесеного] для вмерлих; я не був мужеложником; я не вдавався до перелюбу в святилищі мого міського бога; я не збільшував і не зменшував ніякої міри; я не змінював [площі] арури точно дотримував міру площі при вимірюванні землі. - Авт.]; я не обманював і на пів-арури; я не збільшував вагів; я не ошукував на вазі; я не віднімав молока від вуст немовлят; я не позбавляв дрібну худобу пасовища; я не ловив птахів [призначених] богам; я не вудив їхню рибу; я не встановлював заслонів для |відведення) води; я не гасив вогню, що горить [на вівтарі]; я не порушував м’ясний піст; я не затримував худобу, ...я не затримував виходу бога [з храму]"*29.

*29: {Цит. за Коростовцев М. Религия Древнего Египта.- М., 1976.- С. 227.}

Як бачимо, ця "негативна сповідь" містила одночасно і моральний кодекс, і релігійні обов’язки, і правові розпорядження.

Зрозуміло, що віра в потойбічне життя, можливо, як жодне інше релігійне вірування, збагатила в матеріальному плані відповідні релігійні організації. Проте не дозволяється недооцінювати значення цього вчення й для духовного самовдосконалення людства. Вірування в просте продовження життя в іншому світі приводило до численних ритуальних жертвопринесень, найчастіше жінок і дітей, знищенню великих матеріальних цінностей, якими супроводжували померлих. Воно заохочувало людей ризикувати життям на війні, виправдовувало звичай відправляти на "той світ" хворих і людей похилого віку, спонукало до самогубства, коли земне життя ставало нестерпним. Вчення про загробну віддяку, навпаки, налаштовувало людей на доброчесне життя, утримувало від порушення моральних і законодавчих норм, додавало їх ньому життю (особливо це стосувалося пригноблених і знедолених шарів населення) певного сенсу.

4. Спеціалізація культової діяльності, що виявляється:

• у появі постійних культових споруд (Єрусалимський храм, монументальні давньоєгипетські комплекси в Карнаку і Луксорі, храм на честь грецької богині Артеміди в Ефесі, визнаний одним із семи див античного світу, "Вавилонська вежа" - культова споруда в давньому Вавилоні);

• у встановленні релігійного ритуалу, тобто системи молитов, обрядів, культових дій та церемоній. Головною обрядово-культовою дією на етапі етнічних і регіональних релігій слід вважати жертвопринесення, що поділялися на криваві (тварини, люди) і безкровні (овочі, фрукти, квіти, ароматичні речовини, одяг та інші речі);

• у виділенні виконавців і організаторів релігійних дій в окрему соціальну групу жерців, місце в якій найчастіше передається в спадщину.

У цілому ритуально-обрядові дії, релігійні заборони і розпорядження в етнічних і регіональних релігіях значно важливіші за морально-етичний елемент. Відбувається це щонайменше з двох основних причин. По-перше, дані релігії виникають на досить ранніх етапах культурного розвитку народів, через те визначені до дріб’язків правила для них більш зрозумілі і доступні для виконання, ніж занурення в ті роздуми, що неодмінно викликає необхідність пристосовувати кожну стичну заповідь до конкретної життєвої ситуації (чи дозволяється вбити в ім’я високої мети, сказати на суді неправду, щоби допомогти невинному уникнути страти, вкрасти для лікування хворої дитини, зрадити дружині з храмовою повією?). По-друге, переважна більшість ранніх етнічних і регіональних релігій була виплодом цивілізацій Сходу, що здавна підкоряли людину державі, а не вбачали в державі установу, створену людьми для поліпшення умов власного життя. Через те людина з дитинства привчалася до принципу: "Роби, як усі", "Роби, як робили твої діди і прадіди з волі богів і долі" і ставала цілком передбачуваною у своїй поведінці та контрольованою державною владою.

Зазначимо також, що культова практика етнічних і регіональних релігій розділяється на публічну та домашню. Домашній культ регулярно відправляється у родинному колі й за винятком щоденних відправ включає численні обряди життєвого циклу, якими супроводжується життя людини від народження до смерті, а також ворожіння й застосування магічних вправ. Публічний культ, як правило, представлений богослужіннями у круп них храмових комплексах, урочистими церемоніями, ходами, святами, іграми, які відправляються у чітко визначений термін чи у разі надзвичайних обставин. За винятком того, деякі домашні обряди (наприклад, похорон чи повноліття) можуть відзначатися якомога ширше, як значуща подія вжитті всієї етнічно-релігійної спільноти.

Релігійна організація в етнічних і регіональних релігіях досить складна й складається з великої кількості взаємопов’язаних релігійних осередків - родинного, територіального, соціального (професійного), до яких віруючих одночасно залучений. Усі дані чарунки розглядаються як невід’ємна частина загальнодержавної чи загально-етнічної спільноти, хоча сформованої єдиної централізованої релігійної організації також було.

← Предыдущая страница | Следующая страница →