Поделиться Поделиться

Поняття "національна церква"

Поняття "національна церква" не вживалося в науковій літературі радянської доби, оскільки це стимулювало б самосвідомість націй і сприяло їхньому "сепаратизмові". М.Грушевський і деякі зарубіжні дослідники користувалися цим поняттям, проте без якогось спеціального визначення, хоч і з якісно окресленими рисами. Так, німецький професор Ганс Кох під церковно-правничим кутом зору поділяв релігійні об'єднання в Російській імперії після падіння царату за трьома прелімінарними рубриками: 1) новоутворені національні церкви; 2) сепаратно-вільні рухи церковного пробудження (старі розколи, протестанти тощо); 3) нові совєтські народно-демократичні державні церкви (Кох Ганс. Теорія III Риму в історії відновленого Московського Патріархату (1917- 1952). - Мюнхен, 1953. - С. 6).

З подальшого тексту його дослідження стає зрозумілим, що має домінувати принцип: окрема нація - окрема церква. Для вивчення проміжного становища церков на шляху до повної незалежності доктор Ганс Кох використовував поняття національна автономія відносно церков Грузії та України 1921- 1930 років. Такого самого принципу дотримувалися також діячі українських церков, визнаючи, що "ідеологічна основа Української православної церкви - служити народові" (Іларіон, митрополит. Служити народові - то служити Богові. - Вінніпег, 1965. - С. 53).

Сучасне піднесення національно-релігійних рухів зумовлює широке використання поняття національна церква в найрізноманітніших політичних і літературних жанрах. Водночас це породжує певні труднощі, а нерідко й відверті спекуляції, особливо в публіцистиці й політичних змаганнях громадських та церковних діячів. Для визначеності й ефективності аналізу конфесійно-церковного життя в Україні та його впливу на соціально-політичні, духовні й етнокультурні процеси нації необхідно прийняти певну дефініцію поняття національна церква. Насамперед зауважимо: вона має охопити принаймні шість визначальних параметрів - історичний, географічний, етнокультурний, політичний, лінгвістичний та демографічний. Відтак національною церквою є церква будь-якої конфесії, яка функціонує в певний історичний період, і, опираючись на свою традицію та набувши етноконфесійної специфіки, сприяє поступові етнокультури, самосвідомості й державницького менталітету визначеної нації, користується національною мовою як богослужебною та має значний рівень поширення серед населення певної країни чи території.

Формування й функціонування національних церков у наш час не має нічого спільного з конфесійно-церковною автаркією чи релігійним шовінізмом, на через що подеколи спекулюють церковні й світські політикани. Часи "єдино справедливої віри", очевидно, навіки канули в лету, а поліконфесійність держав та націй є об'єктивною реальністю, якій, до речі, дозволяється знайти навіть догматичне та канонічне обгрунтування (Див.: Дії 2:4; Коринф. 14:6,9,14,19; Правила № 5, 6,15, 16 1-го Вселенського собору, № 5,17 ІV-го Вселенського собору та ін).

Наявність великої кількості канонічно-правних джерел показує неспроможність і облудливість численних заяв та виступів відносно конституювання Української національної церкви. Національна зовсім не означає єдина для всієї нації і, звичайно, не є аналогом національно-державної релігії, хоча друга, природно, може формувати національну церкву. Проте не слід ототожнювали поняття національна церква і церква (чи конфесія) національної зорієнтованості. Нація в один і той же час може мати будь-якому іманентно необхідну їй кількість конфесій, котрі об'єктивно сприяють її збереженню та поступові, проте не всі вони постають як національні церкви.

Зміцнення всіх атрибутів Української держави сприятиме формуванню громадянського суспільства, яке стане запорукою кончини тоталітаризму як симптому недобудованості нації. Аналіз тенденцій етноконфесійного розшарування в Україні засвідчує, що штучно затриманий і знівечений процес етноконфесійного розвитку в Україні, хоча й не безболісно, знаходить своє природне русло. Це є показовою ознакою того, що самостійна Українська держава має досить духовних сил, щоби найближчим часом стати на рівень цивілізованих країн світу.

Таким чином, національною в Україні постає не та церква, яка використовує у своїй назві щось від корінного етносу, функціонує на його рідній землі чи має порівняно тривалу історію. Коли церква ігнорує в своїй діяльності національну мову, підпорядкована в ній зарубіжному центру, котрий нехтує наші національні інтереси, а то й працює проти української суверенності, то така церква не є українською національною навіть за умови приналежності значної кількості її парафіян до українського етносу. Більше того, вона у своєму функціонуванні постає як церква центру своєї юрисдикції. Нині в Україні до національних релігійних об'єднань дозволяється віднести церкву Київського патріархату, Автокефальну православну, Українську греко-католицьку, а також рідновірські течії. Національну зорієнтованість виявляють в Україні церкви

Євангельських християн-баптистів, Адвентистів сьомого дня, Християн віри євангельської, деякі інші. Складною є проблема буття на українських теренах нових релігійних течій. Проте й тут є певні зрушення. Так, Товариство свідомості Крішни стало на шлях використання у своїй богослужебній практиці української мови й українських мелодій, перекладу українською мовою своїх священних книг. Більше того, теологи Товариства прагнуть віднайти корені своєї традиції в глибокій історії України також часів її трипільської культури тощо. Всілякими формами своєї благодійності, зокрема програмою "їжа заради життя", товариство, в міру своїх можливостей, прагне допомогти молодій українській державі вирішувати складні соціальні проблеми сьогодення.

Певній консолідації національних меншин в Україні, розвитку національної самосвідомості членів неавтохтонних етносів служать національні релігійні течії, зокрема німецької - лютеранська церква, польської і чеської - католицька, грецької - греко-православна, єврейської - іудейська. Помітний вплив у житті деяких національних меншин має іслам. Це особливо стосується етносу-автохтона - кримських татар.

Поняття національна церква не тотожне поняттю державна церква. Коли перша постає складовою духовно-культурного розвою нації, то друга - складовою соціально-політичного процесу. Для цього їй не обов'язково мати чільну історію в контексті автохтонно-національного розвою. Коли в одній державі може бути кілька національних церков чи течій, то державною в країні водночас постає переважно одна церковна інституція. Україна через свою складну історію і поліконфесійність не може мати своєї державної церкви, хоча на це й претендують деякі церкви. Проте коли таке прагнення в цьому УПЦ Київського патріархату певною мірою дозволяється також виправдати (вона дійсно є національною церквою з глибокою традицією) і дозволяється зрозуміти (тривала колоніальна залежність мінімізувала її захисні можливості в протистоянні з іншими релігійними течіями), то негласна підтримка з боку деяких державних інституцій різного рівня Православної церкви України московської юрисдикції явно не йде в руслі процесу суверенізації нашої країни.

← Предыдущая страница | Следующая страница →