Поделиться Поделиться

ЖИТТЯ ПРОРОКА МУХАММАДА

Засновник ісламу пророк Мухаммад (букв. Прославлений), Мухаммед Ахмад бен Абд Аллах (570-632) - реальна історична особа. Однак, коли про головні віхи його біографії та її хронологію дозволяється говорити з достатньою вірогідністю, то за правдивість різноманітних подробиць поручитися не дозволяється. Річ утому, що єдиним достовірним джерелом відомостей прожиття і проповідницьку діяльність Мухаммада вважають Священне Писання ісламу - Коран. За своїм змістом Коран являє собою збірку проповідей Мухаммада, проголошених ним без хронологічного порядку, часто в екстатичному стані та з різних приводів. Короткі повідомлення про слова і вчинки вчителя, що стали основою ісламського Священного Переказу-Суни, почали збирати із спогадів найближчих сподвижників Пророка чи їхніх слухачів через кілька десятиліть після смерті Мухаммада. Перші ж письмові розвідки біографічного характеру з’явилися лише в середині VIII ст., коли навколо особи Пророка, напевно, під значним впливом християнської та іудейської міфології, склалося багато легенд.

Засновник ісламу походив зі знатного, проте збіднілого роду Хашим семітського племені курай ІІІ. Плем’я панувало в найбільшому торговельному і релігійному центрі Аравійського півострова - місті Мецці, в невеличкій оазі, де сходилися шляхи до Індії, Ірану, Вавилонії, Ефіопії, Сирії, Палестини. Мухаммад рано залишився без батьків: батько помер також до народження сина, а матір майбутній Пророк втратив шестирічним. До 8 років він виховувався в діда, хоронителя Кааби - храму, в якому знаходилося 360 божеств кочових і осілих племен Аравії, потім турботу про сироту взяв на себе глава роду Абу Таліб, дядько Мухаммада. Коли Мухаммад підріс, він зайнявся споконвічною професією курай їлитів - караванною торгівлею як прикажчик своїх багатих родичів. Відомо, що за кілька років занять він набув репутації сумлінного й чесного підприємця, однак багатства не нажив. Його матеріальне становище дещо поліпшилося, коли 25-річний Мухаммад одружився із заможною 40-річною вдовою на ім’я Хадиджа, каравани якої він водив. Джерела стверджують, що даний шлюб виявився щасливим. У подружжя народилося 6 чи 7 дітей, однак вижили тільки 4 дівчинки.

Тим часом усе сказане являє собою тільки зовнішню канву життя Мухаммада, що супроводжувалося напруженими духовними пошуками. Треба сказати, що у своїх духовних пошуках Мухаммад не був самотнім. Йому випало жити в неспокійний час руйнування традиційного племінного укладу життя арабів, формування в них нових, більш складних форм громадського життя і появи держави. Суспільно-політичні процеси супроводжувалися соціальним розшаруванням, а головне - руйнуванням традиційних релігійних вірувань, що перебували на стадії ран нього політеїзму із сильними пережитками родоплемінних культів. У жителів Мекки, зв’язаних із самого народження з обслуговуванням релігійних культів, негативна реакція на незрозумілі політичні, соціальні, релігійні явища часто набувала форму своєрідного богошукання - пошуків єдиного Бога (таких людей називали ханіфами). Подібні пошуки, як правило, супроводжувалися постом, молитвами, добровільними аскетичними самообмеженнями.

Спочатку Мухаммад часто шукав самоти за межами міста в печері Хіра. Саме там близько 610 р. у нього почалися видіння. Після зустрічі з архангелом Джибраїл ом, про якому говорилося на перших сторінках нашої книги, одкровення продовжували з’являтися знову і знову.

Були часи, коли європейські вчені зображували Мухаммада хворою людиною й навіть поставили йому діагноз: hysteria muscularis, чи епілепсія. Більш плідними, на наш погляд, виявилися спроби провести паралелі поміж покликанням Мухаммада і "шаманською хворобою". Помічена подібність з "шаманкою" стане більш зрозумілою, коли згадати, що в арабському суспільстві часів Мухаммада різноманітні пережитки первісності, у через те числі релігійні, були також дуже помітні. При бажанні деяким видінням засновника ісламу дозволяється знайти і більш наукові пояснення. Так, нічна зустріч нібито з архангелом легко пояснюється нервовою напругою, в якій на той період перебував Мухаммад, голодуванням, зреченням від зовнішнього світу. Немає нічого надзвичайного і в інших одкровеннях Мухаммада: добре відомо, що у творчих натур, чий мозок постійно зайнятий розв’язанням якоїсь важливої для них проблеми, відповідь може раптово приходити у формі голосу, що лунає немов з підсвідомості.

Мухаммад же був "сином свого часу", до того ж не дуже освіченим, атому шукав усім незвичайним подіям ужитті надприродні пояснення. Видіння упевнили його втому, що він обраний божеством як Посланник і Пророк. Саме Його волю Мухаммад розпочав проповідувати серед жителів Мекки. Він проголошував велич єдиного Бога Аллаха, попереджав про майбутній Судний День, коли воскреснуть усі мертві і будуть покарані всі ті, хто не увірує в Аллаха.

У перші кілька років після 610 р. Мухаммад вів проповідь таємно, у вузькому колі своїх родичів і друзів. Йому вдалося створити першу мусульманську громаду з кількох десятків членів. До її складу увійшли різні люди: раби, вільновідпушені, рідні пророка, кілька юнаків зі шляхетних родин Мекки. Проте цього для пророка єдиного

Бога було недостатньо. І Мухаммад приступив до публічної проповіді свого віровчення. Для цього він вирішив скликати мешканців на народні збори. Якось ранком він забрався на скелю Сафа, що знаходиться в східному кінці ярмаркової площі, і прийнявся щодуху призивати: "О ранок!" (так зазвичай попереджали жителівоази про набіги кочівників, що відбувалися, як правило, вранці). Коли стурбовані жителі Мекки зібралися, Мухаммад спробував застерегти їх від найстрашнішої - невидимої - небезпеки, на якому всі вони наражаються, нічого не відаючи про Аллаха та Страшний суд.

Спочатку жителі Мекки зустріли цю проповідь без зайвої ворожості, і навіть запропонували Мухам малу оплатити його лікування з метою рятування від видінь. Протягом трьох років він зміг залучити на відповідний бік кількасот дорослих жителів Мекки, що складали, можливо, 5-10% міського населення.

Взагалі, для мекканців в ідеї єдиного Бога не було нічого незвичайного, і багато жителів цього релігійного центру Аравії в принципі були готові погодитися з тим, що є якась Вища Істота. Іслам вони не хотіли приймати зовсім з інших, дуже далеких від релігії міркувань:

• ідеологічних (язичницькі предки в цьому разі були б приречені на вічні муки в пеклі);

• політичних (визнання Мухаммада - нехай і шляхетного, проте недостатньо багатого і впливового - пророком означало визнання його чи не найважливішою офіційною особою Мекки);

• економічних (відмову від вигідної монополії на Каабу).

Тривалий час узи спорідненості з родом Абу Таліба захищали Мухаммада від переслідувань з боку міської верхівки. Однак після смерті свого захисника Мухаммад був виключений з роду і з багатьма своїми послідовниками таємно переселився в оазу Йасриб, пізніше названу "містом Пророка" - Мединою. Медина знаходилася за 350 км на північ від Мекки. Жителі Медини вже давно прислухалися до проповіді Мухаммада і погодилися прийняти його до себе. Проте Мухаммада запрошували не як пророка, а як шляхетну, чесну, мудру і якимось чином зв’язану з вищими силами особу, що при нагоді могла б виступати третейським суддею в кривавій ворожнечі поміж різними кланами, що роздирала Медину. За офіційною версією це переселення - Хиджра - відбулося 15 чи 16 липня 622 р., удень, коли задавнім арабським місячним календарем починався Новий рік. Через 16 років даний день був оголошений початком нової ери.

Сучасний ісламський місячний календар має 12 місяців по 29 чи 30 діб. Оскільки, на відміну від деяких інших релігій, додаткові місяці в даний календар не вводяться, його початок щороку зміщується відносно початку нового сонячного року на 11 діб.

У Медині Мухаммад збудував першу мечеть, що являла собою обнесений стінами дворик, де він, не побоюючись переслідувань, міг навчати в ім’я Аллаха, милостивого й милосердного. Один з вільно-відпущених Пророка, котрий мав сильний голос, скликав мусульман, занурених у щоденні справи Й турботи, на молитву. Тоді ж встановилися й інші правила мусульманського ритуалу, а в проповідях Мухаммада починають звучати й правила життя громади його послідовників-принципи спадкування, поділу майна, шлюбу.

Однак незабаром Мухаммад у пошуках економічної бази для продовження своєї місіонерської діяльності почав нападати на торговельні каравани мекканців. Унаслідок першого ж серйозного збройного зіткнення 300 мусульман, дисциплінованих, фанатично впевнених у священному характері своїх дій, які, до того ж, зайняли більш вигідну бойову позицію, зуміли завдати відчутної поразки 900 мекканцям й захопити багату здобич - верблюдів, навантажених сріблом та іншими коштовними товарами, десятки знатних полонених. Війна, що розпочалася слідом за цим, закінчилася повною поразкою Мекки, захопленої Мухаммадом у січні 630 р. Кааба, де були знищені всі язичницькі ідоли, стала центром нової релігії. Це виняткове культове значення, порівняне хіба що зі значенням Єрусалима для прихильників іудаїзму, зберігає Кааба й донині.

Мухаммад, однак, продовжував жити в Медині, лише один раз (у 632 р.) здійснивши до рідного міста паломництво, назване "прощальним". Тепер він перетворився на найбільшого релігійного та політичного діяча Аравії, оголосив себе найбільшим з усіх відомих іншим народам пророків, котрий вимагає особливої пошани і поваги. Усі свої сили і здібності Посланець Аллаха спрямовував на організаційне зміцнення нової релігії і розширення сфери її впливу.

У розпал бурхливої багатогранної діяльності Мухаммада спіткала смерть. Помер основоположник ісламу 8 червня 632 p., ймовірно, від плевриту. Виглядав він як люди на м і цної статури, середнього зросту, з довгим, до пліч, волоссям і бородою, що в рік його смерті також не мали сивини, із пронизливими чорними очима. Могилу для Пророка задавнім звичаєм вирили в ніч смерті на через те ж місці, де він помер. Незабаром поруч із Пророком поховали його найближчих соратників і спадкоємців-Абу Таліба й Омара. Переказ оповідає про три могили, покритих червоним гравієм, що ледь здіймалися над поверхнею землі. У майбутньому це місце ввійшло в мечеть, розташовану неподалік, і прості надгробки були замінені пишними гробницями. За легендою, вільний майданчик напроти гробниці пророка призначений для Ісуса (їси), якому визначено саме тут завершити відповідний земний шлях після другого пришестя.

Смерть пророка не зупинила поширення ісламу-силою зброї, проте часто й добровільно. У рік кончини Мухаммада іслам остаточно утвердився на території Аравійського півострова.

Як основоположник світової релігії Мухаммад зробив, мабуть, значно більше, ніж Будда чи Христос. Після нього осиротілій мусульманській громаді залишилися:

1. Організація, заснована на кількох універсальних принципах, найголовнішим з яких був принцип віри в єдиного Бога.

2. Безліч одкровень, висловів, рішень і вчинків, що послужили керівництвом для майбутніх поколінь мусульман у різних сферах життя.

3. Пам’ять про особу, подібну якій ні раніше, ні пізніше не було в Аравії, - пам’ять одночасно про мислителя, суддю, полководця, адміністратора, божого Посланця. Втім, це незвичне для арабських традицій об’єднання в руках однієї особи усіх владних функцій не вважалося сучасниками пророка чимось надзвичайним -Мухаммад здійснював не свою волюта владу, а владу й волю Аллаха.

4. Спогади про вчителя життя, близького і зрозумілого простому народові як своїми людськими чеснотами, так і своїми недоліками. Наприклад, Мухаммад проголосив, що мусульманин може мати не більше чотирьох дружин, проте самого себе від цього обмеження звільнив (33:49).

Незважаючи на те, що релігійна система Мухаммада була оригінальною і більш завершеною, ніж християнство в часи Ісуса Христа, на момент смерті п сорока ніщо не передвіщало, що іслам стане світовою релігією. На той час за своїм значенням він не міг суперничати з тим же християнством, що спиралося на величні досягнення античної культури і тисячолітні близькосхідні культурні традиції. Власне, й амбіції засновника ісламу не йшли далі створення єдиної для всіх арабів релігії - недарма ж Аллах обрав серед цього народу "печать пророків" і дав йому Священне Писання арабською мовою. Проте порівняно невеликих сил арабської громади вистачило нате, щоби підкорити Аравійський півострів, де була відсутня єдина політична влада. Відчутно розширивши, таким чином, свою сферу впливу, іслам виявився здатним продовжувати своє поширення.

Коли ж спробувати порівняти біографії трьох засновників світових релігій - Будди, Христа, Мухаммада, то, на перший погляд, буде не просто провести поміж ними зовнішні паралелі: настільки різнились їхнє соціальне походження, освітній рівень, спосіб просвітлення, розмах релігійно-політичної діяльності. Різним було й їхнє співвідношення з єдиним Богом: Будда вважався богоподібним створінням, Ісус був Боголюдиною, Сином Божим, а Мухаммад – "лише" найголовнішим із пророків. І завжди ж таки, на нашу думку, поєднує засновників світових релігій прагнення піднестися над своїм становищем, своєю долею, що випала їм від народження.

← Предыдущая страница | Следующая страница →