Поделиться Поделиться

Тибетський буддизм

Тибет па початку середньовіччя

III-IV ст. стали переломними в політичній та культурно-господарській історії Тибету. Раніше всі народи нагір'я поклонялися різним богам, а їхні криваві культові ритуали залишалися також досить примітивними, проте на світанку середньовіччя закордонні місіонери принесли в Тибет нову релігію, а з нею - нові політичні, культурні й господарські традиції, які напрочуд вдало прижилися в тибетських умовах. Називалася ця релігія бон (її європейський аналог звався мітраїзмом).

Безпосередня історія бону починається одночасно з проповідями Заратуштри, з яких синкретична релігія індо-іранського дуалізму розпалася на зороастризм і бонмітраїзм. Засновником бонської "світлої релігії світла й правди" вважається проповідник Шенраб (Шенрабмібо) родом із країни Елам (на кордоні Месопотамії та Південно-Західного Ірану). Прийняття Ахеменідом Ксерксом (VI ст. до н.е.) зороастризму не залишило гнаним мітраїстам шансів на ідейну перемогу в стародавньому Ірані. Послідовники Шенраба емігрували й розсіялися по всій Євразії від Риму до Монголії, і її перших століттях н.е. бон спочатку через ефталітів потрапив до Шаншуну (країна Гільгіт), а потім прийшов і до тибетців.

Окрім ораторських здібностей, бонські проповідники (шени) вміли ворожити, чаклувати, лікувати й убивати травами та гіпнозом, володіли секретами телепатії, і навіть запевняли, що можуть регулювати погоду, через те результат їхньої пропаганди виявився блискавичним: тибетці масово прийняли мітраїзм.

Священну книгу Шенрабмібо переклали тибетською (так виник священний бонський канон Тибету - Лубум). По всій країні були створені осередки бонської церковної організації з відповідною ієрархією, кліром, організованим культом і тенденцією втручатися и політику. Мітру тибетці звали Кунтуцзангпо ("Всеблагий"), а Матір-Землю - чи як ніжну "Велику Матір Милосердя й Любові", чи як гнівну "Славну царицю трьох світів" (Неба, Землі та Підземно-Підводного царства). Жерці бону (шени) здобули колосальний авторитет, носили білий одяг і викликали пошану в простих адептів масштабністю й кривавістю урочистих музично-жертовних містерій.

Засилля шенів стурбувало деяких племінних вождів, проте зупинити мітраїзацію Тибету вони не змогли, й змушені були поділитися владою з пришельцями, тим паче, що шени принесли нові, інтенсивніші технології близькосхідного походження. На Тибеті з'явилися іригація (що різко збільшило продуктивність рільництва й садівництва), мостобудівництво (сприяло товарообміну), ткацький верстат. У тваринництві з'явилися ефективніші від попередньої тяглової худоби гібридні породи мулів (помісь віслюка й кобили) і хайників (помісь яка й корови).

Карколомне зростання продуктивності господарства сприяло швидкому демографічному піднесенню (населення плоскогір'я сягнуло 2,5- 3 млн чоловік, що збігається з показниками XX ст.), а збільшення обсягів додаткового продукту створило сприятливі умови для інтенсивного державотворення. Проте возз'єднання племінних вождівств не влаштовувало бонську церкву. Сильна, централізована влада могла стати серйозним конкурентом для шенів, а пам'ять про ахеменідські переслідування аж ніяк не спонукала їх до підтримки ідеї могутньої деспоти, через те в середньовіччя тибетці вступили розділені "на безліч родів, які не мають правителя і не визнають єдиновладдя, а живуть общинами". 17- 20 князівств постійно воювали поміж собою, а ті з "царів" (ценпо), які загрожували бонській владі, швидко розплачувалися за це життям. Однак перманентна тотальна різанина, що тривала століттями, втомила людей, і врешті-решт процес консолідації почався.

Збирати єдину державу почав удачливий вояка і реформатор Намрі (570-620) - вождь племені Ярлунг. Суспільство поділялося тепер на три стани: аристократів, з яких формувався державний апарат (радники, чиновники, придворні, воєводи, гвардійці тощо) і котрим як бенефіції давали на час служби кхол-юл ("землю за службу"); вільних простолюдинів - які платили "сильному (мужньому) чоловіку" (ценпо -"цар") ренту-податок за користування землею і служили в разі війни у війську; а також трен (особисто залежних) - котрих позбавляли земельних ділянок і права служити у війську за шкідливі думки, гордість, неприборканість. Владні структури утримувалися за рахунок доходів із земель "царського домену", податків із простолюдинів і майна страчених злочинців, проте грошей на утримання армії та чиновників бракувало - і Намрі як талановитий полководець знайшов вихід у війні.

Шлях мілітаризації виявився надзвичайно продуктивним. Війна (військова здобич і данина з поневолених народів) ситно годувала військо, а задоволена добробутом армія молилась на ценпо, якому тепер, здавалося, не були страшними шени. Намрі об'єднав під своєю владою весь Південно-Східний Тибет, здійснив кілька вдалих походів у Східну й Центральну Індію, вибив з Тогону тюркютів. Одначе в 620 р. Намрі втратив обережність й одразу ж поплатився за це: його умертвили шени.

Після смерті вождя суперечності створеної завоюваннями держави проявилися на повну силу. Повстали підкорені племена (наелектризовані бонськими жерцями), перегризлися за владу аристократичні роди, збунтувалися невдоволені жорстокістю й несправедливістю царського суду трен тощо. Кривава війна всіх проти всіх тривала дев'ять років, і тільки коли підріс і ступив на престол Сронцзангамбо (син Намрі), в державі страшними репресіями вдалося відновити порядок.

Опорою централізації знову стала збідніла в період усобиць армія, яка пам'ятала про "золоті часи" Намрі, коли переможні завоювання давали гвардійцям добробут, повагу підданих і впевненість у майбутньому. З такою опорою дозволяється було діяти енергійніше, і молодий 13-річний ценпо Срон-цзангамбо (кит. Луньцзань, 629- 649/650) - "людина відважна й з великими здібностями" - навів порядок драконівськими методами (вісім вищих вельмож за спробу вчинити опір вінценосний юнак зарубав власноручно, а решту "бунтівників" віддав на розправу гвардійцям). Шенам молодий ценпо довіряти більше не міг. У пошуках підтримки він звернув увагу на невелику общину бритоголових монахів, які прийшли в VI ст. до Тибету з Непалу. Це були буддисти.

← Предыдущая страница | Следующая страница →