Поделиться Поделиться

Формування сексологічних знань із психології сексуальності

Нагромаджений досвід, теоретична база, розроблені методи дослідження сексуальності умовжливили виокремлення сексології як самостійної науки. її становлення відбулося завдяки старанням багатьох учених.

На початку XX ст. клінічна сексологія вже орієнтувалася на норму як еталон, проте її показники більше відповідали вимогам тогочасної офіційної моралі, особливостям суспільства, у яких жили і працювали вчені. Розвиток будь-якої науки супроводжується недовірою до нового (адже воно часто заперечує визнані канони), та у вивченні сексуального життя людини ця недовіра була особливо сильною. Дані сексології спростовували більшість укорінених у свідомості уявлень, а через те провокували критику та протест. Для отримання інформації про поведінку людей поза клінікою, вчені розгорнули масові опитування, публікуючи здобуті відомості і коментарі до них у наукових виданнях. Це сприяло забезпеченню системного підходу в організації досліджень, котрий тісно пов'язує фізіологічні, клінічні, соціально-психологічні методи та прийоми.

Не обійшлося без вибору хибних шляхів і дій. Одним із них було зосередження на відновленні сексуальних функцій, недооцінювання ролі почуттів у сексуальному житті людини. Ця механістична концепція спричинила надмірне захоплення створенням протезів та засобів, що замінюють фізіологічний процес і викликають ілюзію сексуального життя.

На початку XX ст. завдяки старанням англійського публіциста, видавця, лікаря Генрі-Хевлока Елліса (1859- 1939) було видано шеститомну енциклопедію "Дослідження з психології статі", яка містила завжди, що було відомо на той час із психології сексуальності. Принциповою її відмінністю від наявних праць про сексуальність було прагнення зрозуміти різноманіття виявів людської сексуальності замість беззаперечного осуджування всього того, що не відповідає прийнятим нормам чи особистим уявленням автора. Г.-Х. Елліс описав концепцію індивідуальної відмінності в сексології, визнав правомірність використання мастурбації представниками обох статей у будь-якому віці, виступав за подолання пов'язаних із нею хибних уявлень і страхів, звернув увагу на психологічні, а не фізіологічні причини багатьох сексуальних проблем, стверджував, що сексуальні відхилення не е патологією.

Комплексний підхід до вивчення сексуальності, однак із певним ухилом у бік біології, реалізував у своїй книзі "Статеве питання" (1905) О. Форель.

Засновником сучасної сексопатології вважають невропатолога і психіатра-криміналіста, професора психіатрії Віденського університету Ріхарда фон Крафта-Ебінга (1840-1902). Його праця "Сексуальні психопатії", в якій запропоновано класифікацію статевих розладів, стала основою розвитку сучасної медичної сексології. За твердженням ученого, певні перверсії (порушення спрямованості і способів задоволення статевого потягу) та схильності, які можуть проявлятися у сексуальному житті, "дрімають" у кожній людині. Значну увагу він приділяв аномальним аспектам сексуальності: садомазохізму, гомосексуалізму, фетишизму, зоофілії, статевим збоченням.

Німецький дерматолог і венеролог Іван Блох (1872- 1922) у науковій роботі "Сексуальне життя нашого часу та його зв'язок із сучасною культурою" у 1906 р. проголосив створення нової науки про стать, закцентувавши, що вона має синтезувати дані всіх наук про людину - загальної біології, антропології, етнології, філософії, медицини, історії, літератури та культури.

Голландський гінеколог Теодор-Хендрік ван де Велде (1873-1937) в практичному посібнику із сексології, фізіології і техніки статевого акту "Ідеальний шлюб" доводив, що жінка є не об'єктом сексуальної активності чоловіка, а його рівноправним партнером у сексі.

Соціальний напрям у сексології розвивав німецький психіатр Магнус Хіршфельд (1868-1935). Основне значення він надавав розв'язанню етичних та юридичних проблем, вирішенню питань проституції, контролю за дітонародженням. Під його керівництвом у 1908 р. було засновано перший у світі сексологічний журнал, у 1918 р. в Берліні відкрито перший у світі інститут із проблем сексології, у 1921 р. - організовано перший Міжнародний конгрес сексуальних реформ.

У 1928 р. на з'їзді в Копенгагені було засновано Всесвітню лігу сексуальних реформ, учасники якої виступили за політичну, економічну та сексуальну рівність чоловіків і жінок; звільнення шлюбу та розлучення від влади церкви; розвиток сексуальної освіти; зміну норм, законів, спрямованих проти контрацепції та абортів; охорону прав незаміжніх матерів і незаконнонароджених дітей тощо.

Найвпливовішою теорією початку XX ст. став психоаналіз австрійського психолога, психіатра, невропатолога Зігмунда Фройда (1856-1939). Він першим звернув увагу на роль, якому відіграє сексуальна поведінка в житті кожної людини, розвитку її особистості, стосунках з іншими людьми. За Фройдом, статевий потяг (ерос) та енергія (лібідо) є джерелами усієї психічної енергії індивіда, а сексуальність - основою і стрижнем людського життя. Мета сексуальності - задоволення, а репродукції вона слугує лише опосередковано. Кохання - це статеве кохання, метою якого є сексуальна близькість, асексуальні переживання пов'язані не лише з геніталіями. Фройд стверджував, що у людини існує не одна ерогенна зона (геніталії), а декілька, значення яких з віком змінюється. Згідно до цього він виокремив фази психосексуального розвитку. При виникненні перешкоди на шляху задоволення лібідо виникає повернення до попередніх фаз. У цьому 3. Фройд вбачав причину виникнення девіантних форм (відхилень) сексуальності. Використовуючи метод психоаналізу, дозволяється виявити психічну травму, яка затримує чи викривлює нормальний психосексуальний розвиток індивіда, і шляхом усвідомлення причин травми перебороти її психологічні наслідки.

Аналіз несвідомих переживань, сексуальних символів, захисних механізмів, еротичних фантазій і сновидінь стимулював порівняльно-історичне вивчення цих явищ за допомогою матеріалів історії, релігії, культури у цілому. Статеві збочення, які вважали злочином чи наслідком фізичної деградації, дозволяється було пояснити як зміну в нормальному психосексуальному розвитку.

Теорія 3. Фройда сприяла нейтралізації репресивної моралі. Попри протидію опонентів, неприйняття поглядів, психолог опублікував свої праці, що окреслювали шляхи розв'язання багатьох сексуальних проблем, чим він сприяв розвитку психології та сексології. Особливо важливими є його погляди на дитячу сексуальність (теорія едіпового комплексу), зв'язок поміж сексуальністю, її відхиленнями і виникненням неврозів, психозів та патології характеру.

Суттєвий внесок у дослідженні сексуального життя людини зробив американський біолог А.-Ч. Кінзі. Почавши влітку 1938 р. читати лекції для студентів-старшокурсників, які готувалися до вступу в шлюб, він був вражений відсутністю наукових даних про сексуальну поведінку людини. Зацікавившись цими проблемами, він розпочав опитування за допомогою анкет, надавши невдовзі перевагу методу інтерв'ю, маючи на меті дізнатися більше подробиць. Спершу А.-Ч. Кінзі організовував довірливі бесіди зі своїми студентами, узагальнюючи їхні думки та описи. Поступово було розширено і вдосконалено вибірку, розроблено методику опитування, результатом чого стало створення цілісної методики стандартизованого інтерв'ю, яке охоплювало всю історію сексуального життя особистості.

Отримана інформація спонукала А.-Ч. Кінзі до подальших наукових пошуків. У 1947 р. було організовано сексологічний інститут при Індіанському університеті, де через рік видано книгу "Статева поведінка чоловіка", а в 1953 р. - "Статева поведінка жінки". У цих працях А.-Ч. Кінзі вперше показав широкий діапазон індивідуальних проявів сексуальності людини, подав головні з них (дані отримані на великих вибірках), охарактеризував динаміку вікових проявів сексуальності, їх залежність від соціальних факторів (економічна забезпеченість, освіта, віросповідання та ін.). У своїх стараннях А.-Ч. Кінзі доводилося долати опір (деякі колеги, дізнавшись, чим він займається, навіть припинили з ним вітатися, його позбавили права читати курс лекцій з підготовки до шлюбу). Публікації результатів досліджень зробили Його відомим на весь світ, водночас спричинили публічний скандал, відмову фінансувати дослідження, вилучення книг з бібліотек. Усе це А.-Ч. Кінзі хворобливо переживав, однак продовжував працювати, доки не помер від серцевого нападу.

Донедавна психологія сексуальності розвивалася у межах дисциплін, що вивчали інтимне життя та сексуальні стосунки людини в психологічному, соціальному, педагогічному, етично-моральному, правовому, етнографічному, медичному, релігійному та інших виявах.

На початку 60-х років XX ст. у США почалася "сексуальна революція". Причинами її вважають: створення протизаплідних пігулок; протест молоді проти святенництва; відродження фемінізму в сучасній формі; більшу відкритість у суспільстві. Реакція суспільства на це була неоднозначною. Одні її гаряче підтримували, інші - не приймали, вважаючи чинником, що руйнує основи американського суспільства. Однак про сексуальність почали більше говорити, її почали демонструвати та вивчати.

Вивченням людської сексуальності з використанням нових методичних підходів займалися гінеколог В.-Х. Мастерс і психолог В. Джонсон. На їх думку, для розуміння всіх складностей сексуальної функції, слід знати анатомію, фізіологію репродуктивної системи, психологію та соціологію. Значну увагу вони зосередили на фізіології сексуальності та фізичних особливостях статевого збудження, записавши на кіноплівку 10 000 циклів сексуальних реакцій. Докладні дані вони представляли в графіках, що відображали кількісні параметри та показували, що, як та в якій послідовності відбувається при статевому акті. Результати цього дослідження було оприлюднено у книзі "Статеві реакції людини" (1966). У другій книзі - "Статева неадекватність людини" (1970) - висвітлено погляди авторів відносно сексуальних відхилень, запропоновано відповідні терапевтичні заходи. Завдяки цьому дослідники і лі карі -практики вперше здобули дані про реальну тривалість зносин, збудливі пози та критерії їх вибору, найпоширеніші види сексуальних слабкостей і недуг.

Упродовж 70-х років XX ст. у США було надруковано десятки спеціальних книг про секс. Помітну роль у "сексуальній революції" відіграли ЗМІ. Відповідально поставилися американці до заклику "займатися коханням, а не війною". Без державного фінансування, на ентузіазмі, виникло кілька шкіл кохання. Це була одна з небагатьох галузей, у якій дослідження відбувалися без урядової підтримки. Наприклад, школа "соціології секундоміра", мала своїм гаслом "24-40 і ні секунди менше", що означало: двадцять чотири хвилини сорок секунд - на оргазм. її послідовники визнавали можливі варіації, проте тих, хто припускався значних відхилень, вважали чи невдахою, чи помішеним, чи комуністом, чи і першим, і другим, і третім. Школа "Бюро стандартів" охороняла інтереси "Інтернаціональних стандартів статевого життя". її прихильники домоглися внесення в Бюро стандартів США стандарту оргазму поряд з такими стандартами, як стандартний метр, стандартний кілограм.

У 1975 р. у США почали видавати міждисциплінарний журнал "Сексуальні ролі", на сторінках якого обговорювали різні сексуальні проблеми. У через те ж році було засновано Міжнародну академію сексологічних досліджень, яка об'єднала лікарів, біологів, медиків, психологів та соціологів майже з усіх сексологічних дослідницьких центрів, наукових товариств Європи і США

У той час суттєво змінилося ставлення американців до сексуальності, виявами якого були:

1) ставлення до подружнього життя, укладання шлюбу як до звичного явища;

2) легалізація у 1976 р. абортів, що підвищило безпечність умов їх здійснення, однак викликало в суспільстві суперечки відносно моральності цього рішення;

3) ухвалення у 1973 р. Американською асоціацією психіатрів рішення про виключення гомосексуалізму з переліку психічних розладів, що сприяло посиленню руху геїв за свої права;

4) усвідомлення в суспільстві, що зґвалтування - це злочин, породжений не пристрастю, а жорстокістю. Це спричинило зміни законодавства, створення центрів психологічної допомоги жертвам зґвалтування;

5) розроблення методів екстракорпорального запліднення (запліднення яйцеклітини поза маткою з подальшим введенням у неї), що уможливило процедуру виношування дитини сурогатною матір'ю; народження в 1978 р. першого у світі "малюка з пробірки".

В останні десятиліття XX ст. було знято табу з деяких заборонених тем, зроблено принципово важливий поворот до концептуальної оцінки причин різних сексуальних дис-функцій. Група американських дослідників у 1994 р. представила дані спеціального опитування 1794 жінок та 1410 чоловіків віком від 18 до 59 років, представників різних рас та соціумів, які засвідчили поширеність сексуальних проблем у різних суспільствах, вплив на частоту і ступінь їх прояву фізичного здоров'я і психосоціаль-них чинників.

Сучасна зарубіжна сексологія продовжує широко використовувати у своїх дослідженнях міждисциплінарний підхід, переймаючись проблемами перенаселення на земній кулі, захворювань, що передаються статевим шляхом, різноманітними аспектами людської сексуальності. Постійно продукуються теоретичні моделі, які синтезують наявні дані для більш глибокого розуміння і передбачення сексуальної поведінки людини.

Наукове вивчення сексуальності виходить за межі клініки, концентрується на вивченні поведінки, фізіології та мотивації нормальних людей у природних умовах їх життя. При цьому переважає підхід, у межах якого сексуальність розглядають як акт насолоди і засіб збереження психічного здоров'я. Це виявляється в намаганні досягнути оргазму та розрядити сексуальну напругу, відчутті сексуального переживання та зміцненні зв'язків з іншою людиною. Останніми роками сексологія, що була наукою про фізіологію та патологію сексуальних функцій, стала наукою про міжособистісні стосунки. Однак сексологічними дослідженнями продовжують займатися переважно медичні працівники, які часто нехтують іншими, за винятком медичних, проявами сексуальності людини, забуваючи, що порушення сексуальних стосунків чи сексуального здоров'я можуть виникати у зв'язку із психологічними чи соціально-культурними відмінностями партнерів, різними досвідом і умовами виховання тощо. Через те актуальними стають саме психологічні дослідження сексуальності людини.

← Предыдущая страница | Следующая страница →