Поделиться Поделиться

Консультативна діяльність практичного психолога на основі духовно-особистісного підходу

Різні психологічні підходи до консультування клієнтів відображають еволюцію наукових поглядів на людину, структуру її особистості. В основу духовно-особистісного підходу покладено уявлення про те, що феномен людини не вичерпується біологічною та соціальною природою. Так, один із засновників вітчизняної психології М.Я. Грот вважав, що в природі людини існує прагнення до одухотворення себе і світу, до духовного вдосконалення.

Значне місце проблематика духовного розвитку посідає у психологічній спадщині У. Джеймса. На думку вченого, наше "я" є більшим за особистісну ідентичність. У створеній психологічній структурі особистості вчений виокремлював біологічне "я", реальне "я", соціальне "я" та "я" духовне (spiritual self). Духовне "я" – це внутрішня суб'єктивна сутність особистості, яка є активною в усіх видах свідомості. Це найбільш стійка та інтимна частина "я", яка впливає на наші почуття, є джерелом життєвих зусиль, уваги та волі. Духовне "я" має більш своєрідний порядок почуттів, ніж інші аспекти "я".

На переконання Р. Асаджіолі поняття "духовне" відображає не тільки ті переживання, які традиційно вважаються релігійними, проте й усе, що стосується сприйняття та пізнання, всю людську активність і всі її функції, у яких один загальний знаменник – володіння цінностями, більш високими, ніж загальноприйняті – такими як естетичні, героїчні, гуманістичні й альтруїстичні. Шлях духовного розвитку Р. Асаджіолі бачив у духовному пробудженні, яке супроводжується розкриттям потенціальних можливостей людини.

К. Роджерс пов'язував майбутнє з розвитком духовної досконалості людини. Наприкінці життя вчений дійшов висновку, що індивідуальна свідомість є лише фрагментом свідомості космічної.

Таким чином, провідні ідеї, на яких грунтується духовно- особистісний підхід були започатковані у багатьох філософсько- психологічних напрямах.

На сьогодні існує два основних підходи до визначення духовності – змістовий та функціональний. У відповідності до змістового підходу духовність пов'язується з такими

смислоутворювальними категоріями як Краса, Добро, Істина (за Платоном) чи ж Віра, Надія, Покаяння (за християнсько- релігійним контекстом).

У відповідності до функціонального підходу – духовність характеризується ієрархічною домінантністю розвинених вищих психічних функцій людини. До цих функцій психологи (зокрема, Л.С. Виготський, І.Д. Бех) відносять свідомість, самосвідомість та волю. Таким чином, високий рівень духовного розвитку пов'язується із досконалістю особистості, а низький – з примітивізмом. Виходячи з цього визначення, стає зрозумілим, через що Б. Бітінас називає духовність мірою досконалості людини.

Поєднання наведених підходів дозволяє визначити духовний розвиток особистості як процес її свідомого самовдосконалення, що забезпечує формування ідеалів, цінностей і смислів у руслі Краси, Добра та Істини, гармонізацію поведінки та способу життя, спрямовує особистість на збагачення духовних надбань людства результатами власної діяльності. Провідними психологічними механізмами духовного розвитку особистості є духовна ідентифікація, децентрація, рефлексія, трансценденція та усвідомлення буттєвої єдності.

Процес духовного розвитку особистості нерідко супроводжується кризами, духовним дисонансом, і потребує кваліфікованої індивідуально-психологічної допомоги. Підвищена емпатійність, чутливість, небайдужість до життєвих доль інших робить духовно спрямовану особистість більш відкритою, іноді -вразливою. Особливо це стосується перших етапів духовного сходження, коли у вирії злетів і падінь людина не усвідомлює, що з нею відбувається, неадекватно ставиться до особистісних змін. За таких умов життєво необхідною для неї може стати кваліфікована психологічна допомога.

А.І. Зелінченко в цьому контексті виокремив такі духовні кризи: нерозуміння світу та себе; релігійності; нелюбові; творчості; втрати "Я"; спустошеності. Причини духовних криз нерідко пов'язані з характером взаємодії векторів ідеали-смисли- цінності у свідомості людини, які за умов упорядкованості мають однакову спрямованість, а у випадку духовного дисонансу – різноспрямовані (рис. 1).

Рис. 1. Взаємодія векторів ідеали-смисли-цінності у свідомості людини.

Духовний дисонанс, котрий супроводжує духовні кризи – це негативний спонукальний стан, зумовлений дією декількох суперечливих ціннісно-смислових установок особистості, що формувалися одночасно чи на різних вікових етапах життя.

Переживання духовних криз супроводжується станом невизначеності, тривожності. Британський психотерапевт Е.С. Робін Скіннер відзначав, що клієнти, які пізніше будуть шукати духовний шлях, дають ясні вказівки на це вже завчасно. Вони більш відкриті й ранимі, більше усвідомлюють себе частиною людства, всесвіту, "листям дерева". їх більше хвилює та цікавить сенс власного існування всередині цілого, ніж смисл того, що відбулося з ними вчора чи в дитинстві, ніж острахи та надії відносно того, що станеться з ними завтра. Вони поводять себе так, ніби отримали можливість поглянути додолу з височини гори; неясні спогади про це видовище спонукають їх до пошуків вже давно баченого.

Закономірно, що психологічна допомога клієнту в процесі духовного розвитку має свою специфіку. Вона повинна спиратися, передусім, на знання процесу духовного розвитку, його закономірності та психологічні механізми. При цьому традиційні психотерапевтичні підходи можуть виявитися неефективними. Чимало сучасних вчених звертають увагу на певну безпорадність психіатричної практики перед вічними проблемами життя й смерті, сенсу існування, нарешті, людського щастя. Як зазначає професор філософії державного університету в Сан-Франциську Джекоб Нідлмен "Психоаналітик, харизматичний у минулому, замкнувся всередині рутинної медичної роботи і сам перетворився в об'єкт усе більшого публічного цинізму. Біхевіорист, котрий колись вражав світ, визначаючи людину як згусток керованих реакцій, нині обмежився простим філософствуванням і практикою часткової психологічної косметики. У полі психофізіології, яке розширюється, ми чуємо оклики про "прорив" у таємниці загадкової структури мозку, що викликає благоговіння, однак у цих окликах немає справжньої впевненості. Що ж стосується експериментальної психології, то вона просто оніміла, і маса накопичених за цілі десятиріччя дослідницьких даних, отриманих при нагляді за тваринами, не має ніякого зв'язку (здається даний зв'язок ніколи і не буде встановлений) зі стражданнями, страхами й розчаруваннями повсякденного життя людини". Вихід із цього критичного становища вчений бачить у поєднанні, синтезі психологічних і духовних практик.

Характерною особливістю духовно-особистісного підходу в консультативній діяльності є його спрямованість на приділення першочергової уваги не психологічному добробуту особистості, а пошуку шляхів і можливостей її духовного зростання, визначення ідеалів, ціннісних орієнтацій та смислів, які для людини є життєво важливими, які складатимуть потенціал життєвих сил.

Реалізуючи духовно-особистісний підхід у психологічній консультативній практиці, психолог спирається на такі головні принципи:

Принцип вищої доцільності. Згідно до нього, всі події у житті клієнта мають сенс і цінність. У подіях та ситуаціях, в яких опиняється клієнт, віднаходиться певна сторона, яка дозволяє аналізувати їх з точки зору потрібності для розвитку особистості. Минуле, сьогоденне та майбутнє постають в одній площині. Будь- котрий досвід розглядається як надбання людини, що допомагає в майбутньому уникати подібних життєвих помилок.

Принцип цілісності. Згідно з цим принципом, життя особистості клієнта розглядається як цілісний мистецький твір, в якому розподіл на важливе й другорядне є умовним. Дотримання цього принципу в процесі психологічної роботи дозволяє вбачати в кожній "дрібниці" частину великого та значного, не принижувати ролі вражень, переживань, станів, світоглядних переконань, а розглядати їх із позицій єдності людини й світу.

Принцип свідомої взаємодії. Робота з клієнтом будується на основі усвідомленого ставлення до проблеми та спільного пошуку шляхів її розв'язання. Даний принцип означає надзвичайно важливу роль самоусвідомлення клієнтом мети психологічної роботи, її основних етапів та завдань. За таких умов поміж клієнтом і психологом-консультантом зростає довіра, вони природним чином стають партнерами у спільній справі – розв'язанні психологічної проблеми.

Принцип розвитку свідомості. Згідно з цим принципом, розв'язання психологічної проблеми здійснюється в контексті підвищення рівня свідомості клієнта. Даний принцип означає, що за винятком тактичної мети роботи – розв'язання актуальної на сьогодні проблеми – психолог-консультант має орієнтуватися на стратегічну мету своєї діяльності, яка пов'язана з допомогою у розвитку свідомості клієнта. Визначаючи в процесі діагностики наявний рівень свідомості, психолог використовує його як базовий для досягнення наступного рівня.

Принцип свободи волевиявлення клієнта. Робота з клієнтом не повинна перешкоджати його самостійності. Дотримання цього принципу забезпечує право клієнта на самостійний пошук шляхів розв'язання проблеми, запобігає виникненню типової ситуації, коли психолог свідомо чи несвідомо намагається його "прив'язати" до себе, зробити залежним. Даний принцип узгоджується з ідеями багатьох вчених, які працюють у руслі гуманістичної психології і вважають, що клієнт здатний вільно обирати цінності, смисли, ідеали, далекі й близькі цілі, нарешті, поведінку, яка б узгоджувалась із духовними смислами.

Принцип детермінованості зовнішнього та внутрішнього. Використання цього принципу дозволяє розглядати особистісну проблему як маршрутну схему на шляху розвитку особистості клієнта, а ставлення до проблеми – як ознака рівня свідомості. Даний принцип підкреслює зв'язок поміж особистістю клієнта та подіями, що мають місце в його житті. Життєві складнощі розглядаються з позиції тієї користі, якому може мати для клієнта процес їх подолання. В свою чергу, ставлення до проблеми визначає характеристики свідомості клієнта та дозволяє накреслювати зону її найближчого розвитку.

Звісно, застосування цих принципів на практиці вимагає високого рівня професійної підготовки психолога-консультанта, однак ті проблеми, які пов'язані з цінностями та смислами, є найскладнішими проблемами людського існування. їх розв'язання не допускає некомпетентного втручання. Як зазначав Д. Нідлмен, тисячі чоловіків і жінок в Америці не знають, яка допомога їм потрібна - психологічна чи духовна. Лінія, що відокремлювала психотерапевта від духовного вчителя, стала непомітною. Таким чином, духовно- особистісний підхід має широку сферу застосування і може складати основу психотерапевтичної практики. Результатом його впровадження є комплексні перетворення у структурі особистості клієнта, передусім, у його ціннісно-смисловій сфері.

Втручання в духовну сферу клієнта є надзвичайно відповідальним процесом, оскільки найменші зміни в ній можуть призвести до кардинальних перетворень у спрямованості мислення, афективних реакціях і навіть психофізіології людини. У випадку ціннісно-смислового дисонансу, тобто неузгодженості поміж ідеалами, цінностями та смислами особистості, психолог-консультант допомагає клієнту усвідомити причини та впорядкувати дані компоненти.

Психологічна діагностика особливостей духовного розвитку клієнта здійсняється, як правило, за такими напрямами:

1. Дослідження актуалізованості психологічних механізмів духовного розвитку у структурі особистості клієнта.

2. З'ясування вагомості духовних цінностей у загальній системі цінностей особистості.

3. Вивчення духовної спрямованості поведінки особистості в умовах міжособистісної взаємодії з іншими людьми.

4. Аналіз соціально-психологічних умов, що впливають на процес духовного розвитку особистості.

Звертаючись до психолога-консультанта, клієнт усвідомлює проблему як невідповідність поміж бажаним і дійсним. Значення ж особистої проблеми безпосередньо залежить від рівня свідомості, від тієї височини, з якої робиться погляд на життя і, зокрема, на особисту проблему. Вислів Марка Аврелія "Зміни своє ставлення до речей, які тебе турбують, і ти будеш від них у безпеці" – відображає саме цю істину. Зміна ставлення до певних життєвих ситуацій – це лише перший крок у внутрішньому світі, за яким з'являється необхідність у конструктивних змінах світу навколишнього. З підвищенням рівня свідомості поступово розширюється світогляд людини, вона більше цікавиться людьми, явищами та подіями світу. Значення ж особистих проблем, як і надмірна тривожність, що заважає розумінню причин виникнення проблеми, поступово зменшується (рис.1).

Рис. 1. Значущість особистої проблеми для клієнта залежно від рівня його свідомості

Так, для світосприйняття першого рівня (1-1') особиста проблема здається особливо значущою, оскільки людина сконцентрована переважно на собі. Зокрема, невдача у працевлаштуванні може призвести до зниження самооцінки, самозвинувачень у нікчемності, роздумів про самогубство. Невдалий виступ перед аудиторією може зруйнувати уявлення про власний образ, стати причиною таких негативних станів як спустошеність, відчай.

При розширеному світогляді (5-5') людина усвідомлює себе частиною величезного Всесвіту, її особиста проблема втрачає значущість, оскільки думки та прагнення спрямовані переважно на вищі потреби, духовні цінності (краси, добра, істини, любові). В цьому випадку невдача у працевлаштуванні може дати поштовх до подальшого самовдосконалення та пошуків умов кращої самореалізації. Невдалий виступ сприйматиметься як подія, що вказує шлях до подальшого самовдосконалення, набуття мудрості, опанування мистецтвом впливу на слухачів.

Духовна, космічна свідомість (Р. Бекк, Тейяр де Шарден, К. Роджерс, А. Маслоу, С. Гроф) синтезує й містить у собі всі інші рівні, що зумовлює таку важнливу закономірність: духовно розвинена особистість краще розуміє запити й потреби інших, оскільки сама вже пройшла їх попередній шлях розвитку. У цілому, вищі рівні духовного зростання, по-перше, допомагають людині бути менш емоційно залежною від особистих проблем і, по-друге, дозволяють бачити справжні причини виникнення проблеми, а, таким чином, – приймати правильні рішення відносно її розв'язання.

Найсуттєвіші проблеми для високодуховної людини – це проблеми, пов'язані з допомогою іншим у процесі особистісного розвитку, з удосконаленням себе та покращенням навколишнього світу. Розвиток свідомості призводить до збільшення ступенів свободи, допомагає людині бути менш залежною від егоцентризму, емоцій агресивності чи страху, інших вітальних інстинктів, які характерні для тваринного світу. Водночас любов (чи, точніше, прихильність) людини лише до себе поступово трансформується у любов до всього Буття, що і є справжньою любов'ю до себе, а особисті турботи залишають місце піклуванню про інших. Народна мудрість правильно помічає, що "всі біди людини – від її егоїзму". Таким чином, звільняючись від егоїстичної обмеженості, людина у процесі самореалізації природно звільняється від впливу характерних особистих проблем.

Духовно-особистісний підхід спрямований, передусім, на можливе (хоча б і тимчасове) підвищення рівня свідомості клієнта, яке здійснюється паралельно з вирішенням окремої проблеми. При цьому психолог повинен знайти спільну мову з клієнтом, спираючись на його інтереси, цінності та життєві смисли, тобто враховуючи його рівень свідомості. Саме на цій основі будується індивідуальна програма особистісного розвитку, реалізація якої вимагає сходження від егоцентризму до більш високого рівня свідомості. А. Адлер стверджував, що втрата егоцентризму невід'ємно супроводжує будь-яке покращення психічного здоров'я і, мабуть, є найбільш фундаментальним перетворенням.

Як саме здійснюється психологічна допомога в контексті розвитку свідомості клієнта? Передусім, психолог-консультант має у співбесіді використовувати такі опорні запитання, які б сприяли актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку особистості, зокрема, механізмів ідентифікації, децентрації, рефлексії, трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності.

Ідентифікація зумовлює ототожнення людини з іншими, спрямовує на пошук цінностей, смислів та форм діяльності (Е. Еріксон), має важливе значення для розвитку совісті. Психологічний механізм децентрації допомагає звільнятися від егоцентризму, зважати на потреби та інтереси оточуючих, гармонійно поєднуючи їх з власними потребами. Внаслідок розвитку децентрації любов і духовне служіння стають провідними життєвими смислами особистості.

Рефлексія, як процес пізнання особистих психічних актів і станів, сприяє зростанню здатності особистості піднятися над своїм буттям, стати в позицію "позаперебування" (М. Бахтін), віднайти життєві смисли, сформувати цінності. Рефлексія пов'язана з осмисленням людиною себе як цілісної особистості (І.С. Булах) та усвідомленням і оцінюванням своїх дій і поведінки, виходячи з передбачення відповідних реакцій іншої людини.

Психологічний механізм трансценденції детермінує прагнення особистості до абсолютного, досконалого. Трансценденція пов'язана з вершинними переживаннями, більш праведним мисленням особистості, ставленням до Всесвіту з благоговінням (А. Маслоу). Розвиток психологічного механізму трансценденції супроводжується осяянням, інтуїтивними злетами, творчими поривами, життєлюбством і людинолюбством, підносить людину над буденністю, активізує подальший розвиток особистості, наслідком якого може стати набуття універсальної буттєвої, космічної свідомості (К. Роджерс).

Усвідомлення буттєвої єдності характеризується тим, що відчуття власного "Я" розповсюджується за межі особистості, охоплюючи більш широкі аспекти таких понять, як людство, життя та космос (Р. Уолш), розчиняється в усвідомленні всезагального єднання з усім, що існує (А. Маслоу), зумовлюючи осмислення та переживання своєї спорідненості з іншими, забезпечуючи зв'язок поміж різними поколіннями (С.Л. Франк), компенсує втрачену під час народження єдність з організмом матері.

Розглянемо конкретні приклади того, як відбувається актуалізація наведених психологічних механізмів у процесі розвитку свідомості клієнта. Василь звернувся із запитом:

"Не можу знайти спільну мову з дівчатами. Я для них не цікавий. Як правило я розповідаю про себе декілька завчених фраз. Потім триває пауза, яка стає завжди більш гнітючою і наступного разу дівчина відмовляється від побачення..."

Для допомоги в переході до 2 рівня свідомості (сімейних цінностей) було поставлене опорне запитання, спрямоване на актуалізацію ідентифікації, децентрації і рефлексії: "Чи намагалися Ви проявити інтерес до дівчини? Запитати про її мрії, захоплення і таким чином стати для неї цікавим?"

Марина сформулювала свою проблему взаємин у спільноті співробітників:

"Я просто роблю свою справу, не звертаючи уваги на інших (колег), а вони насміхаються наді мною, коли виходжу – обговорюють мої недоліки. Невдоволені, що я часто поспішаю до дому. У нас нестерпні стосунки".

Для допомоги в переході до 3 рівня свідомості (соціальних цінностей) було поставлене опорне запитання, спрямоване на актуалізацію ідентифікації, децентрації і рефлексії: "Розкажіть, будь-ласка, про кожного з Ваших співробітників, про спільні прагнення, про те, що Вас з ними об'єднує".

Слід визнати, що найбільша кількість звернень до психолога- консультанта відповідає проблематиці 1-го та 2-го рівнів свідомості та зумовлює розв'язання індивідуальних і сімейних проблем. Проблематика 3-4 рівнів пов'язана, передусім, з потребами соціальної самореалізації.

Олексій так сформулював відповідний запит:

"У мене престижна та високооплачувана робота, проте я не відчуваю повноти життя. Здається, що я зачинений у затишній в'язниці мого життя".

Для допомоги в переході до 4 рівня свідомості (загальнолюдських цінностей) було поставлене опорне запитання, спрямоване на актуалізацію рефлексії, трансценденції і усвідомлення буттєвої єдності: "Чи прийнятна для Вас можливість участі у громадській діяльності, міжнародних проектах?"

Також більш рідкими у практиці психолога-консультанта є випадки звернення з проблематикою, яка відповідає потребам 5 рівня свідомості. Для прикладу подібних змін у свідомості звернемося до історії Гаутами Будди. Проходячи біля оселі багатого раджі, Будда побачив пов'язану лань, якому готувалися

принести в жертву. Мудрець підійшов до господаря дому і запитав:

"Навіщо потрібно вбивати цю живу істоту, в через що вона винна?"

Раджа довго розглядав незвичайного мандрівника і, нарешті, відповів: "Вона ні в через що не винна. Проте так ведеться споконвіку: щоби умилостивити богів, наші предки приносили їм жертви. Те ж саме роблю і я, хіба це не правильно?"

"Коли принесення в жертву тварини дає таку велику користь, – зауважив Будда, – то наскільки більшу користь може дати принесення в жертву людини! Відпустіть нещасну тварину і візьміть моє тіло – я досяг у цьому житті всього, чого хотів і можу обійтися без нього!"

Вражений раджа подумав: "Чого ж досяг я, в порівнянні з цим святим, коли заради себе я вбивав інших, а він заради інших готовий віддати себе?"

Раджа скасував криваві жертвопринесення і заборонив їх у всій окрузі.

Таким чином, опорні запитання спрямовують увагу особистості на вихід за межі звичного, стереотипного мислення, спрямовують увагу на цінності та смисли більш високого рівня, що з часом може призвести до кардинальних змін усієї особистості. У процесі розвитку свідомості, звільняючись від чергових меж відповідного рівня, людина звільняється і від характерних для минулого помилкових переконань і відповідних проблем. За змінами у внутрішньому світі, у світосприйнятті відбуваються обов'язкові зовнішні зміни, життя вступає у новий, сприятливіший період. "Духовні впливи зцілюють (часом і тоді, коли зазнає невдачі традиційна психотерапія), бо вони розв'язують психічні й емоційні вузли, які заважають життєвій силі робити свою справу" – вважав професор психології Д. Елкінз.

У роботі "Природа благополуччя" Е. Фромм зазначав: "Так само, як ми визнали, що виліковування певного симптому та попередження формування майбутнього симптому неможливе без аналізу і зміни характеру, ми повинні визнати, що і зміна тієї чи іншої риси невротичного характеру неможлива, коли ми не переслідуємо більш радикальну мету – мету повного перетворення людини". Саме через те активізація потреби у духовному розвитку має особливе значення.

Духовний розвиток спрямовує людину на шлях активного перетворення власної сутності у відповідності з її місією і завданнями життя в єдиному організмі Всесвіту. Роблячи істотний крок у цьому напрямі, клієнт починає розуміти, що власні проблеми не є в повному розумінні власними, а проблеми інших входять до числа власних проблем. Звідси зростає мотивація саморозвитку: покращення себе призводить до покращення світу.

У цілому духовно-особистісний підхід у практиці психологічного консультування є тим доповненням до традиційної психологічної теорії та практики, необхідність якого зумовлена потребами духовного розвитку особистості.

Успішність впровадження духовно-особистісного підходу детермінується багатьма факторами: особистістю психолога й клієнта, наявністю довірливих стосунків поміж ними, умовами проведення психологічної роботи.

Особливості професійної підготовки психологів-консультантів до роботи з використанням духовно-особистісного підходу грунтуються, перш за завжди, на знаннях про духовний розвиток особистості, про його закономірності та психологічні механізми, духовні кризи і злети.

У ході практичної підготовки слід створювати ситуації спілкування та взаємодії поміж майбутніми психологами та особистостями, які можуть бути прикладами духовної самореалізації. Дані зустрічі відіграватимуть роль певного камертону, котрий допоможе психологам надалі краще орієнтуватися у проблемах духовного сходження людини. При підготовці професійних психологів-консультантів слід враховувати також і те, що система особистісних якостей знаходиться в постійному розвитку, динаміці видозмін. Результативність професійної підготовки майбутніх психологів значно зростає, коли студент у процесі навчання бере активну участь у діагностиці саморозвитку, набуває досвіду консультативної діяльності, накреслює програму самовдосконалення та шукає шляхи власної самореалізації. Ефективність духовно спрямованої підготовки практичного психолога визначає успішність його подальшої професійної діяльності, під час якої духовні знання, цінності й досвід збагачуються особистісними надбаннями фахівця та стають здобутками суспільної свідомості.

← Предыдущая страница | Следующая страница →