Поделиться Поделиться

Теорія раціональних рішень

У науковому пізнанні праксеологічної проблематики передбачається визначене розуміння цілеспрямованої діяльності людей з перетворення природи і суспільства, відтворення продуктивних сил і суспільних відносин, способу існування самої людини, що формує себе як особистість і підтримує своє існуюче буття працею.

Біблія вчить, що вся справа творіння існує для людини, завдання якої полягає в розумних зусиллях з перетворення праці на службу людині. У цьому зв'язку соціальним субстратом діючої сутності людини є праця, що означає всіляку діяльність, якою займається людина, незважаючи на її характер і обставини, тобто всіляку діяльність людини серед всього різноманіття занять, до яких людина виявляє здібності і належить самою своєю природою, самою приналежністю до роду людського.

Основу всіх кризових явищ утворюють чинники, безпосередньо чи опосередковано, пов'язані з людською працею. Глибинні причини кризи в через те, що відбувається зниження ефективності праці, знижується її престижність у суспільній свідомості, ігнорується її провідна роль у створенні матеріальних і духовних благ.

Праксеологічний підхід спрямований на подолання основних труднощів, які утворюють проблемну ситуацію у соціально-економічному розвитку та ефективності праці, на здійснення нових ефективних основ організації суспільних та індивідуальних дій, які служать розвитку сутнісних сил людини, її дієздатності у процесі формування єдиної загальнолюдської культури, техніки і мистецтва, а також науки, релігії і моралі, "людина мудра - сильна, і людина розумна зміцнює силу свою" [3].

"Побудувати нове суспільство - означає, перш за завжди, сформувати нову свідомість", - зазначає Папа Римський Іоанн Павло II. Потрібно виховувати високу соціальну культуру у всіх громадян, людську творчість, свободу думки і вираження особистості, зберегти такі цінності всезагального досягнення, як природну любов до сім'ї, дух дружби і взаємодопомоги, глибокого гуманізму, почуття любові до світу і громадянського співіснування, а також демократичні свободи [31]. "Коли суспільство, яке керується тільки критеріями споживання та виробництва, поділяє людей на активних і неактивних, та вважає тих та інших за обивателів другої категорії, залишаючи їх на самоті, то не дозволяється назвати таке суспільство цивілізованим" [83; 84].

Один із провідних авторів психологічного менеджменту Дейл Кар-негі писав, що "навіть у такій технічній галузі, як інженерна справа, близько п'ятнадцяти відсотків фінансового успіху, досягнутого спеціалістом, слід віднести на рахунок чисто технічних знань і близько вісімдесяти п'яти - на рахунок його мистецтва в людській інженерії, особливостей його характеру і здібності керувати людьми".

У цій послідовності підходимо до того, що в ієрархії рівнів менеджменту праксеологічне вчення займає вершину і основу пірамідальної структури, і, як повідомлялося вище, з одного боку, - це система знань про управління, а, з іншого - максимізація їх (знань) практичного результату.

Коли враховувати генеральний вектор цього вчення, то визначення місця і ролі праксеологічного підходу в менеджменті може подаватись як "максимальна адаптація цілей управління й управлінських рішень до потреб життєдіяльності людини".

Цілеспрямована праксеологічна діяльність покликана формувати нові риси людини нового суспільства, яке грунтується не на людській гордині чи культі наживи, погоні за штучно створеними потребами, а на головній виробничої сили праці. Зокрема:

o з одного боку, сприяти розвитку наростаючої трудової діяльності людини, породжуваної її розумом і досвідом, розвивати рівень своїх здібностей і можливостей;

o з іншого, - розвивати творчі обдарування, досягати вищого ступеня розвитку працюючої людини; розвивати культурно-побутові бази і розумні процеси споживання в загальній історичній ієрархії потреб, керуючись переважно волею і думкою, формуючи концепцію ^"інтегральної особистості", в якій духовні цінності отримують пріоритет над матеріальними.

Необхідність застосування праксеологічного підходу зумовлює проблема прийняття раціональних рішень.

Давньогрецький філософ Аристотель (384-322 році. до н. е.) розробив вчення про те, що у процесі міркування не дозволяється підмінювати один предмет думки на інший, одночасно визнавати два висловлювання, що виключають одне одного тощо.

Нині питаннями подальшого розроблення і розвитку теорії прийняття раціональних рішень займаються праксеологи, економісти, юристи, філософи, кібернетики, математики, соціологи, психологи та інші. Деякі з них розглядають теорію прийняття рішень у сфері менеджменту як самостійну наукову дисципліну. Існують також й інші трактування теорії прийняття рішень. У вузькому розумінні - це статистична теорія, в якій розробляється чіткий апарат вибору найкращого, із певної кількості альтернативних, рішення в умовах невизначеності і ризику. Нерідко теорія прийняття рішень розглядається як сукупність формальних способів оптимізації рішень.

Ефективна розпорядча діяльність менеджера пов'язана з подоланням чималих труднощів, оскільки існує багато чинників, які обмежують можливості прийняття найкращих рішень:

1) особи, які приймають рішення, можуть мати недостатню інформацію не тільки відносно керованого об'єкта, а й, по суті, вирішуваного питання про альтернативні можливості, їх силу і діючі обмеження;

2) часові і вартісні чинники часто обмежують обсяг інформації, яка може бути зібрана;

3) ігнорування важливої інформації з боку осіб, які ухвалюють рішення;

4) частина людської пам'яті, яка використовується у процесі прийняття рішення, може отримувати лише відносно моментний обсяг інформації;

5) якісний характер інформації обмежує широке застосування сучасної обчислювальної техніки.

Як обмежувальні чинники у процесі розроблення рішень виступають технічні, економічні, соціальні, правові, політичні, екологічні.

Вибір і реалізація найкращих варіантів рішень з усіх можливих становлять суть ефективного менеджменту. Коли немає альтернатив, тоді відпадає потреба у прийнятті рішення. Будь-яке рішення, яке приймають у сфері менеджменту, має відповідати чітко сформульованим вимогам. Найзагальнішою вимогою до рішень є їх висока якість. Під якістю господарських рішень слід розуміти сукупність їхніх властивостей (наукова обґрунтованість, своєчасність, правомірність, узгодженість, цілеспрямованість, доцільна форма викладу), які є передумовою досягнення поставлених цілей з мінімальними трудовими матеріальними і фінансовими ресурсами за допустимого рівня ризику.

Рішення має бути об'єктивно необхідним і ухвалюватися у разі:

o виявлення суттєвого і небажаного відхилення від наміченої програми діяльності;

o коли це відхилення від наміченої програми діяльності набуває стійкого характеру, а підлеглі не в змозі виправити становище;

o надходження принципово нової установки від вищого керівника, якому досить складно реалізувати;

o появи нових можливостей, які не враховуються під час розроблення плану дій.

Підготовлене рішення має бути здійсненим, враховуючі існуючі традиції, звичаї, відповідати очікуванням людей.

Ефективність системи управлінських рішень дозволяється визначити за показниками використання основних чинників виробництва: робочої сили, землі, технічних засобів. При цьому слід враховувати соціальні та психологічні аспекти проблем, оскільки заходи вдосконалення організації праці, виробництва і управління повинні сприяти не тільки збільшенню виробництва споживчих вартостей, економії живої й уречевленої праці, а й полегшенню психологічного клімату, взаємовідносин у колективі, зростанню задоволеності від праці.

При оцінці рішень, поряд з показниками поточної ефективності, доцільно визначити довгострокові результати, що випливають із факту прийняття рішень, тобто прогнозувати технічні, економічні й екологічні результати намічених рішень.

Ефективність рішень Ер, що приймаються, дозволяється виразити як функцію певного числа змінних:

Оцінюючи альтернативи, дозволяється використати методи маржинального аналізу (коли прирівнюються додаткові прибутки від додаткових затрат). Так, коли метою є досягнення максимального прибутку, то

вона може бути досягнута, коли додаткові прибутки і додаткові затрати будуть рівними.

Для оцінки різних варіантів рішень, що приймаються, дозволяється використати також інші показники чи їхню сукупність. Так, для вибору варіантів рішень, пов 'язаних із капітальними вкладеннями, широко використовують наведені витрати:

Ефективність і якість управлінських рішень дозволяється оцінювати також за такими показниками:

1) економічною ефективністю рішень - як відношення результативності реалізації рішень до витрат на досягнення досягнутих рішень;

2) коефіцієнтом економічності реалізації рішень - як відношення нормативних (планових) витрат на реалізацію рішень до фактичних виробничих витрат;

3) коефіцієнтом своєчасності розроблення рішень - як відношення нормативного (директивного) терміну підготовки рішень до фактичної тривалості розроблення рішень;

4) коефіцієнтом якості підготовлених у визначений термін і затверджених проектів рішень до загальної кількості рішень, підготовлених підрозділом за звітний період.

Серед основних недоліків в організації процесу розроблення і ухвалення рішень треба виокремити:

o нечітке, а іноді й неправильне формулювання цілей;

o невдалий вибір проблеми для розв'язування чи несвоєчасне її розпізнавання;

o неглибокий, поверхневий аналіз ситуації;

o неповна забезпеченість інформацією і її низька якість;

o розгляд обмеженої кількості можливих варіантів рішень;

o невдалий вибір критеріїв для оцінки рішень;

o нечіткий розподіл повноважень поміж керівниками і спеціалістами в ухваленні рішень;

o надмірна централізація процесу ухвалення рішень, слабка колегіальність;

o застосування недосконалих методів і способів розроблення рішень;

o слабке використання кількісних методів для обгрунтування рішень і прогнозування майбутнього стану методів для обгрунтування рішень і прогнозування майбутнього стану системи.

Ефективність менеджменту помітно знижується, коли ухвалюються надто велика кількість рішень, до того ж, головним чином, оперативних, мало інноваційних, стратегічних. Нерідко вищі керівники ухвалюють рішення за своїх підлеглих, чи ж рішення ухвалюються на вищому рівні, ніж це передбачено відповідними регламентами; рішення, що заново ухвалюються на вищому рівні, ніж це передбачено відповідними регламентами; рішення, що ухвалюються, не враховують попередній досвід, дублюють рішення, що ухвалені на іншому рівні; має місце нечітка процедура узгодження рішень поміж структурними підрозділами і виконавцями, незбалансованість керуючого впливу при розв'язанні різних проблем і задач.

Рішення ухвалюються за умов невизначеності, коли неможливо оцінити вірогідність потенційних результатів, оскільки необхідні чинники є складними та новими і про них неможливо отримати достатньо релевантну інформацію. Стикаючись із невизначеністю, керівник може використовувати різні можливості:

1. Спробувати отримати додаткову релевантну інформацію і на її основі також раз проаналізувати проблему.

2. Діяти згідно до минулого досвіду, інтуїції і зробити припущення про ймовірність подій.

За умов невизначеності ситуації корисно розраховувати:

- очікуване значення;

- середнє квадратичне відхилення;

- коефіцієнт варіації.

Про що ж свідчить середнє значення?

Очікуване значення показника - середня зважена, де за вагу використовуються вірогідні відбуття подій, а за величини, що усереднюються, - значення показника при кожному з можливих варіантів. Це дозволяється виразити формулою:

Середнє квадратичне відхилення - це абсолютна міра ризику. Чим вище середнє квадратичне відхилення, тим вищий ризик. Що розуміють під коефіцієнтом варіації?

Коефіцієнт варіації СУ є мірою відносної дисперсії (відносний ступінь ризику).

В економічній літературі дуже поширений термін "теорія прийняття рішень". Теорією прийняття рішень називають системний підхід до їх ухвалення, зокрема, за умов невизначеності. Коли для вибору кращого з варіантів використовується статистичний метод, тоді є змога застосувати платіжні матриці, чи матриці вибору рішення. Це таблиця, в якій по вертикалі вказують можливі рішення, а по горизонталі - стан середовища, що не підлягає нашому контролю. На перетині рядків та стовпців записані результати нашого рішення за даного стану середовища, тобто "платежі". Вони можуть бути виражені у термінах витрат, прибутків, доходу, надходження готівки.

Яка ж роль очікуваних значень у теорії прийняття рішень?

Розрахувавши очікуване значення для кожного можливого варіанта, отримаємо змогу вибору найкращого.

Уявімо, що ми можемо отримати точну інформацію про те, що відбудеться. Очікуване значення при точній інформації буде загальним знаменником обраних дій. Звідси отримуємо, що очікуване значення повної інформації і є очікуваним значенням за існуючою інформацією.

Ухвалення та виконання управлінських рішень - найголовніший оціночний критерій керівних здібностей. Прийняття рішень - це процес, завдяки якому обирається лінія поведінки як вирішення певної проблеми.

Ухвалення управлінського рішення - це вибір однієї з кількох можливих альтернатив. Це модель, в якій фігурує певне число варіантів та можливість обрати кращий з них. Відсутність вибору ускладнює процес ухвалення рішення.

Програмові рішення грунтуються на звичці, заведеному порядкові чи процедурній політиці й ухвалюються за типових обставин. Це результат послідовних кроків (заходів чи дій), що сприяють вирішенню проблем. Коли виникають проблеми чи ситуації, для яких програмоване рішення непридатне чи невідоме, то керівники чи особи, від яких залежить ухвалення рішення, повинні звернутися до непрограмованого.

Компроміс - нейтральне чи тимчасове вирішення проблем, що умовно задовольняє на даному етапі всі сторони, які беруть участь у конфлікті.

Усі управлінські рішення мають на меті сприяти досягненню організаційних цілей і знайти кращий вихід із конкретної ситуації. Рішення вважається організаційним, коли його приймає керівник чи особа, відповідальна за його розроблення та ухвалення, із метою виконання посадових обов'язків. Це спричинює наявність типових ситуацій і потребує розроблення стандартних, типових, шаблонних рішень у межах кожної управлінської функції. Рішення можуть ухвалюватись як однією людиною, так і групою осіб; на основі моделювання та програмування майбутнього розвитку ситуації.

Під час прийняття управлінських рішень враховується чинник ризику - рівня визначеності, за яким прогнозується результат. Рішення приймаються за різних обставин по відношенню до ризику. Дані умови традиційно класифікуються як умови визначеності, ризику та невизначеності ситуації, виходячи з наступного поділу інформації: повна інформація, неповна інформація чи така, що швидко змінюється, і повна невизначеність.

Уже тепер у країнах із ринковою економікою набули стійкого характеру передачі функцій і прав управління менеджерам-професіо-налам, які дедалі частіше відходять від виконання тільки адміністративних обов'язків, залучаючись до підприємницької діяльності. Помітно зростає обсяг робіт, пов'язаних із розпорядництвом і пересуванням ресурсів, при цьому дедалі ширше використовується системна (управління у системі input - output) і ситуаційна методологія.

На думку відомого американського вченого П. Дракера [23], у новому столітті змінюються принципові основи діяльності підприємств - від таких, що грунтуються на раціональній організації, до таких, що базуються на знаннях та інформації.

В організації наступного століття переважно будуть працювати спеціалісти, які спрямовують і організовують свою діяльність за допомогою зворотного зв'язку від своїх колег, споживачів та стратегічного центру корпорації. Нові революційні зміни в управлінні пов'язані з використанням інформаційних технологій, наукових знань, горизонтальних структур "внутрішніх" ринків тощо.

Формування нової моделі менеджменту вимагає процесу глобалізації економіки. У цій моделі головним чинником залишаються люди, спроможні успішно розв'язувати проблеми поєднання інтересів власної країни та інших держав, забезпечувати партнерство поміж бізнесом і урядами різних країн, адаптацію менеджменту і бізнесу до культурних відмінностей країн-учасниць міжнародного бізнесу.

Головні напрями зміни окремих елементів управління наведено в таблиці 6.3.

Таблиця 6.3

Об'єкт зміни

Сучасна модель

Модель XXI ст.

Організація

Ієрархія

Сітка

Структура

Самодостатність

Взаємозалежність

Очікування працюючих

Задоволення насущних потреб

Якісний ріст персоналу

Керівництво

Автопрактичність

Використання загальної ідеї

Робоча сила

Однорідна

Приналежність до різних структур

Робота

Індивідуальна

Групова

Ринки

Внутрішні

Глобальні

Вигоди

Вартість

Час

Орієнтація

Прибутки

Споживачі

Ресурси

Капітал

Інформація

Управління

Рада директорів

Різні комбінації органів

Якість

Досягнення заданого

Безкомпромісне досягнення можливого

Праксеологічний підхід цілком очевидний, оскільки провідним елементом тут лишаються люди, адаптація управлінських рішень до потреб життєдіяльності людини згідно до теорії раціональних рішень.

Похожие статьи