Поделиться Поделиться

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ КОНФЛІКТІВ

ВНУТРІШНЬООСОБИСТІСНІ КОНФЛІКТИ

Поява конфлікту, як правило, пов'язана з психологічними особливостями особистості, інтересами та потребами, що зачіпаються, а також мотивами діяльності людини. В основі багатьох конфліктів лежить неможливість особистості реалізувати значущі для неї мету, потреби, інтереси. У даній главі охарактеризовано внутрішньоособистісний конфлікт та головні форми його прояву

Головні терміни і поняття:

• екстраверсія,

• інтроверсія,

• комплекс неповноцінності,

• потреби,

• самооцінка,

• Я- концепція,

• роль,

• мотив.

Головні наукові концепції внутрішньоособистісних конфліктів

Кожна людина постійно існує в конфліктній ситуації не тільки з навколишнім соціальним середовищем, проте перш за завжди з самою собою. І цього не слід боятися. Для психічно здорового індивіда внутрішня конфліктна ситуація, що не виходить за рамки норми, цілком природна.

Багато мислителів минулого вважали, що конфлікт знаходиться усередині людини і вона, людина, є основним носієм конфлікту. Сьогодні така точка зору зустрічається також нерідко, і ряд вчених стверджує, що саме конфлікт є механізмом звільнення людини від негативної енергії, що потреба в конфліктах закладена в людині біологічно як спосіб нейтралізації надлишкової психічної енергії. Одним з різновидів конфлікту є внутрішньоособистісний конфлікт.

Задовго до наукового пояснення внутрішньоособистісного конфлікту, великий внесок у його описання і розуміння внесли філософська та художня літератури. Дозволяється назвати багато художніх творів, де драми і трагедії мали своєю виключною причиною душевний неспокій, глибокі особистісні переживання та внутрішні конфлікти героїв. Згадаємо Ф. М. Достоєвського – геніального представника філософської й художньої творчості. Кожний, хто знайомий з його творами, неодноразово співпереживав стражданням героїв Ф. Достоєвського, які розривалися в самоаналізі поміж різними сторонами своїх почуттів та свідомості, і не раз "приміряли" на собі тяжку ситуацію вибору, що стояла перед ними. Та й самому авторові постійно доводилося розгадувати цю "загадку" вічного протиборства двох сутностей однієї й тієї ж людини, дуалізму мотивів добра і зла. Зрозуміло, що поставивши собі мету відобразити "всі глибини душі людської", "знайти в людині людину", автор не міг не помітити й не описати прояв внутрішньоособистісного конфлікту, що, як виявилося, властивий будь-якій особистості – від "принижених і ображених" до Альоші Карамазова. Великий письменник дає нам яскраві картини найвищого рівня вираження внутрішньоособистісного конфлікту аж до роздвоєння особистості; конфлікту, що пожирає саму особистість і прирікає її на нестерпні страждання.

У сучасній конфліктологічній науці існує багато концепцій, що роз"яснюють природу і сутність внутрішньоособистісного конфлікту. Розглянемо головні із них.

Внутрішньоособистісний конфлікту теорії Зігмунда Фрейда (1856 -1939)

На думку З. Фрейда, котрий був практикуючим психіатром, внутрішньоособистісний конфлікт – це прояв динамічності духовного життя, що рівною мірою може привести як до розкриття здібностей особистості, так і до їх обмеження.

Природу внутрішньоособистісного конфлікту З. Фрейд пояснював, виходячи з уявлень про психологічну структуру особистості. Згідно до його теорії, особистість являє собою три інстанції (складових): "Воно" (ід), "Я" (его) і "Понад- Я" (супер-его).

"Воно" – це первинна, вроджена інстанція підпорядкована принципу задоволення, діє за принципом "Хочу і завжди!". Його характерною рисою є прагнення до негайного задоволення бажань, неготовність враховувати ні зовнішні, ні внутрішні умови, а також нездатність передбачати наслідки.

"Я" – розумна інстанція, спирається на принципи реальності і формується в результаті контакту особистості із зовнішнім світом. "Я" обмежує непогоджені з реальністю апетити "Воно". "Я" – розділяє внутрішнє і зовнішнє, суб'єктивне й об'єктивне, а також узгоджує бажане і можливе.

"Понад-Я" дозволяється розглядати як совість особистості, як внутрішній регулятор її поведінки. "Понад-Я" – це інстанція основана на принципах реальності, являє собою засвоєні особистістю норми і цінності суспільства, до якого людина належить: уявлення про добро і зло, справедливість і несправедливість.

При виникненні будь-якої потреби три складових людської особистості починають поводитися по-різному. "Воно" прагне до негайного задоволення потреби, "Понад-Я" починає аналізувати, наскільки дане бажання узгоджується з нормами і цінностями соціального оточення, а "Я" – співвідносить мету і засоби їхнього досягнення і шукає раціональний спосіб оптимального рішення проблеми. Найчастіше рішення знаходиться автоматично, проте в соціально значущих, критичних ситуаціях виникає гострий конфлікт даних інстанцій і результат даної боротьби неоднозначний, а інколи – трагічний.

Заслуга З. Фрейда перед конфліктологією полягає не тільки в тім, що він розкривав причини внутрішньоособистісного конфлікту. Вчений також називає ознаки даного виду конфлікту і методи виходу з нього.

Серед ознак, що допомагають діагностувати внутрішньоособистісний конфлікт, він виділяє наступні:

– розбіжність цілей і засобів їхнього досягнення в діяльності людини;

– порушення почуття міри поміж мотивом і зусиллям у досягненні мети;

– протиріччя реальної поведінки і проголошуваної мети;

– некритичність і нелогічність поведінки, незрозуміла для інших запальність.

Умови виходу із внутрішньоособистісного конфлікту за Фрейдом є наступними:

– конфлікт необхідно усвідомити, зрозуміти його природу;

– конфлікт необхідно пережити в належній повноті, для цього знову пригадати конфліктну ситуацію і як би знову програти і пережити її;

– проаналізувати глибинні причини і наслідки розкритого конфлікту.

Серед послідовників Фрейда необхідно відзначити теорію комплексу неповноцінності одного з його учнів Альфреда Адлера (1870 -1973). Основна ідея даної теорії полягає в через те, що в дитинстві будь-яка людина відчуває на собі вплив негативних факторів, що породжують у неї комплекс неповноцінності. Згодом даний комплекс впливає на поведінку людини, її активність, напрямок думок, що є нерідко причиною формування внутрішньоособистісного конфлікту. Протиріччя поміж почуттям безсилля і бажанням одержати високий результат викликає прагнення особистості до подолання своїх слабостей. Адлер називає два шляхи вирішення таких внутрішньоособистісних конфліктів. 1. Розвиток соціального відчуття – людина реалізує себе в цікавій роботі, нормальних міжособистісних відносинах. Нерозвинуте соціальне відчуття проявляється в злочинності, алкоголізмі, наркоманії і ін. 2. Стимуляція власних здібностей, досягнення переваги над іншими. Така компенсація комплексу неповноцінності може проявлятися в трьох формах:

а) адекватна компенсація – особистість реалізує себе в спорті, музиці та ін. Адлер наводив приклади з життя великих музикантів, багато з яких мали дефект слуху, великих художників – з дефектом зору, великих полководців – хворобливих та маленьких на зріст;

б) понадкомпенсація – розвивається одна із здібностей, яка має яскраво виражений егоїстичний характер, наприклад, накопичення;

в) вдавана компенсація – комплекс неповноцінності компенсується хворобою, обставинами, чи іншими факторами, що не залежать від особистості.

Коли людина не подолала комплекс неповноцінності, у неї виникає прагнення до гіперкомпенсації, до агресивного переконання себе та інших у своїх вдаваних успіхах і необгрунтованих претензіях на владу. Такий конфлікт, як правило, не обмежується внутрішніми рамками, він виходить назовні, втягуючи певну кількість людей і закінчуючись нерідко руйнівними наслідками.

← Предыдущая страница | Следующая страница →