Поделиться Поделиться

Динамічні властивості характеру

У системі ставлень особистості вирізняють стрижневі та похідні від них. Так, у педагога стрижневим є ставлення до людей, як до вищої цінності, гуманістична орієнтація у взаєминах поміж людьми. Цілісність характеру зумовлює певні принципи виховання, яке повинно враховувати зовнішні та внутрішні фактори поведінки. Коли останні суперечать поміж собою, то характер називають двоїстим, суперечливим, а поведінку людини вважають маскою для справжніх його рис. Так, зовні привабливі, бездоганні навички поведінки однозначно не свідчать про вихованість людини, про її доброзичливість та культуру. Виховання передбачає формування глибинних внутрішніх факторів поведінки – ставлень особистості.

Системі характеру властиві ознаки:

1) глибина – більш глибокі риси, пов'язані зі стрижневими ставленнями особистості й широкою системою інших рис характеру. Через відмінність у глибині рис при аналізі характеру недостатньо перерахувати їх, а необхідно розкрити ієрархію – виділити глибокі й поверхневі риси;

2) активність чи сила характеру – визначається тим, наскільки людина здатна перетворювати дійсність, переборюючи труднощі;

3) стійкість – поєднана з мінливістю. З одного боку, поведінка людини незмінна в різних обставинах (людина контролює ситуацію, добивається в ній своєї мети). На противагу людині, у тварин поведінка ситуативна, вони не можуть діяти супроти обставин. Наприклад, тварина припиняє пошук їжі, коли вона сита. З іншого боку, на шляху до мети людина повинна врахувати зовнішні умови, пристосовуючись до них, у через що виявляється властивість пластичності характеру, яка є необхідною умовою його виховання та розвитку.

Динамічні властивості характеру теж взаємопов'язані. Більш глибокі разом з тим більш активні та стійкі. Вони залежать від змісту ставлень особистості (коли для людини провідним є ставлення до природи, то відповідні риси характеру найбільш глибокі, стійкі та сильні), а також від темпераменту (флегматик має найбільш стійку характеристику). Дані ознаки розкривають структурні особливості характеру, проте не враховують його позитивної чи негативної спрямованості, тобто оцінки з погляду суспільства.

Типологія характерів

Прикладів типології характеру відомо багато, проте жодна з них не е достатньо обгрунтованою та завершеною. Причина полягає у високій індивідуалізованості характеристик різних людей, класифікувати які в обмеженій незначною кількістю типів класифікації не вдається. Ми знаємо, як важко знайти навіть двох, достатньо подібних за характером, людей. На сьогодні ця проблема має більш історичне, ніж наукове значення.

Початок пошукам типології характерів покладено у працях давньогрецького філософа Теофраста (III ст., до н.е.), котрий дав опис тридцяти одного різновиду характерів.

Платон розробив типологію за перевагою типів душі: 1) нормальний (переважає розум); 2) темокритичний (мужність); 3) олігархічний (скупість); 4) демократичний (прагнення до насолоди); 5) тиранічний (прагнення до влади).

Й.К. Лафатер (1741-1801) у створеній ним фізіогноміці спробував виділити типи за будовою та виразом обличчя.

Ф.Й. Галль (1758-1828) відомий як автор френології-вчення, що намагалось визначити властивості індивідуальності за поверхнею черепа.

Т. Рібо (XIX ст.) розрізняв типи характеру за співвідношенням почуттів та волі.

У Росії засновник типології характеру О.І. Галич (1783-1848) виділив погані, добрі, визначні його типи.

У XX ст. пропонувалось визначати типи характеру за конституцією та будовою тіла (Е. Кречмер, У Шелдон); за вродженою спрямованістю особистості на певну сферу культури (Е. Шпрангер). Останній вирізнив типи практика, теоретика, естета, релігійного, владного, соціального характеру.

У сучасній психології також відомі численні спроби класифікації типів характеру. Останнім часом популярні типології характеру, що враховують, насамперед, особливості соціальних якостей людини: особливості її спілкування, сумісності, ставлення до інших. Американський психолог Е. Шостром поділяє людей на маніпуляторів та актуалізаторів. Перші ставляться до інших як до засобів у досягненні своїх цілей. Другі орієнтовані на підтримку, допомогу іншим в досягненні їх цілей. Серед маніпуляторів бувають підтипи: диктатор, калькулятор, липучка, хуліган, славний хлопець, суддя, захисник.

Французький психолог Ле Сени пропонує типологію на основі індивідуального поєднання таких властивостей, як емоційність, активність, міра імпульсивності. Ним виділено чотири пари типів, різниця поміж парами полягає у співвідношенні емоційності та активності. У межах пари типи диференційовані за ознакою імпульсивності (див. табл. 6).

Таблиця 6

Типологія характеру за Ле Сенном

Імпульсивність

Стриманість

А. Висока емоційність, пасивність

1) нервовий

2) сентиментальний

В. Високі емоиійність та активність

3) активний

4) пристрасний

С. Низька емоиійність, висока активність

5) сангвінічний

6) флегматичний

Д. Низькі емоиійність та активність

7) аморфний

8) апатичний

Німецький психолог Карл Леонгард розробив типологію акцентуацій характеру. Акцентуація – це надмірне виявлення, загостреність окремих рис характеру. Виникають на грунті природжених особливостей нервової системи при наявності несприятливих соціальних умов, при поглибленні акцентуацій вони переходять у патологічні розлади.

Типи акцентуацій

Застрявання – стан збудження поєднується з впертістю, недовірливістю, нетерпимості до критики і заперечень.

Педантизм – надмірний, невиправданий формалізм у справах, хворобливий острах перед нестандартними діями та рішеннями, прагнення до схематизації, спрощення, стандартизації складних ситуацій.

Демонстративні – амбіційність, хизування, хвалькуватість, зухвалість, прагнення будь що підкреслити свою значущість, здатні до непередбачуваних дій з метою привертання до себе уваги оточуючих.

Екзальтовані – легко збуджуються та піддаються навіюванню, схильні до афектів, до надмірно яскравого виявлення емоцій, захопленості, здивування, натхнення, суму, розпачу.

Тривожні – постійно очікують небезпеку, боязкі, сором'язливі, нерішучі, поступливі, властива реакція втечі, а не подолання скрутних обставин.

Інтравертовані – замкнуті, некомунікабельні, у полоні власних переживань і думок, погано орієнтуються в ситуаціях, не цікавляться зовнішніми подіями.

Екстравертовані – комунікабельні, контактні, хвалькуваті, самовпевнені, безтурботні й легковажні.

Темперамент, характер та виховання

Зв'язок поміж темпераментом і характером визначається іх спільною фізіологічною основою – типом нервової системи. Від властивостей темпераменту залежать динамічні (швидкість, сила, інтенсивність) особливості рис характеру. Так, флегматик важко вступає в знайомство, а сангвінік – легко. Властивості темпераменту можуть сприяти чи протидіяти розвитку певних рис характеру (холерику легше стати хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певним чином обумовлює недоліки характеру при послабленні виховання. У такому випадку сангвінік недостатньо зосереджений, похапливий, поверховий, легковажний. Холерик – нестриманий, конфліктний, агресивний, невитриманий. Флегматик – млявий, байдужий, консервативний. Меланхолік – хворобливо вразливий, замкнутий, відчужений, безвольний. Тип темпераменту – одна із найважливіших умов походження індивідуально-своєрідних рис характеру.

Від чого залежить характер: від вроджених рис чи від виховання? Характер більшою мірою залежить від виховання, а темперамент – від спадковості. У близнюків з однаковим генотипом темперамент однаковий, а характер різний. Тобто при однаковій спадковості у людей формуються різні риси характеру.

Формування характеру – це процес становлення стійких психологічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов. Дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель поведінки особистості. Основними чинниками формування характеру є виховання шляхом включення людини в активну діяльність. Вже у молодших дошкільників помічаємо відмінності у характері. Особливо актуальним формування характеру стає у підлітковому віці.

Витоки формування характеру – в мотивах діяльності. Поява нових мотивів у людини проходить двома шляхами: від мотиву до діяльності чи від діяльності до мотиву. По-перше, знаний, привабливий мотив стає дієвим, спонукає до зміни способів поведінки, діяльності. По-друге, зміна способів поведінки чи діяльності під впливом зовнішніх педагогічно організованих стимулів породжує нові мотиви. Перший шлях більш характерний для самовиховання, другий – для виховання через організацію відповідних ситуацій педагогічно доцільної поведінки. Наприклад, учитель організовує клас на допомогу пенсіонерам. У ході самої роботи під впливом вдячності людей діти розуміють важливість своїх дій, починають пишатися ними й прагнуть робити так завжди.

Важливим є етап фіксації нового мотиву, котрий спочатку є нестійким і змінюється залежно від ситуації. Коли несмілива людина зробила хоробрий вчинок, то це не означає, що одразу змінився її характер. Необхідно, щоби виробився певний спосіб поведінки, котрий повторюється в типових ситуаціях, перетворюється на автоматизм (звичку) і стає рисою характеру. Тоді є підстави вважати, що несмілива людина стає сміливою.

Таким чином, кожна риса характеру – це стійкий мотив поведінки, що спонукає до певного способу дій у типових обставинах.

← Предыдущая страница | Следующая страница →