Поделиться Поделиться

Аналітична психологія і психотерапія. Пост'юнгіанство

Фройдівські ідеї розвинув і продовжив К.-Г. Юнг, проте дуже скоро започаткована ним аналітична психотерапія стала самостійним і певною мірою альтернативним напрямом глибинної психології. Юнг не тільки критично поставився до більшості постулатів Фройда, а й привніс в аналітичну теорію і практику широкий гуманітарний контекст. Юнгіанство є унікальним творчим синтезом теорій несвідомого та історичних, антропологічних, етнічних, літературно-художніх, алхімічних, фольклорних і навіть фізико-математичних уявлень та ідей.

Загальні засади аналітичної психотерапії

Головні постулати аналітичної психотерапії у цілому відповідають психоаналітичній традиції. Розбіжності із 3. Фройдом полягають у трактуванні лібідо (К.-Г. Юнг розглядає його як універсальний принцип, а не просто енергію сексуальних потягів та бажань), а також розумінні психічного розвитку людини - процесу індивідуації, що відбувається впродовж усього життя і не є жорстко детермінованим початковими стадіями дитинства.

Теоретичні основи аналітичної психології

Характерною особливістю аналітичної психології і психотерапії є прямий зв'язок особистості К.-Г. Юнга з положеннями і принципами розробленої ним теорії і практик психотерапевтичної допомоги. На цьому наголошував і сам автор напряму у своїй програмній книзі "Спогади. Сновидіння. Роздуми": "...Моє життя - це історія самореалізації несвідомого! Завжди, що є в несвідомому, прагне реалізуватися, і людина хоче розвиватися з своїх несвідомих джерел, відчуваючи себе як єдине ціле. Я не можу використовувати мову науки, простежуючи це на собі, оскільки я не можу дивитися на себе як иа наукову проблему.

Те, чим ми є для нашого внутрішнього бачення, і те, що є людина sub specie ае tern і tat is (з погляду вічності. - Н, K.)j може бути втілене лише в міфі. Міф більш індивідуальний і виражає життя точніше, ніж наука...".

Юнг не соромився очевидної міфологічності власної теорії - він відкрито визнавав її і наполягав, що повністю деміфологізована психологія не здатна аналізувати феномен людської сутності у всій його складності і різноманітті. Через те особистий міф1 К.-Г. Юнга дозволяється розглядати як одну з передумов створення його наукової школи. Він свідомо використовував зміст власного духовного життя для конструювання концептів, за допомогою яких дозволяється зрозуміти не просто психіку, а душу людини. Недарма замість терміна "психіка" у своїх пізніх працях Юнг вживав слово "психе", акцентуючи на її невимірній універсальній трансцендентній сутності.

В автобіографії К.-Г. Юнг описував виразні дитячі сновидіння і переживання, які згодом, років у дванадцять, сформували основу його "другого Я". "Це протистояння двох іпостасей моєї особи, - писав Юнг, - продовжувалося завжди моє життя... Інший, номер другий - типова фігура, проте усвідомлюється вона дуже рідко". Це пряме свідчення того, наскільки чутливим до несвідомого був також з дитинства основоположник аналітичної психології. Уявлення про несвідому установку як про другу, надзвичайно значущу і комплементарну (доповнювальну) до свідомості психічну функцію, - одне з основних положень юнгівської теорії. Період роботи асистентом і лікарем у психіатричній лікарні Бургхольці став важливим для особистісного, професійного і наукового становлення К.-Г. Юнга. Спостерігаючи за пацієнтами, він уперше замислився про символізм симптомів психічних розладів. У своїх спогадах Юнг навів наприклад жінки, яка раз по раз повторювала серію своєрідних нав'язливих рухів, ніби проколюючи і протягуючи щось невидиме. Розпитування виявили, що хвороба почалася в даної пацієнтки після того, як її кинув коханий-швець. Юнг зрозумів приховану несвідому мотивацію нав'язливих дій: жінка повторювала рухи шевця, щоби продовжити відповідний зв'язок із ним. Відтоді він почав активно цікавитися сенсовою зумовленістю психозів і дійшов висновку, що манія переслідування і галюцинації мають раціональну основу. За ними фігурують цінності особи, її надії і бажання, а за психозом - загальна психологія індивідуальності.

К.-Г. Юнг запропонував теорію колективного несвідомого та його структурних елементів - архетипів, уточнивши, які з них є складовими особистості і як вони визначають індивідуацію як процес особистісного розвитку. Він описав головні її етапи, ускладнення та спричинені ними психологічні проблеми. Йому належить також оригінальна типологія особистості, яка спирається на уявлення про головні психічні функції та їх компенсаторний взаємозв'язок. За винятком того, учений обґрунтував ефективний метод експериментального дослідження несвідомих комплексів - асоціативний експеримент, розробив нові стратегії тлумачення сновидінь, вніс нові позитивні ідеї в розуміння шлюбу як психологічних взаємин, сімейних і дитячо-батьківських стосунків.

Для пізньої творчості Юнга характерний інтерес до філософських проблем людської особистості і психіки.

У післявоєнний період він розробив складні теорії трансцендентної функції психіки, енантіодромії і синхронії; виклав нову теорію психічного, у якій представляв психіку не просто як здатність суб'єкта сприймати і розуміти світ, а як універсальну світотвірну сутнісну категорію. Таку психіку, основу unus mundus (єдиного, цілісного світу, сповненого зв'язків і взаємозалежностей), він називає "психе", наголошуючи, що це основа світу, яка є не тільки запорукою умов існування, а й втручається в існуючий природний лад.

На відміну від психіки, основною функцією якої є віддзеркалення дійсності в знаково-символічній формі, юнгівська психе - це універсальна здатність до відтворення світу як універсуму, тобто світу, сприйнятого, осмисленого та оціненого людиною. Задовго до постмодерністських ідей "смерті суб'єкта" (М. Фуко) і несвідомої суб'ектності (Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі) Юнг розробив уявлення про несвідомий індетермінізм (жорстку зумовленість дій і поведінки) суб'єкта. Обґрунтований ним пріоритет несвідомої психе розвінчує ілюзорну могутність свідомості, яка нібито контролює і регулює людське життя. Численні спостереження життєвих криз пацієнтів переконали Юнга-психіатра в через те, що розум і свідомість лише незначною мірою відповідальні за виникнення і результат фатальних для особистості подій; можливості свідомості суб'єкта відносно організації його власного життя обмежені.

Юнгіанський підхід "вписав" психотерапію в широкий контекст гуманітарно-філософського знання, а також започаткував нові, символічні і метафоричні, форми психотерапевтичної практики. Концепція особистого міфу допомогла структурувати терапевтичний процес у добре зрозумілих для клієнтів етапах і формах: аналітик супроводжує клієнта на окремих стадіях його життєвого шляху, опрацьовуючи певні архетипічні проблеми.

← Предыдущая страница | Следующая страница →