Поделиться Поделиться

Виникнення і становлення психіки в процесі біологічної еволюції та історичного поступу людства

Для пояснення природи психіки важливо спиратися на наукові дані про закономірності її виникнення і становлення в умовах еволюції протягом багатьох мільйонів років та історичного розвитку людства. Дані дані здобуті археологами, біологами, антропологами, фізіологами та узагальнені психологами.

Зародження і розвиток психіки пов'язуються з еволюційними процесами в природі на стадії виникнення живої матерії. Деякі дослідники вбачають коріння психіки в неживій матерії, інші пов'язують появу психіки з виникненням тварин.

Погляди відомого французького філософа і палеонтолога П'єра Тейяр де Шардена (1881 - 1955) на еволюцію матерії та психіки були підтримані і розвинуті видатним ученим, першим президентом Української академії наук В. І. Вернадським (1863 - 1945). Співзвучні погляди відображені у працях Б. Г. Ананьєва.

П. Тейяр де Шарден вважав, що розвиток матерії, чи, за його термінологією, універсуму, триває упродовж кількох мільярдів років і виявляється в розширенні "первісного атома" до розмірів сучасних галактик Даний висновок відповідає відомій у фізиці теорії великого вибуху. Процес просторового розширення матерії здійснюється водночас із протилежним процесом - органічним згортанням універсуму до самого себе від дуже простих тіл до винятково складних. Процес "згортання складності" пов'язаний з відповідним переходом зовнішнього у внутрішнє, психіку, тобто з процесом інтеріоризації. Поміж складністю та свідомістю у масштабах усього космосу, включаючи планету Земля, існує структурний зв'язок. Універсуму одвічно притаманні зовнішня матеріальна і внутрішня духовна, тобто фізична і психічна енергії, що взаємодіють, переходять одна в одну. Відтак наявність рудиментарних, розсіяних форм психіки в частках матерії - навіть з малими параметрами складності Життя і психічне пробиваються усюди і завжди, і ніщо не може зупинити процес "згортання складності", інтеріоризації. Розвиток психіки - психогенез - є складовою космогенезу.

Таке розуміння психогенезу наближається до теорії панпсихізму. Воно спирається на наукові дані біології, палеонтології, геології, космології, психології і має не менше право на існування, ніж інші концепції виникнення життя та психіки, наприклад, такі, як гіпотеза О. І. Опаріна про виникнення життя на Землі у формі коацерватів чи гіпотеза Г. Кастлера про космічне походження живого на Землі.

П. Тейяр де Шарден виділяє в процесі еволюції універсуму чотири стадії - Переджиття, Життя, Думку та Над-життя. Кожній з них властиві відповідні стадії психогенезу.

На стадії Переджиття суб'єктивне, психічне втілене в матерію у вигляді потенції. Планета Земля має природжений потенціал переджиття і відповідну йому масу елементарної психічної, духовної енергії - передсвідомості. Остання зростає із збільшенням складності матерії і розгортається на вузькій оболонці планети - передбіосфері, в якій зосереджується та поглиблюється внутрішнє Землі, її органічне ціле.

На стадії Життя формується біосфера, яка поширюється на оболонці планети у вигляді живої маси організованої матерії - мікроорганізмів і мегамолекул; остання розгалужується у вигляді дерева життя. В ході клітинної революції здійснюється й внутрішня революція психічного, тобто стрибок від передсвідомості до свідомості. Еволюція елементів універсуму приводить до появи тварин, а серед них ссавців, які займають на дереві життя головну гілку. Вершок даної гілки утворюють примати й людиноподібні мавпи. На стадії Життя геогенез універсуму перетворюється на біогенез, наслідком чого стає поява людини як носія психогенезу.

Для стадії Думки характерне інтенсивне зростання свідомості Завдяки здатності людини до рефлексії універсум зосереджується на собі, оволодіває собою. Феномен людини виявляється у парадоксальному явищі: при незначних морфологічних змінах людини починається небачене потрясіння усіх сфер життя на планеті. Виникає особистість з притаманною їй здатністю до персоналізації, тобто безмежної індивідуальної еволюції. Здійснюється стрибок розуму як в індивідуальному плані, так і у вигляді конвергенції духу особистостей. Рефлексія охоплює усе людство, чим сприяє його піднесенню. Починається процес гомінізації, перехід від інстинкту до думки, одухотворення усіх сил, що містяться у тваринному світі. Трансформація охоплює завжди життя на планеті

Психогенез переходить у більш високу стадію - ноогенез, на якій зароджується і розвивається єдиний дух цивілізації. Поряд із біосферою поступово створюється новий "мислячий пласт", що розгортається над світом рослин і тварин, - ноосфера. Земля вступає в нову еру з економічними, промисловими та соціальними змінами. Соціальний феномен стає на стадії Думки кульмінацією біологічного феномена, феномена людини.

Для стадії Наджиття характерним є об'єднання народів, духовне оновлення Землі, формування Надлюдства. Ноогенез приводить до олюднення часу й простору, до виникнення Надособистості. У пункті Омега персоналізація сягає свого максимуму. Вершиною розвитку людства, вінцем оригінальності стає не окрема індивідуальність, а універсальна особистість, одухотворення, любов та усвідомлення вічності життя. Таким чином, на стадії Наджитгя ноогенез досягає своєї найвищої точки завдяки консолідації, взаємодії особистостей Й утворенню Надособистості

Філософська концепція П. Тейяр де Шардена є однією з гіпотез про еволюційний та історичний розвиток психіки. У формування наукової картини філогенезу психіки значний внесок зробили й інші дослідники, такі як Б. Г. Ананьєв, Е. Г. Вацуро, Н. Ю. Войтоніс, Я. Дембовський, В. Келер, Н. М. Ладигіна-Котс, О. М. Леонтьєв, М. Ф. Нестурх, Н. О. Тих та багато інших.

Спираючись на наукові дані, дозволяється стверджувати, що психіка постала у процесі взаємодії найпростіших живих істот з навколишнім середовищем. Завдяки психіці вдосконалювалася регуляція цього процесу, що забезпечувало виживання й життєдіяльність живих істот. Психіка, таким чином, виникла як необхідний механізм сигналізації, орієнтації, організації поведінки живих істот, що поліпшувало умови їхнього життя. Розвиток психіки здійснювався як доцільний процес і проходив ряд етапів, набуваючи на кожному з них якісно нових ознак.

Реконструкція процесу виникнення та становлення психіки ґрунтується і на тій обставині, що у тваринному світі також й досі існують різні за своєю складністю й давністю походження живі організми. Вони є носіями психіки різного рівня розвитку - від найпростішої, як у амеб, до найскладнішої у світі - психіки людини. За винятком того, Існують численні археологічні дані, що свідчать про ступінь розвитку мозку та його функцій у тварин і людини у минулому, про характер результатів їхньої поведінки й діяльності. Через те процес філогенезу психіки значною мірою може бути відтворений на підставі як зазначених даних, так і більш чи менш вірогідних гіпотез.

Розвиток психічних механізмів регуляції поведінки живих істот проходив ряд етапів: чутливість відносно окремих властивостей об'єктів у найпростіших організмів - сприймання цілісних предметів у більш складних живих істот - практичний інтелект вищих тварин - практичний і абстрактний інтелект як основа первісної свідомої психіки у прадавньої людини - свідомість і самосвідомість стародавньої людини - особистість людини до нашої і нашої ери, зокрема епох Відродження, Просвітництва, промислової революції та сучасного соціального і науково-технічного поступу. При переході від попереднього до наступного етапу форми психіки трансформуються у досконаліші психічні системи регуляції поведінки та діяльності живих істот, дедалі ефективніше забезпечуючи їхню життєдіяльність.

Виникнення первісної психіки пов'язане з переходом від допсихічних форм регуляції поведінки - так званих тропізмів, чи таксисів, найпростіших рослинних і тваринних організмів - до власне психічних, сигнальних форм регуляції тварин. Завдяки тропізмам організм реагує залежно від контакту з середовищем. Так, коли організм потрапляє у середовище з несприятливими фізичними параметрами, наприклад, дуже високою чи низькою температурою, то він, перегріваючись чи переохолоджуючись, намагається відійти у безпечніше місце. Навпаки, потрапляючи в середовище з оптимальним температурним режимом, він залишається там і шукає таке місце, яке 6 сприяло кращому перебігу обмінних процесів. У наведених прикладах регуляція поведінки здійснюється за допомогою термотропізму. Існують й інші види тропізмів: фототропізм як форма рухової реакції на безпосередню дію світла; хемотропізм - рухова реакція на дію хімічних агентів середовища; топотропізм - рухова реакція на механічну дію середовища тощо. Тропізм, таксис - це засоби рухового реагування найпростіших організмів на фактори, від яких залежить їхнє біологічне існування. До біотичних факторів відносять об'єкти харчування, температура, механічні властивості об'єктів тощо. Тропізми утворюють одну з важливих форм подразливості живих істот - до безпосереднього реагування на біотичні подразники, що притаманно більшості одноклітинних рослинних і тваринних організмів.

У процесі еволюції виникає інша форма відображення, яка надає організмам значних переваг у виживанні та розвитку. Вона пов'язана з переходом від реакції на безпосередній вплив біотичних подразників до опосередкування цього впливу за допомогою сигналів. З'являється чутливість - здатність реагувати на біотично значущі об'єкти не в процесі безпосереднього контакту з ними, а на відстані - за допомогою сигналів про них, завдяки через що організми можуть уникнути загрози для свого існування чи скористатися сприятливими умовами.

Спочатку чутливість регулює найпростіші рухові реакції, на основі яких поступово складаються і фіксуються складні ланцюги дій організму. Закріплюючись при переході від покоління до покоління у генетичному апараті тварин, тобто за законами еволюції (спадковості й мінливості), чутливість сприяє здійсненню інстинктивних форм їхньої поведінки. Фізіологічною основою інстинкту є безумовні рефлекси, які передаються спадково. Характерною ознакою інстинкту є його причетність до конкретної ситуації, що приводить у рух весь ланцюг автоматизованих дій тварини.

Чутливість притаманна як одноклітинним організмам, наприклад інфузоріям, так і багатоклітинним, наприклад гідроїдним поліпам, медузам. Формується нервова сітка як об'єднання чутливих до сигнальних подразників клітин. Зароджується нервова система. В ній диферетцюються аналізатори, тобто органи почуттів, а серед них - рецептори, центральні нервові механізми переробки інформації та ефекторні механізми дії, що слугує основою сенсорної психіки, здатної до відображення окремих якостей.

Об'єктивна дійсність виступала для живих істот не тільки через окремі властивості, а й через різноманітні предмети. Через те поступово сформувався новий тип цілісного сигнального, психічного відображення предметів у сукупності їхніх якостей. Виникає так звана перцептивна психіка як здатність тварин до сприймання, перцепції цілісних предметів і до предметного відображення дійсності.

Здатність до сприймання різноманітних предметів об'єктивної дійсності стимулювала формування також складніших ланцюгів інстинктивної поведінки тварин як природжених безумовно-рефлекторних актів. На базі інстинктів виникають нові форми поведінки, які значно підсилюють можливості адаптації тварин до середовища упродовж життя одного покоління. Одним із видів набутої окремою особиною популяції форми поведінки є навичка, що формується на основі умовного рефлексу. Сприймання і навички помітно розширюють межі можливостей організму у взаємодії з довкіллям.

Перцептивна форма психічного регулювання поведінки властива таким представникам біологічного світу, як хробаки, комахи, птахи, риби, плазуни тощо. Дані тварини вже можуть орієнтуватися серед складних предметів та у предметних ситуаціях, адаптуватися до мінливих умов існування. Розвиток у них нервової системи, зокрема виділення спинного й головного мозку, поглиблення спеціалізації аналізаторів та розширення міжаналізаторних зв'язків створюють мозкові механізми аналізу й синтезу складних предметних ситуацій, підводять тварин до нових можливостей психічної регуляції поведінки при взаємодії зі складним та динамічним навколишнім середовищем.

Вершиною психічного розвитку тварин є практичний інтелект, котрий дає змогу відображати не лише окремі якості об'єктів, цілісні предмети й предметні ситуації, а й динамічні міжпредметні відношення, що виступають переважно у вигляді наочних образів. Інтелектуальна психіка притаманна так званим вищим тваринам, наприклад вовкам, лисицям, ведмедям, дельфінам, собакам та особливо мавпам.

Практичний ситуаційний безпосередній інтелект вищих тварин разом із сенсорною та перцептивною психікою значно розширює можливості ефективної регуляції поведінки. Остання здійснюється завдяки формуванню складних безумовних, умовних, зокрема орієнтовно-дослідницьких, рефлексів і виявляється у вигляді розвинутої системи інстинктів, навичок і практичних інтелектуальних дій. Усе це в сукупності створює величезний фонд засобів реалізації доцільної поведінки тварин, якою вони іноді вражають людей.

Великого значення набуває у вищих тварин, особливо в мавп, не лише використання предметів, наприклад гілок, кісток, каміння, а й маніпулювання ними, що передує їх уживанню як знарядь праці. У мавп спостерігаються складні види поведінки, наприклад, щоденне створення місця для ночівлі Цьому сприяє поступове вивільнення передніх кінцівок, завдяки через що маніпуляції мавп перевершують за своїми можливостями подібні акти в інших вищих тварин.

Мозок мавп має розвинуту центральну і периферійну нервову систему, характеризується складними міжаналізатор ними та внутрішньомозковими зв'язками, що дає змогу здійснювати тонкий аналіз і синтез предметної ситуації, міжпредметних відношень та регулювати складні форми поведінки. Варто нагадати також про спосіб життя мавп, якому властиві групова диференціація та інтеграція поміж членами стада, виділення субординаційних відносин, використання звукової та "позової" сигналізації для організації поведінки у стаді тощо. Всі дані обставини, на думку багатьох біологів, фізіологів, зоопсихологів, створюють можливість для формування за певних умов якісно нових форм психіки та керованої нею поведінки.

Принципово новий етап у розвитку психіки у філогенезі пов'язаний із змінами в поведінці людиноподібних мавп та прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років через те. Вони виявлялися передовсім у виготовленні матеріальних знарядь дії на об'єкти середовища. Це приводило до накопичення знань про властивості об'єктів, умінь застосовувати знання і знаряддя у різних ситуаціях, до значного розширення фонду навичок. Велику роль при цьому відігравало формування різних форм спільної діяльності членів первісних угруповань прадавніх людей. Важливе значення в організації спільної діяльності мала мовленнєва діяльність, яка формувалася у процесі перетворення звукової сигналізації у стаді на засіб означення компонентів діяльності, її координації, передання досвіду від одного члена первісних угруповань до іншого, від одного покоління прадавніх людей до іншого.

Нині важко визначити, як і в якій послідовності взаємодіяли зазначені фактори розвитку психіки й поведінки людини. Поява цих факторів спонукала до виникнення якісно нових трансформацій існуючих психічних механізмів регуляції поведінки, які включались у причинно-наслідкове діалектичне коло умов і результатів процесу становлення нового типу психіки.

За даними відомого німецького психолога Ф. Клікса, розвиток людського інтелекту проходить три фази. Перша фаза еволюційного розвитку вищих тварин - научіння та навички. Научіння спирається на індивідуальну пам'ять, завдяки якій фіксуються апробовані ефективні засоби поведінки. Научіння формує індивідуальну пам'ять, стає рушієм її інтенсивного розвитку.

Інформаційний та операційний зміст пам'яті, що накопичується в процесі научіння, стає основою для розвитку розумових процесів. Починається друга фаза розвитку інтелекту - період переходу від тварини до людини. Мислення людини базується на використати збережених у пам'яті знань та засобів. Процеси пошуку необхідних елементів змісту пам'яті дозволяється вважати вихідними ((юрмами мислення. Такий пошук вимагає актуалізації минулого досвіду, порівняння його елементів поміж собою, виявлення нових взаємозв'язків за умов невизначеності. На основі наявного досвіту будуються передбачення подальшого розвитку події!, приймаються рішення. Це головний стимул для здійснення на основі мислення екстраполяції майбутнього.

Відрив процесів мислення від реальності, поява суто людського абстрактного інтелекту становить зміст третьої фази. Як відомо, пам'ять живиться сприйняттями, а мислення - змістом пам'яті, котрий фіксується в людини у формі образів і слів. Мова виконує комунікативну й когнітивну (пізнавальну) функцію, слугує для означення об'єктів зовнішнього світу, що фіксуються в пам'яті Відбитий у мові світ результатів мислення, що є підсумком усіх пізнавальних процесів - уваги, пам'яті, відчуття, сприймання, уяви і власне мислення, утворює внутрішню реальність, якої немає у вищих тварин.

Відносно об'єктів внутрішнього світу операції мислення можуть застосовуватися так само, як і до продуктів сприймання зовнішнього світу. Суттєвим результатом розвитку інтелекту прадавньої людини завдяки впливу мови є утворення та фіксація в її пам'яті понять різних рівнів абстракції. Введення абстрактних понять високого рівня дає змогу людині охоплювати ширші сфери дійсності у просторі та часі. Постає можливість розробки числових систем, пізнання законів природи, суспільства і, нарешті, самого людського мислення.

Таким чином, у прадавньої людини, за винятком практичного інтелекту, формуються такі компоненти абстрактного інтелекту, як мислення й уява, словесна пам'ять та довільна увага, воля, а також дедалі зростаюча система знань, умінь і навичок. Формувалися суспільні засоби фіксації та передання досвіду у вигляді обрядів посвячення, фольклору, навчання тощо. Поступово винаходилися зовнішні матеріальні - зарубкові та письмові - і внутрішні (знакові) засоби фіксації досвіду.

Суспільна організація трудової діяльності спонукала до розподілу ролей поміж членами первісних людських угруповань, обов'язків у здійсненні спільної справи. Суспільна організація діяльності означала не просто сумарне поєднання зусиль і результатів праці окремих членів угруповань, а значно більше. Завдяки системній організації суспільної праці, зростанню досвіду людські спільноти досягали таких результатів, яких не могло досягти жодне угруповання тварин.

Виникає опосередковуюча сфера спонукання - мотивація, що відповідає цілісному характеру суспільної діяльності членів прадавніх груп. Розподіл та об'єднання функцій передбачають виділення власних цілей і дій окремої людини та відповідних психічних засобів координації, інтеграції із загальною метою та діями інших членів групи. Тобто поряд із погребами в їжі, теплі, безпеці тощо виникають нові психічні утворення - мотиви та цілі діяльності

Спільні види діяльності (полювання, кочування, вирощування рослин, приручення тварин, будівництво житла тощо) мали, як правило, тривалу часову характеристику і значний предметний та операційний зміст. Це вимагало наявності в людини більш досконалих форм мотиваційної, пізнавальної, цілеутворюючої, вольової функцій психіки. Розвиток цих функцій здійснювався завдяки вдосконаленню абстрактного мислення й уяви, здатності до запам'ятовування змістової та операційної сторін мотивів, цілей, дій, до довільного розподілу уваги, планування дій, що забезпечувало успішну участь людини в суспільній діяльності.

З виникненням соціальної за своїм характером форми активності людини починається процес становлення професійної діяльності (виробничої, управлінської, торговельної, військової тощо) з їх подальшою спеціалізацією та інтеграцією, що супроводжується виникненням спочатку роду, потім племені, об'єднання племен, міста-полісу та державного утворення. Починається соціальний, історичний період розвитку психіки людини, котрий прийшов на зміну біологічному, еволюційному періодові.

Вирішального значення у розвитку психічних властивостей людини набуває слово як засіб організації суспільної діяльності, фіксації та передання досвіду, як внутрішнє знаряддя організації і розвитку власної поведінки та психіки. Слово виконує функції сигналу другого порядку, чи сигналу сигналів, утворюючи, за визначенням Г. П. Павлова, другу сигнальну систему.

Як вважають антропологи, на початок історичного періоду розвитку психіки у прадавньої людини у цілому складається суто людський організм із здатністю до прямоходіння, з розвинутими руками та іншими органами, а головне - людський мозок з його складною структурою та функціями, в цілому - людський індивід.

У прадавньої людини виникають і формуються початки свідомої психіки з притаманними їй ознаками - первісними формами а) суто людських пізнавальних, інтелектуальних процесів (уваги, пам'яті, мислення, уяви); б) потрібнісно-мотиваційної та цілеутворюючої сфер діяльності й необхідної для її здійснення системи знань, умінь і навичок; в) емоційно-почуттєвої сфери як важливого фактора регуляції діяльності й суспільних стосунків.

Даний прадавній період розвитку людської цивілізації триває сотні тисячоліть і відбивається у пам'ятках культури стародавнього світу (Єгипту, Китаю, Індії, Греції, Риму). Дозволяється припустити, що за кілька тисячоліть до нашої ери у стародавньої людини була сформована свідомість як вища на той час форма психічної регуляції поведінки та діяльності. Свідомість забезпечувала продуктивну трудову діяльність людини, яка стала важливим фактором забезпечення и виживання.

За умов безперервною розвитку психіки завдяки діяльності філософів, медиків, педагогів, державних діячів, винахідників тощо створюються знаряддя праці, інструменти, транспортні засоби, нові форми життя, література, образотворче, скульптурне, будівельне мистецтво тощо, тобто предметний і духовний світ людської цивілізації.

Інтенсивно формується новий тип людської психіки, свідомості, пов'язаний не лише з репродуктивною діяльністю індивіда, а й із новою її якістю - творчістю. Даний тип психіки виявляється у винаході та накопиченні окремими представниками людства в індивідуальному порядку (а не "народному", розподіленому протягом тисячоліть серед багатьох поколінь) нових знань, у творчій розробці нових матеріалів, інструментів, літературних творів, напрямів образотворчих шкіл, соціальних, філософських, медичних, релігійних систем тощо. У стародавню епоху даний процес набуває дедалі більшої індивідуальної виразності та виявляється у досягненнях таких історичних постатей, як Конфуцій, Сократ, Піфагор, Гіппократ та ін.

Початок нашої ери знаменує фігура Ісуса Христа, що має величезний вплив на духовне життя людства. За Біблією, ця божественна людина ціною свідомої самопожертви вказала шлях порятунку й духовного розвитку людства.

У межах свідомості виникає якісно нове психічне утворення - самосвідомість, внутрішній рефлексивний механізм саморозвитку, саморегуляції психіки людини. Регулятором творчої діяльності з перетворення зовнішньої дійсності та внутрішнього самотворення власної психіки стає особистість. Особистості властиві величезний творчий потенціал і реальний вплив на природу, на інших і на себе.

На рівень особистісного розвитку психіки виходять представники епох Відродження, Просвітництва, першої промислової революції. В останні два-три століття за умов бурхливого розвитку промисловості, науки, освіти, мистецтва, соціального руху даний процес набуває великої інтенсивності та масовості.

У XIX-XX ст. особистість формується як рівень розвитку психіки людини з притаманною їй системою вищих психічних функцій. У цю систему входять: здатність до різних форм спілкування та активної соціальної взаємодії особистості з соціумом, засвоєння досягнень цивілізації і творчого самовираження; здатність до формування складної системи цілеутворення, мотивації, смислової регуляції власної поведінки і спрямованої діяльності; система рис характеру, що дає змогу формувати та здійснювати програму адекватної індивідуальної поведінки у суспільстві; самосвідомість як дієвий засіб самопізнання, саморегуляції та самовдосконалення; розвинена система знань, умінь і навичок, придатність до включення у суспільну структуру професійної діяльності; інтелектуальні процеси, завдяки яким людина пізнає і перетворює навколишнє середовище, усвідомлює і розв'язує особистісно і суспільно значущі проблеми, питання, завдання; психофізіологічні якості, під впливом яких формується індивідуальність й особистість займає належне місце у суспільній організації, доповнюючи своїми неповторними індивідуальними якостями інших членів людської спільноти.

Дані здібності справді е вищими психічними функціями, бо вони набувають небачених у природі можливостей завдяки застосуванню внутрішніх знакових знарядь розвитку та функціонування (слово, знакові системи науки, техніки, мистецтва тощо) і зовнішніх підсилювачів (технічні пристрої, транспортні системи, інформаційні технології, засоби глобальної комунікації, "штучний інтелект" та ін.).

Особистість стає вершиною філогенезу психіки. В контексті розвитку особистості трансформуються попередні форми психіки. Вони включаються у перетвореному, окультуреному, соціалізованому вигляді у принципово нову, особистісну систему психічних властивостей, на основі якої здійснюється регуляція складних форм продуктивної, творчої, індивідуальної та соціальної поведінки й діяльності людей.

Філогенетичний шлях розвитку психіки схематично представлений у вигляді табл. 2.

Таблиця 2. Головні етапи розвитку психіки та видів поведінки, які вона регулює

Форми психіки

Етапи

Види поведінки

Подразливість до біотичних властивостей середовища - допсихічна форма відображення й регуляції

0

Таксиси (тропізми) - елементарні безпосередні контактні рухові реакції най простіших організмів

Елементарна чутливість (сенсорна психіка, відчуття) - початкова сигнальна форма відображення дійсності

1

Інстинкти - природжені види реагування на умови середовища

Предметне сприймання (перцептивна психіка)

II

Навички - вид поведінки, що набувається твариною за життя і фіксується в індивідуальному досвіді

Практичний інтелект вищих тварин на основі безпосередньої пам'яті, наочно-образного мислення

III

Відносно складні види поведінки вищих тварин - маніпулювання предметами-знаряддями, будівельна діяльність тощо

Практичний і абстрактний інтелект прадавніх людей на основі довільної уваги, пам'яті, конкретного й абстрактного мислення, уяви, знань, умінь, навичок

IV

Складні види групової та індивідуальної предметної поведінки відносно пристосування до навколишнього середовища з використанням матеріальних і знакових засобів, знарядь праці, навичок, досвіду

Свідомість і самосвідомість - сукупність пізнавальних, мотиваційних, цілеутворюючих, емоційно-почуттєвих і рефлексивних здатностей індивіда

V

Продуктивна та репродуктивна діяльність індивіда в процесі засвоєння та використання зовнішніх і внутрішніх засобів, матеріальних та ідеальних знарядь праці, рефлексивної організації поведінки

Особистість - соціально зумовлена система вищих психічних властивостей, здатностей до спілкування, програмування, самопізнання і самовдосконалення, абстрактного мислення та уяви, формування системи знань, умінь, навичок, індивідуального стилю діяльності та поведінки

VI

Складні види творчої діяльності та соціальної поведінки з перетворення навколишнього світу та власної психіки

Нові форми психіки, що зароджуються у сучасних умовах (понадсвідомісгь, геніальна творча особистість, надособистість)

VII

Глобальні космічні за своїм масштабом види творчої діяльності та поведінки з перетворення, вдосконалення людської цивілізації, ноосфери, Всесвіту

Розвиток психіки людини, її психічних здібностей триває в умовах науково-технічного поступу і соціальних перетворень світової цивілізації, яким притаманні інтенсивний розвиток структури професійної діяльності, необхідність постійно переучуватися через 5-10 років; залучення людини до різних видів творчої діяльності й поведінки; вплив на людину величезних потоків інформації; активне функціонування інститутів формування і самовираження особистості - систем освіти, науки, виробництва, культури, охорони здоров'я, правової системи тощо; формування особистісно зорієнтованого штучного предметного середовища як важливого фактора становлення і функціонування людської особистості; глобальні екологічні перетворення планети і практичне формування ноосфери; вихід у Всесвіт.

Дані умови детермінують розвиток нових психічних якостей особистості. Наприклад, деякі вчені вважають, що поряд зі свідомістю та самосвідомістю виникає так звана понадсвідомісгь (П. В. Симонов), а поряд з людським інтелектом з'являється понад інтелект, підсилений "штучним інтелектом" сучасних комп'ютерів. Такий розвиток психіки людини можливий через те, що він здійснюється не через зміну анатомо-фізіологічної структури мозку, а завдяки формуванню на його основі нових "функціональних органів" (О. О. Ухтомський, О. М. Леонтьєв), яке не має меж.

Таким чином, в процесі філогенезу виникає і розвивається безперервна низка форм психічного відображення живими істотами навколишньої дійсності, які сприяють досконалішій регуляції їхньої поведінки та життєдіяльності. До цих форм відносять чутливість (сенсорна психіка), сприймання (перцептивна психіка), практичний інтелект вищих тварин, практичний і абстрактний інтелект прадавньої людини, що перетворюється в процесі історичного розвитку суспільства (на основі використання чимдалі досконаліших матеріальних та ідеальних, зовнішніх і внутрішніх знарядь діяльності) на свідомість, самосвідомість і особистість як соціально зумовлену систему вищих психічних властивостей індивіда. Це забезпечує можливість не лише повніше відображати об'єктивну дійсність, а й перетворювати її та себе.

← Предыдущая страница | Следующая страница →