Поделиться Поделиться

Вчитель і учень

Відносини вчителя та учня завжди в історії світової культури визнавались як найглибинніші у процесі передання та засвоєння досвіду культурно-історичного творення, досвіду осягання часу індивідуальної та соціальної історії, досвіду бути людиною.

Вчитель пробуджує особистість у своєму учневі, його власне людяність, стаючи співтворцем її духу, торкаючись найбільш інтимних сторін самопроявів людини. Вчитель направляє свою творчу силу до найвищих світовідношень особистості, до смислостворю-ючого витоку її життя. Вплив - той психологічний механізм, через котрий вчитель взаємодіє зі своїм учнем. Вплив не передбачає ніякого насильства над індивідуальністю людини, він є благородним і за формою, і за змістом. Вплив здійснюється як взаєморозкриття суб'єктивних світів учителя та учня, в якому обидва щирі і обидва суб'єктивно цінні, проте спрямовує даний процес вчитель. Реалізується вплив у зустрічі двох моделей розуміння світу, тлумачення смисло-відносин - моделі, властивої учневі, та моделі, якому вчитель обрав для даної взаємодії.

Вплив є результативним, коли він призводить до руху тієї чи іншої сфери світовідносин учня, збуджує до розвитку, до зміни, до пошуку перспектив. Буквальне перенесення змісту впливу у внутрішній особистісний світ учня - це регресивна модель педагогічної взаємодії, якої вчитель намагається уникнути. Відповідальність за здійснюваний вплив усвідомлюється вчителем, через те кожний момент його діяльності є морально насиченим.

Вчитель завжди індивідуально-неповторно будує взаємодію з учнем, вміє направляти кожну свою дію, вчинок, слово, жест не абстрактно-загальним властивостям особистості, що зростає, а конкретній, живій властивості учня відчувати, розуміти, оволодівати світом та своїм "Я". Вміння викликати живий відгук в душі учня "благородним враженням" (В.Розанов) та практично зумовити закріплення даного переживання у рисах Його душі - ознака найвищої майстерності вчительства.

Педагогічна взаємодія вчителя та учня завжди є тривалою в часі, оскільки є довгим шлях пізнання особистістю, що формується, своєї індивідуальності та освоєння засобів виявлення себе у світі. Також не є одномоментннм процес формування та закріплення властивостей суб'єктивного світу учня, що потребує постійної та копіткої роботи вчителя. Здійснюваний учителем вплив, дуже ТОНКИЙ за способом здійснення та велично глибокий за змістом, отримує характер діяння, яке поєднує в кожному своєму моменті елементи минулого, теперішнього та майбутнього життя учня.

Діяльність вчителя полягає не тільки у виявленні буттєвого потенціалу учня, а й у спрямуванні його до розвитку та здійснення, а не до згасання чи заперечення свого покликання. Реальне життя дає точний критерій істинності дій вчителя: коли його учень в критичні періоди свого розвитку (рефлексивного, професійного, морального та ін.) переживає стан життєвої перспективи, способи діяння вчителя є правильними.

Вчитель і учень - одне з найгрунтовніших відношень і у навчальному процесі. В ньому встановлюються механізми передання та виховання творчих здібностей, досвіду пізнавального та перетворюючого діяння тощо. Учитель - це жива й розкрита скарбниця думки, винахідництва, професіоналізму. Його оригінальний розум, досвід, високий фах - перша умова контактів з учнем. Головна мета учня - засвоїти образ пізнавальних та перетворюючих актів діяння вчителя і піти далі - стати оригінальним, продуктивним, успішним.

Навчання та виховання талантів до нашого часу залишається в багатьох випадках індивідуальним. Музикант, скульптор, режисер набувають знань та умінь у визнаного творця, досвід передається від покоління до покоління немовби фольклорним шляхом - це найдавніша й неминуча форма навчання.

Процес передання знань у ланці "вчитель - учень" має певні стадії. На початковій стадії суб'єктивність вчителя повністю переноситься на учня. Останній також не бачить самого предмета дослідження, він запозичує лише якусь розумову структуру і ототожнює її з самим об'єктивним предметом. Тобто учень мусить прийняти якусь теоретичну схему досліджуваного предмета, якому пропонує вчитель (чи пояснювальну модель явища, спосіб діяння тощо). Інших схем учень також не знає, а власної також не має. Це відношення дозволяється умовно назвати запозичуваною схемою (концепцією) дійсності. Далі на фунті запозиченої теорії учень розкриває для себе цілу низку нових фактів дійсності. Це становить другий етап взаємодії "вчитель - учень". Гармонійна узгодженість поміж концепцією та фактами полягає в через те, що учень стає спроможним бачити ті факти, на які вказує концепція. Поступово він навчається екстраполювати пояснювальний зміст запозиченої концепції на нові факти, об'єктивно їй не підпорядковані. Даний третій етап дозволяється назвати експансією концепції на індиферентні до неї факти. Формується ситуація "ініціювання протиріч": факти, що усвідомлюються учнем як узгоджені з даною концепцією, стають суперечливими. З'являється також мало усвідомлювана відчуженість поміж ними і концепцією, виявляється існування факту поза концепцією. Саме даний момент спонукає самостійну пізнавальну, пошукову активність учня і приводить до власного концептування фактів. Вони зіставляються, і перед учнем постає наукова проблема, виникає здатність бачити проблеми саме в процесі зіставлення концептованих фактів, складається основа для створення нової, оригінальної концепції.

Таким є природний цикл відношення вчителя і учня в навчальному процесі, де предметом виступає наукова творчість. Для інших видів творчого діяння даний процес полягає у діалектиці інших категорій та понять, проте за суттю він залишиться сталим. Головне завдання вчителя - навчити учня самостійно бачити проблеми, предмет свого діяння, самостійно розв'язувати дані проблеми та перетворювати (матеріально чи ідеально) обраний предмет. Поставити учня віч-на-віч із природою фактів - ось що головне у взаємодії "вчитель-учень". Так починаються самостійні кроки учня до власної творчої оригінальності, вчинкової творчості, осягнення власної особистості.

← Предыдущая страница | Следующая страница →