Поделиться Поделиться

Питання психічного розвитку в Середні віки

У Середні віки (III-XIV ст.) питання психічного розвитку й особливо формування соціально адаптованої особистості отримали новий розвиток. У даний період на розвиток науки про душу серйозно впливала релігія. Оскільки питання душі, духовного життя і самовдосконалення стали предметом релігії, змінився і предмет психології, яка з науки про душу поступово стала перетворюватися в науку про пізнавальні процеси. На перший план вийшли проблеми розвитку пізнання,

дослідження основних пізнавальних процесів як етапів розвитку пізнання у дітей, динаміки їх становлення і методів їх формування.

Одним з перших новий підхід до розуміння душі та її генезису сформулював видатний грецький філософ Плотін, котрий викладав у Римі своє вчення, що включає нові моменти в трактуванні душі та її здібностей. Плотін ввів важливе для сучасної вікової психології поняття єдності, чи цілісності, свідомості й особистості людини, яка формується в перші роки життя і є основою тотожності (ідентичності) людини самій собі.

Не менш важливим було й положення Плотіна про самосвідомість як основу досягнення даної єдності. Він доводив, що світ складається з кількох концентричних кіл, у центрі яких розміщується загальний розум, випромінюючий знання так само, як сонце випромінює тепло. Далі по колам в його вченні розміщувалися душі, тіла людей, тварин, неживі предмети. При цьому в душі виділялося дві сторони – звернена до розуму й звернена до зовнішнього світу. Той бік душі, котрий звернений до розуму, більше висвітлюється його світлом, більш піднесена порівняно з тілесною стороною душі, більше схильна до пізнання.

Говорячи про розвиток дітей. Плотін виділяє три шляхи пізнання. Звертаючись до природи, душа пізнає навколишній світ за допомогою відчуттів. Даний шлях є основою формування нових знань про навколишній світ і стає головним напрямком впливу на дитину. Душа також може звернутися до самої себе, тобто вводиться поняття про самоспостереження, за допомогою якого людина отримує знання про себе. Третій шлях – душа звертається до загального розуму та, зливаючись із ним, дістає ті знання, які зберігаються в ньому.

Учення відомого вченого і богослова Августина Аврелія (Августин Блаженний) ознаменувало перехід від античної традиції до середньовічного християнського світогляду. Він вважав душу знаряддям, яке править тілом, він стверджував, що основу утворює воля, а не розум. Тим самим він став основоположником вчення, названого згодом волюнтаризмом. Він ввів поняття про уроджену активність душі – основу її розвитку. Саме ця активність, направляючи і трансформуючи пізнання і поведінку людини, є основою її волі.

З VIII по XI століття дослідження психічного розвитку і способів впливу на даний процес велися головним чином на Сході, куди перемістилися головні психологічні та філософські школи з Греції та Риму. Велике значення мав і той факт, що арабські вчені наполягали на через те, що дослідження психічного розвитку дітей мають грунтуватися не тільки на філософських концепціях про душу, проте і на даних природничих наук, перш за завжди медицини.

Відомий арабський мислитель Ібн Рушд (Аверроес) доводив, що, додержуючись учення Аристотеля, необхідно вивчати нерозривні зв'язки поміж функціями організму і тими відчуттями, почуттями, думками, які людина відчуває як процеси, властиві її душі.

Велике значення у вивченні психіки мали роботи іншого видатного арабського мислителя, Ібн Сіни (Авіценни), котрий був одним із найвидатніших лікарів в історії медицини. У своєму поясненні життєдіяльності Ібн Сіна неухильно дотримується ідеї про залежність психіки від головного мозку. Він був одним із перших дослідників в області вікової психофізіології, вивчав зв'язок поміж фізичним розвитком організму і його психологічними особливостями в різні вікові періоди. При цьому важливе значення надавалося вихованню. Саме за допомогою виховання, вчив він, здійснюється вплив психіки на організм, так що воно, будучи активною силою, здатне змінювати в певному напрямку фізіологічні властивості цього організму. Особливе місце при цьому відводилося почуттям, афектам, які відчуває дитя в різні вікові періоди.

← Предыдущая страница | Следующая страница →