Поделиться Поделиться

Функції та форми спілкування

Функції спілкування

Спілкування виконує різноманітні функції. Першою з них є регулювання спільної діяльності (ця функція закладена вже в самому слові "спілкування").

Участь у спільній діяльності вимагає від кожної людини певних знань. Діти отримують їх внаслідок спілкування з дорослими. Звідси випливає друга функція спілкування - пізнання. Навіть немовля, спілкуючись з дорослим, уже засвоює головні компоненти спілкування як діяльності: здатність зосереджувати увагу на через те, хто до нього звертається; збуджуватися при встановленні контакту; здатність почергово вслухатись і "відповідати", а таким чином, проявляти ініціативу; розуміти, коли від нього чекають слухання, а коли відповіді і якої. У віці близько трьох років дитина вже знає, як спілкуватись і здатна робити це у внутрішньому плані. Ця здатність є виявом свідомості, тобто спілкування має також одну, третю функцію; воно є первинним інструментом формування свідомості людини.

Дитина дістає відомості про довкілля в "упредметненому" вигляді й поступово переходить до "опредметнення" самої себе, виокремлення свого "Я". Звідси четверта функція спілкування - самовизначення індивіда. Таким чином, спілкування, поряд із працею, дозволяється вважати особистісно формувальним чинником.

Спілкування як взаємодію людей дозволяється розглядати і як діяльність, оскільки при цьому ми завжди маємо якусь мету (передати інформацію, досягнути визнання, змінити чиюсь поведінку тощо), керуємось тими чи іншими мотивами, використовуємо засоби і, залежно від їхньої адекватності, отримуємо результат.

Предметна діяльність та спілкування взаємо переплетені і взаємозумовлені. Від того, як протікає спілкування, залежить результат практичної діяльності, і навпаки. На формування низки характеристик особистості предметна діяльність і спілкування впливають сукупно і з різним ефектом залежно від їхнього співвідношення. Спілкування організує діяльність і збагачує її. Без спілкування як особливого різновиду діяльності неможливий розвиток людини як особистості, суб'єкта діяльності та індивідуальності.

Культура спілкування

Характер протікання спілкування (його зміст і форми) впливають на розвиток тих чи інших якостей індивіда.

Спілкування як діяльність розвиває емоційну сферу, позаяк партнер у спілкуванні провокує в іншого певні емоції, які, закріплюючись, стають характеристиками особистості.

Спілкування розвиває у людини вольові якості в через те випадку, коли ситуації спілкування привчають людину до зібраності, наполегливості, рішучості, сміливості та ін.

Спілкування має велике виховне значення, оскільки воно розширює загальний світогляд людини, сприяє розвиткові нових психічних утворень, є обов'язковою умовою формування загального інтелекту, мислення, пам'яті, сприймання, уваги.

Уміння спілкуватися передбачає певний рівень психологічної культури, а саме:

а) уміння розбиратися в інших людях;

б) адекватно відповідати на їхню поведінку та вибирати такі форми звертання, які відповідають індивідуальним особливостям партнера у спілкуванні.

Джерелами формування психологічної культури спілкування є, насамперед, власний стихійний досвід спілкування, збагачення теоретичними знаннями, а також формування здатності до співпереживання та вправляння в такій поведінці, яка 6 не принижувала гідності інших людей.

Здійснення спілкування вимагає наявності комунікативних умінь.

Комунікативні уміння виробляються на основі певних комунікативних здібностей, основним компонентом яких вважають товариськість. Це складна якість, яка включає в себе комунікабельність

(здатність відчувати задоволення від процесу спілкування), соціальну спорідненість (бажання знаходитись серед інших людей) та альтруїстичні тенденції.

В. Леві у своїй книзі "Мистецтво бути іншим" змальовує портрет "генія комунікабельності", основними рисами якого є високий інтерес до інших людей, відсутність тривожності, адекватний зворотний зв'язок, пластичність поведінки, артистизм, деяка агресивність, яка створює підтекст сили, оптимізм, відсутність упередженості, уміння передбачати поведінку інших людей, яке розвивається в результаті спостережливості, симпатія до людей, бачення в них хорошого і прийняття їх такими, якими вони є насправді.

Звичайно, коли від природи людина некомунікабельна, то вона не стане в цій сфері "генієм", проте розвинути уміння спілкуватися якоюсь мірою може кожний.

Уміння спілкуватися часто називають "чарівністю", "принадністю", "привабливістю", маючи на увазі якості, завдяки яким людина завойовує симпатію і повагу співрозмовників.

Привабливість - поняття складне. Воно означає і принадність молодості, і ефектну зовнішність, і тонке почуття гумору, і яскраво виражену жіночність чи мужність, і високу інтелігентність, і ораторське мистецтво тощо.

Психологи позначають цю якість терміном фасцинація (від англ. fascination - зачарування).

Серед засобів фасціації виділяють:

- особливий погляд (він має бути прямим, променистим, твердим, проте водночас теплим);

- особливий голос (багатий за тембром, гнучкий за модуляціями);

- особливий ритм мовлення (подібний до музичного ритму: то збудливий, то заспокійливий, проте не одноманітний);

- особливі інтелектуальні якості: високий рівень здатності до імпровізації, насиченість мовлення словесними конструкціями, ситуативність розуму, наявність зворотного зв'язку з партнером у спілкуванні.

Володіючи цими засобами, дозволяється справляти привабливе враження у спілкуванні з людьми, навіть не маючи чарівної зовнішності чи досконалої природної дикції.

Форми спілкування

Спілкування поміж людьми може відбуватися в різних формах: анонімній, функціонально-рольовій та неформальній.

Анонімне спілкування - взаємодія поміж незнайомими чи не пов'язаними особистісними стосунками людьми. Це можуть бути тимчасові зв'язки поміж суб'єктами, в яких вони виступають як громадяни, жителі одного району, пасажири транспорту, глядачі. Вони зустрічаються, вступають у контакти один з одним і розходяться. Партнери зі спілкування залишаються анонімними.

Функціонально-рольове спілкування передбачає зв'язки поміж його учасниками, які виконують певні соціальні ролі в часових відрізках різної тривалості. Партнерів у цьому спілкуванні поєднують взаємні обов'язки: лікар - хворий, керівник - підлеглий, вчитель - учень тощо.

Здебільшого функціонально-рольове спілкування - це різноманітні особистісні контакти поза межами офіційних стосунків, скажімо, спілкування поміж друзями (неформальне). Його особливістю є вибірковість відносно партнера.

Розрізняють спілкування першого роду (як комунікація, сторона спільної діяльності) і другого роду (як передача через виготовлений матеріальний продукт своєї індивідуальності іншим людям, закріплення і продовження себе в інших людях).

Похожие статьи