Поделиться Поделиться

Психологічна стратегія і розробка теоретичної моделі особистісного становлення майбутнього лікаря

Розглядаючи стратегію особистісного становлення майбутнього лікаря, ми спиралися на метод наукового моделювання, котрий виступив особливим видом уявного експерименту, як розробка парадигми досліджуваного знання. Моделювання у психології - це відтворення характеристик певного об'єкта і в іншому об'єкті, спеціально створеному для цього[46].

Мета моделювання особистісного становлення майбутнього лікаря полягає у конструюванні досліджуваного предмета задля отримання та зберігання інформації уявного процесу. Моделювання сприятиме визначенню суттєвих структурних компонентів із відповідним змістовим наповненням, дозволить перенести інформацію від моделі до прототипу, використовуючи традуктивну процедуру встановлення подібності явищ.

Модель (франц. model, від лат. modulus) - зображення, схема, графік будь-якого об'єкта, процесу чи явища, що використовується як його спрощена заміна [308, с.817].

Модель - це знакова система, за допомогою якої дозволяється відтворити дидактичний процес, показати в цілісності його структуру, функціонування та зберегти цю цілісність на всіх етапах дослідження [320, с.280].

"Модель... - аналог (схема, структура, знакова система) певного фрагмента природної чи соціальної дійсності, продукту людської культури, концептуально-теоретичного утворення й через те подібного - оригіналу моделі [352].

Модель - мірило, зразок, умовний образ чогось [330].

Модель - це уявна чи матеріалізована система, що відображає і відтворює об'єкт дослідження і здатна замінити його так, щоби його вивчення дало нові відомості про даний об'єкт [78], [211]; модель у психології - те, що могло відбутися [46]

Нашою метою є підійти до розуміння механізмів прогнозування становлення особистості. Вихідними положеннями, якими ми будемо оперувати при цьому будуть наукові концепції С.Максименка в межах виділеної ним науки генетична психологія. Генетична психологія має на меті вивчати об'єктивні процеси зародження нових психічних явищ, становлення нових психічних механізмів і знання про них на основі знайдених перспектив, що становить органічну складову процесу дослідження [187]. Теоретичне осмислення означеного генетичного підходу дозволяє нам створити систему принципів побудови психолого-педагогічного дослідження серед яких найсуттєвішим є принцип проектування (активне моделювання особистісного становлення в спеціально створених умовах навчального процесу у вищому медичному навчальному закладі). Базуючись на характеристиці генетико-моделюючого методу, виведеним С.Максименко, завданням нашого дослідження є не просто фіксування особливостей особистісного становлення в різних його проявах, проте й активне моделювання і відтворення їх в умовах навчального процесу. Тобто ми не відходимо від ключової ідеї, що специфічною особливістю подібного конструювання є те, що модель, створена дослідником з метою пізнання, відповідає реальній внутрішній структурі самого психічного процесу. Це означає, що досліджуваний психічний процес чи функція спочатку конструюються у вигляді моделі певної діяльності, а потім актуалізується через посередництво спеціальних способів організації активності суб'єкта [200, с.155]. Відносно нашого дослідження, ми будемо моделювати в умовах навчання у вузі майбутню професійну діяльність лікаря, що дозволить розвинути певні професійно та особистісно-важливі якості особистості студента-медика, а це в свою чергу потім актуалізується під час виконання професійної діяльності вже на етапі лікувальної діяльності.

Виходячи з концептуальних ідей генетичної психології та генетико-моделюючого методу окреслимо загальні підходи до прогнозування особистісного становлення студента-медика. Перш за завжди ми будемо говорити про цілісність його особистості, що перебуває в постійному русі та динаміці в змінних умовах навчального процесу. Суттєвою особливістю даного прогнозування буде те, що він є настільки динамічним і віддаленим від очікуваних результатів (маємо на увазі професійну діяльність лікаря), що результати нашого дослідження закладають лише віддалені професійні перспективи майбутнього лікаря.

При прогнозування особистісного становлення наша діяльність як дослідників мала такі компоненти: психодіагностична, проектувальна-реконструкційна (психодіагностичне виявлення рівня наявного рівня особистісних характеристик з метою виявлення тенденцій у розвитку), проектувально-перспективна (визначення провідної ролі навчання в розвитку і становленні особистості), моделююча (конструювання теоретичної моделі особистісного становлення, визначення її компонентів, психолого-педагогічних умов формування відповідних особистісних структур, прогнозування очікуваних результатів. Визначення співвідношення абсолютної і відносної успішності студентів-медиків).

Під концептуальною парадигмою розробленої моделі будемо розуміти певну систему теоретико-методологічних теорій, які ґрунтуються на наукових підходах, що були визнані упродовж певної історичної епохи і дають можливість створити певну модель для розв'язання проблеми сьогодення.

У контексті нашого дослідження, модель - схематично зображений процес розвитку психології особистісного становлення майбутнього лікаря. Під моделлю будемо розуміти таку уявну структуру, яка відображає предмет дослідження та здатна замістити його так, що її вивчення дало нову інформацію про даний об'єкт.

Науковці розрізняють гіпотетичну, презентативну і прогностичну моделі фахівця. Гіпотетична модель є логічним продовженням кваліфікаційної характеристики, в якій представлені деякі теоретичні відомості відносно особливостей підготовки фахівця. Даний тип моделі потребує подальшої перевірки практикою навчально-виховного процесу. Презентативна модель є комплексом професійних, емоційно-вольових, типових якостей, якими повинен володіти фахівець, і створюється на основі його посадових обов'язків і функцій. Прогностичну модель отримують на основі презентативної і враховують перспективи розвитку даної галузі виробництва [253].

У освітньому значенні, під моделлю розвитку психологічних особистісних структур студента розуміємо структуру педагогічного процесу, якому використовуємо для організації адаптивно-динамічного навчання. Уявлення про те, яким ми хочемо бачити студента-медика у результаті навчання, тобто вимоги до його кінцевого стану як за окремими предметами, так і як до фахівця в цілому, називають нормативною моделлю. Нормативна модель відносно фахівця в цілому отримала назву моделі спеціаліста, відносно окремого навчального предмета - предметної моделі.

Орієнтована модель процесу розвитку особистісних структур - це результат проведеного теоретико-експериментального дослідження. Вона відображає базові концептуальні положення та освітню технологію особистісного становлення майбутнього лікаря у процесі навчання його у вищому медичному навчальному закладі. Модель є психолого-педагогічною системою відносно формування особистісно важливих якостей, професійно важливих якостей, професійної компетентності, професійної спрямованості. Модель включає: мету, методологічну основу, ресурси, технологію, критерії сформованості психологічних особистісних структур, які полягають у рівнях психологічних структур особистості. Графічне зображення нормативно-предметної моделі представлена нарис. 4.1.

Схарактеризуємо складові розробленої прогностичної моделі. Концептуальні положення включили: 1.Нормативні документи:

- Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки;

- закон України "Про вищу освіту";

- нормативні вимоги до підготовки спеціаліста, державний нормативний документ у якому відображаються цілі освітньої та професійної підготовки, визначається місце фахівця в структурі господарства держави і формулюються вимоги до його компетентності, інших соціально важливих властивостей та якостей. Даний стандарт є складовою галузевої компоненти державних стандартів вищої освіти, в якій узагальнюються вимоги з боку держави, світового співтовариства та замовників випускників до змісту освіти й навчання. Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) відображає соціальне замовлення на підготовку фахівця з урахуванням аналізу професійної діяльності й вимог до змісту освіти й навчання з боку держави та окремих замовників фахівців. Освітньо-кваліфікаційна характеристика встановлює галузеві кваліфікаційні вимоги до соціально-виробничої діяльності ВНЗ з певних спеціальностей та освітньо-кваліфікаційного рівня і державні вимоги до властивостей та якостей особи, яка здобула певний освітній рівень відповідного фахового спрямування [194].

Рис. 4.1. Модель процесу особистісного становлення майбутнього лікаря

Окрім змісту, у модель спеціаліста входить стан досягнення науки і техніки. Сукупність визначених вимог до проблеми дослідження утворюють наукові підходи до навчального процесу, а відтак створюється загальна методологія наукового підходу, яка не потребує доказів (172, с.18).

2Методологічні підходи. У світлі концептуальної парадигми моделювання формування особистісного становлення майбутнього лікаря актуальними є компетентнісний, синергетичний, когнітивний, діяльнісний, холістичний, акмеологічний підходи.

Компетентнісний підхід. Модель особистісного становлення майбутнього лікаря, виходячи з компетентнісного підходу, формується згідно галузевого стандарту вищої освіти, у якому визначається модель професійної компетентності фахівця. Структурним компонентом галузевого стандарту є освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ), яка зафіксована у освітньо-професійній програмі (ОПП). ОКХ і ОПП є державним компонентом професійної підготовки майбутніх фахівців у галузі охорони здоров'я, що визначає базові (ключові) і предметні компетентності лікаря.

Синергетичний підхід. Новою парадигмою у психолого-педагогічній науці виступає синергетика. Сутність синергетичного підходу у підготовці майбутніх лікарів полягає у єдності підсистем системи, яка проходить як самоорганізація, що забезпечить самовиховання. Самоосвіту. Саморозвиток і самовдосконалення. Акцентуація уваги на розвиток професійних здібностей шляхом самостійності, спрямовується на становлення "Я-концепції" психології особистісного становлення, постійний пошук методів наукових досліджень, її удосконалення [172, с.443].

Холістичний підхід. У взаємозв'язку з синергетичним підходом до розкриття сутності психології особистісного становлення майбутнього лікаря є холізм, що від грец. - ціле, означає уявлення про цілісність усіх складових у структурі формування особистості. Холістичний підхід підкреслює цілісність гуманітарного і природничого знання, зокрема цілісність системи "природа і людина"; розглядає організм людини як цілісне утворення, у якому завжди взаємопов'язане і взаємообумовлене; доводить необхідність функціонування вищої освіти у цілісності з соціальним середовищем, культурою з метою формування освіченої людини, здатної до повноцінної професійної діяльності. Майбутній лікаря, котрий буде ігнорувати розуміння людини як частини мегасередовища, не зможе впливати на її організм аби запобігти виникненню проблем у здоров'ї. Холістичний підхід до оцінки рівня здоров'я організму людини [219].

Акмеологічний підхід. Належне формування психічних процесів у студента і особистісне становлення його як майбутнього лікаря повинні сприяти розвитку потенційно високого рівня психологічної готовності і професійних можливостей виконання професійних обов'язків лікаря та у подальшому вдосконаленню професійної майстерності. Означені параметри визначають акмеологічний підхід психологічному особистісному становленні майбутнього лікаря. Поняття "акме" (від грецького - розквіт, вершина) тлумачиться як соматичний, фізіологічний, психологічний та соціальний стан особистості, котрий характеризується зрілістю її розквіту, досягненням найбільш високих показників у діяльності та творчості [172, с.444].

Саме при акмеологічному підході домінує проблема розвитку творчих здібностей з урахуванням різних аспектів підготовки майбутніх лікарів (когнітивного, професійного, креативного, рефлексивного): когнітивний аспект передбачає діагностику і розвиток знань, умінь, навичок та мислення у системі професійної підготовки; професійний - з визначенням можливостей здійснення трудової діяльності через готовність до даного виду праці і ступеня відповідальності за процес; креативний - визначає рівень професіоналізму; рефлексивний - пов'язаний із самоусвідомленістю і розвитком "Я" [95].

Діяльнісний підхід. У розвитку особистісного становлення майбутнього лікаря визначальним чинником є діяльнісний підхід. Адже основним видом діяльності студента у даний віковий період є учіння та професіоналізація. Завдяки навчальній діяльності у вищому навчальному закладі студент оволодіває компетентності і формує професійні компетенції, набуває довід, розвиває творчий потенціал, самореалізується, досягає особистісного зросту.

Розвиток психологічних особистісних структур студента-медика на засадах діяльнісного підходу відбувається при дотриманні вихідних навчально-освітніх положень - принципів навчання. Серед значущих дидактичних принципів виділимо принципи: науковості, наступності, системності, розвивального і особистісно-орієнтованого навчання, активності у навчанні, оптимального поєднання фундаментальних та професійно спрямованих дисциплін

У пошуках розробки структури моделі, ми виходили із вихідного принципу: від загальної до конкретної теорії діяльності; від професійної до фахової діяльності. У працях В.Андронова, О.Леонтьєва, В.Давидова, В.Рубцова та ін.. стверджується, що професійна діяльність містить дві взаємопов'язані сторони: 1)внутрішню (мотиваційну); 2)зовнішню (виконавчу).

Внутрішня сторона діяльності - це психологічна діяльність, яка визначається зовнішніми діями (метою, потребами і мотивами). Вона дає можливість досить швидко вибрати потрібну дію, уникнути помилок. Тобто шляхом процесу інтеріоризації чи перенесення дій у їх засвоєння відбулася єдність внутрішньої сторони у зовнішню діяльність. Внутрішні дії, за твердженням О.Леонтьєва, проводяться не з реальними предметами, а з їх образами, а замість реального продукту виходить уявний результат. Для того щоби відтворити будь-якому дію "в умі" потрібно обов'язково оволодіти її в матеріальному плані і отримати реальний матеріал.

Зовнішня сторона складається з компонентів, які включають дії та операції, характеризуються відповідною специфікою і спрямованістю. При інтерпретації хоч і не змінює будови, проте трансформується, скорочується, що дозволяє здійснити дію значно швидше.

Актуальними для обґрунтування психологічної стратегії моделювання особистісного становлення майбутнього лікаря важливими є концепції особистісного і професійного розвитку людини, які розкриті у попередніх розділах, а також у працях:

- Л.Кадченко, В.Моляко, О.Мороз, С.Сисоєва, Д.Узнадзе про формування готовності студентів до професійної діяльності;

- С.Максименка про готовність як результат різнобічного розвитку особистості з урахуванням вимог, зумовлених особливостями діяльності, професії [193, с.70];

- В.Бондара, П.Гальперіна, І.Лернер, П.Підкасистий, М.Скаткіна та ін. про формування готовності фахівця до виконання обов'язків у цілісній педагогічній системі;

- М.Левітова, що готовність - це передстартовий стан особистості до включення у діяльність, котрий умовно розділяє на звичайну, підвищену та занижену готовність. Він же доводить залежність цих станів від того, які психічні процеси переважають: пізнавальні, вольові та емоційні.

- П.Рудика - дослідження про важливість особистісного підходу до вивчення стану готовності), виділяючи у ньому визначальну роль пізнавальних процесів, емоційних і вольових процесів, що підсилює та послаблює активність діяльності, сприяє здійсненню ефективних дій згідно мети, мотивів поведінки [274, с.182].

У дослідженні ми виходимо з того, що особистісне становлення майбутнього лікаря відбувається при оволодінні студентами широкого спектра гуманітарно-природничих, фундаментальних та фахових дисциплін, які визначені галузевим стандартом освіти. Система навчання у вищому медичному навчальному закладі суттєвого значення надається дидактичній функцій, проте не завжди враховуються психологічні вимоги до структурування навчального змісту.

Результатом особистісного становлення майбутнього лікаря є сформовані психологічні структури студента-медика, які забезпечать ефективність виконання професійної діяльності; такий психологічний стан, котрий передбачає наявність у студента мотиваційно-ціннісного ставлення до майбутньої лікарської діяльності, володіння ефективними методами і засобами досягнення усіма її видами (діагностувальна, лікувальна та профілактична), здатності до творчості і рефлексії [10, с.14]. Це складне інтегроване утворення охоплює важливі якості, властивості, знання, уміння та навички особистості, які є передумовою розвитку клінічного мислення, а відтак психології особистісного становлення майбутнього лікаря. Сформованість визначається нами як внутрішня сила, яка формуватиме особистісне становлення студента-лікаря і у подальшому дане поняття будемо використовувати у розумінні "психологічна готовність".

Теоретичний аналіз словниково-довідникової літератури (В.Даль, С.Ожегов та ін.), досліджень І.Сєчєнова, І.Павлова, Н.Тализіної, І.Вітенко, В.Ораховського та ін. дозволив трактувати нам поняття "психологічна готовність" як інтегроване індивідуальне утворення інтелектуальних, емоційно-вольових, світоглядних, мотиваційних якостей студента-лікаря, як ознака психології особистісного становлення майбутнього лікаря у період навчання у вищому медичному навчальному закладі.

З метою з'ясування умов реалізації розробленої нами моделі психології особистісного становлення майбутнього лікаря, необхідно встановити умови і механізми, які забезпечать у подальшому функціонування у педагогічному процесі вищого медичного навчального закладу моделі учіння студентів-лікарів.

Тлумачний словник С.Ожегова визначає "умову" як вимогу, що ставиться однією із сторін, що домовляються; як усну чи письмову згоду про що-небудь; як правила, що встановлені у будь-якій сфері життя, діяльності; як обставини, за яких відбувається чи залежить будь-що [233, с.776]. У психології "умову" розуміють як сукупність явищ зовнішнього та внутрішнього середовища, що ймовірно впливають на розвиток конкретного психічного явища; до того ж це явище опосередковується активністю особистості, групою людей.

Під механізмом будемо розуміти усі можливі ресурси, які дозволяється застосовувати для успішної реалізації моделі дослідження. До пояснення поняття "ресурс" немає єдиного підходу. Ми виходили з визначення даної дефініції, яка подається у Великому тлумачному словнику української мови, де ресурс - це засіб, можливість, яким дозволяється скористатися у разі необхідності.

Нами будуть розглядатися лише ті умови ресурсного забезпечення, які дозволять ефективно функціонувати у рамках моделі технології професійної діяльності викладачів вищого медичного навчального закладу з метою підготовки майбутніх лікарів.

Таким чином, ресурсна база вищого навчального закладу і - це сукупність засобів та умов, до яких удаються для виконання та удосконалення мети та завдань освіти, а саме навчально-виховне середовище. Дефінітивний аналіз поняття "навчально-виховне середовище" у соціально-педагогічної та психологічної літератури (І.Бех, І.Богданова, А.Капська, І.Колеснікова, О.Макагон, А.Мердак, А.Лауфер, К.Приходченко, Ю.Фоа, В.Ясвін та ін.) показав його неоднозначне тлумачення.

Інтерес для нас становить визначення К.Приходченко, у якому навчально-виховне середовище визначається як оточення, що виконує поліфункціональну функцію і забезпечується гармонізація стану людини, нейтралізуються наслідки стресу, розвиваються творчі здібності, здійснюється оздоровчий вплив на весь організм, взаємовідносини із соціальним оточенням, з внутрішнім "Я", збільшуються можливості включення людини до процесу творчої імпровізації з максимально можливою самореалізацією, саморозвитком і самотворчістю [248, с.45-46].

Визначаючи змістовні характеристики навчально-виховного середовища, звернулися до праць Т.Алексєєнко, Н.Лисенко, РОЦІМалиношевського, В.Оржеховської, С.Сергеева, В.Семенова та інш. Зокрема актуальним для нас є характеристика середовища навчального закладу нового типу С.Рощіної, яка включає такі параметри: внутрішній простір навчального закладу; психологічний мікроклімат; засоби, за допомогою досягає розвивального характеру; потенціал навчального закладу; результати впливу освітнього середовища [289].

Таким чином, дослідники освітнього середовища визначають його як складну педагогічну структуру, яка забезпечує розвиток особистості людини. Теоретичний аналіз дає можливість узагальнити та класифікувати ресурси у групи, з метою визначення найактуальніших механізмів реалізації предмета нашого дослідження, що дає нами можливість визначити сукупність зовнішніх та внутрішніх, суб'єктивних та об'єктивних, реальних та потенційних груп ресурсів навчально-виховного середовища.

До зовнішніх ресурсів відносять:

- матеріальне та інформаційно-технічне забезпечення вищого медичного навчального закладу;

- професорсько-викладацький склад;

- традиційні та інтерактивні технології навчання.

Серед внутрішніх ресурсів, які наявні у студентів-лікарів, актуальними для нашого дослідження є:

- володіння професійними компетентностями і компетенціями;

- розвиток і формування особистісних психічних процесів (сприймання, мислення, увага, мова та ін.);

- прояви психічних станів;

- індивідуальні психофізіологічні властивості (темперамент, характер, мотиви, цінності).

У нашому дослідженні об'єктивні та суб'єктивні механізми реалізації розробленої моделі можуть бути представлені як сукупність психолого-педагогічних умов. Об'єктивними умовами успішного розвитку майбутнього лікаря є стан розробленості державного і галузевого стандартів медичної освіти, методичного забезпечення навчальної дисципліни, що призводить до розриву теоретичної та практичної підготовки сучасного лікаря. У дослідження І.Булах, О.Волосовця, А.Дьоміна, А.Зінемковського, П.Кондратенко, І.Кочина, О.Кривонос, І.Кузнєцової, Ю.Кундієва, М.Купновицької-Сабадаш, М.Мруги та інших вказується на необхідність при викладанні професійно орієнтованих дисциплін у вищому медичному навчальному закладі вводити елементи доказової медицини, розвивати професійну культуру лікарів, формувати відповідні навички. Проте питанню розвитку психологічних структур особистості у процесі навчання студентів у вищому медичному навчальному закладі не приділялося значної уваги, що привернуло нашу увагу на удосконалення навчальних планів, уключити апробовані навчальні дисципліни "Психологія спілкування", "Науково-дослідницька діяльність студентів" "Педагогіка вищої медичної освіти" в адаптивно-динамічне навчання майбутнього лікаря.

Суб'єктивними, які впливають на особистісне становлення майбутнього лікаря є сформованість мотивації професійного розвитку у студентів та проблеми навчально-методичної спрямованості викладачів вищого медичного навчального закладу.

Потенційні умови, що забезпечать особистісне становлення майбутнього лікаря, можуть бути розв'язані на державному рівні (фінансове забезпечення), а реальні умови - це розробка ОПП і ОКХ з врахуванням компетентностей і компетенцій, які сприятимуть особистісному становленню майбутнього лікаря; удосконалення форм, методик, методів і засобів навчання.

Теоретичний аналіз наукової літератури, досліджень провідних учених і власний досвід дозволив дійти висновку, що означені механізми впливу на психологію особистісного становлення майбутнього лікаря дозволяється виокремити у три групи: організаційні, педагогічні і психологічні умови.

1. Організаційні умови:

а) фінанси;

б) кадрове забезпечення;

в) удосконалення державного стандарту підготовки лікарів;

г) уведення у навчальні плани відповідних дисциплін.

2. Педагогічні умови:

а) створення відповідного освітнього-виховного середовища: доброзичливої атмосфери, забезпечення успіху в учінні;

б) введення у навчальні плани підготовки студентів додаткових навчальних дисциплін, спрямованих на раннє професійне й особистісне становлення студентів у майбутню діяльність лікаря;

в) забезпечення цілісного педагогічного процесу, котрий включав би цільовий, змістовий, процесуальний та діагностичний компоненти;

г) залучення студентів до науково-дослідницької діяльності;

д) стимулювання до практичного застосування клінічного мислення у до дипломній підготовці майбутніх лікарів;

е) формування у студентів-лікарів критичного мислення як пропедевтичного у розвитку клінічного мислення.

Схарактеризуємо сутність педагогічних умов, обґрунтуємо методичні рекомендації реалізації моделі в умовах вищого медичного навчального закладу.

Під освітньо-виховним середовищем будемо розуміти інституційний ресурс, а саме вищий медичний навчальний заклад. Клінічні кафедри на базі лікарень, громадські об'єднання і товариства Червоного хреста, які здійснюють навчально-пізнавальну діяльність, надають бази для впровадження і розвитку клінічного мислення. Створення належної навчально-методичної бази сприятиме формуванню професійної компетентності, а відтак і професійних здібностей. Формування у майбутніх лікарів навичок навчально-пізнавальної діяльності у стінах ВНЗ допоможе розвитку самостійності та послідовності засвоєння інформації (психологічні умови).

У вищому медичному навчальному закладі слід створити такі умови, які б допомогли перебудувати особистісну сферу студента, включення у навчання професійних мотивацій, що у свою чергу сприяло б ефективному особистісному процесу учіння, розвитку значущих якостей і особистісної позиції студента, формування професійних компетенцій. Забезпечення навчального процесу усіма видами інформаційних ресурсів, технічними засобами - це лише головні засоби сучасних технологій навчання, за допомогою яких майбутній лікар спроможний розвивати свою компетентність, як базу для особистісного становлення. Для цього слід застосувати сукупність форм, методів, прийомів і засобів, які притаманні професійній підготовці майбутніх лікарів.

Важливою умовою розв'язання цього завдання є необхідність озброєння спеціалістів, яких готує вища медична школа, вміннями та навичками науково-дослідницької роботи, що сприятиме ефективності виконання професійних завдань.

Разом з тим практика й результати досліджень переконують, що рівень знань, умінь і навичок у студентів та випускників вищих медичних навчальних закладів недостатній для задоволення зростаючих потреб як професійного, так і особистого характеру. Зростаючий розрив поміж обсягом знань, призначених для вивчення, й можливістю їх засвоєння і застосування, може бути подоланий, головним чином, шляхом розвитку розумових здібностей студентів, формування в них здатності самостійно регулювати процес засвоєння нових знань і підвищення ефективності навчання.

Досягти позитивного результату для розвитку дослідницьких вмінь та критичного мислення, сприяло введення в навчальний план підготовки фахівців лікувальна справа та медична психологія навчальної дисципліни "Основи наукових досліджень" і здійснення нами адаптивно-динамічного навчання студентів за даними спеціальностями, адже державний стандарт підготовки студентів-лікарів за напрямом "Медицина" цього не передбачав. Саме формування дослідницьких умінь дає можливість студентові перейти від репродуктивного мислення до критичного, творчого мислення, розвивати інтуїцію.

Концептуальною ідеєю запровадження навчальної дисципліни "Основи наукових досліджень" є інтеграція науково-дослідної діяльності студентів в начальний процес, мета якої озброєння майбутніх спеціалістів уміннями використовувати свої знання в майбутній практичній діяльності. Нагальною потребою є застосування науково-дослідницької діяльності вже на ранній стадії навчання з урахуванням специфіки майбутньої професійної діяльності спеціаліста.

Інтеграція науково-дослідницької діяльності студентів в систему вищої медичної освіти передбачає спрямованість освіти на формування і розвиток у студентів науково-дослідницьких вмінь, шляхом залучення їх до науково-дослідницької діяльності. В даному випадку важливо означити про системний підхід, суть якого полягає у скоординованих чітких педагогічних підходах з розвитку необхідних вмінь, переорієнтація вищого медичного навчального закладу на потребу в науково-методичному забезпеченні циклів дисциплін гуманітарної, соціально-економічної, природничо-наукової та професійної підготовки фахівця.

Особливістю при інтеграції науково-дослідницької роботи студентів є те, що вона є складовою професійної підготовки, і спрямована перш за завжди на розвиток науково-дослідницьких вмінь і реалізацію творчих можливостей студентів. Наступною особливість інтеграції є активне впровадження даного виду роботи студентів в навчальний процес, під час якого студенти підкріплюють свої професійні знання самостійним науково-дослідницьким пошуком.

За такого підходу навчання буде результативнішим, коли ґрунтуватиметься на основі принципів, що активізують і роблять вмотивованою пізнавальну діяльність студентів під час організації навчально-виховного процесу; в основу його організації покладено модель, зміст якої ґрунтується на теоретичних і методичних засадах, висновках, рекомендаціях і пропозиціях, які враховують специфіку вищого медичного навчального закладу, тобто посилюють професійну спрямованість навчання та розвиватимуть наукову та творчу самостійність студентів.

Метою розвитку науково-дослідницької роботи студентів у ВМНЗ має бути систематизація теоретичних і практичних знань з дисциплін глибше і повніше розкрити медицину, допомогти молодим дослідникам оволодіти методикою наукового пошуку, розвинути навички самостійної дослідницької роботи, підвищити власну наукову активність, наукові здібності та ін.

Суттєвими організаційно-педагогічними змінами має бути перебудова змісту і методики структурування і викладання дисциплін, їх орієнтація на особистісно-діяльнісний та проблемно-дослідницький підхід до навчання, створення умов, які сприяють розвитку у студентів науково-дослідницьких вмінь, критичного мислення.

В цьому контексті варто зазначити, що система медичної освіти вимагає нових психолого-педагогічних підходів до підготовки висококваліфікованих медичних працівників та осмислення педагогічного процесу у вищому медичному навчальному закладі. Через те виникла необхідність підготовки таких фахівців за означеними напрямами. З цією метою в межах нашого дослідження ми впровадили навчальний курс "Сучасні технології вищої медичної освіти" для слухачів факультету підвищення кваліфікації викладачів ВМНЗ України I-IV р. та створили навчальний підручник "Педагогіка вищої медичної освіти", основною метою якого є відшукати той з'єднувальний механізм поміж педагогікою і методикою викладання навчальних предметів у вищому медичному навчальному закладі, котрий забезпечив би ефективну підготовку молодого спеціаліста. Викладачі вищого навчального медичного закладу, які проходили даний курс навчання оволоділи психолого-педагогічними уміннями створювати оптимальні моделі навчального процесу, з метою гармонійного розвитку особистості студента-медика, формуванню у них вмінь та навичок науково-дослідницької роботи, що сприятиме ефективності виконання майбутніх професійних завдань.

3. Психологічні умови. Становлення майбутнього лікаря зумовлене не лише організаційно-педагогічними умовами, а і індивідуально-психологічними особливостями студента, зокрема залежить від функціональних особливостей нервової системи, її типологічних особливостей (темпераменту), пам'яті, мислення та здібностей тощо.

Основою особистісного становлення майбутнього лікаря є розвиток професійної компетентності (знання, навички і уміння) та компетенції (знання, навички і уміння у практичній діяльності) на основі засвоєння відповідної професійної інформації.

У психолого-педагогічній літературі, знання - це теоретично узагальнений суспільно-історичний досвід, результат оволодіння людиною дійсності [242, с.109]; факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, системно закріплені у свідомості людини [194, с.63]. Систему професійних знань студента-лікаря складають:

- теоретичні знання - логічні узагальнення досвіду медичної науки у систему знань відповідної навчальної дисципліни;

- фактичні знання - реальні, дійсні факти, явища, поняття та означення, які визначають обсяг знань нормативної навчальної дисципліни.

За винятком знань, необхідним компонентом навчальної (когнітивної) діяльності є навички і уміння, тлумачення яких психологами і педагогами є неоднозначними. У нашому дослідженні ми будемо виходити з таких розумінь означених дефініцій:

- уміння - це сплав навичок та знань, що визначає чіткість виконання будь-якої діяльності, це засіб застосування засвоєних знань на практиці [350, с.405];

- навичка - це дія, заснована на знаннях, сформована шляхом повторення і характеризується високою мірою досягненням і відсутністю по елементної свідомої регуляції та контролю [242, с. 111];

- уміння - це заснована на знаннях і навичках готовність людини успішно виконувати певну діяльність (там же, с. 110).

Важливими для нашого дослідження є праця Г.Костюка та його твердження, що навичка характеризується стійкістю, однак є гнучкою і змінюється у залежності від способів дії та її виконання [160].

На проблему визначення та класифікації професійних навичок і умінь також існують різні точки зору (Є.Бойко, С.Гончаренко, В.Загвязинський Н.Кузьміна, В.Орлов, К.Платонов, І.Скрипник, Г.Селевко, О.Щербаков та ін.). Узагальнюючи наукові теоретичні джерела дійшли висновку, що "професійні уміння" - це сплав знань і навичок [170, с.288]; готовність виконувати трудову дію, свідомо підбираючи і правильно використовуючи в даних умовах способи їх виконання [256, с.280].

Здійснений теоретичний аналіз галузевого стандарту, а саме ОКХ спеціаліста за спеціальністю 7.110101 "Лікувальна справа", напрям підготовки 1101 "Медицина" дає можливість встановити:

- професійне призначення і умови використання випускників вищих навчальних закладів певної спеціальності та освітньо-кваліфікаційного рівня у вигляді переліку первинних посад, виробничих функцій та типових задач діяльності;

- освітні та кваліфікаційні вимоги до випускників вищих навчальних закладів у вигляді переліку здатностей та умінь вирішувати задачі діяльності;

- вимоги до атестації якості освітньої та професійної підготовки випускників вищих навчальних закладів;

- відповідальність за якість освітньої та професійної підготовки. Стандарт є обов'язковим для вищих навчальних закладів, що готують фахівців даного профілю.

В цьому стандарті є посилання на такі державні стандарти, постанови та накази:

ДК 009-96 Державний класифікатор видів економічної діяльності.

ДК 003-95 Державний класифікатор професій.

Закон України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року.

Постанова Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. № 507 "Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями" (із змінами і доповненнями).

Постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 р. № 65 "Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні ( пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 677 ( 677-99-п ) від 23.04.99, № 1482 ( 1482-99-п ) від 13.08.99 ).

Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 24.02 2000 р. № 35 " Про затвердження Положення про особливості ступеневої освіти медичного спрямування" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2000 р. за № 370/4591).

Положення про систему ліцензійних інтегрованих іспитів фахівців з вищою освітою напрямів "Медицина" і "Фармація", що затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України №251 від 14.08.1998 р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.09.1998 р. за № 563/3003).

Для встановлення компетентності та компетенції майбутнього лікаря та, згідно, до розвитку психологічних структур особистості важливо використати встановлені у стандарті головні види задач і умінь:

а) видів типових задач діяльності: ПФ - професійна,

СВ - соціально-виробнича, СП - соціально-побутова;

б) класів задач діяльності: С - стереотипна,

Д - діагностична, Е - евристична;

в) видів уміння:

ПП - предметно-практичне уміння, ПР - предметно-розумове, ЗП - знаково-практичне, ЗР - знаково-розумове;

г) рівнів сформованості даного уміння:

0 - уміння виконувати дію, спираючись на матеріальні носії інформації відносно неї,

Р - уміння виконувати дію, спираючись на постійний розумовий контроль без допомоги матеріальних носіїв інформації,

Н - уміння виконувати дію автоматично, на рівні навички;

д) здатностей: З - здатність

Для визначення у нашому дослідженні професійних умінь та навичок діяльності лікаря значущими є дослідження Л.Кайдалової, яка виділяє уміння та навички професійної діяльності провізорів у такі групи: а)загальні, загальновиробничі, вузькопрофесійні; б)наукові, політехнічні та професійні предметно-практичні, предметно-розумові, знаково-практичні; знаково-розумові (державні стандарти вищої освіти); в)рухові, розумові, сенсорні. Означені професійні уміння і навички вона об'єднала у блоки чотири блоки: організаторські; комунікативні; управлінські; фахові [129].

Засвоєння інформації завжди пов'язується з основним видом діяльності студента учбовою діяльністю. Під поняттям "учбова діяльність" будемо розуміти не процес передачі педагогом знань, умінь та навичок, а видом діяльності студента - учіння.

Процес учіння ґрунтується на активній діяльності з боку суб'єкта (Д.Дьюї, П.Каптєрєв, Й.Лінгард) і регуляції цього процесу самим суб'єктом (А.Бандура, Й.Лінгард). Тобто результатом учіння є готовність суб'єкта здійснювати відповідну діяльність та регулювати процес її реалізації.

У вищому медичному навчальному закладі головною метою учіння студентів є підготовка до майбутньої діяльності лікаря. Учбова діяльність має наступні ознаки:

- від неї залежать психологічні новоутворення;

- у ній формуються психічні процеси;

- розвиваються нові види діяльності.

Основними психологічними новоутвореннями, які забезпечує учбова діяльність студентів,є професійна спрямованість, професійні ЗУН, клінічне мислення, професійні цінності та психологічна готовність до діяльності лікаря.

Визначальними психологічними теоріями, на яких ґрунтується наше експериментальне дослідження є:

1. Теорія провідної діяльності за О.Леонтьєвим.

2. Теорія навчання і розвиток (Г.Костюк).

3. Дидактичний принцип навчання на високому рівні складності (Л.Занков).

4. За М. Левітом і С.Рубінштейном психологічними компонентами засвоєння є:

а) розвиток позитивного ставлення до учіння, інформації що засвоюється;

б) чуттєве ознайомлення з матеріалом;

в) розвиток мислення як активного опрацювання інформації;

г) запам'ятовування і збереження інформації.

5. За Д.Богоявленським і Н.Менчинською (рефлекторно-асоціативна теорія)

У рефлекторно-асоціативній теорії розкривається значущість аналітико-синтетичної діяльності у засвоєнні інформації, згідно з якою порівняння, асоціація і узагальнення досягається на основі конкретних фактів. Згідно з положеннями теорії процес засвоєння інформації має таку структуру:

- сприйняття - відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів і явищ, що діють у певний момент на органи чуттів;

- розуміння - встановлення зв'язків поміж предметами, явищами і процесами, з'ясування їх будови, складу, структури, призначення. Визначення причин явищ, тобто аналіз, синтез, порівняння тощо;

- узагальнення - виокремлення та об'єднання суттєвих ознак предметів і явищ, що вивчаються;

- закріплення - забезпечує міцність запам'ятовування, поглиблює та розширює знання, розвиває пізнавальні вміння і навички;

- застосування - вміння використовувати знання на практиці в різноманітних ситуаціях [35, с.22].

6. За П.Гальперіним, Д.Ельконіним, О.Леонтьєвим, Н.Тализіною та ін. механізмом засвоєння інформації є теорія поетапного формування розумових дій. Значущість для нашого дослідження є розробка етапів розвитку клінічного мислення, їх цілеспрямованість та послідовність:

I етап - формування мотиваційної основи дій ( попереднє ознайомлення з дією та умовами її виконання);

II етап - формування дій у матеріальній формі, що супроводжуються розгортанням усіх операцій, які входять до визначеної дії;

III етап - формування діяльності із застосуванням зовнішнього мовлення, тобто виконання дії супроводжується поясненням того, що виконується і буде виконуватись у подальшому;

IV етап - дії виконуються подумки за допомогою внутрішнього мовлення;

V етап - перехід дій до узагальнених процесів мислення, що дає змогу виконувати їх самостійно, якісно і безпомилково [35, с. 22].

7. Концепції учіння. В основну концепцій психології учіння покладено концепцію Я.Комнеського, котрий розумів учіння як набуття знань з різних дисциплін, уміння розв'язувати різні задачі, уміння виконувати дії з використанням знань [67, с.267]. Актуальними для нашого дослідження є концепції учіння О.Леонтьєва, П.Гальперіна, Д.Ельконіна, В.Давидова, І.Ільясов, І.Лінгарт, С.Максименко, Д.Ельконін та інші. Учіння - це особлива форма соціальної активності суб'єкта взаємодії з реальними суб'єктами та об'єктами навколишньої дійсності, регуляції систем суб'єкта згідно з програмами виконання певних завдань, а також із потребами особистості (Л.Проколієнко, Д.Ніколенко).

Учіння є важливою умовою та одним з основних механізмів психічного розвитку. Основна ознака учіння - усвідомленість, яка відзначається почуттям відповідальності за навчальні досягнення, активністю і самостійністю застосування знань, оволодінням прийомами розумової діяльності, що забезпечує саморегуляцію навчальної діяльності. Свідоме учіння сприяє формуванню самосвідомості, самооцінки, вольових якостей, навичок самоконтролю, організації розумової діяльності, розвитку пізнавальних інтересів тощо. Це необхідний компонент будь-якої діяльності і процес засвоєння індивідом історичного досвіду. В учінні перебудовуються, формуються психологічні механізми, які є основою виникнення і розвитку здібностей, які, у свою чергу, стають важливим чинником розвитку вже учіння.

Визначені у моделі психології особистісного становлення майбутнього лікаря організаційні, педагогічні та психологічні умови потребують експериментального дослідження.

Ресурсами становлення психологічних структур студентів-медиків є потенційні можливості особистісного розвитку, професійної спрямованості, професійного навчання і виховання, професійного самовизначення. Якість успішності студентів-медиків залежить від їх ставлення до обраної спеціальності, мотивів вступу до вищого медичного навчального закладу, сформованості професійно важливих властивостей та особистісно важливих якостей майбутнього лікаря.

Вважаємо, що сформованість у студента психологічних особистісних структур визначає його психологію становлення до майбутнього лікаря. Психологічна особистісна структура студента-медика включає:

- гуманізм: довіра до хворих, повага до їх особистості;

- емпатія: прагнення відчувати іншого як самого себе;

- співробітництво: поступове навчання хворих дотримуватися приписаного лікувального протоколу; перетворення пацієнтів на співтворців лікувального процесу;

- діалогізм: уміння вислухати пацієнта, розвивати міжособистісний діалог та основі розуміння;

- особистісна позиція: мати свою думку і поважати думку хворого, бути відкритим у вираженні своїх почуттів;

- комунікативність: уміння спілкуватися.

Ми передбачаємо, що основними компонентами особистісного становлення майбутнього лікаря будуть виступати:

- мотиваційно-ціннісний компонент, котрий характеризується інтересом до професії лікаря, ціннісними орієнтаціями;

- особистісний компонент - рівень сформованості особистісно важливих властивостей, адекватність самооцінки своєї діяльності;

- вольовий компонент - рівень відповідності емоційно-вольових, особистісно важливих якостей і професійно важливих властивостей;

- технологічний компонент - знання оптимальних методів діяльності лікаря, уміння їх застосовувати необхідних ситуаціях і умовах;

- психологічний компонент, котрий характеризується рівнем наявного механізму регуляції емоційних станів, поведінки, переконань і самосвідомості;

- когнітивний компонент характеризується сформованістю пізнавальних процесів.

Рівень психологічної готовності майбутнього лікаря до виконання професійної діяльності як інтегративної якості особистісного становлення студента визначався завдяки наявності теоретичних знань і практичної підготовки. У процесі навчання студент має набути стійку систем компетентностей, що розкривають структуру і види професійної діяльності лікаря: професійні вміння, комунікативні вміння, дослідницькі вміння, наукові вміння, особистісно важливі якості та професійно важливі якості. Таким чином, критерії особистісного становлення повинні ґрунтуватися на принципах:

- гуманізму;

- емпатійності;

- співробітництва;

- діалогізму;

- творчому саморозвитку.

Беручи до уваги досягнення науковців, ми виділили у психологічній особистісній структурі майбутнього лікаря (у межах нашого дослідження) мотиваційно-спрямований, когнітивно-компетентнісний, емоційно-вольовий, комунікативний, рефлексивний складові (таблиця 4.1). Кожен критерій характеризується інтегрованими параметрами, сформованість яких у сукупності свідчить про сформованість професійної компетентності майбутнього лікаря.

Таблиця 4.1. Складові професійних психологічних структур майбутнього лікаря

Складова

Ознака

Мотиваційно-спрямована

Наявність системи спонукань, які зумовлюють активність студента в учінні. Стійке прагнення до досягнення успіху в учінні. Прагнення студента застосовувати свої знання у сфері охорони здоров'я і практичній діяльності лікаря

Когнітивно-компетентнісна

Здатність легко отримувати нові знання. Розвиненість уміння долати перешкоди в учінні. Володіння професійними знаннями, уміннями та навичками; спрямованістю уваги, уяви, сприймання, пам'яті; професійні здібності; клінічним мисленням; діями та операціями, необхідними для успішного здійснення професійної діяльності

Емоційно-вольова

Сформованість вольових та емоційних процесів, що забезпечить емоційну сприйнятливість, цілеспрямованість, самовладання, наполегливість, самостійність, самокритичність, самоконтроль і результативність діяльності лікаря. Здатність вільно керувати своєю поведінкою і поведінкою пацієнта; професійна працездатність, врівноваженість і витримка

Комунікативна

Уміння спілкуватися; уміння слухати пацієнта, знаходити бар'єри у спілкуванні; використовувати невербальні засоби спілкування; уміння брати на себе відповідальність; уміти ризикувати.

Рефлексивна

Уміння оцінювати свою компетентність; самооцінка своєї професійної підготовки і відповідальність процесу розв'язання клінічних ситуацій; вносити корективи у свою діяльність; визначати шляхи удосконалення

Дані показники виявляються не ізольовано, а в різноманітних поєднаннях і взаємозв'язках. На основі означених складових психологічної структури майбутнього лікаря нами визначено когнітивний, діяльнісний, логіко-аналітичний і афективний параметри. Означені параметри включали такі критерії:

- когнітивний: сукупність глибоких знань і широкої ерудиції в науково-предметних галузях - професійна компетентність визначена освітньо-кваліфікаційними характеристиками напряму спеціальності; позитивна спрямованість на професію;

- діяльнісний: навички та уміння організовувати професійну діяльність; розуміння мети і завдань діяльності лікаря; на високому рівні типові професійні завдання, самостійно здобувати нові знання й уміння за фахом; уміння визначати напрями діяльності (діагностичний, лікувальний, профілактичний) - професійна компетенція;

- логіко-аналітичний: вміння аналізувати, синтезувати, узагальнювати, класифікувати інформацію; уміння здійснювати інформаційний пошук в системі Інтернет; уміння використовувати науковий тезаурус; уміння діагностувати конкретне захворювання; уміння планувати лікувальний процес; складати протоколи лікування, описувати історії хвороби;

- афективний: здатність до гуманності, демократичності, готовність до емпатії, толерантності, зміни комунікативної поведінки; рефлексія; здібність до подолання стресу; оптимізм, щирість, доброзичливість; терпимість, людяність, повага до хворих; адекватна самооцінка.

Рівнями особистісного становлення майбутніх лікарів визначені нами як початковий, базовий, достатній і творчий (див. табл. 4.2. ).

Таблиця 4.2. Рівні особистісного становлення майбутнього лікаря

Рівні

Критерії

Початковий

Знання елементарні, фрагментарні, елементарні уявлення про професію і предмет діяльності

Базовий

Відтворює головний обсяг навчального матеріалу, котрий допомагає розв'язувати навчальні западання за зразком

Достатній

Застосовує знання, володіє розумовими операціями, уміє робити висновки, самостійно здійснює головні види навчальної діяльності

Творчий

Знання є системними, творче застосування знань, умінь та навичок, діяльність носить дослідницький характер, сформована особиста позиція

Визначені рівні особистісного становлення студента формуються під час аудиторної та позааудиторної діяльності, у процесі учіння та різних видів практики. Через те, закономірно, що кожен наступний рівень особистісного становлення ґрунтується на попередньому, і, навпаки, попередній є пропедевтичним для формування нового (наступного).

Професійна підготовка студентів, формування фахівців з вищою освітою, здатних до творчості, прийняття оптимальних рішень, таких що володіють навичками самоосвіти і самовиховання - головне завдання вищої школи, яке зазначається у Національній доктрині розвитку освіти, можлива за умови врахування психології особистісного становлення майбутнього фахівця, забезпечення у вищому навчальному закладі особистісно-орієнтованого підходу до навчання.

Процес розвитку особистісного становлення студента-лікаря залежить від цілісної системи підготовки майбутніх лікарів у вищому меличному навчальному закладі на засадах інноваційних психолого-педагогічних технологій. Викладачі повинні якнайповніше використовувати можливості навчального процесу для фахового становлення студента-лікаря.

Таким чином, актуальною проблемою підвищення якості професійної освіти в Україні є її модернізація та орієнтація на когнітивні тенденції вищої освіти,які реалізуються через компетентнісний підхід.

Похожие статьи