Поделиться Поделиться

Роль та ігрові дії дошкільника як центральний компонент сюжетно-рольової гри

У структурі сюжетно-рольової гри центральним компонентом виступає роль - суспільно прийнятий спосіб поведінки людей у різних ситуаціях (Д. Б. Ельконін). У грі діти виконують різноманітні ролі, кількість яких з віком зростає приблизно до 10. Не всі ролі даються дошкільнику однаково добре, 2-3 з них вирізняються як улюблені. Рольова поведінка регулюється правилами, які складають ядро ролі. Через те засвоєння рольової поведінки дитиною виступає могутнім засобом розвитку довільності, як провідної особистісної якості. Дитина навчається вибудовувати свою поведінку, підкоряючись вимогам до ролі, як суспільно схвалюваного зразка поведінки. Виконуючи роль, дитина стримує свої безпосередні спонукання, поступається особистими бажаннями і демонструє суспільно схвалюваний зразок поведінки, виражає етичні оцінки. Хоча й хочеться скуштувати цукерку продавцю, проте він цього не робить. Виступаючи у різних рольових позиціях, дитина сприймає ситуацію з різних поглядів: коли водій автобуса раптом захоче змінити маршрут - "пасажири" будуть протестувати. Це сприяє розвитку в дитини розуміння інших людей на основі засвоєння механізму децентрації. Водночас глибшим стає й розуміння своїх зобов'язань стосовно інших людей. Раніше дівчинка вередувала, була впертою, мамі з нею було важко. Виконуючи роль мами у грі, вона зрозуміла, як важливо, щоби дочка була слухняною. Таким чином, сюжетно-рольова гра формує в дитини навички соціальної перцепції та взаємодії, навчає дитину цінувати позитивні взаємини поміж людьми, розкриває взаємозалежність поміж ними.

Рольова поведінка закріплюється за допомогою встановлення правил гри. Нездатність дитини виконувати роль водночас означає невиконання правил гри, які засуджуються однолітками, вони відмовляються продовжувати таку гру. Відлучення дитини від гри слугує орієнтуючим фактором: дитина намагається виконати вимоги одноліток, щоби бути прийнятою у гру. А щоби бути прийнятою у гру, необхідно діяти за правилами, тобто дитина змушена підпорядковувати свої бажання, безпосередні імпульси вимогам оточуючих.

Таким чином, ставлення дитини до правил протягом дошкільного віку зазнає глибоких змін. На перших етапах розвитку сюжетно-рольової гри правила носять нестійкий характер, часто порушуються, не викликаючи зауважень гравців; рольова поведінка дитини переплітається з імпульсивною. На наступному етапі гравці не погоджуються з порушенням правил товаришами й вимагають реалістичного відображення у грі рольової поведінки дорослих: продавець не їсть цукерок; вчителька не грається ляльками тощо. Наприкінці дошкільного віку дитина свідомо виконує правила, аргументуючи їх необхідність: коли вчителька гратиметься ляльками, то не буде кому провести урок.

Реалізація задуму гри, розгортання її сюжетних ліній відбувається шляхом виконання учасниками гри ігрових дій згідно до обраних ними ролей. Роль лікаря, наприклад, передбачає такі рольові дії та їх послідовність: привітання з "хворим", його обстеження та опитування, вислуховування роботи серця та дихання, виписування рецепту. По мірі розвитку сюжетно-рольової гри дошкільника ігрові дії набувають завжди більшої згорненості, водночас їх кількість та складність у їх послідовності зростають. Згорненість ігрових дій проявляється як їх виконання в умовному плані, заміна предметних дій їх позначенням за допомогою мовлення. Так, коли для дитини 3-х років важливо "годувати" ляльку, імітуючи схеми рухів дорослого з використанням тарілки, виделки, ложки, чашки з наборів дитячого посуду чи їхніми замінниками, то у старшого дошкільника дані дії замінюються словами "моя "донька" обідає, я годую її супчиком, котлетками з макаронами, а ось компот, пий компот". Таким чином, увага у дитячих іграх переноситься з процесу відтворення дій дорослого, характерних для певної їхньої функції, на моделювання взаємин поміж ролями в усій їхній складності. Зростає кількість моментів спілкування поміж ролями, під час якого вирішуються різноманітні проблеми взаємовідносин: кому відвести "доньку" до дитячого садка - папі чи мамі; "синок" не хоче їсти обід - "мама" його вмовляє, переконує тощо.

Здатність дитини діяти в грі в уявному плані знаменує собою значні психічні зміни. Як зазначав О.В.Запорожець, на основі зовнішньої ігрової діяльності у дитини формується розумовий план: здатність створювати системи узагальнених, типових образів предметів і явищ та вміння здійснювати різні їх уявні перетворення, подібні тим, які дитина виконувала реально з матеріальними об'єктами [Цит. за: 153, с. 72].

← Предыдущая страница | Следующая страница →