Поделиться Поделиться

Система комунікативних умінь педагога

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про наявність різних підходів як до визначення сутності, змісту, так і номенклатури комунікативних умінь. У психології та педагогіці це особистісне утворення розглядають як багатофакторне і під час дослідження підкреслюють різні аспекти його значущості. Зокрема, комунікативні вміння розглядають як: уміння встановлювати правильні взаємовідносини та перебудовувати їх згідно до розвитку учнів та їхніх вимог до нього (Н. Кузьміна); уміння впливати на учнів насамперед словом (С. Л. Бондаренко); узагальнений критерій сформованості комунікативної активності на поведінковому рівні, способи моделювання процесу спілкування та його регуляції (Η. М. Косова); оволодіння вчителем системою психічних і практичних операцій цілеспрямованої взаємодії з учнями в різноманітних умовах життєдіяльності (Η. І. Плєшкова).

Аналіз сутності цього поняття дає змогу встановити, що спільним для всіх тлумачень є те, що комунікативні вміння пов'язують з організацією стосунків, взаємодією в системі "людина-людина". їх розглядають як інтегральну властивість особистості, в основі якої лежать комунікативні здібності й потреби, вольові якості і характерологічні риси, які формуються у процесі комунікативної діяльності шляхом оволодіння знаннями й навичками та проявляються у здатності ефективно розв'язувати навчально-виховні завдання.

У психології та педагогіці існують також різні підходи до номенклатури комунікативних умінь та складників їх системи. Так, дослідники будують систему комунікативних умінь на основі розуміння спілкування як міжособистісної взаємодії його учасників; з урахуванням компонентів педагогічного спілкування (перцептивний, комунікативний, інтерактивний); його функцій. Розглянемо структурування комунікативних умінь на основі функцій педагогічного спілкування.

1. Проективна функція педагогічного спілкування реалізується через уміння: визначати й формулювати яскраві, привабливі цілі комунікативної діяльності та демонструвати шляхи їх досягнення; композиційно будувати зміст спілкування; уявляти відчуття учнів від минулої зустрічі та планувати систему майбутнього спілкування з колективом з урахуванням внесення необхідних коректив; налаштовуватися на спілкування з аудиторією (створити творче самопочуття); планувати своє мовлення, свою презентацію; відновлювати у своїй комунікативній пам'яті особливості спілкування з аудиторією; прогнозувати можливі способи й види комунікації та комунікативну поведінку учнів (студентів); прогнозувати особливості спілкування в нових комунікативних умовах.

2. Самопрезентаційна функція педагогічного спілкування реалізується через уміння; гнучко використовувати власний невербальний репертуар у розв'язанні комунікативних задач; представляти комунікатором самого себе; "подати" себе у спілкуванні (як стояти, сидіти, піднятися зі стільця, із-за столу, підвищити голос, посміхнутися, подивитися); триматися перед аудиторією; володіти мімікою, жестикуляцією; знаходити правильну форму звертання; демонструвати власне ставлення до суб'єктів спілкування (усмішка, інтонація, експресивність рухів).

3. Інформаційна функція педагогічного спілкування реалізується через уміння: приймати інформацію (активно й уважно вислуховувати і чути учнів (студентів)); осмислювати, аналізувати, усвідомлювати, систематизувати інформацію, робити її цікавою та доступною для учнів, враховуючи при цьому їхні вікові та індивідуальні особливості; зберігати її; передавати навчальну інформацію, враховуючи порядок подання матеріалу (найбільш цікавий матеріал має бути на початку чи наприкінці повідомлення), викликати захоплення нею і бажання поглиблювати свої знання; доповнювати інформаційні матеріали їх інтерпретацією, здійснюючи певне оцінювання тих чи інших фактів, явищ; використовувати ефект двосторонньої аргументації у викладенні навчального матеріалу (поряд із розкриттям власної позиції та аргументів, які її підтверджують, наводиться протилежна інформація та відповідні їй аргументи); володіти голосом, дикцією, виразною яскравою мовою.

4. Мотиваційно-спонукальна функція педагогічного спілкування реалізується через уміння: якісно викладати навчальний матеріал; бути привабливим для учнів як особистість; створювати на занятті сприятливий морально-психологічний клімат; викликати у студентів інтерес до навчання; залучати до співпраці кожного з них; викликати у суб'єктів спілкування переживання емоційного піднесення; володіти культурою мовленнєвої поведінки; виявляти інтерес до суб'єкта спілкування; спонукати слухачів до участі в навчально-пізнавальній діяльності.

5. Контактна функція педагогічного спілкування реалізується через уміння: встановлювати єдність емоційних позицій педагога й учнів відносно змісту, цілей, способів спілкування та стосовно один одного (емоційний контакт); розуміти індивідуальні особливості й мотиви поведінки один одного, схожості поглядів на предметний аспект спілкування (пізнавальний контакт); вступати у психологічний контакт із вихованцями; встановлювати візуальний контакт.

6. Соціально-перцептивна функція педагогічного спілкування реалізується через уміння: адекватно сприймати учня (студента) й розуміти його; "увійти" в його положення, подивитися на світ його очима, помістити себе в систему його цілей і мотивів; прийняти суб'єкта спілкування таким, яким він є; правильно сприймати за виразом обличчя, рухами та вчинками, а також мовленнєвими реакціями учня (студента) його психічний стан і емоційне переживання; спрогнозувати різні реакції учня (студента) на той чи інший педагогічний вплив і перебудувати свої дії, поведінку на основі отриманої інформації; спостерігати, "бачити" і швидко оцінювати педагогічні ситуації, труднощі у своїй діяльності й діяльності учнів; володіти засобами соціальної перцепції; переборювати стереотипні й ситуативні негативні настанови на окремих учнів (студентів); розуміти ситуативну внутрішню налаштованість учнів і враховувати її у процесі комунікації; досягати соціально-психологічної єдності з класом (групою); визначати внутрішню сутність учня (студента) за характером його дій і вчинків; виявляти розуміння внутрішнього стану учнів; адекватно реагувати на емоційний стан суб'єкта спілкування.

7. Інтерактивна функція педагогічного спілкування реалізується через уміння: встановлювати суб'єкт-суб'єктні взаємовідносини з учнями; організовувати простір навчальної взаємодії; встановлювати й підтримувати зворотній зв'язок; залучати вихованців до комунікативної діяльності; володіти професійно-педагогічною увагою; делегувати учневі (студентові) право й необхідність самостійно аналізувати події, факти; правильно розуміти роль суб'єктів спілкування; зосереджувати увагу на позитивному у спілкуванні з учнями; цілеспрямовано організовувати спілкування й управляти ним; імпровізувати в комунікативній ситуації; прагнути до ініціативи у спілкуванні, брати на себе роль лідера; володіти вербальними й невербальними засобами комунікації; орієнтуватися в часі й умовах комунікації; підтримувати діалог і змінювати тему спілкування.

8. Емоційно-ціннісна функція педагогічного спілкування реалізується через уміння: використовувати емоційні звернення до аудиторії; викликати в суб'єктів спілкування почуттєві переживання; емоційно висловлювати свої думки й почуття; впливати на емоційну сферу вихованця; виявляти особисту прихильність до суб'єктів спілкування; формувати довірливі відносини в зоні взаємодії; відчувати позитивні емоції від спілкування; адекватно емоційно відгукуватися на комунікативну активність учасників спілкування.

9. Регулятивна функція педагогічного спілкування реалізується через уміння: своєчасно коригувати відповідний комунікативний задум згідно до реальних умов педагогічної взаємодії, швидко вибираючи шляхи реагування на ситуацію; зберігати достатній рівень самоконтролю; знаходити нові способи розв'язання комунікативних ситуацій на основі вже відомих; проявляти терпимість до інших; об'єктивно оцінювати поведінкові реакції, комунікативну активність окремих учнів (студентів), адекватно емоційно відгукуватися на них.

10. Рефлексивна функція педагогічного спілкування реалізується через уміння: активно й відсторонено спостерігати за своєю діяльністю; адекватно оцінювати свою поведінку в ситуації спілкування; звільнятися від учительських амбіцій; сприймати й аналізувати отриману від учнів (студентів) вербальну й невербальну інформацію про індивідуальні особливості учнів, їхнє розуміння навчального матеріалу, ставлення до навчання і вчителів, стосунки поміж учнями та їхню поведінку, настрої та психічні стани, їх реагування на зауваження та оцінку успіхів у навчанні й поведінці; аналізувати процес педагогічного спілкування, виявляти слабкі сторони спілкування, осмислювати ступінь задоволення процесом взаємодії з учнями; вчитися у своїх вихованців.

Кожен блок комунікативних умінь є відносно стійким утворенням, що визначає механізм здійснення комунікативної діяльності. Водночас у процесі комунікативної діяльності всі дані вміння мають прояв у взаємозв'язку та взаємодії. Ступінь інтеграції залежить від рівня сформованості кожного вміння й зумовлена особливостями суб'єктів педагогічного спілкування та ситуації взаємодії.

Похожие статьи