Поделиться Поделиться

Осмисленість та узагальненість

Сприймання - це не лише чуттєвий образ, а й усвідомлення виділеного об'єкта. Людина сприймає предмети, які мають для неї певне значення. Сприймання людини тісно пов'язане з мисленням, із розумінням сутності предмета. Свідомо сприйняти предмет - означає подумки назвати його, тобто віднести його до певної групи, класу предметів, узагальнити його в слові.

Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим цілеспрямоване їхнє використання. Сприймаючи предмет, ми можемо точно назвати його чи сказати, що він нам нагадує.

Узагальненість сприймання - це відображення одиничного випадку як особливого вияву загального. Певне узагальнення наявне в кожному акті сприймання.

Ступінь узагальнення залежить від рівня та обсягу наявних у людини знань. Скажімо, яскраво-червону квітку ми усвідомлюємо чи як айстру, чи як представника сімейства складноцвітих. Слово - знаряддя узагальнення. Називання предмета підвищує рівень узагальнення сприймання. Осмисленість і узагальненість добре виявляються при сприйманні незакінчених малюнків. Дані малюнки ми доповнюємо нашим досвідом і знаннями.

Таким чином, уже в акті сприймання відображення будь-якого предмета набуває певного узагальнення, предмет певним чином співвідноситься з іншими предметами. Узагальненість є вищим виявом усвідомленого людського сприймання. В акті сприймання втілюється єдність чуттєвих і логічних елементів, взаємозв'язок сенсорної і мисленнєвої діяльності особистості.

Вибірковість

На наші аналізатори діє зазвичай низка об'єктів. Проте не всі дані об'єкти ми сприймаємо однаково чітко і ясно. Ця особливість характеризує вибірковість сприймання.

Вибірковість сприймання - це зміна діяльності органів чуття під впливом попереднього досвіду, настанов та інтересів людини.

Кожний фахівець намагається сприйняти в предметах і явищах головним чином те, що його цікавить, а через те він не помічає тих деталей, які не стосуються його фаху. Це створює індивідуальний підхід до сприймання. Через те й говорять про професійне сприймання у людей різних спеціальностей: художник-живописець бачить у навколишньому світі насамперед красу людей, природи, форм, ліній, кольорів; композитор визначає гармонію звуків, а ботанік - особливості будови рослин тощо.

Сприймання може характеризуватися й діяльністю, в якому воно включене. Одного художника запитали, як він сприймає апельсин. Він відповів: "Усе залежить від того, через що служить це сприймання. Я сприймаю апельсин так, коли його купую, інакше - коли його їм, і також інакше - коли його малюю".

Дослідження І.М. Сєченова, Б.М. Тешюва, Б.Г. Ананьєва довели, що головною можливістю сприймання є вирізнення контуру предмета. І лише після того, як удається вирізнити контур зображення з фону, починається аналіз форми, пропорцій, окремих деталей предмета. Вирізнення предмета із тла становить необхідну умову чіткого сприймання.

Предмет і фон динамічні. Те, що було предметом сприймання, може після завершення роботи злитися з тлом. Щось із тла на деякий час може стати предметом сприймання. Динамічність співвідношення предмета і тла роз"яснюють переключенням уваги з одного об'єкта на інший, що зумовлено переміщенням осередку оптимального збудження корою головного мозку.

Особливості психологічної закономірності вирізнення предмета із тла сприймання і динамічних взаємовідносин чітко простежуються на так званих подвійних зображеннях.

Вирізнення об'єкта визначається передусім його об'єктивними властивостями й умовами, в яких він сприймається. До них належить контраст об'єкта з тлом. На це зважають при виборі форми, фарбування, літерного шрифту для вирізнення пішохідного переходу, транспортних знаків. Стрілочники, робітники-шляховики, виконуючи свої функції, вдягають спеціальні оранжеві жилети, які чітко виділяються на тлі землі, асфальту, снігу.

Контрастні кольори сприяють вирізненню предмета з тла. Слово, написане вчителем крейдою на чорній дошці, помилка, підкреслена в зошиті учня червоним олівцем, привертають до себе увагу. Вирізнення об'єкта залежить від відстані, на якій ми його сприймаємо, від умов освітлення тощо. На великій відстані, за недостатнього освітлення контури об'єктів згладжуються, що утруднює вирізнення їх серед інших об'єктів.

Стимулювальну роль у вирізненні предмета із тла відіграє попереднє ознайомлення з об'єктом. Щоби учні могли самостійно розібратися в особливостях композиції конкретного літературного твору, потрібно заздалегідь познайомити їх із різноманітними прийомами композиції. Щоби студент зміг зробити психологічний аналіз методів, якими користується вчитель для підтримування уваги учнів на уроці, важливо попередньо ознайомити його з психологічними особливостями уваги та прийомами її тренування.

Обведення контурів предмета також допомагає організації сприймання. Так, показуючи на мапі річку чи острів, учень обводить їх рукою, що допомагає йому виділити ті об'єкти, що самі не "впадають в око", визначити їхні особливості. Чітка постановка перед учнями завдань відносно виділення того чи іншого предмета чи його частини з багатьох інших - необхідна умова їхнього успішного виконання.

Ілюзій

Ілюзіями називають неадекватні сприймання, які неправильно, викривлено, помилково відображають об'єкти, що діють на аналізатори. Ілюзії зумовлюються різними причинами. Однією з них є активізація старих тимчасових зв'язків у нових, істотно відмінних від попередніх ситуаціях.

Наприклад м'язової ілюзії. Перед піддослідним лежать дві коробки однакової форми, однакової ваги, проте різні за розміром: одна більша, друга менша. Піддослідному менша коробка здається важчою. Сприймання в цьому разі має ілюзорний характер. Помилку роз"яснюють динамічним стереотипом, котрий до цього був вироблений в обстежуваного. У процесі зорового сприймання більша коробка сприймається як важча, а менша - як легша, оскільки так часто буває в житті. Через те м'язам тієї руки, якою піддослідний підіймає більшу коробку, він надає більшого напруження, а м'язам другої руки - меншого. Через це невелика коробка сприймається як важча.

Особливо поширеними є оптичні ілюзії. Дві лінії однакової довжини ми сприймаємо як різні за довжиною: та лінія, на кінцях якої накреслено кути, обернені відкритою стороною до неї, здається коротшою. Спеціальні спостереження показали, що велика кількість людей перебільшує довжину вертикальних лінії порівняно з горизонтальними. На цій підставі виникає ілюзія переоцінки.

Існує чимало ілюзій, зумовлених різницею в яскравості предмета та фону сприйняття. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному.

Ілюзії породжує діяльність різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Так, у білій сукні жінка здається повнішою, ніж у темному одязі. Тканина в горизонтальну смугу повнить фігуру, а у вертикальну - подовжує. Дзеркальна стіна розширює приміщення, створює ілюзію простору.

Зорові ілюзії було помічено й у тварин. На практичному використанні зорових ілюзій будується маскування, яке є захисним пристосуванням для звірів, риб, пташок. Один з ефективних способів маскування - мімікрія (злиття з тлом), інший спосіб маскування полягає у використанні малюнка, що деформує, у якому такою мірою порушено контури тварин, що їх навіть не дозволяється розпізнати й розрізнити. Наприклад, завдяки яскравим смугам зебри з певної відстані неможливо вирізнити тварину з навколишнього середовища.

Ілюзії мають найрізноманітніші причини: вироблені життєвою практикою прийоми зорового сприймання, особливості зорового аналізатора, зміна умов сприймання, образне передбачення побаченого, дефекти зору.

Та якою б складною не була ілюзія, спотворене сприймання дозволяється відрізнити від правильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприймання.

← Предыдущая страница | Следующая страница →