Поделиться Поделиться

Практика вирішення конфліктів у сфері "діти-дорослі"

На перший погляд видається очевидним, що людям властиві певні особливості, які можуть провокувати виникнення конфліктів. До таких особливостей може належати схильність до суперництва, рівень конфліктності, бажання перемогти та інші. Також психологи зауважують, що певна нестабільність, яка властива сучасному суспільству, демонстрація насильницьких способів вирішення проблем та суперечностей можуть провокувати вияви агресії у молоді.

Однак не варто забувати, що такі форми поведінки можуть засвоюватися шляхом наслідування. А це означає, що аналогічно дозволяється прищеплювати молоді й інші, протилежні зазначеним форми поведінки. Тобто коли діти можуть навчитися від інших людей агресивних виявів, то шляхом цілеспрямованого навчання у них дозволяється сформувати і більш конструктивні та миролюбні поведінкові навички.

Наприклад, Я.Л. Коломінський та Б.П. Жизнєвський у своєму дослідженні виявили типові причини, які призводять до конфліктів на різних етапах дошкільного дитинства. Наприклад, у наймолодших конфлікти виникають через іграшки, у середньому дошкільному віці - через ролі, а у старших дошкільників - через дотримання правил та формування складу учасників гри. Виділення як чинника конфліктів складу учасників гри дає змогу зробити висновок про те, що міжособистісні стосунки набувають важливого значення уже в дітей дошкільного віку.

Також дослідники спостерігали вияви конфліктної поведінки дітей. Проаналізувавши результати спостережень, вони виділили шість основних способів впливу дошкільників один на одного під час конфлікту:

1) "фізичний вплив" - штовхаються, забирають іграшки, б'ються і т.ін.;

2) "опосередкований вплив" - вплив на суперника через інших людей - скарги, крик та плач з метою привертання уваги;

3) "психологічний вплив" - тиск на партнера за допомогою крику, плачу, тупотіння ногами;

4) "словесний вплив" - вказівки партнерові відносно того, що він мас робити і чого робити не повинен, чи заявки про власні дії чи відмову від виконання вказівок партнера; 4

5) "погрози та санкції" - попередження про можливі негативні наслідки дій партнера: погроза поскаржитися дорослим, погроза зруйнувати гру, погроза розірвати стосунки у цілому, а також різні слова, які промовляються із загрозливою інтонацією;

6) "аргументи" - спроби пояснити, обгрунтувати власні домагання чи неправомірність домагань партнера, апеляція до правил, негативна оцінка дій партнера, оцінки своїх дій.

Експериментальне дослідження дало можливість виявити той факт, що приблизно у віці 3-4 років зростає кількість конфліктів, які вирішуються позитивно. Через те саме в цьому віці найефективнішим є втручання дорослого, котрий може дати дітям зразок конструктивного вирішення конфліктних ситуацій.

Цікавим є дослідження Є. Кіршбаума, під час якого він виділив типи реагування педагогів на конфлікти:

1) "репресивні заходи" - вчителі виявляють готовність до відкидання негативних реакцій учнів та вжиття репресивних заходів відносно винуватця;

2) "ігнорування конфлікту" - прагнення до витіснення неприємної інформації, продовження своєї діяльності, яке відображає установку "зі мною такого бути не може";

3) "рольовий вплив" - намір розв'язати конфлікт у межах рольового впливу;

4) "витіснення мотивів" - вчителі виражають готовність до уточнення, розуміння мотивів поведінки учня;

5) "стимул до власних змін" - реакція у вигляді появи бажання щось змінити у своїй поведінці, своєму ставленні, тобто конфлікт сприймається як інформація відносно необхідності скорегувати власну поведінку;

6) "рефлексія" - висловлювання про почуття, переживання, роздуми, що виникають стосовно конфлікту.

Вчителі, яких дослідник зарахував до групи "неуспішних", схильні були до вияву перших двох типів реакцій, які є неконструктивними. Окрім того, виявилося, що вчителі із категорії "неуспішних" власне уявлення про успішність пов'язували з контролем над негативними подіями та ситуаціями. Тобто у них була наявна мотивація уникнення невдач у професійній діяльності.

Експериментальні дослідження засвідчили, що здебільшого при виникненні конфліктних ситуацій вчителі надають перевагу зовнішньому припиненню конфліктів, застосуванню санкцій відносно учнів, приблизно у половині випадків проводять роз'яснювальні бесіди і приблизно один з десяти випадків виникнення конфліктних ситуацій ігнорують. Найчастіше це пов'язано з тим, що педагоги просто не знають, як слід реагувати на конфліктну ситуацію.

Також стиль поведінки педагога пов'язаний із тими зразками поведінки, які засвоюють його вихованці. Стиль педагогічного спілкування переноситься і на поведінку учнів у сім'ї.

Зазвичай у разі виникнення конфліктів поміж дітьми вчителі та вихователі відіграють роль третейського судді чи арбітра, котрий бере на себе вирішення конфлікту.

Також результати досліджень свідчать про те, що у разі виникнення конфліктів поміж дітьми в сім'ї батьки схильні поводитися аналогічно. Здебільшого у тій чи іншій формі батьки засуджують чи навіть карають того, кого визнають винним у суперечці, однак такі негативні аспекти у поведінці їхніх дітей, як агресія, хитрування, брехня, залишаються поза їхньою увагою.

Відтак дозволяється зробити висновок про те, що діти зазвичай засвоюють від дорослих неконструктивні форми розв'язання конфліктів.

Формування навичок ефективної поведінки у конфліктах дітей різного віку

Припустимо, що навчати дітей ефективної поведінки у разі виникнення тих чи інших конфліктів доцільно з найбільш ранніх етапів онтогенезу. Однак це навчання повинне враховувати вікові особливості та можливості дітей.

У ранньому віці, коли дитина активно засвоює рідну мову, відбувається "мовленнєве" освоєння конфлікту. Дітей уже дозволяється навчати висловлювати свою думку та свої потреби у конфліктних ситуаціях словами, поступово формувати у них навички конструктивної взаємодії у конфліктних ситуаціях.

У дошкільному віці доцільно навчати дітей конструктивній поведінці у конфліктах шляхом пояснень, обговорення конфліктних ситуацій. Таке обговорення навчить дітей аналізувати конфлікти, віднаходити причини їхнього виникнення та шукати шляхи конструктивного вирішення.

У шкільному віці значно розширюється діапазон можливих форм навчання. Зміни, які відбуваються у соціальній ситуації розвитку, в інтелектуальній та особистісній сферах дитини із вступом до школи, дають змогу включити у навчання дітей, окрім аналізу конкретних конфліктних ситуацій, також й дискусії, які будуть спрямовані на усвідомлення дітьми різниці поміж добром і злом та на формування ставлення до цих проблем.

Зі школярами варто застосувати майже усі форми роботи, можливі в соціально-психологічному тренінгу, хоча, звичайно, при доборі вправ треба враховувати вікові особливості дітей.

Орієнтація дорослих на конструктивну взаємодію

Проблема конфліктів є однією з найактуальніших у сучасному суспільстві. Усі ми повинні прийняти як належне факт наявності різноманітних конфліктів і необхідності навчитися їх вирішувати.

Уникнути конфліктів не вдасться, оскільки кожна людина унікальна, кожна має свої власні інтереси і право відстоювати дані інтереси. Інша справа, що це вимагає відповідних знань, які дадуть змогу конструктивно вирішувати суперечності, що виникають у процесі взаємодії людей.

Сучасна людина має володіти широким діапазоном можливих реакцій на ситуації суперечностей.

Ефективною дозволяється вважати таку поведінку у конфлікті, яка допомагає його учасникам максимально задовольнити власні потреби, не нашкодивши при цьому інтересам свого опонента.

Таким чином, знову постає проблема необхідності формування конфліктної компетентності, як частини загальної комунікативної культури особистості.

Однією з проблем у такому випадку видається подолання негативних установок відносно конфліктів, які сформувалися у свідомості людей.

← Предыдущая страница | Следующая страница →