Поделиться Поделиться

Соціалізація особистості у зрілому віці

Зрілість припадає на період досягнення людиною найвищого розвитку її духовних, інтелектуальних і фізичних здібностей. Часто її ототожнюють з дорослістю та повноліттям, хоч бути дорослим також не означає бути зрілим. Такою дозволяється вважати людину, яка навчилася реалізовувати життєві задуми, перспективи, яка у своєму розвитку перейшла від самовизначення до самореалізації. Найвагомішими сферами самореалізації особистості є професійна сфера, сфера сімейно-побутових взаємин, сексуальних стосунків, спілкування, виховання дітей, саморозвитку і самовдосконалення.

Зрілість є найтривалішим періодом онтогенезу. На стадії ранньої зрілості людина залучається до всіх сфер діяльності, стабілізує якості особистості, у через те числі комунікативні здібності, встановлює близькі стосунки з іншою людиною, виявляє творчі здібності, вибудовує власний спосіб життя, долає першу психологічну кризу переоцінки життєвого шляху. Середня зрілість пов'язана з пошуком відповідей на головні питання про сенс життя, людина намагається здійснити свої мрії. На даний період припадають переоцінка цілей і домагань, аналіз навколишньої дійсності, оточення, прагнення вплинути на майбутнє, стати творчою особистістю, професіоналом. Супроводжують його і сумніви відносно продовження обраного шляху, страх зниження працездатності, пошук нових цінностей. Водночас відчутними для особистості стають розбіжності поміж дійсністю та прагненнями, вона почувається наче на роздоріжжі. Від її вибору залежатимуть життя та розвиток. Криза середини життя може мати своїм наслідком кілька варіантів поведінки:

1. Усвідомлення кризи без відповідної оцінки своїх планів і домагань. Відсутність такої оцінки, а також відповідних коректив життєвої стратегії (цілей, планів) спричинюють рутинність життя індивіда.

2. Усвідомлення кризи через сприйняття та оцінку реакцій життя, які породжують страх перед майбутнім, думки про неможливість активності та корекції життєвих планів.

3. Усвідомлення кризи через оцінку та корекцію планів, глибинне оновлення та бажання активно діяти за нових умов.

Для успішного подолання кризи середини життя важливо проаналізувати власні цілі (самоаналіз) і переоцінити власні ресурси, розширити кругозір, переглянути і скоригувати життєвий курс під новим кутом бачення цілей. Середина і друга половина життя повинні мати свою значущість, інакше вони мало чим відрізнятимуться від першої половини, навіть віддалено нагадуватимуть її. У даний період людині необхідно: досягти зрілої громадянської і соціальної відповідальності; забезпечити і підтримувати належний життєвий рівень; виробити оптимальні способи проведення дозвілля; допомагати дітям в усвідомленні відповідальності у житті; поглиблювати особистісний аспект подружніх взаємин; розсудливо сприйняти фізіологічні зміни, звикнути до них, пристосуватися до взаємодії з батьками, які "входять" у старість.

Період пізньої зрілості супроводжують занепокоєність (людина намагається продовжити плідно і творчо працювати, виявляти свої здібності та можливості) чи відсутність занепокоєності (призводить до гальмування розвитку та становлення, сприяє виникненню почуття непотрібності, спустошення). Часто даний період супроводжується надмірною турботою про себе тощо.

Період зрілості характеризують такі параметри:

- залежність. Вона виражена "Ти-парадигмою" (ти турбуєшся про мене). Залежним людям для досягнення мети потрібні інші;

- незалежність. Побудована на "Я-парадигмі" (я можу це зробити). Незалежні люди досягають усього, завдяки власним зусиллям;

- взаємозалежність. В її основі - "Ми-парадигма" (ми можемо це зробити). Взаємозалежні люди об'єднують свої здібності і можливості з можливостями інших для досягнення найвищого успіху.

Найсприятливішим для розвитку особистісної зрілості є рівень взаємозалежності. Він також оптимальний для вияву соціально-психологічної зрілості індивіда, основними показниками якої є його вміння казати правду, відстоювати свою позицію, поєднувати власні комунікативні можливості з вимогами, нормами і правилами поведінки соціального оточення, здатність долати комунікативні бар'єри та розв'язувати конфліктні ситуації тощо. Соціальна зрілість виявляється у громадській, політичній, моральній, естетичній сферах. її характеризують розвинуте почуття відповідальності, наявність соціального інтелекту (розвинена здатність до розуміння інших людей, передбачення розвитку різних соціальних ситуацій), потреба в турботі про інших людей, здатність до активної участі у житті суспільства, ефективне використання своїх знань і здібностей, конструктивне розв'язання численних життєвих проблем на шляху самореалізації.

На цьому етапі важливо використати всі можливості (в біологічному, психологічному, соціальному, соціально-психологічному аспектах) для продовження творчого, активного періоду життя завдяки правильній організації та використанню індивідуального часу (темп, ритм, частота тощо). Цими питаннями переймається акмеологія, яка зосереджується і на проблемах формування етичної, професійної культури, впливу соціокультурного та етнопсихологічного середовища на соціалізацію особи, створення умов для подолання суперечностей мікросередовища та особистості, що детермінують поведінку індивіда, розроблення науково обґрунтованого алгоритму продуктивного розв'язання завдань соціалізації зрілої особистості, самовдосконалення особистості, усвідомлення нею своїх реальних можливостей, ставлення до себе як до творця свого життя та ін. У пізньому зрілому і похилому віці важливо знайти застосування своїм здібностям і завдяки цьому продовжити період зрілості. Спеціалісти вважають найефективнішим методом боротьби зі старінням трудотерапію, оскільки праця наділена великою можливістю поновлювати людські сили, є основною потребою людини. За словами канадського біолога і лікаря Ганса Сельє (1907-1982), проблема не в через те, потрібно чи не потрібно працювати, а в через те, яка праця найбільше підходить людині на пізній стадії зрілості та у старості.

Для акмеології, яка спирається на досягнення генетики, медицини, психології, соціології, геронтології, педагогіки, важливими є всі стадії соціалізації особистості - старт (дитинство, шкільні, студентські роки), оптимум (зрілість, розквіт активності, професійних здібностей), фініш (пенсійний вік, старіння). На кожному з цих етапів соціалізації людина володіє широкими можливостями для вияву своїх здібностей і можливостей. Власний вибір обов'язково пов'язаний з відповідальністю за процес та результат діяльності. Процес вибору на різних стадіях соціалізації супроводжується пошуками, проте саме він є найвпливовішим чинником формування особистості, розкриває простір для виявлення її індивідуальних рис, розкриття таланту, досягнення вершин творчості.

Розквіт можливостей особистості, досягнення нею вершин професійного, морального росту співвідносяться з поняттями "життєва перспектива", "життєві плани", "життєва мета", "ідеал".

Життєва перспектива - спосіб усвідомленого, відносно структурованого засвоєння особистістю свого майбутнього.

Життєву перспективу співвідносять з потенційними можливостями особистості на конкретний час і в майбутньому. Наявність перспектив наповнює життя людини глибоким смислом і є свідченням про достатньо молодий її психологічний вік. Під час життєвих криз життєві перспективи особистості звужуються, внаслідок чого вона стає вразливою, її стан починає характеризуватися як депресивний.

Життєві плани - спосіб усвідомлення свого ставлення до подій власного життя, підвищення своєї ролі у регулюванні індивідуальної життєдіяльності (під час прийняття життєво важливих рішень).

Життєві плани можуть стосуватися професійного, духовного, інтелектуального розвитку людини, сімейного благополуччя, матеріального достатку, майбутнього дітей тощо. Відсутність чи уявлення про неможливість їх реалізації особистість сприймає як безвихідь.

Життєва мета - форма самопрогнозування, ідеального уявлення бажаного майбутнього.

Вона є продуктом усвідомлення особистісних потреб, які відтворюють найважливіші прагнення, інтереси людини. Йдеться про напрям життєдіяльності, цілі якого планується досягти і котрий мобілізує різноманітні зусилля людини.

Як правило, людина прагне того, що вважає гідним. При цьому не варто братися за непосильні завдання, адже у кожного є своя вершина. Проте в межах своїх потенційних даних людина повинна зробити завжди, на що здатна. Досягнення високої майстерності, гармонія в собі й у взаємодії із середовищем є ідеальною метою.

Ідеал (франц. ideal) - узагальнене уявлення про максимально можливий рівень розвитку особистості, реалізації її потенціалу.

Ідеал має об'єктивний характер. У ньому втілені цінності як загальнолюдські, так і конкретного народу, на яких ґрунтується національний ідеал.

На етапі зрілості людина починає віддавати суспільству те, що отримала від нього протягом життя. Діалектична зумовленість цього процесу є запорукою розвитку суспільства й особистості.

← Предыдущая страница | Следующая страница →