Поделиться Поделиться

Особливості спілкування дошкільника

Спілкування в сім'ї

У три роки дитина переживає сильне потрясіння: вона розуміє, що не є центром не лише світу, а й своєї сім'ї. Особливо її вражає відкриття, що тато любить маму, а мама - тата. До цього вона неусвідомлено відчувала себе центром сім'ї, відчувала, що саме навколо неї, з її приводу відбувалися емоційні сплески в сім'ї. Розчарована дитина починає капризувати, виявляти агресію. В дійсності вона стала самостійнішою, і дорослі відчули, що можуть приділяти їй менше уваги. Відходять форми спілкування, які були провідними у період немовляти і ранньому віці: дорослий - дитина. Тепер дитині дають зрозуміти, що спілкування будуватиметься інакше, хоча такі стосунки не зовсім влаштовують дитину. Вона ревнує, виявляє невдоволення, однак змушена прийняти дані нові форми спілкування.

Особлива ситуація складається тоді, коли в сім'ї відсутній один з батьків. Типовою є ситуація, коли при розлученні дитина залишається з матір'ю. Маленька дитина не замислюється над цією ситуацією. Проте подорослішавши дитина з'ясовує, що у неї є тільки одна мама. Це вражає дитину, вона стає стурбованою, легко збуджується. Проте найкращий вихід з такої ситуації, це коли вихованням дитини займатиметься рідний батько. Хороші батьки, створивши чи не створивши нові сім'ї, не повинні знімати з себе відповідальність за свою спільну дитину.

Хороші батьки подають наприклад своїй дитині, не тиснуть на неї, намагаються виховати у неї почуття особистості. Для цього слід поважати свою дитину, любити її, давати їй можливість виконувати допустимі бажання, виховувати у неї свідоме ставлення до своїх вчинків.

У цьому віці дитина вчиться новим формам спілкування з незнайомими дорослими і дітьми, відвідуючи дитячий садок. Як би не подобалося дитині в дитячому садку, вона чекає того моменту, коли її заберуть додому. Вона не може обійтися без батьківської уваги та ніжності.

Мовне та емоційне спілкування

У дошкільному віці дитина інтенсивно оволодіває мовою як засобом спілкування: за допомогою мови вона вчиться розповідати про значущі для неї події, ділитися своїми враженнями; будувати з людьми адекватні лояльні стосунки, дізнаючись від дорослих, що до людини слід звертатися по імені, вчиться вітатися з людьми, дякувати за увагу.

Мова як засіб спілкування виконує не тільки функцію обміну інформацією, проте й експресивну функцію. Використовується не тільки інтонація, проте й міміка, пози і жести. Наслідуючи батьків і близьких людей, дитина несвідомо переймає стиль спілкування, емоційні прояви, мовну культуру. Недисциплінована з точки зору мовної культури та емоційних проявів сім'я одержить в своїй дитині зліпок своїх недоліків у спілкуванні.

Стилі спілкування дорослих з дитиною

Існують наступні стилі впливу дорослих на свою дитину.

Авторитарний стиль - жорсткий стиль керівництва з опорою на покарання, подавлення ініціативи, примус. Незважаючи на вік дитини, їй ставлять вимоги незаперечного підпорядкування. Думка дитини, як правило, не враховується. Такі батьки очікують від дитини досягнень, які переважають її можливості.

Ліберально-потуральний стиль характеризується використанням принципу вседозволеності. Дитина позбавлена уявлень про те, що дозволяється, а що не дозволяється, а через те не зможе вчасно і нормально увійти до соціального простору людських стосунків. Любов батьків сліпа: одержуючи надмірність ласки, дитина не може стати самостійною людиною, яка орієнтується в світі прав і обов'язків.

Найефективнішим стилем виховання є ціннісне ставлення до дитини і розуміння необхідності її нормальної і своєчасної соціалізації. Даний стиль спирається на потреби дитини в позитивних емоціях і в реалізації домагань на визнання. При доброзичливості і любові до дитини батьки вчать її наслідуванню, використовуючи навіювання та переконання.

Також одна проблема виникає, коли в сім'ї з'являється друга дитина. У цьому випадку дитина може відчувати відчуження, відсторонення. Щоби уникнути цього, батьки повинні приділяти їй достатньо уваги. Коли дитина буде відчувати себе впевнено, то не тільки не буде ревнувати, проте й відчує себе старшим братом чи сестрою.

У повсякденному житті ставлення оточуючих до дитини має різні прояви почуттів, викликаючи у неї різні відповідні почуття - радість, гордість, образу тощо. Дитина надзвичайно залежить від ставлення, яке їй демонструють дорослі. Вона, будучи залежною від любові дорослого, сама відчуває почуття любові до близьких людей, насамперед, до батьків, братів, сестер.

Любов і ніжність до близьких людей пов'язані з обуренням і гнівом проти тих, хто виступає в очах дитини кривдником. Дитина, не усвідомлюючи, ставить себе на місце людини, до якої вона прив'язана, і переживає біль чи несправедливість, якому відчуває ця людина, як свою власну. Це свідчить про зародження таких механізмів взаєморозуміння, як ідентифікація та емпатія. Потреба в любові і схваленні викликає почуття ревнощів до тих, хто користується, як здається дитині, більшою увагою, навіть коли це брат чи сестра.

У спілкуванні через наслідування дитина засвоює способи взаємодії поміж людьми. Ця взаємодія зумовлена виключною залежністю людини від інших людей. Ідентифікація як ототожнення дозволяє людині емоційно, символічно "присвоювати" почуття іншого, а також переносити свої почуття, цінності і мотиви на іншого. Саме у взаємодії дані механізми ідентифікації дають людині можливість розвиватися, рефлексувати і відповідати соціальним очікуванням суспільства.

Спілкування в групі однолітків істотно відображається на розвитку особистості дитини. Від стилю спілкування, від положення серед однолітків залежить, наскільки дитина почуває себе спокійною, задоволеною, якою мірою вона засвоює норми стосунків з однолітками. У спілкуванні дітей досить швидко складаються стосунки, в яких проявляються лідери і аутсайдери. Спілкування з однолітками - жорстка школа соціальних стосунків. Саме таке спілкування вимагає високої емоційної напруги. Діти дошкільного віку активно проявляють зацікавленість один одним, у них з'являється виражена потреба в спілкуванні з однолітками. В умовах спеціального дошкільного виховання, коли дитина постійно знаходиться з іншими дітьми, вступає з ними в різноманітні контакти, складається дитяче товариство, де дитина набуває перші навички поведінки серед рівних учасників спілкування.

Спілкування з однолітками впливає на розвиток особистості дитини. Саме в умовах такого спілкування дитина постійно зіштовхується з необхідністю застосовувати на практиці засвоєні норми поведінки.

Особливе місце в спілкуванні дітей починають займати стосунки поміж хлопчиками і дівчатками. Також в кінці раннього віку дитина засвоює певні знання про свою статеву приналежність, проте вона також не знає, котрий зміст мають слова "хлопчик" і "дівчинка". У дошкільному віці дорослі починають свідомо чи неусвідомлено вчити дитину статевої ролі згідно до загальноприйнятих стереотипів. Хлопчикам, зазвичай, дозволяють більше виявляти агресивність, заохочують фізичну активність, ініціативність. Від дівчаток очікують душевності, чутливості та емоційності. В сім'ї дитину щодня орієнтують на цінності у відповідності до її статі. їй повідомляють, як повинні вести себе хлопчик чи дівчинка. У кожній культурі існують усталені шаблони виховання дітей як майбутніх чоловіків і жінок. Дані настанови дорослих лежать в основі поляризації поведінки. За винятком того, стереотипи чоловічої і жіночої поведінки засвоюються дитиною через безпосереднє спостереження за поведінкою чоловіків і жінок. Кожний з батьків несе ціннісні орієнтації своєї статі: такі ознаки, як душевність, чутливість, емоційність більш властиві жінкам; сміливість, рішучість, самовладання - ознаки чоловіків.

За винятком цього, дитина виявляє зовнішні відмінності поміж чоловіками і жінками в одязі і манері себе поводити. Діти наслідують завжди: форми поведінки, які є корисними і прийнятними для оточуючих, стереотипні форми поведінки дорослих, які є шкідливими соціальними звичками (вживання нецензурних слів, паління тощо).

Усвідомлення свого "Я" включає і усвідомлення власної статевої приналежності. Почуття власної статевої приналежності в нормі вже стає стійким у дитини дошкільного віку. Згідно до сприйняття самого себе як хлопчика чи дівчинку дитина починає вибирати ігрові ролі. При цьому діти часто групуються в грі за ознакою статі. Це визначає розвиток самосвідомості в аспекті статевої ідентифікації.

Спілкування дітей в дошкільному віці показує їхню причетність до соціальних ролей чоловіків і жінок. В іграх і в практиці реального спілкування діти засвоюють не тільки соціальні ролі, пов'язані зі статевою ідентифікацією дорослих, проте і способи спілкування чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчаток.

До кінця дошкільного віку дитина вчиться таким емоціям і почуттям, які допомагають їй встановлювати продуктивні стосунки зі своїми однолітками і з дорослими. У дитини формуються основи відповідального ставлення до результатів своїх дій і вчинків. Дитина шести-семи років здатна розуміти моральний сенс відповідальності. Емоційно позитивне ставлення до самого себе, яке лежить в основі структури самосвідомості особистості кожної дитини, що нормально розвивається, орієнтує її на домагання відповідати позитивному етичному еталону. Коли потреба відповідати позитивному еталону поведінки набуває особистісного смислу, в дитини з'являється відповідальність як риса особистості. Шести-семирічна дитина в ситуації взаємовідносин з добре знайомими однолітками може самостійно вибирати способи правильної поведінки, відстоювати свою думку, брати на себе відповідальність за свою позицію і чинити опір провокуючому впливу однолітків.

Дитина потребує доброзичливого контролю і позитивної оцінки дорослого. Правильна поведінка в присутності дорослого - перший етап морального розвитку поведінки дитини. І хоча потреба поводити себе за правилами і набуває особистісного смислу для дитини, її почуття відповідальності найкращим чином розкривається в присутності дорослого. Психологічний смисл того, що відбувається в поведінці дитини, полягає в через те, що хоча і за допомогою дорослого, проте психологічно самостійно вона набуває почуття відповідальності за свою поведінку.

Потреба у визнанні виявляється в прагненні дитини утвердитися в своїх моральних якостях. Дитина рефлексує, намагається проаналізувати власний психічний стан, прогнозувати можливі реакції інших людей на відповідний вчинок, при цьому вона хоче, щоби люди відчували до неї доброзичливість, вдячність, визнавали і цінували її гарний вчинок. Дитина відчуває постійну потребу звертатися до дорослих за оцінкою результатів своєї діяльності і досягнень. У цьому випадку дуже важливо підтримати дитину, оскільки неувага, зневага, неповажне ставлення дорослого можуть призвести до втрати впевненості в своїх можливостях.

Спілкування з дорослими і однолітками дає можливість дитині засвоювати еталони соціальних норм поведінки. Дитина в певних життєвих ситуаціях зіштовхується з необхідністю підпорядковувати свою поведінку моральним нормам і вимогам. Через те важливим моментом в моральному розвитку дитини стає знання норм спілкування і розуміння їх цінності й необхідності.

За період дошкільного дитинства дитина проходить великий шлях в оволодінні соціальним простором з його системою нормативної поведінки в міжособистісних стосунках з дорослими і дітьми. Дитина засвоює правила адекватної лояльної взаємодії з людьми і в сприятливих для себе умовах може діяти згідно за цими правилами.

← Предыдущая страница | Следующая страница →