Поделиться Поделиться

Вольова активність особистості

Поняття про волю. Функції волі

Проблема волі

Найскладнішим питанням у сучасній психології є зміст феномена волі. Коли психологія в середині XIX ст. стала самостійною наукою, то ніхто з психологів не сумнівався, що воля - це реальність психіки людини, джерело специфічної людської активності. Однак природу цього феномена чітко пояснити не вдавалося. Хоч як прикро це констатувати, проте ситуація сучасного стану вивчення цього питання залишається досить проблематичною. Про це свідчить зміст деяких підручників із психології, автори яких чи остаточно зняли питання поняття волі, чи розглядають його як явище діяльності.

У сучасній психології розв'язання проблеми волі точиться навколо таких важливих питань, як специфіка та природа волі, співвідношення в ній морального, емоційного, інтелектуального. Одними з центральних питань проблеми нині залишаються її зміст, мотиви, цілі, а у зв'язку з цим і проблема її структури. Чіткого визначення психічної реальності, що відповідає змісту поняття волі, досі немає.

На сучасному етапі актуальність вивчення і розуміння волі зумовлена тим, що в повсякденному житті, в художній, філософській, традиційній психологічній літературі люди постійно вживають терміни, прямо пов'язані з поняттями вольової сфери особистості. На побутовому рівні кожний чітко розуміє, що він хоче висловити, використовуючи дані терміни, проте науковці намагаються з'ясувати сутність, природу, своєрідність таких понять, як "вольова діяльність", "вольовий акт", "вольова поведінка", "вольова дія", "вольовий вчинок", "вольові якості", "вольове зусилля", "вольовий стан", "вольові прояви", "вольові процеси", "вольова регуляція", "вольові вміння", "вольові компоненти", "вольова активність", "вольові напруження" тощо. Вже сам факт існування в житті людини відповідних явищ заперечує можливість нівелювання такого поняття, як "воля". Оскільки дати остаточне визначення волі неможливо, зупинимося на психологічному розумінні волі як елементу психіки, її функції.

Поняття про волю

Сутність і значення волі дозволяється розглядати в такому поєднанні: активність - воля - свідомість. Найбільший ступінь прояву у вольовій діяльності притаманний активності особистості. Воля - не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості. Воля є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Важливо підкреслити, що розуміння волі як активності не означає зведення її до активності (не дозволяється підмінити її активністю!). Зв'язок волі з активністю має важливу характеристику -умисність, свідома цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.

Свідомість і воля є самостійними, хоча й сполученими та пересічними боками психічного. Виконуючи свою роль у психічному процесі, свідомість не стає волею, проте завжди ж таки є її важливою ознакою. Свідомість і у вольовому процесі залишається свідомістю. Вона забезпечує виконання волею її функцій.

Воля "втручається" в перебіг інших психічних процесів, наближаючись до тих законів, яким підпорядковуються дані процеси. Проте закони функціонування вольових процесів не тотожні законам функціонування мислення, пам'яті, уявлень та ін., незважаючи на наявність останніх у вольових процесах.

Дуже чітко сформулював свою позицію в цьому відношенні С.Л. Рубінштейн, котрий зазначав, що один і той самий процес може, і зазвичай буває, і інтелектуальним, і емоційним, і вольовим. Вивчаючи вольові процеси, ми вивчаємо вольові компоненти психічних процесів. З цього дозволяється зробити висновок про можливість опосередкованого шляху вивчення вольових процесів через характеристику інших психічних процесів. Точніше, треба говорити про вольовий характер сприймання, пам'яті тощо, оцінюючи їх з позиції існування в них вольової регуляції. При цьому вольова регуляція тісно пов'язана з емоціями, які змінюються залежно від змісту активності особистості.

Емоції, однак, не є точними регуляторами активності людини, вони забезпечують лише загальну мобілізацію всіх систем організму. Вибіркова мобілізація психофізичних можливостей людини здійснюється завдяки вольовій регуляції, це "механізм" тонкого регулювання активності людини.

Вольова регуляція завжди починається з інтелектуального акту, з усвідомлення проблемної ситуації. Рефлексія й аналіз проблемної ситуації вимагає "вмикання" вольових актів - це "моменти руху" діяльності. В моменти "пуску" і "зупинки" вольового регулювання роль інтелекту найбільш виражена.

Справді, без участі мислення вольовий процес не був би усвідомлений, він утратив би вольовий характер. Разом з тим воля є самостійною і не зводиться до зовнішнього здійснення мислення. На відміну від мислення вона не створює об'єктивних ідеальних чи матеріальних продуктів, вона лише створює умови для здійснення вчинку чи поведінки і в цьому розумінні формує суб'єктивні цінності.

← Предыдущая страница | Следующая страница →