Поделиться Поделиться

Засади періодизації психічного розвитку дітей дошкільного віку

У процесі свого розвитку дитина під впливом обставин життя змінює місце, яке вона об'єктивно посідає в системі людських відносин. У ньому є якісно своєрідні стадії, кожна з яких має свої особливості і характеризується місцем, яке посідає дитина в суспільстві, рівнем розвитку її психіки, свідомості. Внутрішнє життя, поведінка дитини теж залежать від її віку. З огляду на це більшість учених погоджується, що періодизація психічного розвитку в дитячому ВІЦІ - фундаментальна проблема дитячої психології, оскільки через визначення періодів психічного розвитку, виявлення закономірностей переходів від одного періоду до іншого дозволяється пізнати, раціонально задіяти рушійні сили психічного розвитку. Від неї залежить стратегія виховання і навчання молодих поколінь.

Системно оглянув цю проблематику Л. Виготський, котрий у своїй праці "Проблеми вікової періодизації дитячого розвитку" (1934) проаналізував різні схеми і психологічні засади періодизації дитинства, розподіливши їх на такі групи:

1) спроби періодизації дитинства не шляхом розчленування процесу розвитку дитини, а на основі ступінчастої побудови інших процесів, пов'язаних з дитячим розвитком. До неї він зараховує періодизації дитячого розвитку, засновані на біогенетичному принципі, які беруть за основу етапи філогенетичного розвитку (розвитку організмів, органічного світу), а також періодизації дитинства згідно до ступенів виховання та освіти дитини, з розчленуванням системи освіти (дошкільний вік, молодший шкільний вік тощо);

2) концепції, які беруть за критерій вікової періодизації одну з ознак дитячого розвитку. Такими були спроби П. Блонського побудувати періодизацію дитячого розвитку на основі дентицїі - появи і зміни зубів (беззубе дитинство - від 8 місяців до 2-2,5 років; дитинство молочних зубів - приблизно 6,5 років; дитинство постійних зубів, яке закінчується з появою третіх задніх корінних зубів).

Періодизація В. Штерна виокремлює раннє дитинство (період до 6 років), протягом якого дитина включена лише в ігрову діяльність; період свідомого учіння з розділенням гри і праці; період юнацького дозрівання (14-18 років). Сюди зараховують концепції 3. Фройда, побудовані на основі стадій психосексуальвого розвитку дитини; концепція Еріка Еріксона (1902-1994), котрий взяв за основу стадії інтелектуального розвитку;

3) періодизації, що мають у своїй основі прагнення перейти від "симптоматичного та описового принципу до виділення суттєвих особливостей дитячого розвитку". Однак, на думку Л. Виготського, у цих спробах правильне лише завдання. Наприклад, до таких спроб належить концепція А. Гезелла, котрий поділяє дитинство на окремі ритмічні періоди (хвилі розвитку), що об'єднуються постійністю темпу впродовж усього періоду й відмежовані від інших періодів зміною цього темпу.

Л. Виготський вважав, що проблема віку є центральною не лише для теорії дитячої психології, а й для психологічної практики. Основним критерієм визначення конкретних епох (періодів) дитячого розвитку він називав новоутворення, які характеризують суть певного віку. За його переконаннями, новий тип структури особистості та її діяльності, психічні і соціальні зміни, які вперше виникають на певному віковому щаблі, зазвичай визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, внутрішнє й зовнішнє життя, розвиток у певний період. З огляду на це сутністю психологічного віку дозволяється вважати такі ключові моменти, як соціальна ситуація розвитку, діяльність дитини, новоутворення в діяльності й особистості.

На думку Л. Виготського, вік - певна епоха, цикл, ступінь, замкнений період розвитку, котрий визначається його місцем в загальному циклі розвитку, в якому загальні закони розвитку щоразу знаходять якісно своєрідне вираження. Біологічний вік вказує на відповідність стану організму та його функціональної системи певному моменту життя людини. Психологічний вік вказує на рівень адаптованості людини до вимог навколишнього світу, характеризує розвиток її інтелекту, здатність до навчання, рухової навички, а також такі суб'єктивні фактори, як ідентичність, життєвий план, переживання, установки, мотиви, сенси тощо. Кожному віковому періоду притаманні певні характеристики.

1. Соціальна ситуація розвитку. Це особливі і неповторні зв'язки, взаємини дитини з дорослими, із соціальним середовищем. Для аналізу соціальної ситуації розвитку дитини потрібно одночасно враховувати:

- взаємини із "суспільним дорослим" як представником соціальної функції (вихователем, учителем, лікарем тощо), котрий втілює у своїй поведінці соціальні норми й вимоги, суспільні види діяльності;

-індивідуальні, особистісні взаємини з близькими дорослими (передусім у родині);

- стосунки з дітьми, особливо з однолітками, у групі.

Головним дорослим для дошкільників є мати. Взаєминами у сім'ї обумовлюються їхня загальна і пізнавальна активність, психологічна захищеність, життєва комфортність. Вихователя дошкільники люблять чи не люблять залежно від того, наскільки його ставлення до них нагадує материнське. Таким чином, диференційоване, системне уявлення про соціальну ситуацію розвитку включає всі значущі для дитини сфери взаємин. Це дає змогу вихователеві, психологові відшукати причини труднощів, негативних тенденцій, порушень в її розвитку.

2. Ієрархія і структура видів діяльності. У них відбувається розвиток дитини, вони формують загальні та індивідуальні способи, стратегії виконання завдань. Особливу роль при цьому відіграє провідна діяльність, від якої залежать найважливіші особливості психічного розвитку на певному віковому етапі.

3. Психологічні новоутворення. У розвитку дітей дошкільного віку велике значення мають: рівень наочно-образного мислення, уяви, загальних пізнавальних мотивів; безпосередність у ставленні до завдань; рівень оволодіння знаковою символічною функцією; загальні уявлення про дійсність. Наприкінці дошкільного віку починає формуватись довільність психічних процесів.

Ідея психологічних новоутворень, якому було взято за основу критерію вікової періодизації, виявилася дуже плідною. На її основі проведені дослідження, пов'язані з визначенням віку, в якому дитина готова до шкільного навчання. Однак різні дослідники у цьому критерії бачать різний психологічний зміст.

Про недоцільність обмеження тільки цим критерієм вів мову і Л. Виготський, на його думку, необхідно враховувати динаміку переходів від одного віку до іншого і психологічні механізми цих переходів.

Вікові зміни можуть відбуватися як легко, поступово, так і різко, драматично. У відносно стійкі (стабільні) періоди розвиток відбувається здебільшого за рахунок мікроскопічних змін особистості дитини, його чинники нагромаджуються до певної межі і в якийсь момент радикально проявляються у вікових новоутвореннях. Такі зміни пов'язані з кризовими процесами, явищами в житті дитини.

Вікові кризи - періоди різких, стрибкоподібних змін, пов'язаних з відмиранням, зникненням попередніх і появою нових психологічних якостей, рис, які змінюють дитину; нормативні процеси особистісного розвитку.

У кризовий період життя людини за відносно короткий час проявляються різкі і суттєві психологічні зрушення, зміни особистості.

У дитячому віці розрізняють кризу 1-го року життя; кризу 3-ох років ("Я сам!"); кризу 6-7-ми років; підліткову кризу.

Для кризових періодів у дитинстві характерні перехід до нового типу взаємин дітей з дорослими; зміна соціальної ситуації розвитку; зміна діяльності; перебудова структури свідомості дитини.

У кризовий період (декілька місяців, рік, два) розвиток набуває бурхливого, стрімкого, іноді катастрофічного характеру. На цьому етапі зосереджені "різкі і капітальні зрушення й зміщення, зміни та переломи в особистості дитини". Дані періоди розвитку були відкриті емпіричним шляхом, непослідовно в часовому вимірі (криза семи, трьох, тринадцяти, першого року, криза новонародженос-ті). Якби це не відбулося, емпірично вікові кризи необхідно було б обґрунтувати теоретично. Під час їх перебігу дитина швидко змінюється у своїх основних рисах як за темпами, так і за змістом змін. У цілому критичним періодам характерні такі особливості:

а) вкрай невиразні, розмиті межі. Криза настає непомітно, дуже важко визначити момент її початку і завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише всередині її;

б) прояв апогею кризи для оточення у зміні поведінки дитини, її важковиховуваності. Дитина ніби виходить з-під контролю дорослих, стає вередливою, знижується її працездатність, інтенсивнішими стають конфлікти з тими, хто її оточує. Внутрішнє життя її пов'язане з болісними переживаннями;

в) розвиток під час кризи має переважно негативний характер. На відміну від стабільних періодів на цьому етапі відбувається більше руйнівна, ніж творча робота. Дитина не стільки здобуває, скільки втрачає з набутого раніше. Водночас спостерігаються і конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень, що мають перехідний характер і з часом змінюються (наприклад, автономна мова однорічних дітей).

За класичним розумінням кризи розвитку виникають внаслідок внутрішніх особливостей дитини і суперечностей, які на цій основі виникають поміж нею і середовищем. Через те вони здебільшого неминучі, як і дані суперечності.

Характерні для кожного етапу розвитку психологічні особливості залежать не лише від місця, яке посідає дитина в суспільстві. Цьому переходу передують поява незадоволеності дитини місцем, яке вона посідає серед інших люлей, прагнення змінити його. Через те настає момент, коли розвиток всередині певного етапу породжує суперечливості поміж можливостями дитини (знаннями, уміннями, психічними якостями) з існуючим способом життя, усталеними видами діяльності. Не влаштовують її і стосунки з оточенням. Дитина відчуває в собі нові можливості і втрачає інтерес до діяльності, яка також недавно її приваблювала, починає прагнути якісно нових стосунків з людьми, з якими взаємодіє. Ця суперечність набуває всіх ознак кризи: традиційне вже не влаштовує дитину, а нове також не сформувалося.

Такі суперечності є рушійними силами психічного розвитку дитини.

Рушійні сили психічного розвитку - суперечності, які виникають у процесі психічного розвитку і породжують нові потреби, інтереси, спонукають до оволодіння новими видами діяльності.

У даний час нелегко дається виховання дитини, оскільки вона часто неадекватно реагує на вимоги дорослих, проявляє впертість, негативізм. Масштаб, тривалість цих проблем значною мірою залежить від дорослих. Насамперед вони повинні самі змінити своє ставлення до дитини: надати їй більше самостійності, визнати нові її можливості, допомогти побачити види діяльності, у яких дані можливості можуть бути реалізовані.

Основними в розвитку дитини дошкільного віку є такі суперечності:

1) поміж новими потребами, запитами і рівнем розвитку її можливостей;

2) поміж вимогами суспільного середовища і вимогами, які визнає і приймає дитина;

3) поміж новими завданнями і звичними для дитини способами мислення, поведінки.

Без цих суперечностей неможливий прогрес у психічному розвитку, дитина б зупинилася на досягнутому рівні, бо не мала б стимулу засвоювати те, чого її вчать дорослі і реалії життя.

Подолання одних суперечностей зумовлює появу нових, які спонукають до подальшого вдосконалення діяльності особистості.

Основною суперечністю, що проявляється на всіх етапах життя і по-новому визначає розвиток особистості на кожному з них, Г. Костюк вважав постійне випередження потреб, цілей, прагнень особистості і можливостей ВІДНОСНО їх задоволення певними засобами.

Становлення окремих сторін психіки також породжує немало суперечностей: при переході від перцептивного до осмисленого пізнання дійсності, від нижчих до вищих ступенів розвитку мислення і мовлення, від аналітичного розрізнення ознак, об'єктів до їх синтетичного відображення тощо.

Кризи не є неминучими супутниками психічного розвитку. Неминучі не кризи, а злами, якісні зрушення в розвитку. Насправді криза є свідченням нездійсненого своєчасного зламу, зрушення. їх може зовсім не бути, коли психічний розвиток відбувається не стихійно, а підпорядковується оптимальним, раціональним виховним впливам.

← Предыдущая страница | Следующая страница →