Поделиться Поделиться

Охорона та гаранти права власності на природні ресурси та комплекси. Відповідальність за порушення прав власників та права власності на природні ресурси

Охорона права власності на природні ресурси здійснюється шляхом установлення відповідних правових норм та застосування санкцій до осіб, які не виконують їхніх вимог. Вона здійснюється виключно на основі та згідно до діючого законодавства України.

Важливе значення для охорони права власності на природні ресурси має Конституція України, зокрема, ст. 13, у якій зазначено, що "держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання", ст. 14: "Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави"; ст. 41: "Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним".

Загальні засади охорони права власності знайшли своє відображення в нормативних актах різних галузей права: ст. 321 ЦК України: "Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні"; ст. 147 ГК України: "Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом"; розд. VI КУпАП "Адміністративні правопорушення, що посягають на власність" та низці інших законів України.

Окремі положення відносно охорони права власності на природні ресурси закріплені в екологічному законодавстві, а саме: у статтях 5,11 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"; статтях 153-154 ЗК України; ст. 105 ЛК України та в інших правових нормах екологічного законодавства.

Поділ права на приватне та публічне передбачає охорону прав власності на природні ресурси приватного й публічного характеру. До першого належить цивільно-правовий напрям, котрий забезпечує приватні інтереси; до другого - адміністративно-правовий та кримінально-правовий (забезпечують публічні інтереси). Публічне право охороняє власність за ініціативою влади. Даний напрям правової охорони є проявом виконання державою її обов'язків перед суспільством.

До основних ознак охорони права власності на природні ресурси дозволяється віднести:

1) забезпечувальну діяльність відповідних державних органів;

2) виявлення можливих порушень правового режиму власності, здійснення профілактики правопорушень та притягнення порушників до відповідальності;

3) забезпечення власнику безперешкодного права володіння, користування, розпорядження природним ресурсом, права на дохід та відчуження природного ресурсу, а також визначення законом конкретних додаткових правомочностей.

Охорона прав власності на природні ресурси включає широкий спектр підходів до забезпечення правового режиму об'єктів права власності й захисту прав суб'єктів.

На захист права власності прямо чи опосередковано спрямовані норми багатьох галузей права (цивільного, кримінального, адміністративного та ін.). При цьому вчені зазначають особливість цивільно-правових засобів захисту від інших засобів (кримінально-правових, адміністративно-правових тощо). Специфіка цивільно-правового захисту права власності насамперед полягає в застосуванні таких юридичних способів (ст. 16 ЦК України - визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дій, які порушують право, та ін.), які забезпечують, як правило, усунення перешкод у здійсненні права власності та відновлення майнового становища потерпілого власника за рахунок майнових благ порушника чи іншої зобов'язаної особи.

Серед посягань на право власності на природні ресурси необхідно розрізняти два основних види, а саме: порушення суб'єктивного права власника, тобто тих правомочностей, що відносять власнику; заподіяння шкоди об'єктам природи, що перебувають у власності відповідних суб'єктів (держави, юридичних чи фізичних осіб).

Порушення правомочностей власника природних ресурсів має місце в таких випадках:

- укладення угод з природними ресурсами особою, яка не є їх власником;

- самовільне використання природних ресурсів.

Заподіяння шкоди об'єктам природи має місце у випадках погіршення якісних та кількісних характеристик вищезазначеного об'єкта.

Таким чином, охорону права власності на природні ресурси забезпечують: норми, які забезпечують належність природних ресурсів тим чи іншим суб'єктам, та норми, які встановлюють певні умови реалізації власниками своїх прав (статті 1, 59,66 ЗК України, 7-14 ЛК України та ін.).

Існує три форми охорони права власності на природні ресурси: нормативно-регулятивна (законодавча, нормотворча, правореалізуюча), управлінська (інформаційна, прогностична, еколого-експертна тощо), судова.

Кожна з форм забезпечує відповідний аспект захисту володіння, користування та розпорядження, як правомочностей, що становлять зміст права власності.

Захист права власності забезпечують норми, які встановлюють негативні наслідки для порушників права власності, тобто безпосередньо захищають права власників від протиправних посягань (статті 212 ЗК України, 108-109 Ж України, 47, 48,49 КУпАП). Саме юридична відповідальність становить зміст охорони права власності на природні ресурси. Охорона права власності на той чи інший природний об'єкт є відповідною реакцією на порушення даного права, що може бути різною як за формою, так і за змістом.

Найпоширенішим видом відповідальності за порушення права власності на природні ресурси є адміністративна, що наступає при наявності в діях винних осіб адміністративного правопорушення. Так, розд. VI КУпАП передбачає підстави та порядок притягнення винних осіб за здійснення вчинків, які порушують право власності на відповідні природні об'єкти.

Цивільно-правова відповідальність за порушення права власності на природні ресурси настає звичайно при наявності факту заподіяння майнової шкоди. Тут ідеться, насамперед, про відшкодування збитку, заподіяного викупом чи тимчасовим заняттям природних об'єктів, а також обмеженням прав власника, погіршенням якості природного об'єкта чи приведення його в непридатне для використання за цільовим призначенням стан внаслідок негативного впливу, заподіяного діяльністю інших осіб. Збитки підлягають відшкодуванню власникові у повному обсязі за правилами та нормативами, встановленими відповідним поресурсовим екологічним законодавством. За винятком відшкодування прямого збитку власник природного об'єкта має право на компенсацію втраченої вигоди та не отриманих доходів у вигляді, наприклад, втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва чи витрат по підвищенню родючості грунтів.

Конституція України гарантує право власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватно? власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Кожен мас право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права й свободи від порушень і протиправних посягань.

Загальні гарантії реалізації екологічних прав закріплені у статтях 10 та 11 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Гарантії права власності громадян на природні ресурси можливо розділити на дві групи: гарантії охорони права власності та гарантії захисту права власності. Гарантії охорони - це встановлення меж здійснення прав, їх конкретизація в законодавстві, встановлення заходів стимулювання для реалізації права власності, заходів профілактики та попередження правопорушень. Гарантії захисту - це контроль, встановлення відповідальності винних за порушення прав власників! встановлення заходів відновлення порушених прав власників.

Похожие статьи