Поделиться Поделиться

Система, критерії класифікації покарань, не пов'язаних з позбавленням волі

У сучасний динамічний період розвитку суспільних відносин розробка і вирішення наукових кримінально-правових питань призначення виконання та відбування кримінальних покарань є вельми актуальною проблемою і притягає увагу значної кількості теоретиків та практиків у цій галузі соціальної діяльності.

Необхідно привернути увагу наукових кіл та практики відносно питань системи та класифікації кримінальних покарань за новими Кримінальним, Кримінально-виконавчим кодексами, які мають велике соціальне і правове значення в удосконаленні чинного законодавства і практики діяльності системи кримінальної юстиції України.

Дослідження системи та класифікації кримінальних покарань, формування її в законодавчому полі взагалі бере відповідний початок наприкінці XVIII ст. У різні роки зазначену проблему розробляли Л. В. Багрій-Шахматов, Н. А. Беляев, В. К. Дуюнова, В. А. Клименко, І. Я. Козаченко, М. Й. Коржанський, М. І. Мельник,

B. А. Мисливий, В. І. Осадчий, С. В. Познишев, Н. Д. Сергеєвсь-кий, А. X. Степанюк, Н. О. Стручков, Н. С.Таганцев, В. М. Трубников, Б. С. Утевський, Я. Фойницький, В. Б. Харченко, О. Л. Цвєтінович, А. Д. Чернов, Н. Д. Шаргородський тощо.

Так, професор кримінального права Н.С. Таганцев під системою покарань розумів "сукупність каральних мір даного кодексу в їхній взаємній супідрядності і співвідношенні". Він писав, що встановлення таких сходів має істотне значення як для законодавця, так і для судді, оскільки для законодавця полегшує вибір покарань за окремі діяння згідно до їх значення для правопорядку, а для судді вони створюють можливість порівнювати караність з обставинами окремого злочину і водночас здійснювати перехід від одного виду чи роду покарання до іншого.

Професор І. Я. Фойницький також зробив спробу визначити поняття системи покарань. У цьому зв'язку він писав: "Сукупність каральних мір, що застосовуються в даного народу у певну епоху, утворює його каральну систему чи систему покарань. Коли різні каральні міри побудовані законом у певній послідовності, з допущенням переходу від вищих до нижчих, то виходить поняття "сходів покарань", причому окремі покарання складають їх ступені".

Визначав поняття структурної побудови каральної системи і професорН. Д. Сергеєвський. Він іменував її "сходами покарань", розуміючи під ними таку систему, в якій усі роди покарань, поділені на види і ступені за порівняльною вагою, розташовуються в послідовному порядку ступенів, у формі арифметичної чи геометричної прогресії, так що відношення поміж двома ступенями, що стоять поруч, представляється завжди однаковим, байдуже, відносять дані ступені до одного роду покарань чи до двох різних.

Більш лаконічно говорив про "сходи покарань" професор

C. В. Познишев. На його думку, вони являли собою сукупність каральних мір у їхньому співвідношенні один з одним і мали вид переліку, в якому покарання розміщуються за ступенем їхньої відносної важливості.

Після скасування дуже складного і громіздкого переліку кримінально-правових мір, що передбачалися дореволюційним кримінальним законодавством, вітчизняна кримінально-правова наука відмовилася від терміна "сходи покарань". У радянському кримінальному законодавстві і кримінально-правовій літературі міцно закріпився термін "система покарань".

Розкриваючи його зміст, професор В. С. Утевський вказував, що це "вичерпний перелік покарань з точно встановленими в законі рамками кожного з покарань і з точними санкціями в главах Особливої частини".

Як справедливо помітив М. О. Стручков, системі покарань у науці кримінального права "не поталанило": протягом багатьох десятиліть виклад питання про цю систему зводився до перерахування в підручниках видів покарання із зазначенням деяких елементів їхньої класифікації.

У переважній більшості робіт у галузі теорії покарання проблеми системи покарань розглядалися в традиційному аспекті як проблеми побудови переліку видів покарань в чисто юридичному розумінні. У цьому зв'язку більшість пропонованих визначень поняття системи покарання далекі від досконалості.

Розходження у визначеннях поняття системи покарань, що наводяться у навчальній і науковій літературі з кримінального права, відносно незначні. У сутності своїй більшість визначень зводяться до того, що розглянута система - це встановлений і обов'язковий для судів вичерпний перелік видів покарання, розташованих у визначеному порядку.

Коли співставити визначення системи покарань з філософським розумінням категорії "система", то виявиться, що за минулі десятиліття юристи не тільки не наблизилися, проте й, навпаки, віддалилися від нього. Водночас, коли мова йде про вивчення такого правового явища, як система покарань, системний підхід, що полягає у дослідженні певного об'єкта як системи, представляється правомірним і необхідним.

Таким чином, на сьогодні не існує єдиної думки відносно визначення системи. В нашому випадку варто навести лише деякі з них і виділити системо утворюючі ознаки, що є значимими для такої соціальної категорії, як покарання.

Так, О. Д. Чернов представляє систему покарань як сукупність взаємодіючих і об'єднаних спільністю цілей елементів і ознак, що передбачені кримінальним законом у переліку видів покарань, які характеризують заходи кримінально-правового впливу як кримінальні покарання. О. В. СтарковіС. Ф. Мілюков запропонували визначення системи покарань як сукупності передбачених кримінальним законом видів державного примусу, що знаходяться у відносинах взаємозв'язку, взаємозалежності і взаємозамінності, здатні забезпечити досягнення цілей кари (відновлення соціальної справедливості), загального і спеціального попередження, а також виправлення злочинця, призначаються судом за конкретні злочини, виходячи з принципів кримінального права.

Зазначені визначення вільні від недоліків загальноприйнятого визначення, проте їх не дозволяється прийняти беззастережно через перевантаженість зайвими положеннями і надмірну докладність. По-перше, далеко не всі примусові заходи включені до системи покарань. До того ж у цих визначеннях відсутня пряма вказівка на соціальну зумовленість системи покарань. З огляду на останню причину не дозволяється прийняти і визначення О. Г. Пермінова, котрий розглянув систему покарань як упорядковану цілісність взаємозалежних і взаємопов'язаних видів покарання, встановлених кримінальним законом.

Мабуть, найбільш прийнятним ми вправі вважати визначення, запропоноване О. Л. Цвєтіновичем, згідно до якого система покарань являє собою соціально обумовлену сукупність встановлених законом взаємодіючих певних видів покарання, побудовану в порядку зростання в них обсягу кари. Аналізуючи систему покарань, необхідно констатувати, з одного боку, розмаїтість їх видів, а з іншого - істотні розходження поміж окремими покараннями, що відносяться до їхнього змісту, порядку й умов застосування.

Діюча система покарань, встановлена ст. 51 КК України, що містить 12 видів, фактично складається з двох підсистем: підсистеми покарань, пов'язаних з позбавленням волі, і підсистему покарань, із позбавленням волі не пов'язаних. Для позначення другої підсистеми в офіційних документах, юридичній науці і навчальній літературі використовується дуже різноманітна термінологія. Так, частина II Кримінально-виконавчого кодексу

України містить норми, які визначають порядок і умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. З метою реалізації положень Кримінально-виконавчого кодексу України наказом ДДУПВП і МВС від 3 січня 2002 р. № 3/4 затверджена Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, і здійснення контролю відносно осіб, засуджених до таких покарань.

Важливо наголосити, що низка міжнародно-правових актів містить вказівку на міри, не пов'язані з тюремним ув'язненням (зокрема, Стандартні мінімальні правила ООН відносно мір, не пов'язаних з тюремним ув'язненням (Токійські правила), прийняті резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 45/110 14 грудня 1990 р.), громадські санкції і міри (Європейські правила відносно громадських санкцій і заходів - рекомендація № К (92) 16, прийнята Кабінетом Міністрів Ради Європи 19 жовтня 1992 р.), альтернативні міри покарання, альтернативні санкції, позав'яз-ничні санкції.

З огляду на вищевикладене, на підставі виведеного загального поняття системи покарань, визначаємо систему покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, як соціально обумовлену сукупність передбачених законом взаємодіючих поміж собою основних видів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, побудовану в порядку зростання обсягу кари в них.

Побудова системи покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, здійснюється на основі принципів: законності, гуманізму, демократизму, невідворотності, індивідуалізації, визначеності, економії каральних заходів. Відносно того, які саме види варто включати до системи покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, у правовій літературі немає єдності думок.

Найбільш обґрунтованим було б розглядати систему виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, як таку, що визначена в Особливій частині Частини II КВК України: штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна, обмеження волі, арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

Проте на наш погляд, ця система є недосконалою і потребує доопрацювання. Слушною є думку, що такі види покарань, як арешт і тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, не можуть бути включені до системи виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, через те що: дані види покарань, по-перше, передбачають тримання засудженого в умовах ізоляції та спеціального режиму тримання і охорони, по-друге, на них поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

На нашу думку, арешт як вид покарання може бути визначено, як специфічний вид покарання у виді позбавлення волі. Що стосується покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, то воно, на наш погляд, незабаром набуде іншої форми та змісту, у зв'язку з введенням контрактної військової служби в Україні.

В умовах реформування кримінально-виконавчої системи України розробка системи та класифікації покарання є вельми актуальним завданням, вирішення якого покладено на кримінально-правові науки, які покликані забезпечити їх поглиблене вивчення, а відсутність єдності думок відносно зазначених проблем тільки породжує нові, іноді оригінальні підходи до їх розв'язання.

Розгляд загальних проблем системи НПВ - покарань не буде повним, коли не торкнутися питання критеріїв класифікації цих покарань без класифікації не обходиться жодна з галузей знань. Класифікація - це практичний розподіл явищ, матеріалу, понять у якій-небудь сфері діяльності, галузі знань на частини, класи, категорії, групи, підгрупи, види за певними ознаками. Згідно, класифікація кримінальних покарань - це їхня диференціація (поділ) на великі чи малі групи за тією чи іншою ознакою.

У цілому, перебудова класифікації відіграє важливу роль у розв'язанні проблеми покарання. Для науки це прийом, що не тільки вносить у дослідження систему і порядок, проте і визначає повноту і правильність висновків дослідження. Для законодавця критерії класифікації НПВ - покарань служить допоміжним засобом під час побудови каральних мір у кримінальному законі. Адже законодавцю потрібно мати чітке уявлення про те, чи є доцільним встановлення тих чи інших видів покарання на певний строк чи варто передбачати можливість умовно-дострокового звільнення від покарань і коли так, то від яких конкретно видів, чи є доцільним певні варіанти поєднання покарань, заміна одного покарання іншим тощо.

Практичне значення класифікації кримінальних НПВ -покарань полягає насамперед у через те, що вона відкриває перед судом широкі можливості для суворо диференційованого, індивідуального підходу до призначення кримінальних покарань різним категоріям злочинців з урахуванням їхньої особистості, обставин вчинення злочину, характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння.

Чинне кримінальне законодавство, як і попереднє, не дає єдиної класифікації покарань, а в юридичній літературі це питання дискутується вже багато років. Обмежимося викладенням найбільш поширених і практично значущих варіантів класифікації НПВ - покарань.

1. За особливостями призначення і юридичною значущістю НПВ - покарання підрозділяються на:

- головні, які не можуть приєднуватися до інших покарань, що застосовуються судом (громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі);

- ті, що застосовуються і як головні, і як додаткові (штраф і позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю).

Зазначений розподіл на сьогодні є єдиним прямо зазначеним у кримінальному законі (ст. 52 КК України).

2. Дуже важливою видається класифікація НПВ - покарань за критерієм характеру право обмежень, заподіюваних засудженому, згідно з якими вони підрозділяються на :

-покарання, що обмежують особисту волю засудженого (обмеження волі, арешт, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців);

- покарання майнового характеру (штраф, конфіскація майна);

- покарання, спрямовані на обмеження професійних прав засуджених (позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю);

- покарання, в яких як головним обмеженням є примусова праця (виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, громадські роботи).

Звернення до цього критерію класифікації виглядає обґрунтованим. Зміст покарання, як відомо, незалежно від його виду, справляє вплив на правовий стан засудженого. Кожний вид покарання у першу чергу передбачає обмеження певної групи суб'єктивних прав і свобод: особистої волі, трудових прав, права власності. Однак при цьому необхідно враховувати, що наведена класифікація є значною мірою умовною, через те що жоден вид покарання не зводиться до право обмеження тільки одного характеру.

Так, покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, обмежуючи в основному трудові права засудженого, веде водночас до погіршення його матеріального становища, тобто в остаточному підсумку, до обмеження його права власності тощо, У залежності від юридичного змісту НПВ - покарання дозволяється розділити на пов'язані з виправно-трудовим впливом і не пов'язані з ним.

Дозволяється погодитися з думкою О.Є. Наташева про те, що основними ознаками покарань, пов'язаних з виправно-трудовим впливом, є: їхня тривалість у часі ("відбування"), наявність режиму як певної системи право обмежень і спеціальних правил, а також обов'язкова, тобто забезпечувана державним примусом суспільно корисна праця.

У цьому зв'язку до альтернативних покарань, пов'язаних з виправно-трудовим впливом, варто віднести громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, а також обмеження волі. НПВ - покарання доцільно також розділити в залежності від можливості чи неможливості встановлення на певний строк:

- покарання, що призначаються на суворо визначений термін у межах, встановлених законом (позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, звільнення від відбування покарання з випробуванням);

- покарання, призначувані судом без вказівки терміну, такі, що мають зміст одноактних (штраф).

Законодавець розрізняє НПВ - покарання у залежності від особливостей суб'єктів, якими вони призначаються. При цьому він виділяє дві груп покарань: так звані загальні покарання, що застосовуються до будь-якої особи, і спеціальні покарання, що призначаються лише певному колу осіб.

До спеціальних НПВ-покарань законодавець відносить позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі.

Кваліфікувати покарання не дозволяється й у залежності від того, чи допускається умовно-дострокове звільнення від їхнього відбування. За цією правовою підставою розрізняються покарання, відбування яких передбачає можливість умовно-дострокове звільнення (виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі), і покарання, умовно-дострокове звільнення від відбування яких неможливе (всі інші покарання).

Законодавцем НПВ-покарання розрізняються і в залежності від можливості звільнення від їхнього відбування з випробуванням. Згідно до ст. 75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, а також обмеження волі.

Таким чином, пропонуємо такі критерії покарань за їх видами із зазначенням аргументів їхнього впливу на засудженого.

Покарання у виді позбавлення волі передбачають повну ізоляцію засудженого, при цьому установи виконання покарань можуть максимально реалізувати кару і застосувати до засудженого всі засоби виправлення і ресоціалізації.

Покарання, не пов'язані з позбавленням волі, на наш погляд, мають більше аргументів впливу на виправлення і ресоціалізацію засудженого. Так, відсутність ізоляції засудженого, проте присутність каральної функції з боку кримінально-виконавчої інспекції, дотримання засудженим певних умов відбування покарання, збереження ним певного соціального статусу, сімейних відносин та соціальних зв'язків, професійної кваліфікації, економічна, соціальна та морально-психологічна вигідність, формування у засудженого загальноприйнятих навичок поведінки дозволяє зробити висновок, що зазначеної категорії засуджені мають набагато більше можливостей успішно інтегруватися в суспільство як його повноправні члени.

Кримінально-правова санкція вперше запропонована автором. У процесі характеристики ст. 75 КК України, яка передбачає звільненими від відбування покарань з випробуванням, та аналізу ст. 51 КК України, яка показує, що даний інститут законодавчо не визначений як вид кримінального покарання, пропонується вважати його видом кримінально-правової санкції, що передбачає здійснення за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, соціального контролю.

Таким чином, вищевикладене дозволяє нам, зробити наступні висновки відносно цього питання:

- суди під час призначення таких видів покарань, як позбавлення права обіймати певну посаду чи займатись певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи та під час звільненні від відбування покарання з випробуванням, не завжди враховують особу злочинця та інші обставини (криміногенне зараження, відсутність позитивних соціальних зв'язків, постійного місця проживання та ін.), що суттєво впливає на можливість кримінально-виконавчій інспекції досягти позитивних змін у процесі виправлення та ресоціалізації таких осіб;

- оцінка сучасного стану виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, свідчить про наявність у цій сфері низки нерозв'язаних проблем соціального, правового, кримінологічного та організаційного характеру;

- Кримінально-виконавчий кодекс України у розділі II вперше закріпив та визначив порядок і умови виконання НПВ - покарань.

Узагальнюючи вищевикладене, робимо висновок, що розробка системи та класифікації в умовах сучасних суспільних відносин в Україні, вимагає від кримінально-правових наук поглибленого вивчення як проблеми теоретичного, так і практичного спрямування.

← Предыдущая страница | Следующая страница →