Поделиться Поделиться

Припинення договору доручення

За винятком закінчення строку дії, договір доручення може бути припинений і за особливими підставами. Правовий режим припинення також відображає особливість відносин поміж сторонами. Саме так слід оцінювати специфічні підстави припинення договору, в першу чергу, надане сторонам право припиняти його в односторонньому порядку. Право на немотивовану відмову від договору є особливим нормативно закріпленим правом, яке відрізняє цю договірну конструкцію від усіх інших. І хоч фідуціарність є односторонньою, таке право надається обом сторонам беззастережно (ст. 1008 ЦК). Тільки відносно відносин комерційного представництва: повірена сторона зобов'язана повідомити контрагента не пізніше ніж за місяць до моменту припинення, коли більший термін не встановлено сторонами.

Законодавець, надаючи сторонам право на односторонню відмову від договору, практично встановлює для обох сторін і аналогічні наслідки розірвання договору за таких умов. Йдеться про смерть (припинення діяльності), визнання недієздатним, обмежено дієздатним і безвісти відсутнім. Більше того, цю договірну конструкцію серед інших виділяє також й те, що в нормі закону міститься положення, що, по-перше, право на відмову може бути реалізоване в будь-котрий час і, по-друге, угода сторін про відмову від такого права визнається нікчемною (ст. 1008 ЦК). Смерть повіреного чи ліквідація юридичної особи породжує у спадкоємців повіреного чи у ліквідатора обов'язок повідомити довірителя про припинення договору доручення і вжити всіх заходів, необхідних для збереження майна повіреного.

Певні особливі права й обов'язки можуть пов'язати довірителя і повіреного, коли на виконання договору видавалася довіреність, проте була скасована. Наслідки такого скасування слід шукати у ст. 249 ЦК України. Ця стаття покладає на особу, яка уповноважувала іншу, повідомити про це повіреного, а також третіх осіб, відносно яких повірений повинен був вчинити юридичні дії. Аналогічний обов'язок був зазначений серед обов'язків спадкоємців чи ліквідаторів. Більше того, коли на момент смерті повіреного строк довіреності також не сплив, то повірений повинен повернути довіреність довірителю. Вищенаведене правило введене з метою захисту при реалізації представницьких відносин інтересів третіх осіб. Проте не слід погоджуватися з тим, що припинення довіреності означає втрату повіреним усіх своїх повноважень на виступ від імені довірителя відносно третіх осіб.

Особливістю цього договору, що виділяє його з-поміж інших, є також те, що припинення договору доручення будь-якою із сторін, за загальним правилом, не тягне за собою як наслідок відшкодування збитків, які можуть бути завдані таким припиненням у протилежної сторони. Винятком із цього правила є випадки, коли повіреним виступає комерційний представник. У такому разі вимагати відшкодування збитків має право будь-яка сторона. Підлягають відшкодуванню також збитки, які виникли у зв'язку з тим, що повірений відмовився виконувати доручення в умовах, коли довіритель був позбавлений можливості по-іншому забезпечити свої інтереси.

Норми, які регулюють договір доручення, дозволяють сторонам укласти безоплатний договір доручення (ст. 1002 ЦК). Яка ж структура збитків при настанні цивільно-правової відповідальності за безоплатними договорами? У питаннях відповідальності сторін за розірвання такого договору слід звернутися до загальних норм про надання послуг. Згідно до положень ст. 906 ЦК "збитки, завдані невиконанням чи неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, коли інший розмір відповідальності виконавця не встановлений в договорі". Відносно відповідальності замовника, то згідно до ст. 904 ЦК у випадку невиконання чи неналежного виконання договору про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Через те поділ ціни в договорі доручення на фактичні витрати й оплату послуг має особливе значення з огляду на можливий його безоплатний характер. Питання про сплату винагороди ускладнюється, коли доручення залишається невиконаним у повному обсязі. Вирішення питання про оплату буде залежати від причин, через які доручення не виконане повністю. Закон регламентує тільки випадки дострокового припинення договору без вини повіреного. У такому випадку довіритель зобов'язаний сплатити повіреному співрозмірну плату та відшкодувати понесені витрати. Коли довіритель за власним бажанням відмовляється від договору, то він не має права на відшкодування збитків, за винятком випадків комерційного представництва (ст. 1009 ЦК).

Коли за договором доручення на довірителя був покладений обов'язок забезпечити повіреного необхідними засобами для виконання доручення, то відмова їх надати може розцінюватися як прагнення припинити договір. Чи будуть використовуватися механізми договірної відповідальності при пошкодженні чи втраті цих предметів, оскільки умови користування ними виходять за межі предмета договору про надання послуг? Безперечно, так. Слід зазначити, що закріплення умови про передачу в користування певних засобів, які відносять кредитору, є проявом договірної свободи, яка дозволяє сторонам включати в одне зобов'язання елементи інших видів чи типів договорів. Умова про передачу майна кредитора посереднику для використання з метою здійснення посередницької діяльності є елементом договору найму. Проте, незважаючи на це, динаміка таких умов відбувається у межах єдиного договірного зобов'язання, через те відсутні будь-які підстави вести мову про застосування правил про деліктну відповідальність.

← Предыдущая страница | Следующая страница →