Поделиться Поделиться

Обставини, що виключають міжнародну протиправність

У міжнародному праві склалися норми, що містять перелік обставин, наявність яких дає захист від посилання на порушення міжнародно-правового зобов'язання. Вони застосовуються до будь-якого МПД, не анулюють і не припиняють зобов'язань, проте дозволяють тимчасово, до зникнення обставин, ухилитися від їх виконання.

У главі V Проекту подано всі обставини, які визнають на даний момент загальним міжнародним правом: згода, самозахист, контрзаходи, форс-мажор, стихійне лихо, стан необхідності.

Юридично дійсна згода держави на скоєння конкретного діяння іншою державою виключає протиправність цього діяння відносно першої держави. Виключення протиправності здійснюється тією мірою, якою була надана відповідна згода держави. Під юридично дійсною згодою розуміють згоду, що надана компетентною особою (котра має делеговані державою повноваження на надання відповідної згоди) і яка не є недійсною (наданою у результаті примусу чи в силу інших факторів).

Протиправність поведінки виключають, коли це діяння є законним заходом самозахисту, що прийнятий згідно до ст. 51 Статуту ООН. Самозахист, однак, не виключає протиправності поведінки стосовно певних видів зобов'язань. Це стосується міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права. Термін "законний" означає, що такі дії повинні відповідати зобов'язанням повної стриманості, що застосовують у разі збройного конфлікту, а також вимогам співрозмірності та необхідності.

Не є протиправним діяння держави стосовно іншої тією мірою, в якій це діяння є контрзаходом, причому у зв'язку а протиправним діянням іншої держави. Контрзаходи є одним із видів міжнародного примусу, що застосовують з метою впливу на державу-порушницю відносно припинення протиправної поведінки та відшкодування шкоди. Умови правомірного застосування контрзаходів визначені в гл. II ч. З Проекту.

Протиправність поведінки держави виключають, коли це діяння обумовлено форс-мажором, котрий у міжнародному праві - це прояв непереборної сили чи непередбаченої події, що не піддаються контролю із боку держави та які зробили за цих обставин виконання зобов'язань матеріально неможливим. Держава не може посилатися на форс-мажорну ситуацію, коли вона обумовлена, цілком чи частково, її власною поведінкою чи коли держава прийняла на себе ризик виникнення такої ситуації. Термін "непереборна сила" означає таку перепону, якому держава не могла подолати власними силами чи якої вона не могла уникнути. Причому непереборна сила чи непередбачена подія мають бути пов'язані з матеріальною неможливістю виконання зобов'язання. Це можуть бути як події (несприятливі погодні умови, землетрус, посуха, паводок), так і дії (втрата контролю над частиною території, руйнування в результаті військових дій іншої держави). Форс-мажор не охоплює ситуації, що могли тільки ускладнити виконання зобов'язань, наприклад, політичну чи економічну кризу.

Протиправність поведінки держави виключається, коли у виконавця таких дій не було в ситуації стихійного лиха іншого розумного способу врятувати своє життя чи життя довірених йому осіб. На ситуацію стихійного лиха не дозволяється посилатися, коли вона обумовлена цілком чи частково поведінкою відповідної держави чи коли діяння особи створить також більшу небезпеку. На практиці ця норма застосовується, наприклад, коли повітряні чи морські судна через погані погодні умови чи технічні несправності потрапляли на територію іншої держави чи коли здійснювався непередбачений викид забруднюючих речовин тощо.

Держава має право, згідно з нормою загального міжнародного права, посилатися на стан необхідності як на обставину, що виключає протиправність у таких випадках: коли це е єдиним шляхом захисту суттєвого інтересу від більшої чи неминучої небезпеки і не завдає серйозної шкоди суттєвому інтересу держави чи держав, відносно яких існує міжнародне зобов'язання, чи міжнародному співтовариству у цілому. Навіть за таких обставин посилання на стан необхідності неможливе, коли конкретне міжнародно-правове зобов'язання виключає можливість такого посилання чи коли держава сприяла виникненню стану необхідності. Стаття 25 не стосується випадків, коли відповідну поведінку регулюють загальні норми міжнародного права. Особливе значення це має у зв'язку з нормами відносно застосування сили та нормами про "військову необхідність". Правомірність такої поведінки повинна визначатися згідно до Статуту ООН.

Посилання на обставину, що виключає протиправність поведінки, не може слугувати виправданням для порушення імперативних норм міжнародного права (котрі віднайшли чітке визнання міжнародним співтовариством), до яких відносять заборони відносно агресії, геноциду, рабства, расової дискримінації, злочинів проти людства, тортур, перешкод відносно реалізації права на політичне самовизначення.

← Предыдущая страница | Следующая страница →