Поделиться Поделиться

Центральна і Південна Америка, Карибський басейн

Карибський регіон є транзитним регіоном відносно поширення наркотиків із країн Латинської Америки до США, а також місцем розміщення офшорних банків і фінансових інститутів. Навіть у країнах, де існують нормативні документи, спрямовані на боротьбу з відмиванням коштів, одержаних злочинним шляхом, ліберальні правила запроваджені при реєстрації підприємств і висока ділова активність у вільних економічних зонах роблять їх досить привабливими для таких діянь.

Законодавство про банківську таємницю охороняє корпорації і трасти, а державні органи не вимагають постійного звіту про операції на суму понад 10 тис. дол. США. Злочинці можуть придбавати товари у вільній економічній зоні і потім продавати їх на 70-80% дешевше місцевим торговцям, що звільнені від митного огляду. "Відмиті" доходи розміщуються на депозит у банку, розташованому на території зони, і потім переводяться на рахунки, відкриті на підставних осіб у своїй країні. Для відмивання коштів іноді використовуються банки, відкриті у вільних зонах злочинними синдикатами з цією метою.

Близький Схід і Африка

По даному регіону існує досить обмежена інформація, проте, без сумніву, проблема відмивання коштів у регіоні існує. Так, у країнах Перської затоки проблемним є розвиток підпільного банківського бізнесу "хавала" і використання ринку золота для відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом.

Лише окремі країни цього регіону запроваджують певні заходи для протидії відмиванню коштів. У квітні 1996 р. Кіпр прийняв Акт про протидію "відмивання" незаконно отриманих доходів, що значно розширив перелік джерел "брудних" коштів, які можуть вилучати правоохоронні органи, а також заснував спеціальний орган, відповідальний за це. Уряд Ізраїлю в березні 1996 р. розробив законопроект, у якому відмивання коштів, отриманих у результаті здійснення тяжких злочинів, визнається злочином. У Лівані розроблено ряд нормативних документів у цій сфері, проте наразі система державних заходів сформована з окремих правил, що вимагають ідентифікації клієнтів, повідомлення про підозрілі операції, які до того ж стосуються лише банків.

У країнах Південної та Східної Африки набули поширення такі методи відмивання коштів, як купівля і перепродаж матеріальних цінностей, контрабанда готівки, придбання нерухомості (казино, фешенебельні готелі тощо), створення "кишенькових" банків. Використовуються й обмінні пункти, діяльність яких практично не регулюється. У процесі відмивання коштів у Південній Африці використовують золото і діаманти. Найбільше втягнута в даний процес Нігерія. У більшості ж африканських країн не існує державної політики в цій сфері. Єдине, що вони намагаються обмежувати, - це обіг наркотиків, особливо в Зімбабве, Танзанії і ПАР.

Російська Федерація

Головним підсумком боротьби російської влади з тіньовим обігом є створення повноцінного правового фундаменту даної діяльності. Центральне місце з-поміж правових документів, що стосуються даної сфери, належить Федеральному законові від 7 серпня 2001 р. "Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом". Він складається з п'яти глав і 17 статей, що розкривають мету закону, сферу його застосування, головні поняття, що використовуються законодавством. Згідно до закону діяльність у сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, включає три головних напрями: запобігання відмиванню коштів, організація діяльності у протидії легалізації кримінальних доходів і міжнародне співробітництво в боротьбі з відмиванням коштів.

Закон формулює заходи, спрямовані на протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, називає організації, що здійснюють операції з коштами чи іншим майном, перелічує операції з коштами чи іншим майном, що підлягають обов'язковому контролю. У законі зафіксовані також обов'язки організацій, що здійснюють операції з коштами чи іншим майном.

Документ передбачає організацію протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, у ньому говориться про функції спеціального уповноваженого органу, що веде цю роботу, і про процедури надання інформації і документів.

Майже половина статей закону присвячена регламентації питань міжнародного співробітництва в сфері боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом. Вони регулюють обмін інформацією і міжнародною правовою допомогою, питання визнання вироку (рішення), винесеного судом іноземної держави, і питання видачі і транзитного перевезення злочинців.

Заключні статті закону присвячені відповідальності за його порушення, питанням прокурорського нагляду, оскарження дій уповноваженого органу і його посадових осіб, а також встановлюють дату набрання чинності законом і приведення численних правових актів у відповідність з ним.

З прийняттям Федерального закону "Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" було прийнято Федеральний закон "Про внесення змін і доповнень у законодавчі акти Російської Федерації в зв'язку з прийняттям Федерального закону "Про протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом". Федеральний закон "Про ринок цінних паперів" був доповнений положеннями, що встановлюють відповідальність професійних учасників ринку цінних паперів у випадку кількаразового порушення ними протягом одного року законодавства Російської Федерації про цінні папери. Доповнення, що були внесені до Федерального закону "Про банки і банківську діяльність", були спрямовані на уточнення повноважень Центрального банку в сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. За винятком того, редакція ст. 26 про банківську таємницю була скоригована таким чином, аби уповноважений орган міг отримувати від кредитних установ необхідну йому інформацію.

Не менш важливе місце, ніж Федеральний закон 2001 р., серед джерел права відносно фінансового моніторингу посідає Указ Президента РОЦІ № 1263 від 1 листопада 2001 р. "Про уповноважений орган у протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", що регламентує роботу Комітету з фінансового моніторингу. Згідно до Указу Комітет є органом федеральної виконавчої влади, уповноваженим вживати заходів у протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, визначається також координаційна діяльність у цій сфері інших федеральних органів виконавчої влади. Указ визначив завдання Комітету й встановив його підзвітність Міністерству фінансів РОЦІ.

На виконання президентського Указу вийшли урядові постанови від 26 листопада 2001 р. "Питання Комітету Російської Федерації відносно фінансового моніторингу" і від 2 квітня 2002 р. "Про затвердження Положення про Комітет Російської Федерації відносно фінансового моніторингу".

Влітку 2002 р. завершилося юридичне оформлення периферійних органів фінансового моніторингу. Був виданий наказ Комітету з фінансового моніторингу (КФМ) № 41 від 1 липня 2002 р. "Про затвердження Положення про територіальні органи КФМ Росії і схеми їхнього розміщення".

До числа основних завдань КФМ Росії, зокрема, відносять:

- збір, обробка й аналіз інформації про операції з грошовими коштами чи іншим майном, що підлягають контролю згідно до законодавства Російської Федерації;

- створення єдиної інформаційної системи і ведення федеральної бази даних у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- направлення відповідної інформації до правоохоронних органів згідно з їх компетенцією за наявності достатніх підстав, які свідчать про те, що операція, угода пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Органи державної влади Російської Федерації, органи державної влади суб'єктів Російської Федерації й органи місцевого самоврядування, а також Центральний банк Росії зобов'язані надавати уповноваженому органу інформацію і документи, необхідні для здійснення його функцій (за винятком інформації про приватне життя громадян), у порядку, встановленому урядом Російської Федерації.

Причому в Законі підкреслюється, що надання запиту уповноваженого органу інформації і документів органами державної влади Російської Федерації, органами державної влади суб'єктів Російської Федерації, органами місцевого самоврядування і Центральним банком Російської Федерації з метою і порядком, що передбачені Законом, не є порушенням службової, банківської, податкової і комерційної таємниці.

Згідно до Федерального закону "Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" до заходів, спрямованих на протидію легалізації (відмиванню) доходів належить: обов'язкова процедура внутрішнього контролю; обов'язковий контроль; заборона на інформування клієнтів і інших осіб про прийняті заходи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також інші заходи, вжиті згідно до федеральних законів.

Приблизно в даний само період з'явилися постанова уряду Російської Федерації від 14 червня 2002 р. "Про затвердження Положення про надання інформації і документів Комітетові Російської Федерації відносно фінансового моніторингу органами державної влади Російської Федерації, органами державної влади суб'єктів Російської Федерації й органами місцевого самоврядування" і розпорядження уряду Російської Федерації від 17 липня 2002 р. "Рекомендації з розробки організаціями, що здійснюють операції з коштами чи іншим майном, правил внутрішнього контролю з метою протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом". Вони визначили єдиний підхід до розробки російськими організаціями правил внутрішнього контролю, здійснюваного для протидії відмиванню коштів. Необхідність появи такого документа давно назріла, оскільки різні організації виробляли свої рекомендації в цій сфері і документи не завжди були взаємоузгодженими.

При визначенні ознак операцій з коштами чи іншим майном, що повинні підлягати обов'язковому контролю, законодавець керувався двома критеріями: розмірами угоди і її характером. Виходячи з цього, Закон пропонує піддавати обов'язковому контролю операції з коштами чи іншим майном, коли сума, на якому вона відбувається, дорівнює чи перевищує 600000 рублів, а за своїм характером такими операціями є:

- зняття з рахунку чи зарахування на рахунок юридичної особи коштів у готівковій формі у випадках, коли це не обумовлено характером його господарської діяльності;

- обмін банкнот одного номіналу на банкноти іншого номіналу;

- внесення фізичною особою до статутного фонду організації коштів у готівковій формі;

- зарахування чи переказ на рахунок коштів, надання чи одержання кредиту (позики), операції з цінними паперами у випадку, коли хоча б однією із сторін є фізична чи юридична особа, що має згідно реєстрацію, місце проживання чи місце перебування в державі, у якій не передбачене розкриття інформації при проведенні фінансових операцій, чи коли однією із сторін є особа, що має рахунок у банку, зареєстрованому у такій країні. Перелік таких держав (територій) визначається урядом Російської Федерації за узгодженням з Центральним банком Російської Федерації на основі переліків, затверджених міжнародними організаціями, які займаються протидією легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- відкриття внеску (депозиту) на користь третіх осіб з розміщенням на ньому коштів у готівковій формі;

- переказ грошових коштів за кордон на рахунок, відкритий на анонімного власника, і надходження коштів із-за кордону з рахунку, відкритого на анонімного власника;

- розміщення цінних паперів, дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів чи інших цінностей у ломбардах;

- виплата фізичній особі страхового відшкодування чи отримання від нього страхової премії відносно страхування життя й інших видів накопичувального страхування і пенсійного забезпечення.

Відомості про операції з коштами чи іншим майном, що підлягають обов'язковому контролю, подаються до уповноваженого органу організаціями, що здійснюють операції з коштами чи іншим майном. До них Закон відносить кредитні організації, професійних учасників ринку цінних паперів, страхові і лізингові компанії, організації поштового, телеграфного зв'язку й інші некредитні організації, що здійснюють переказ коштів, а також ломбарди.

Організації, що здійснюють операції з коштами чи іншим майном, зобов'язані:

- ідентифікувати особу, що здійснює операції з коштами чи іншим майном, що підлягають обов'язковому контролю;

- документально фіксувати і подавати до уповноваженого органу не пізніше робочого дня, що настає за днем здійснення операції, відомості про операції з грошовими коштами чи іншим майном, які підлягають обов'язковому контролю;

- подавати до уповноваженого органу за його письмовим запитом інформацію як стосовно операцій, що підлягають обов'язковому контролю, так і стосовно інших зазначених у Законі операцій.

Водночас, з метою запобігання легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, Закон зобов'язує організації, що здійснюють операції з коштами чи іншим майном, розробляти правила внутрішнього контролю і програми його здійснення, призначати спеціальних посадових осіб, відповідальних за дотримання цих правил і реалізацію програм, а також проводити інші внутрішні організаційні заходи із зазначеною метою.

У випадку, коли у працівників організації, що здійснює операції з коштами чи іншим майном, виникають підозри, що які-небудь операції здійснюються з метою легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, ця організація зобов'язана направляти до уповноваженого органу відомості про такі операції незалежно від того, відносять чи не відносять вони до операцій, що підлягають обов'язковому контролю згідно до закону.

Документи, що підтверджують відомості про операції і клієнтів, а також копії документів, необхідні для ідентифікації особи, підлягають збереженню не менше п'яти років.

Кредитним організаціям забороняється відкривати рахунки на анонімних власників, тобто без подання документів, необхідних для ідентифікації фізичної чи юридичної особи. Працівники організацій, що представляють відповідну інформацію до уповноваженого органу, не вправі інформувати про це клієнтів цих організацій чи інших осіб.

Одним з обов'язкових елементів протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, виступає наявність заходів внутрішнього контролю. У зв'язку з цим закон зобов'язує організації, що здійснюють операції з коштами чи іншим майном, розробляти і вводити правила внутрішнього контролю на базі рекомендацій, підготовлених урядом і Центральним банком Росії. Центральний банк ввів такі рекомендації вказівкою від 28 листопаду 2001 р. № 137-Т "Про рекомендації з розробки кредитними організаціями правил внутрішнього контролю з метою протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом".

Згідно до цього нормативного акта система заходів внутрішнього контролю, що здійснюється з метою протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, спрямована на забезпечення інтересів стабільності банківської системи Російської Федерації, її захисту від проникнення злочинних капіталів, ґрунтується на міжнародному досвіді, Сорока рекомендаціях FATF і Базельського комітету з банківського нагляду, є частиною системи внутрішнього контролю в кредитних організаціях та здійснюється згідно з Федеральним законом "Про банки і банківську діяльність".

Основним принципом розробки правил внутрішнього контролю з метою протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, є забезпечення участі всіх співробітників кредитної організації незалежно від обійманої посади в межах їхньої компетенції у виявленні операцій, що підлягають обов'язковому контролю, і інших операцій з коштами чи іншим майном, пов'язаних із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Відповідальним за організацію в кредитній організації протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, є керівник кредитної організації.

Правила внутрішнього контролю з метою протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, розробляються з урахуванням необхідності збереження конфіденційності відомостей про внутрішні документи кредитної організації, про рахунки і внески клієнтів кредитної організації, про клієнтів і їхні операції, а також інших відомостей, обумовлених кредитною організацією.

Програми здійснення внутрішнього контролю повинні містити питання ідентифікації і вивчення кредитною організацією своїх клієнтів; виявлення в діяльності клієнтів операцій, що підлягають обов'язковому контролю, і інших операцій з коштами чи іншим майном, пов'язаних із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом; перевірки інформації про клієнта та його операції для підтвердження обгрунтованості чи спростування підозр здійснення клієнтом легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; документального фіксування інформації.

Причому в Рекомендаціях підкреслюється, що кредитній організації не рекомендується встановлювати кореспондентські відносини, коли її кореспондентом не здійснюються заходи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

У вересні 2002 р. Державна дума РОЦІ прийняла в другому читанні законопроект про внесення змін і доповнень у Федеральний закон "Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом". Даний проект включає низку доповнень, спрямованих на припинення надходження коштів на підтримку тероризму.

Згідно до Закону, котрий в остаточному читанні був прийнятий Державною думою 27 вересня і схвалений Радою Федерації 16 жовтня 2002 р., кредитні організації в деяких випадках вправі відмовитися від укладання договору з фізичною чи юридичною особою, зокрема, коли стосовно даної особи є відомості про участь у терористичній діяльності.

Прийняті доповнення до Закону дозволяють банкам заморожувати на два дні рахунки клієнтів, запідозрених у пособництві тероризмові. Свої підозри банк зобов'язаний повідомити в Комітет Російської Федерації відносно фінансового моніторингу. Дотепер так звана фінансова розвідка не могла вживати заходів оперативного характеру (наприклад, припиняти рух коштів відносно рахунків), передаючи всі зібрані матеріали в правоохоронні органи. Однак активізація тероризму в Росії й у світі змусила розширити її повноваження.

За винятком того, новий Закон значно розширює інституціональний простір, на якому відслідковуються шляхи руху "брудних" коштів. Дотепер Комітет з фінансового моніторингу збирав інформацію переважно від банків. Зараз він зможе взяти під контроль діяльність інвестиційних фондів і недержавних пенсійних фондів, продаж дорогоцінних металів і виробів із золота.

З-поміж найважливіших підзаконних актів дозволяється назвати низку документів Центрального банку: положення № 160-п від 28 листопада 2001 р. "Про порядок здійснення Банком Росії контролю за виконанням кредитними організаціями федерального Закону "Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом"; вказівка Банку Росії № 1050-у від 14 листопада 2001 р. "Про встановлення граничного розміру розрахунків готівкою в Російській Федерації поміж юридичними особами"; лист Банку Росії № 87-т від 10 липня 2001 р. "Про рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду" тощо.

Наприкінці лютого 2001 р. Національна асоціація учасників фондового ринку (НАУФР) обнародувала перелік правил, що вона рекомендує учасникам ринку для протидії відмиванню коштів.

Згідно до чинного законодавства російські державні органи співпрацюють з міжнародними і національними структурами у сфері протидії легалізації коштів. Глава IV Федерального закону "Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" присвячена питанням регламентації й організації міжнародного співробітництва в цій сфері.

Закон регулює три великі сфери міжнародної правової взаємодії в розглянутій сфері: обмін інформацією і правовою допомогою; визнання вироку (рішення), винесеного судом іноземної держави; видачу і транзитні перевезення.

Органи влади Російської Федерації, що здійснюють діяльність, пов'язану з протидією легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, згідно до міжнародних договорів співпрацюють з компетентними органами іноземних держав на стадіях збору інформації, попереднього розслідування, судового розгляду і виконання судових рішень.

Вони надають відповідну інформацію компетентним органам іноземних держав за їх запитами чи за власною ініціативою в порядку і на підставах, що передбачені міжнародними договорами. Передача компетентним органам іноземної держави інформації, пов'язаної з виявленням, вилученням і конфіскацією доходів, одержаних злочинним шляхом, здійснюється в через те випадку, коли вона не завдає шкоди інтересам національної безпеки Російської Федерації і може дозволити компетентним органам даної держави розпочати розслідування чи сформулювати запит. Інформація, пов'язана з виявленням, вилученням і конфіскацією доходів, отриманих злочинним шляхом, надається на запит компетентного органу іноземної держави за умови, що вона не буде використана без попередньої згоди відповідних органів державної влади Російської Федерації, що надали її з метою, не зазначеною у запиті.

Органи влади Російської Федерації направляють у компетентні органи іноземних держав запити про надання необхідної інформації і дають відповіді на запити, зроблені зазначеними компетентними органами в порядку, передбаченому міжнародними договорами. Органи державної влади, що направили запит, забезпечують конфіденційність наданої інформації і використовують її лише з метою, зазначеною у запиті. Витрати, пов'язані з виконанням зазначених запитів, відшкодовуються згідно до міжнародних договорів.

← Предыдущая страница | Следующая страница →