Поделиться Поделиться

Оспорювані (заперечні) правочини та їх види

Коли недійсність правочину прямо не встановлена законом, проте один із учасників чи інша зацікавлена особа заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним, тобто оспорюваним чи відносно недійсним правочином (п. З ст. 215 ЦК України).

Переважна більшість оспорюваних правочинів - це правочини з вадами волі, тобто один із учасників правочину відтворює не свою волю, а волю іншої особи. Законодавець передбачає підстави для оскарження правочину з причини неповноцінності волі особи, яка вчиняла правочин. Виділення таких понять, як воля та волевиявлення, є результатом їх правового аналізу. Проте такий розподіл базується лише на теоретичних знаннях, які позбавлені конкретності. Єдність волі та волевиявлення - обов'язкова умова дійсності правочину.

Правочини з вадами волі дозволяється поділити на такі: 1) вчинені без внутрішньої волі; 2) внутрішня воля яких сформувалася недостатньо.

Без внутрішньої волі вчиняються правочини під впливом насильства чи погроз, у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою, а також дієздатною особою, яка в момент вчинення правочину не усвідомлювала значення своїх дій чи не могла керувати ними. У таких випадках волевиявлення потерпілої сторони не відповідає її волі чи вона взагалі позбавлена можливості діяти за своєю волею та у своїх інтересах. Такі правочини, що вчинені під впливом насильства чи погроз, у результаті зловмисної згоди представника однієї сторони з іншою, можуть бути визнані судом недійсними за позовом потерпілих.

До оспорюваних правочинів, внутрішня воля яких сформувалась недостатньо, відносять правочини, вчинені під впливом помилки (омани), обману (обдурювання, ошукання), та кабальні правочини (вчинені під впливом тяжких обставин).

Залежно від підстав недійсності ЦК України визначає такі види оспорюваних правочинів:

1) вчинений юридичною особою, якого вона не мала права вчиняти (ст. 227 ЦК України);

2) вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (п. 2 ст. 222 ЦК України);

3) вчинений фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності (п. 2 ст. 223 ЦК України);

4) вчинений дієздатною фізичною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (чи) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України);

5) вчинений під впливом помилки (ст. 229 ЦК України);

6) вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК України);

7) вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК України);

8) вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою (ст. 232 ЦК України);

9) вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України).

Підстави недійсності правочинів передбачають також інші кодекси та закони України, зокрема, Господарський кодекс України, Сімейний кодекс України, Земельний кодекс України, закони України "Про оренду землі", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом" '.

До правочинів, що вчинені без внутрішньої волі на вчинення правочину, відносять такі:

1. Правочини, вчинені під впливом насильства чи погроз.

Насильство - це протиправна фізична чи психічна дія на особу шляхом завдання страждань їй чи її близьким з метою примусити до вчинення правочину з вигодою для зацікавленої сторони. Насильство може бути вчинене як контрагентом, так і третьою особою. Не обов'язково, щоби контрагент сам здійснював фізичну дію (побої, катування), достатньо, щоби він знав про це та використовував цю обставину на свою користь.

Погроза - протиправна дія, що створює у особи, яка вчиняє правочин, уяву про реальну можливість заподіяння їй суттєвої психічної чи фізичної шкоди. Погроза - це протиправна психічна дія, що спрямована на іншого учасника правочину, шляхом залякування про завдання їй чи її близьким матеріальної чи моральної шкоди. Для запобігання цього потерпілий змушений вчинити правочин, що є волевиявленням за відсутності внутрішньої волі. Погроза, здатна осудити правочин, має бути суттєвою.

Обов'язковою умовою визнання погрози суттєвою є її реальність - дійсна можливість завдання значної шкоди учаснику правочину чи його близьким. Не має значення, правомірними чи неправомірними діями погрожують учаснику правочину (наприклад, заявою до міліцій сповіщенням до податкової інспекції), оскільки дані дії використовуються в якості погрози та заперечують дійсність правочину. Єдиним винятком є погроза правомірною дією, що призводить до того ж результату, що і правочин, вчинений під впливом погроз. Наприклад, вимога учасника загальної власності про виділення долі під погрозою пред'явлення позову про розподіл загального майна. У такому випадку погроза є несуттєвою.

Для недійсності правочину, вчиненого під впливом погрози, не має значення надходить вона від контрагента чи від сторонніх осіб. В останньому випадку не є важливим, чи відомо було одному із його учасників, що до іншого застосовувалась погроза. Це може мати значення при визначенні правових наслідків. Також немає значення і те, погроза спрямована на учасника правочину чи на іншу особу, інтереси якої йому настільки важливі, що він готовий вчинити небажаний для себе правочин.

2. Правочини, вчинені у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою.

Такий випадок може мати місце при невідповідності волі особи, яка вчиняє правочин, волевиявленням, вираженим через представника. Представник може спотворювати волю особи, якому він представляє у своїх цілях чи в інтересах контрагента (наприклад, продаж представником будинку за зниженою ціною за винагороду від покупця). Представник не виражає власну волю, а його завдання полягає в через те, щоби донести до контрагента волю того, кого він представляє'. Зловмисна домовленість представника однієї сторони з іншою полягає у згоді про вчинення правочину на шкоду особи, якому представляють, і одночасно на користь контрагента та представника (наприклад, продаж майна повіреним продавцем за меншою ціною за винагороду від покупця).

3. Правочини, вчинені дієздатною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлює значення своїх дій та (чи) не керує ними, а також обмежено дієздатною особою.

Ця категорія правочинів також належить до тих, які вчиняються з наявним волевиявленням та відсутністю внутрішньої волі. Дані правочини відрізняються від правочинів недієздатних осіб тим, що вчиняються дієздатними особами, однак внаслідок алкогольного чи наркотичного сп'яніння чи іншого стану психіки дані особи не можуть свідомо розуміти характер правочину та його наслідки.

Суб'єктом таких правочинів може бути повнолітня та дієздатна особа, а також неповнолітні від 14 до 18 років та обмежено дієздатні, які можуть вчиняти правочини самостійно, коли в момент вчинення правочину вони перебували у важкому стані. Хвороблива поведінка може різнитися ступенем важкості вираження у різних хворих та у різні періоди перебігу хвороби. Таким чином, виявлені психічні розлади не завжди виключають здатність хворого відповідати чи не відповідати за свої дії, тобто керувати ними. Дослідження цього фактора належить до компетенції судово-психіатричної експертизи, яка повинна встановити стан особи в момент вчинення правочину при виникненні спірних питань (дієздатна, обмежено дієздатна, недієздатна чи дієздатна особа, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не керувала ними).

До оспорюваних правочинів відносять правочини, внутрішня воля яких сформувалася неправильно, тобто вони вчинені за несприятливих обставин формування волі, що є підставою для визнання їх недійсними.

4. Під впливом помилки.

В юридичному значенні помилкою називається неправильне уявлення про предмет правочину, його зміст, суб'єктів, факти та обставини, що виникли в момент укладення правочину.

У теорії цивільного права традиційно розрізняють такі види помилок: 1) помилка стосовно змісту правочину; 2) помилка стосовно предмета правочину; 3) помилка стосовно суб'єктів правочину; 4) помилка стосовно обставин, що виникли при вчиненні правочину.

Волю учасника правочину визначає відсутність знань відносно предмета, змісту, суб'єктів правочину чи помилкове уявлення про обставини, що виникли в момент його вчинення. Якби особа мала зазначені вище знання та справжнє уявлення, то вона б не здійснила даної дії чи здійснила би інакше.

Помилкове уявлення про правочин в цілому чи його головні елементи визнається оманою. Омана може виникнути в особи, яка вчиняє правочин чи в результаті її власних асоціацій та уявлень про факти та обставини, пов'язані з правочином, чи внаслідок введення її в оману іншою стороною, яка не має на це наміру і не отримує від цього користі. Такі випадки мають місце переважно при вчиненні правочинів, предметом яких є творчий набуток, що потребує спеціальних знань. Наприклад, згідно з договором купівлі-продажу цінної картини і покупець, і продавець може помилятися, вважаючи оригіналом картину-підробку. Кожен з них може вимагати визнання правочину недійсним. Омана (невідання)- це поняття відносне, через те в кожному конкретному випадку слід визначити, якому оману вважати суттєвою, бо тільки існування омани може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Виникненню помилки може сприяти недомовленість, відсутність певної обачливості, іноді самовпевненість учасників правочину чи дія третіх осіб. Помилка також впливає на формування волі учасників правочину, однак, на відміну від обману, помилка не є результатом навмисних цілеспрямованих дій іншого учасника правочину.

5. Під впливом обману.

Обман - це навмисне введення іншої особи в оману шляхом неправдивої заяви, обіцянки, а також навмисного мовчання про факти, що можуть вплинути на вчинення правочину та створення помилкового уявлення про правочин і його елементи.

Обман може бути спрямований не лише на спотворення уявлення про правочин, його елементи, вигідність тощо, проте й стосуватись обставин, що знаходяться за межами правочину, наприклад, мотиву та мети. Дії недобросовісного контрагента можуть виявлятися як в активних діях (наприклад, повідомлення неправдивих відомостей, пред'явлення фальшивої довідки про вартість чи ремонт речі), так і в пасивних (бездіяльність, замовчування підрядчиком дефекту виробу, непред'явлення повної документації тощо). Обман повинен стосуватись суттєвих моментів формування внутрішньої волі, тобто таких, що впливають на умови вчинення правочину. Так, особа, яка продає крадену шубу, переконує покупця в через те, що ціна, призначена нею, низька, бо продавець шуби отримав її як заробіток за кордоном. Якби покупець знав про справжні мотиви продавця (збування краденого), то правочин не вчинив. Суд може визнати обман суттєвим, коли він стосується природи правочину чи таких якостей його предмета, що значно зменшують можливість його використання за призначенням.

6. Під впливом кабальних умов чи тяжких обставин.

Оспорюваними є правочини, що вчиняються на невигідних умовах через збіг тяжких обставин (тяжке матеріальне становище, хвороба близької людини тощо). Такі правочини мають вади волі, бо їх формування відбувається під впливом таких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що спричиняє вчинення правочину на вкрай невигідних умовах для однієї зі сторін, водночас інша сторона це використовує. Потерпілий, як правило, усвідомлює кабальний характер правочину, проте волею обставин він змушений його вчинити. Щоби визнати кабальний характер правочину, слід встановити, що особа, яка вчиняла правочин, перебувала у стані крайньої нужденності, а її контрагент, розуміючи це, використав тяжкі обставини на свою користь.

Юридичний склад кабального правочину включає в себе такі факти:

1) збіг тяжких обставин у потерпілого (не тільки тяжке матеріальне становище, проте й інші особисті обставини, що призводять до вчинення правочину, котрий за інших умов не був би вчинений);

2) явно виражені вкрай невигідні для потерпілого умови вчинення правочину (річ віддана безоплатно чи в декілька разів дешевше за її справжню вартість);

3) причинний зв'язок поміж збігом у потерпілого тяжких обставин та вчиненням ним правочину на явно невигідних для нього умовах;

4) поінформованість іншої сторони про перелічені обставини й використання їх на свою користь.

7. Вчинені неповнолітніми від 14 до 18 років.

Правочини, вчинені неповнолітніми, є відносно недійсними, тобто дійсні доти, доки їх не оскаржать. Коли правочин вчинений без згоди батьків (усиновителів) чи опікунів (піклувальників), то, згідно з позовом останніх, правочин визнається судом недійсним.

Згідно з чинним законодавством повна дієздатність у громадянина настає з досягненням 18 років. З 14 до 18 років особа набуває часткової дієздатності, що дає їй право розпоряджатися отриманою заробітною платою, стипендією, вчиняти дрібні побутові правочини. Усі інші правочини вони можуть вчиняти лише з дозволу батьків (усиновителів) чи піклувальників.

← Предыдущая страница | Следующая страница →